12.1. Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 

Відповідно до ст. 142 КЗпП трудовий розпорядок в організації визначається правилами внутрішнього розпорядку.

Внутрішній трудовий розпорядок — це правопорядок у сфері праці, що діє в кожній організації.

Норми внутрішнього трудового розпорядку регулюють суспільні відносини з приводу організації колективної праці між роботодавцем і трудовим колективом (його органами), між роботодавцем та вибор­ними органами профспілкової організації на підприємстві, в уста­нові, організації.

Трудовий розпорядок охоплює систему нормативних актів, які регулюють порядок здійснення трудової діяльності.

Нормативно-правові акти, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, поділяються на дві групи:

загальні (КЗпП України, закони України, укази Президента

України, Типові правила внутрішнього трудового розпорядку

та ін.);

спеціальні, які враховують специфіку окремих галузей господа­

рювання, а також особливості праці окремих категорій праців­

ників (галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку,

статути про дисципліну; положення про дисципліну окремих ка­

тегорій працівників тощо).

З

 

Основними правовими формами регулювання спільної праці кон­кретної організації є правила внутрішнього трудового розпорядку, які поділяються на три види (рис. 12.1).

Види правил внутрішнього трудового розпорядку

 

Типові

 

Галузеві

 

Місцеві

 

Рис. 12.1. Види правил внутрішнього трудового розпорядку

Типові правила внутрішнього трудового (надалі — Типові прави­ла) — це нормативний акт загальної дії, в якому сформульовано ос­новні положення, що визначають внутрішній трудовий розпорядок1. Типові правила використовуються в частині, що не суперечить Кон­ституції України та чинному трудовому законодавству.

Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку враховують специфіку галузі щодо режиму праці та відпочинку, обов'язків пра­цівників. Вони затверджуються міністерствами і відомствами за по­годженням з відповідними профспілковими органами.

Внутрішній трудовий розпорядок на конкретному підприємстві, в установі, організації визначається локальними (місцевими) правила­ми внутрішнього трудового розпорядку (надалі — Правила), які за­тверджуються трудовими колективами за поданням роботодавця або виборного органу профспілкової організації на підприємстві, в уста­нові, організації на основі Типових правил.

Правила мають на меті врегулювати внутрішній трудовий розпо­рядок на підприємствах, в установах, організаціях, без чого немож­ливо раціонально використовувати робочий час, підвищувати про­дуктивність праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку організації — ло­кальний нормативний акт організації, що регламентує відповідно до чинного КЗпП порядок прийняття та звільнення працівників, ос-

1     Затверджені постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 20 липня 1984 року. 4

 

новні права, обов'язки й відповідальність сторін трудового догово­ру, режим роботи, час відпочинку, застосовувані до працівників за­ходи заохочення і стягнення, а також інші питання регулювання тру­дових відносин в організації.

Зауважимо, що правила внутрішнього розпорядку організації затверджуються трудовим колективом за поданням роботодавця та виборного профспілкового органу. В Російській Федерації правила внутрішнього трудового розпорядку організації затверджуються ро­ботодавцем з урахуванням думки представницького органу праців­ників організації.

Структуру правил внутрішнього трудового розпорядку наведено нарис.

 

12.2. Структура правил внутрішнього трудового розпорядку

 

 

 

Порядок

 

Основні обов'язки

 

Робочий

 

Заохо-

 

Відпові­дальність

Загальні

 

прийняття

 

праців-

 

час

 

чення

 

за пору-

положення

 

 

 

ників

 

 

 

за успіхи

 

шення

 

 

звільнення

 

та робото-

 

викорис­тання

 

в роботі

 

дисцип-

 

 

 

 

давця

 

 

 

 

 

ліни

Рис. 12.2. Структура правил внутрішнього трудового розпорядку

У Правилах конкретизується порядок прийняття на роботу й звільнення з роботи, основні обов'язки працівників та роботодавця, встановлюється режим робочого часу й часу відпочинку, визнача­ються види заохочень за успіхи в роботі, порядок їх застосування, порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Не можуть суперечити чинному трудовому законодавству: прави­ла прийняття й звільнення з роботи, заходи стягнення за порушення трудової дисципліни, порядок їх застосування, зняття й оскарження.

До початку роботи за укладеним трудовим договором роботода­вець зобов'язаний ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку (ст. 29 КЗпП).

 

У деяких галузях для окремих категорій працівників, де порушен­ня трудової дисципліни можуть призвести до тяжких наслідків, діють статути про дисципліну (транспорт, зв'язок та деякі інші) та поло­ження про дисципліну1.

Статути та положення про дисципліну не замінюють правил внут­рішнього трудового розпорядку, вони виключають зі сфери дії цих Правил тих працівників, на які поширюються статути, але в межах відносин, що регулюються статутом. Так, Положення про дисциплі­ну працівників залізничного транспорту передбачає, що кожний працівник, на якого поширюється його дія, зобов'язаний дотримува­тися правил внутрішнього трудового розпорядку.

Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту поширюється на працівників, що забезпечують рух транспорту, але не поширюється на працівників, які забезпечують його обслуговування.

Положення, статути про дисципліну відрізняються від правил внутрішнього розпорядку особливостями правотворчої процедури (як правило, затверджені постановою Кабінету Міністрів України), структурою (загальні положення, заохочення, дисциплінарні стяг­нення), змістом (визначається коло осіб, на які вони поширюються, обсяг дисциплінарної влади різних посадових осіб тощо)

Існують особливості у змісті обов'язків працівників, які підпада­ють під дію статутів та положень про дисципліну — у складі дисцип­лінарного правопорушення вони можуть нести дисциплінарну відпо­відальність і за проступки, які не випливають з неналежного вико­нання їхніх трудових обов'язків.

Окремі елементи внутрішнього трудового розпорядку можуть вноситися до законів України2.

Див.: Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затверд­жене постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55; Статут про дисципліну працівників зв'язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 30 липня 1996 р. № 877; Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р. Див.: Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р., де визначено ос­новні обов'язки державних службовців (ст. 10 Закону), основні права державних службовців (ст. 11 Закону), обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу (ст. 12 Закону), декларування доходів державних службовців (ст. 13 Закону), особ­ливості дисциплінарної відповідальності державних службовців (ст. 14 Закону).

 

Основні трудові обов'язки сторін трудового договору. Сфера дії КЗпП поширюється на всіх працівників, і відповідно у ст. 139 КЗпП визначено основні обов'язки працівників, а в ст. 141 КЗпП — обо­в'язки роботодавця. Обов'язки сторін трудового договору конкрети­зуються певними документами (рис. 12.3).

Обов'язки сторін трудового договору конкретизуються

 

Правилами

внутрішнього

трудового

розпорядку

 

 

Посадовими інструкціями працівників

 

Індивідуальним трудовим догово­ром працівників

 

Наказами (розпорядження­ми) роботодавця

 

Рис. 12.3. Конкретизація обов'язків сторін трудового договору

Згідно зі ст. 139 КЗпП, працівники зобов'язані працювати чесно й сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, дотримуватися трудової і техноло­гічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Обов'язки працівників поділяються на дві групи (рис. 12.4).

Обов'язки працівників

 

які забезпечують виконання конкретної трудової функції

 

які забезпечують нормальний трудовий процес

 

Рис. 12.4. Обов'язки працівників

Як зазначалося, згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов'язані дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.

Дотримання технологічної дисципліни полягає в обов'язку пра­цівника виконувати технічні правила на виробництві.

7

 

Порушення працівником технологічної дисципліни є виробничим упущенням і підставою для застосування дисциплінарного стягнення.

Основні обов'язки роботодавця визначено у ст. 141 КЗпП.

Роботодавець повинен чітко організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечува­ти трудову та виробничу дисципліну, неухильно дотримуватися за­конодавства про працю й правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Обов'язки роботодавця мають як юридичний, так і моральний характер.

Правове регулювання трудової дисципліни державних служ­бовців здійснюється відповідно до Закону України " Про державну службу", якщо інше не передбачено законами України.

Заохочення та порядок їх застосування. У правових нормах вста­новлено систему стимулювання сумлінної праці: підстави заохочен­ня, види заохочень, порядок їх застосування, переваги та пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки.

У правовому розуміння заохочення — це публічне визнання трудо­вих заслуг, відзначення, нагородження як окремих працівників, так і трудових колективів.

Чинним трудовим законодавством встановлено дві форми заохо­чення працівників (рис. 12.5).

Форми заохочення працівників

 

За успіхи в роботі (ст. 143 КЗпП)

 

За особливі трудові заслуги (ст. 146 КЗпП)

 

Рис. 12.5. Форми заохочення працівників

У ст. 143 КЗпП не дається приблизного переліку заохочень за ус­піхи в роботі, встановлено, що до працівників підприємств, установ, організацій можуть застосовуватись будь-які форми заохочення, що містяться у затверджених трудовими колективами правилах внутріш­нього трудового розпорядку.

 

Встановлено переваги та пільги для працівників, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов'язки (ст. 145 КЗпП).

Підставою для заохочення є успіхи в роботі працівника та трудові заслуги. Види заохочень за успіхи в роботі наведено на рис. 12.6.

Види заохочень

 

За способом впливу на працівника

 

 

 

 

 

Моральні та матеріальні

 

 

 

 

 

За оформленням та закріпленням у правових актах

 

 

 

 

 

Правові й неправові

 

 

 

 

 

За сферою дії

 

 

 

 

 

Загальні та спеціальні

 

 

 

 

 

За органами застосування

 

 

 

 

 

Індивідуальні й колективні

 

 

Рис. 12.6. Види заохочень за успіхи в роботі

Застосування заохочень віднесено до сфери локального правово­го регулювання. У локальних Правилах можуть встановлюватися види заходів заохочення, що наведені на рис. 12.7.

Види заохочень працівників

 

Оголошення подяки

 

Видача премії

 

Нагородження

цінним подарунком

 

Нагородження Почесною грамотою

 

 

 

Занесення

прізвища

працівника до

Книги пошани

 

Поміщення

фотографії

працівника на

Дошку пошани

 

Надання додатко­вої відпустки за безперервний стаж роботи

 

Направлення

на навчання

з виплатою

стипендії тощо

 

Рис. 12.7. Види заходів заохочення працівників

Ширший перелік заохочень зазначено у статутах і положеннях про дисципліну. Так, у Дисциплінарному статуті прокуратури Украї­ни до заохочень належать:

9

 

1) подяка; 2) грошова премія; 3) подарунок; 4) цінний подарунок; 5) дострокове присвоєння класного чину або підвищення в класному чині; 6) нагородження нагрудним знаком "Почесний працівник про­куратури України"1.

За особливі заслуги в роботі працівники прокуратури можуть бути представлені до відзначення державними нагородами і присво­єння почесного звання "Заслужений юрист України".

За зразкове виконання службових обов'язків та ініціативність у роботі для працівників залізничного транспорту встановлюються додаткові види заохочення: присвоєння звання кращого працівника за фахом; нагородження нагрудним значком; нагородження нагруд­ним знаком "Почесному залізничнику"2. Допускається одночасне за­стосування кількох видів заохочення.

До Статуту про дисципліну працівників зв'язку включено додат­ково такий захід заохочення, як нагородження нагрудним знаком "Почесна відзнака Міністерства зв'язку України".

Порядок застосування заохочень. Згідно зі ст. 144 КЗпП, заохо­чення застосовуються роботодавцем разом або за погодженням з ви­борним профспілковим органом підприємства, установи, організації.

Мета заохочення — не тільки стимулювати працівників до по­дальших успіхів у роботі. Це також стимул до сумлінного виконання трудових обов'язків іншими працівниками. Виборний орган проф­спілкової організації бере участь у визначенні працівників, до яких застосовуються заохочення.

Зауважимо: трудові колективи наділені правом самостійно вису­вати працівників для морального та матеріального заохочення.

Допускається поєднання кількох видів заохочень. Наприклад, працівникові може бути оголошена подяка і вручено цінний подару­нок. Доцільно поєднувати матеріальні та моральні заохочення.

Потрібно зазначити, що протягом строку дії дисциплінарного стягнення заохочення до працівників не застосовуються. Своєрідним заохоченням таких працівників є зняття дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисциплі-

Див.: ст. 5 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого поста­новою Верховної Ради України від 6 листопада 1991 р.

Див.: п. 8 "Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту", зат­вердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 1993 р. № 55.

10

 

ни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте достроково (ст. 151 КЗпП).

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в уро­чистій обстановці й заносяться до трудових книжок працівників згідно з правилами їх ведення.

Переваги і пільги для працівників, які успішно й сумлінно викону­ють свої трудові обов'язки. Працівникам, які успішно й сумлінно вико­нують свої трудові обов'язки, надаються в першу чергу переваги та пільги у сфері соціально-культурного і житлово-побутового обслуго­вування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов тощо). Таким працівникам надається також перевага при просуванні по роботі. Просування по роботі оформляється як переведення на іншу, більш кваліфіковану роботу, вищу посаду чи зарахування до кадрового резерву. Так, відповідно до ст. 27 Закону Ук­раїни "Про державну службу", просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння дер­жавному службовцеві більш високого рангу. Державний службовець має право брати участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень і зараховані до кадрово­го резерву. Кадровий резерв для державної служби створюється з ме­тою заміщення посад державних службовців, а також для просування їх по службі. До кадрового резерву зараховуються професійно підго­товлені працівники, які успішно справляються з виконанням службо­вих обов'язків, виявляють ініціативу, мають організаторські здібності й необхідний досвід роботи. Порядок формування й організація робо­ти з кадровим резервом регулюється Положенням про формування кадрового резерву для державної служби1. Порядок формування кад­рового резерву керівників державних підприємств, установ та орган­ізацій регулюється Положенням про формування кадрового резерву керівників державних підприємств, установ і організацій2.

'     Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р.

№ 199. 2     Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р.

№ 1912.

11

 

Заохочення за особливі трудові заслуги. За особливі трудові заслу­ги працівників представляють у вищі органи до заохочення, до наго­родження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань і звання кращого праців­ника за даною професією (ст. 146 КЗпП).

Закон України "Про державні нагороди України" від 16 березня 2000 року встановлює державні нагороди України для відзначення громадян за особисті заслуги перед Україною.

Державні нагороди України (далі — державні нагороди) є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги у розвитку еконо­міки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною.

Державні нагороди України подано на рис. 12.8.

Державні нагороди України

 

Звання Герой України

 

Орден, медаль

 

Відзнака "Іменна

вогнепальна

зброя"

 

Почесне звання України

 

 

 

Державна премія України

 

Президентська відзнака

 

Рис. 12.8. Державні нагороди України

Найвищою відзнакою в Україні є звання Герой України. Це зван­ня присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення. Герою України вручається орден "Золота Зірка" за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — за визначні трудові досяг­нення.

Державними нагородами можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Нагородження державними нагородами провадиться указом Пре­зидента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.

12

 

Види орденів, що встановлюються в Україні, наведено на рис. 12.9.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ордени України

 

 

 

 

 

 

 

Орден князя Ярослава Мудрого

 

 

Орден "За заслуги"

I, II, III, IV, V ступеня

 

 

I, II, III ступеня

 

 

Орден Богдана Хмельницького

Орден "За мужність"

I, II, III ступеня

 

 

I, II, III ступеня

 

 

 

 

Орден княгині Ольги I, II, III ступеня

Рис. 12.9. Ордени України

Зауважимо: орденом княгині Ольги I, II, III ступеня відзначають жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, на­уковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї.

В Україні встановлюються медалі, перераховані на рис. 12.10.

 

 

 

 

Медалі України

 

 

 

"За військову службу Україні"

 

                              "Захиснику Вітчизни"

 

 

"За бездоганну службу" І, ІІ, ІІІ ступеня

Рис. 12.10. Медалі України

Почесні звання України присвоюються особам, які працюють у відповідній галузі економічної та соціально-культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення та професійну майстерність, якщо інше не встановлено положенням про почесне звання України.

13

 

Почесне звання "Народний артист України", "Народний архі­тектор України", "Народний художник України" може присвоюва­тися, як правило, не раніше ніж через десять років після присвоєння відповідно почесного звання "Заслужений артист України", "Заслу­жений архітектор України", "Заслужений художник України" (рис. 12.11).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Почесні звання України

 

 

 

 

"Народний артист України"

 

 

"Заслужений юрист України"

 

 

"Народний художник України"

"Заслужений вчитель України"

 

 

"Заслужений лікар України"

Інші почесні звання

Рис. 12.11. Почесні звання України

Встановлюються також такі почесні звання України: "Заслужений працівник транспорту України", "Заслужений працівник охорони здоров'я України", "Заслужений працівник освіти України", "Заслу­жений журналіст України" та інші.

Для попереднього розгляду питань, пов'язаних з нагородженням державними нагородами, при Президентові України утворюється Комісія з державних нагород та геральдики, яка є дорадчим органом і працює на громадських засадах.

Персональний склад зазначеної Комісії та порядок її роботи виз­начаються Президентом України.