9. 1. Поняття та види робочого часу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 

Робочий час — це час, протягом якого працівник виконує роботу, визначену угодою, підпорядковуючись внутрішньому трудовому роз­порядку. Можна сказати, що робочий час — це час, протягом якого працівник працює у визначеному місці на визначених угодою сторін умовах.

Правове регулювання робочого часу здійснюється на рівні за­конів, підзаконних актів, колективно-договірного регулювання умов праці та угодою сторін трудового договору.

Слід врахувати, що у деяких випадках робочим часом вважа­ються періоди, коли працівник фактично не виконує трудових обо­в'язків, але підпорядковується роботодавцеві. Наприклад, у разі тимчасового переведення працівника на іншу роботу через простій (ст. 34 КЗпП) або надання жінкам, що мають дітей віком до півтора року, перерви для годування дитини (ст. 183 КЗпП) та в інших ви­падках.

Отже, робочим вважається час, протягом якого працівник відпо­відно до правил внутрішнього трудового розпорядку організації, гра­фіка роботи й умов трудового договору повинен виконувати трудові обов'язки, а також інші періоди часу, що відповідно до законів та інших нормативно-правових актів належать до робочого часу.

У сфері правового регулювання робочого часу для працівників встановлено певні гарантії.

•  Відповідно до ст. 45 Конституції України максимальна три­валість робочого часу визначається тільки законом.

З

 

Конкретна тривалість робочого часу встановлюється на рівні

організації — через локальні нормативно-правові акти та за

угодою сторін трудового договору.

Тривалість робочого часу може встановлюватися з розрахунку

на різні календарні періоди: добу, тиждень, місяць, рік.

Тривалість робочого часу для конкретного працівника (чи групи пра­цівників) у годинах і хвилинах протягом доби називається робочим днем.

Розрахунки щодо робочого часу ведуться за робочим тижнем. Для працівників встановлюється кількість робочих годин та кількість робочих днів за тиждень. Тривалість роботи в інші періоди (місяць, рік) розраховується залежно від тривалості робочого тижня та кількості робочих днів.

Робочий тиждень — це тривалість робочого часу протягом кален­дарного тижня.

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, в установах, органі­заціях, де через характер виробництва та умови роботи п'ятиденний робочий тиждень недоцільний, встановлюється шестиденний робо­чий тиждень з одним вихідним днем.

П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним профспілковим органом з ураху­ванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погоджен­ням з місцевою Радою народних депутатів.

Види робочого часу. Розрізняють нормальний, скорочений і не­повний робочий час (рис. 9.1).

Види робочого часу

 

Нормальний робочий час

 

Скорочений робочий час

 

Неповний робочий час

 

Рис. 9.1. Види робочого часу

Спеціальний режим правового регулювання встановлено для ро­боти у нічний час, у разі роботи понад встановлену тривалість робо­чого часу, а також у вихідні та святкові дні.

4

 

Нормальний робочий час — це норматив, що встановлює три­валість робочого тижня (в годинах) за умови роботи в нормальних умовах праці.

Згідно з трудовим законодавством України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень як за п'ятиденного так і за шестиденного робочого тижня (ст. 50 КЗпП).

Норма тривалості робочого часу не може бути збільшена, за ви­нятком випадків, передбачених законодавством. У таких випадках встановлюються різні види компенсацій.

Менша норма тривалості робочого часу встановлюється з враху­ванням умов праці, віку та фізіологічних особливостей працівника, може встановлюватися за угодою сторін трудового договору та при укладенні колективного договору.

Скорочений робочий час. Передбачене законодавством зниження нормативу робочого часу (проти 40 годин на тиждень) теж є обов'яз­ковим для роботодавця.

Встановлення скороченої тривалості робочого часу не зменшує роз­міру заробітної плати працівників.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників.

Так, згідно зі ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу вста­новлюється для неповнолітніх. Норми робочого часу диференційовані залежно від віку працівника й пов'язані з охороною здоров'я неповно­літнього.

Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють упродовж нав­чального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в законі для осіб відповідного віку.

Для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, тривалість робочого часу не перевищує 36 годин на тиждень1.

Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів), а також

1 Див.: Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, де передбачено право на скорочену тривалість робочого тижня; затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.

 

особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'яз­кового) від селення1.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах, в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Напередодні святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП, ско­рочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиден­ному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п'яти годин.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) ско­рочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (ст. 51 КЗпП).

Тривалість нічної роботи прирівнюється до денної в тих випад­ках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема — у безпе­рервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденно­му робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час із 22 години вечора до 6 години ранку.

Визначено категорії працівників, яких заборонено залучати до роботи в нічний час (рис. 9.2).

Забороняється залучати до роботи в нічний час

 

Вагітних жінок і

жінок, що мають дітей

віком до трьох років

(ст. 176 КЗпП)

 

Осіб, молодших

вісімнадцяти років

(ст. 192 КЗпП)

 

Інші категорії працівників, передба­чені законодавством

 

Рис. 9.2. Категорії працівників, яких заборонено залучати до роботи в нічний час

Робота жінок у нічний час не допускається, за винятком випадків, передбачених ст. 175 КЗпП.

Відповідно до статей 39 і 56 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 6 червня 1996 р. постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2000 р. № 223 "Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відсе-лення жителів" встановлено, що у період з 1 січня 2000 р. до 1 січня 2003 року в зоні відчуження запроваджується скорочена тривалість робочого часу — не більш як 36 годин на тиждень.

 

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 172 КЗпП).

Відповідно до ст. 108 КЗпП робота в нічний час оплачується у підви­щеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональ­ною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків та­рифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час.

Неповний робочий час. При неповному робочому часі норма ро­бочого часу працівникові зменшується. Розрізняють такі норми неповного робочого часу:

неповний робочий день (зменшується тривалість робочого дня);

неповний робочий тиждень (зберігається нормальна тривалість

робочого дня, але зменшується кількість робочих днів у тижні);

поєднання неповного робочого дня і неповного робочого тижня

(ст. 56 КЗпП).

Неповний робочий час встановлюється як при прийнятті на робо­ту, так і згодом, як правило, за угодою сторін. Неповний робочий час може бути встановлений угодою роботодавця та працівника на пев­ний строк чи без зазначення такого строку.

На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чо­тирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі й таку, якою вона опікується, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відпо­відно до медичного висновку, роботодавець зобов'язаний встанов­лювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці на умовах неповного робочого часу провадиться про­порційно відпрацьованому часові або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не спричинює будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працівники на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, вихідні й святкові дні, час робо­ти зараховується до трудового стажу. У трудовій книжці працівника не робиться запис про роботу на умовах неповного робочого дня.

Слід звернути увагу, що ненормований робочий день для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем, не застосовується.

Лише для тих, хто працює на умовах неповного робочого тижня, може застосовуватися ненормований робочий день з наданням що­річної додаткової відпустки згідно із законодавством.

7

 

Встановлення неповного робочого часу з ініціативи роботодавця є для працівників зміною істотних умов праці, тому при встановленні неповного робочого часу роботодавець повинен попередити їх про це не пізніше ніж за два місяці. Протягом цих двох місяців зберігаються попе­редні умови праці. Якщо працівник не згодний на умови неповного ро­бочого часу, трудовий договір з ним припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.