15.3. Суб'єкти міжнародного трудового права та особливості їх правового статусу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 

Оскільки міжнародне трудове право є однією із галузей в сис­темі сучасного міжнародного права, то очевидним є той факт, що його суб'єктний склад не може бути ширшим суб'єктів міжна­родного права. Тобто з'ясування правового статусу суб'єктів тут повинно базуватися на тих самих теоретичних засадах, що вироб­лені теорією міжнародного права.

Суб'єкт міжнародного права — це носій міжнародних прав та обов'язків, які виникають згідно з загальними нормами міжна­родного права або ж приписами міжнародно-правових актів1. Тим самим, суб'єктом міжнародного трудового права вважають­ся такі носії прав і обов'язків у сфері міжнародного правового регулювання трудових відносин, якщо вони є учасниками таких відносин в силу свого міжнародно-правового статусу.

Передусім до суб'єктів міжнародного трудового права нале­жать держави, об'єднання держав та міжнародні організації. Міжнародно-трудова правосуб'єктність держав, наприклад, ви­значається обсягом їх прав та обов'язків як суб'єктів міжнарод­ного права взагалі і є частиною міжнародної правосуб'єктності. Важливим для визначення їх правового статусу є право останніх брати участь у міжнародному співробітництві з будь-яких пи­тань, що складають міжнародний інтерес, та обов'язок забезпе­чувати і дотримувати належний рівень гарантування та захисту основних прав і свобод людини на відповідній території, що вод­ночас є і основними принципами сучасного міжнародного права.

Як суб'єкти міжнародного трудового права держави, по-пер­ше, мають право реалізувати свої інтереси у сфері праці, трудо-

1   Колосов Ю. М., Кузнецов В. И. Международное право. — М., 1995. — С. 57.

 

 

 

512

 

17 Трудове право України

 

513

 

вої міграції, соціального забезпечення шляхом укладення між­народних договорів на дво- та багатосторонній основі; по-друге, вони мають право брати участь у діяльності міжнародних орга­нізацій з універсальним та спеціальним статусом та у прийнятті останніми правових приписів щодо правового регулювання праці та трудових відносин; по-третє, їм надано право об'єднуватись і виробляти спільні рішення в даній сфері на регіональній основі.

Держави за способом набуття прав та обов'язків володіють первинною, а за змістом та обсягом належних їм прав — загаль­ною та договірною правосуб'єктністю, що водночас містить і ознаки універсальності. Вони виявляються в тому, що держава лише за самим фактом її існування зі всіма необхідними атрибу­тами державності автоматично набуває статусу суб'єкта міжна­родного права з усією сукупністю міжнародних прав та обов'яз­ків, у тому числі і у сфері праці та трудових відносин. Крім того, з метою набуття додаткових прав та обов'язків, розширюючи ме­жі своєї правосуб'єктності, держава вступає у договірні стосунки з іншими державами, об'єднаннями держав та міжнародними організаціями, метою яких є узгодження інтересів у визначеній сфері та вироблення єдиних підходів, принципів, стандартів правового регулювання праці та трудових відносин. Більше того, всі міжнародні заходи, які стали предметом угод та домовленос­тей, здійснюються не безпосередньо, а через державу. Тільки во­на бере на себе відповідні міжнародно-правові зобов'язання що­до охорони трудових прав індивідів. Тобто лише вольовий акт верховної державної влади, яким ратифікуються відповідні між­народні угоди з питань праці, надає дієвості відповідним поло­женням міжнародних актів. Отже, володіючи усією сукупністю прав, держава передусім виходить із власних інтересів і виявляє волю щодо їх реалізації у конкретних договірних взаємовідноси­нах. Загалом подальша реалізація обумовлених договірних вза­ємовідносин так само залишається прерогативою держави і по­в'язана з наступною їх ратифікацією і наданням таким домовле­ностям юридичної сили в межах своєї юрисдикції.

До числа суб'єктів міжнародного трудового права належать також об'єднання держав. їхня правосуб'єктність є похідною від правосуб'єктності держав, оскільки за своїм характером, зміс­том та обсягом повністю залежить від волі держави. Проте за способом набуття прав та обов'язків міжнародно-трудова право-

 

суб'єктність об'єднань держав є договірною, оскільки сукупність прав і обов'язків щодо правового регулювання питань праці та трудових відносин виникає на підставі дво- та багатосторонніх договорів, у тому числі і договорів щодо утворення відповідних об'єднань. Такими об'єднаннями є Рада Європи, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав, Організація Амери­канських держав, Організація африканської єдності, Арабська Організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо.

Особливе місце в системі суб'єктів міжнародного трудового права посідають ООН як міжнародна організація універсального характеру та МОП як її спеціалізована установа.

Основними завданнями ООН, як це визначено в преамбулі її Статуту, є утвердження віри в основні права людини, рівноправ­ність чоловіків та жінок, сприяння соціальному прогресу та по­ліпшенню умов життя, використання міжнародного апарату для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів. Статтею 55 Статуту передбачено, крім того, що з метою створен­ня умов стабільності та добробуту, необхідних для мирних і друж­ніх відносин між націями, які ґрунтуються на засадах пова­ги принципів рівноправності та самовизначення народів, ООН сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та створенню умов для економічного і соціального розвитку та про­гресу. Такі статутні положення дозволяють цій організації роз­робляти заходи, спрямовані на створення в окремих країнах умов, які б сприяли забезпеченню права на працю. Як суб'єкт міжнародного права, який володіє правосуб'єктністю універ­сального характеру і є найбільш важливою міжнародною орга­нізацією, ООН закріпила в Статуті найбільш важливі завдання та напрями своєї діяльності. Вимоги, які за своєю правовою при­родою є належними до сфери правового регулювання праці та трудових відносин, і стали програмними цілями ООН, визначи­ли її компетенцію і як суб'єкта міжнародного трудового права, їх основу складають повноваження щодо сприяння міжнародно­му співробітництву держав у сфері вирішення соціальних проб­лем, складовою частиною і основою яких є питання правового регулювання праці. Правосуб'єктність ООН у даній сфері за ха­рактером та змістом визначених повноважень є водночас за­гальною та універсальною, оскільки, по-перше, правові акти,

 

 

 

514

 

515

 

прийняті в рамках ООН, стосуються основ правового статусу працівників загалом. По-друге, правові акти цієї організації є визначальними, вихідними положеннями в процесі формування міжнародних стандартів у сфері праці та трудових відносин. Та­ке право ООН визначається на підставі п. З ст. 1 Статуту, де зазначено, що однією із цілей Організації є здійснення міжна­родного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем еко­номічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру та в заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних сво­бод для всіх без винятку незалежно від раси, статі, мови і релігії. А відповідно до Загальної декларації прав людини (1948 p.), «Пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Пакту про громадянські та політичні права» (1966 р.) право на працю, справедливу оплату праці та сприятливі її умови, захист від при­мусової праці, свободу асоціацій і об'єднань, охорону праці та со­ціальне забезпечення тощо є основними із усіх найважливіших прав людини. Саме такі питання правового регулювання праці та трудових відносин формують сферу нормотворчої діяльності ООН. Статут та прийняті пізніше документи створили умови і дали поштовх подальшому прогресивному розвитку міжнарод­ного трудового права.

Чи не найголовнішим суб'єктом міжнародного трудового пра­ва вважається Міжнародна організація праці (МОП), яка була створена в 1919 р. відповідно до рішення Паризької мирної кон­ференції як спеціалізована установа Ліги Націй. Статут МОП став окремою частиною Версальського мирного договору від 28 червня 1919 р. Саме цей день є офіційною датою заснування МОП. Із припиненням діяльності Ліги Націй МОП не припинила свого існування, а з 1946 р. стала першою спеціалізованою уста­новою ООН на підставі угоди про їх взаємне співробітництво і ви­знання МОП спеціалізованою установою ООН. На даний час чле­нами МОП є 174 держави. Україна — член цієї організації з ЗО квітня 1954 р.

Цілі та завдання МОП визначені в преамбулі її Статуту. 10 трав­ня 1944 р. вони були переглянуті та уточнені Філадельфійською декларацією, прийнятою Генеральною конференцією на 26-й сесії МОП, яка, підтверджуючи основні принципи заснування цієї організації, включила до Статуту такі повноваження:

 

прийняття міжнародних конвенцій та рекомендацій щодо ор­ганізації та реалізації праці;

розробка конкретних міжнародних програм, пов'язаних з по­ліпшенням умов праці та життя працівників;

ухвалення програм допомоги державам у реалізації програм міжнародного технічного співробітництва;

розробка програм загального, професійного навчання у сфері праці1.

Структура МОП є досить оригінальною порівняно з іншими спеціалізованими установами ООН. Вона заснована на принци­пах тристороннього представництва, які визначені у її Статуті. Більше того, МОП є єдиною організацією системи ООН, де цей принцип застосовується на всіх рівнях. Така система дає можли­вість національним представникам підприємців та працівників брати участь нарівні з урядовими представниками у вирішенні всіх питань, що стосуються компетенції Організації. Ця участь поширюється, як правило, на всі етапи розробки міжнародних правових норм, а також на процедури і функції контролю2. Принцип трипартизму (тристороннє співробітництво) МОП від­різняє її не лише від спеціалізованих установ ООН, а й від інших міжнародних організацій та істотно впливає на прийняття, зміст та авторитет конвенцій і рекомендацій.

Штаб-квартира МОП знаходиться в Женеві. Структурними одиницями і основними органами МОП є: Генеральна конферен­ція (Міжнародна конференція праці); Адміністративна Рада; Міжнародне бюро праці (МБП).

Вищий орган МОП — Міжнародна конференція праці вклю­чає представників усіх держав—членів МОП. Основною робочою формою є сесії, які скликаються щорічно, як правило, у Палаці Націй у Женеві. Окремі сесії також проходили у Вашингтоні, Генуї, Філадельфії, Парижі, Сієтлі, Монреалі, Сан-Франциско.

Делегація кожної держави представлена двома представника­ми від уряду та по одному від підприємців і працівників. Кожен делегат має право індивідуального голосу.

Основними повноваженнями Міжнародної конференції праці є:

визначення завдань та основних напрямів діяльності МОП;

вирішення питань членства окремих держав у ній;

1              Скрипка В. И. Трудовое право. — М., 1997. — С 80.

2              Зенгер А. Цит. праця. — С 107.

 

 

 

516

 

517

 

внесення та затвердження змін і доповнень до Статуту МОП;

прийняття рішень з окремих питань правового регулювання праці, трудової міграції та соціального забезпечення;

контроль та нагляд за імплементацією та дотриманням дер­жавами положень ратифікованих конвенцій;

спостереження за напрямами розвитку національного трудо­вого законодавства щодо рекомендацій МОП.

Міжнародна конференція праці обирає Адміністративну Ра­ду, яка є її виконавчим органом і також побудована на основі принципу трипартизму. Загальний склад Адміністративної Ра­ди — 56 членів: 28 представників урядів та по 14 представників від підприємців та працівників. З 28 представників від урядів 10 місць без виборів відведено представникам промислово найбільш розвинених країн світу. Адміністративна Рада обирається тер­міном на три роки. Скликається тричі на рік у період між сесія­ми Міжнародної конференції праці.

Адміністративна Рада:

призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці (МБП);

затверджує статут персоналу МБП;

готує порядок денний для сесій Міжнародної конференції праці;

готує питання, які виносяться на розгляд Міжнародної кон­ференції праці;

координує роботу МОП з діяльністю інших міжнародних ор­ганізацій;

розглядає скарги членів МОП щодо недотримання її конвенцій.

Постійним секретаріатом МОП є Міжнародне бюро праці, очо­люване Генеральним директором, який призначається Адмініст­ративною Радою і є найвищою посадовою особою МОП. Персонал МБП формується Генеральним директором згідно з правилами, затвердженими Адміністративною Радою. Місце його розташу­вання разом з дослідницьким центром та видавництвом знаходя­ться в Женеві. Основні повноваження МБП полягають в дослідни­цькій роботі, підготовці документації та доповідей, обранні та по­ширенні інформації серед держав—членів МОП, організації нарад, семінарів з питань міжнародного регулювання праці, під­готовці матеріалів на конференції МОП, публікації періодичних видань.