5.2. Колективні угоди та їх значення у регулюванні трудових відносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 

Соціальне партнерство найбільш повно виявляється у сфері договірного правового регулювання.

За останні роки в Україні колективно-договірне регулювання трудових відносин набуло якісно нового значення. Закон Украї­ни «Про колективні договори і угоди» став правовою основою для подальшого налагодження і поєднання інтересів роботодав­ців і найманих працівників для «розвитку системи колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин»1. Колек­тивні договори і угоди фактично є юридичними актами узго­дження інтересів сторін, їх співробітництва щодо забезпечення прав і гарантій найманих працівників, досягнення злагоди в су­спільстві.

Акти соціального партнерства є різновидом нормативно-пра­вових договорів, зміст яких охоплює норми права, прийняті за домовленістю сторін на основі попередніх переговорів. Колек­тивні договори і угоди містять зобов'язальні положення, що є обов'язковими для роботодавців та їх об'єднань, представників найманих працівників та їх об'єднань, органів державної вико­навчої влади. Умови колективних договорів і угод діють безпосе­редньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дії сторін, що їх підписали.

Колективно-договірне регулювання трудових відносин в Украї­ні представлене на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях і здійснюється у формі колективних угод і колективних договорів. Відповідно колективні угоди з огляду на їх суб'єктний склад, сферу дії, зміст та співвідношення між ни­ми поділяються на:

Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року, схвале­ні Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000 // Урядовий кур'єр. — 2000. — 31 травня. — № 97.

 

 

 

126

 

127

 

генеральну угоду, що укладається на державному (всеукраїн­ському) рівні;

галузеву угоду, що укладається на галузевому рівні;

регіональну угоду, що укладається на регіональному (ад­міністративно-територіальному) рівні.

Стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначає сторони генеральної, галузевої та регіональної угод. Сторонами генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладен­ня генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави. Відповідно, сторонами галузе­вої угоди є власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи, профспілки або об'єднання профспілок та інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення уго­ди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Практика укладення генеральних, галузевих угод в Україні за­свідчила відсутність об'єднань роботодавців. Так, генеральні уго­ди, що були підписані у 1993 і 1995 роках, укладалися між Кабіне­том Міністрів України та профспілковими об'єднаннями. Наприк­лад, Галузева угода від 29 квітня 1996 p., укладена між Міністерством України у справах молоді і спорту та ЦК профспіл­ки працівників культури України; Галузева угода від 23 травня 1996 р. укладена між Міністерством охорони здоров'я України та ЦК профспілки працівників охорони здоров'я України1. Отже, сто­ронами цих угод стали суб'єкти, які відповідно до законодавства не можуть ними бути. Основна причина їх неправомірності — відсут­ність об'єднання роботодавців як сторони угоди, їх заміна держав­ними органами виконавчої влади. З огляду на вищезазначене, по­зитивним є укладення Генеральних угод на 1997—1998 роки2,

1              Перелік зареєстрованих Міністерством праці України угод у 1996 ро­

ці // Людина і праця. — 1996. — № 9—10. — С. 37—39.

2              Генеральна угода між КМУ і Українським союзом промисловців і

підприємців та профспілковими об'єднаннями України на 1997—

1998 роки // Урядовий кур'єр. — 1997. — 11 листопада. — № 209.

 

1999—2000 роки1, 2002—2003 роки2, а також на 2004—2005 ро­ки3, їх сторонами, що представляють інтереси роботодавців, які належать не лише до державної форми власності, є Український союз промисловців і підприємців і спеціально створена Конфеде­рація роботодавців України, а стороною Генеральної угоди на 2004—2005 роки стали всеукраїнські об'єднання організацій ро­ботодавців і підприємців.

Законодавство України містить положення, згідно з якими угоди на державному, галузевому, регіональному рівнях уклада­ються на двосторонній основі. Проте практика їх укладення, що сформувалася в Україні, засвідчила одночасне представництво органами державної виконавчої влади інтересів і роботодавця, і держави. Визнання Кабінету Міністрів України та міністерств України сторонами генеральних, галузевих угод має своє об'єк­тивне пояснення. По-перше, Кабінет Міністрів України наділе­ний повноваженнями щодо управління майном, яке є у загаль­нодержавній власності, вирішення питань про створення держав­них підприємств, установ і організацій, надає їм в оперативне управління чи повне господарське відання державне майно, здійснює контроль за ефективністю використання та збереження цього майна, тобто є уповноваженим органом власника. По-дру­ге, у практиці зарубіжних країн поширене укладення колектив­них договорів (угод) як на двосторонній основі, так і тристорон­ній, коли третьою стороною поряд з об'єднаннями власників та професійних спілок виступають державні органи, оскільки пи­тання, що вирішуються на колективно-договірному рівні, стосу­ються інтересів суспільства загалом та держави. Така відособле­на роль Кабінету Міністрів України як органу державної вико­навчої  влади,   а  не  лише   роботодавця,   відображена  у  змісті

Генеральна угода між КМУ і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999—2000 роки // Урядо­вий кур'єр. — 1999. — 14 вересня. — № 171. 2 Генеральна угода між КМУ, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2002—2003 ро­ки // Урядовий кур'єр. — 2002. — 22 березня. — № 55. Генеральна угода між КМУ, всеукраїнськими об'єднаннями орга­нізацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілка­ми і профоб'єднаннями на 2004—2005 роки // Урядовий кур'єр. — 2004. — 19 травня. — № 92.

 

 

 

128

 

Трудове право України

 

129

 

Генеральної угоди на 2002—2003 роки. В цій угоді передбачаю­ться зобов'язання роботодавців і профспілок та окремо визначені обов'язки Кабінету Міністрів України як вищого органу держав­ної виконавчої влади. Наприклад, Кабінет Міністрів України зобов'язується передбачити в проектах державного бюджету на 2002 та 2003 роки виділення коштів на фінансування видатків на охорону праці відповідно до Закону України «Про охорону праці». Згадані угоди укладалися на тристоронній, а не двосто­ронній, як це передбачено в Законі України, основі.

Існують суперечності у Законі України «Про колективні дого­вори і угоди» щодо визначення сторін угоди на регіональному рівні. Ними є місцеві органи державної влади або регіональні об'єднання підприємців, якщо вони мають відповідні повнова­ження, і об'єднання профспілок чи інші уповноважені трудовим колективом органи. У цьому випадку, як бачимо, законодавець виводить державні органи з об'єднань підприємців і визнає їх са­мостійною стороною угоди, вказуючи, що остання укладається або з підприємцями, або з органами державної влади. Тобто фор­мально регіональна угода укладається також на двосторонній ос­нові, але фактично наявні три суб'єкти правовідносин, які на­ділені правом укладення угоди. Така позиція не сприяє визна­ченню територіальної сфери дії угод, встановленню їх сторін та й компетенції останніх.

Отже, законодавцю потрібно внести зміни до трудового зако­нодавства України, якими встановити тристороннє укладення угод що передбачає участь представників найманих працівни­ків, роботодавців та держави.

Сторону роботодавців у соціальному партнерстві представля­ють:

на державному (всеукраїнському) рівні — об'єднання орга­нізацій роботодавців зі всеукраїнським статусом;

на галузевому рівні — організації роботодавців та їх об'єднан­ня, що об'єдналися в межах відповідних галузей чи кількох га­лузей;

на адміністративно-територіальному рівні — організації робо­тодавців та їх об'єднання, що об'єдналися в межах Автономної Республіки Крим, в межах областей та міст Києва і Севастополя;

на виробничому рівні — роботодавець в особі його органів, створених на основі статутів (положень).

 

Мета правового регулювання умов праці на різних рівнях за допомогою угод є неоднаковою. Угодою на державному рівні ви­значаються основні принципи і норми соціально-економічної по­літики і трудових відносин, угодою ж на регіональному рівні ре­гулюються норми соціального захисту найманих працівників у межах адміністративно-територіальної одиниці. Причому угоди нижчого рівня не можуть погіршувати становище найманих пра­цівників порівняно з генеральною угодою. її положення є обо­в'язковими для застосування під час ведення колективних пере­говорів і укладення колективних договорів та угод нижчого рівня як мінімальні гарантії. Угоди нижчого рівня можуть вста­новлювати вищі порівняно з генеральною угодою соціальні га­рантії, компенсації, пільги.

Зміст генеральних угод охоплює взаємні домовленості сторін щодо встановлення гарантій праці і забезпечення продуктивнос­ті зайнятості, мінімальних соціальних гарантій оплати праці та умов зростання фондів оплати праці, встановлення міжгалузе­вих співвідношень в оплаті праці, регулювання трудових відно­син, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці і навко­лишнього природного середовища, задоволення духовних потреб населення та ін.

У сфері оплати праці сторони можуть встановити перелік мінімальних гарантованих розмірів доплат, надбавок, компенса­цій, що мають міжгалузевий характер, передбачити заходи для зростання реальної заробітної плати, зростання основної частки заробітної плати у середній заробітній платі. Сторони можуть до­мовитися в галузевих (регіональних) угодах щодо мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати як гарантії в оплаті праці найманих працівників.

Позитивною рисою генеральних угод, що укладають в Украї­ні, є врегулювання відносин між соціальними партнерами та сприяння його розвитку. Вони передбачають зобов'язання сторін Щодо сприяння у прийнятті відповідних нормативно-правових актів, розвитку системи соціальних партнерів, проведенню ко­лективних переговорів і укладенню угод на галузевому і регіо­нальному рівнях та колективних договорів на підприємствах, в установах, організаціях, запровадження системи інформування про стан виконання угод.

 

 

 

130

 

131