§ 7. Створешія враження поінформованості слідчого про обставини злочину

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 

У випадках, коли допитуємий заперечує свою причетність до події, або приховує окремі її обставини, засобом зміни такого стану може виступати створення враження, що слідство володіє певною інформацією про те, що цікавить. Це враження може бути сформовано на основі думки, що знання про окремий бік (частину) події може означати поінформованість про нього в цілому. Дані, які може використовувати слідчий для створення такого враження у допитуємого можуть торкатися як конкретних обставин скоєного злочину, так і інших, пов'язаних з ним аспектів, наприклад, відомостей про причетних до злочину осіб, їх поведінку тощо. Демонструючи поінформованість про життя допитуємого, його нахили, зв'язки, поведінку при скоєнні та розслідуванні попередніх злочинів, заняттях у період, який передував злочину та після його скоєння, слідчий сприяє виникненню враження про те, що "він знає все".

Більше тактичних можливостей відкривається при оперуванні інформацією, яка відображає окремі аспекти скоєного злочину, причому не завжди обставини саме цього розслідуємого злочину. Це наочно ілюструє наступний приклад. Під час допиту підозрюваного у скоєнні крадіжок на залізничному транспорті, слідчий широко використовував інформацію фахівців про технологію обробки рефрижераторних поїздів, розкладу їх роботи, місцезнаходження і використовування як схованок для перевезення вкраденого — секцій, ніш та інших місць поїздів, про термінологію, що використовується залізничниками тощо. Все це було сприйнято підозрюваним як знання слідчим конкретних фактів та обставин скоєних злочинів і він дав вичерпні показання [18, С.19].

Використовування конкретних даних при неповній "картині" можна показати іншим прикладом. Під час обшуку в квартирі коханки обвинувачуваного, виявили низку золотих виробів, які належали йому. Обвинувачуваний про це не знав і продовжував наполягати на своїй "майновій неспроможності", щиросердечності та готовності допомогти слідчим органам. Тоді слідчий повідомив, що заховані їм коштовності виявлені і знаходяться у нього, тому він не вірить у щирість обвинувачуваного. Що саме знайдено він не уточнював. Обвинувачуваному було заявлено, що у нього ще є можливість виправити помилку і надати допомогу слідству, довівши тим самим своє щиросердечне каяття, але для цього потрібно дати правдиві показання до пред'явлених йому коштовностей. Обвинувачуваному стало зрозуміло, що слідчі органи володіють викриваючими його даними (оскільки він вже впевнився в об'єктивності слідчого), але їх об'єм йому був невідомий. І обвинувачений розповів про два своїх вклади, заявляючи, що більше у нього грошей нема. Слідчий, не акцентуючи увагу на грошах, запитав, яке майно обвинувачуваний приховав від слідчих органів. Обвинувачуваний назвав телевізор, холодильник та низку інших речей. Про золоті вироби він промовчав. Запитання, чому в числі своїх знайомих та друзів він не вказав коханку, справило на обвинувачуваного велике враження. Миттєво зорієнтувавшись, слідчий зробив висновок, що хвилювання, вочевидь пояснюється поінформованістю коханки про сховані коштовності. Наступне запитання було "Ви стверджуєте, що у Вас більше грошей немає?" Оскільки інтонацією запитання підкреслювалась впевненність слідчого в зворотньому, обвинувачуваний запитав: "Значить вона вже розповіла про гроші?" Це стало приводом для повторного обшуку у коханки, при якому були знайдені гроші, які належили обвинувачуваному [8, С. 89-90].

При визнанні підозрюваним скоєння одного злочину та при підозрі у скоєнні інших, "гра на враженості про поінформованість" у випадку наявності певної інформації про один з них може будуватися наступним чином:

— Ви стверджуєте, що розповіли все про свою злочинну діяльність?

— Так.

— Але є ще одна крадіжка, про яку Ви не згадали. Перед допитуємим постають питання: Про яку крадіжку поінформований слідчий? Про яку треба розповідати? Якщо він розповість не про ту, яку знає слідчий, у останнього з'явиться можливість продовжити почату "гру":

— Ви знову стверджуєте, що розповіли про всі скоєнні Вами злочини?

і якщо допитуємий нічого не доповнить, слідчий може викласти "свій козир": А крадіжка, скоєна там-то?

В окремих випадках можливо використати та "обіграти" певні суперечності у показах співучасників або близьких та знайомих підозрюваного, коли кожний допитуємий говорить про <І>своє бачення події або <І>свою оцінку різних її сторін.

Співмешканка убивці показала, що ним скоєно ще п'ять убивств окрім того, за яке він був затриманий. Використання цих даних призвело до визнання підозрюваним скоєння шести убивств. Але при деталізації обставин цих убивств виникли розбіжності у повідомленому ним та його співмешканкою. При перевірці свідчень на місці вони вказали різні місця поховання трупів, що дало можливість встановити більшу кількість скоєних підозрюваним убивств [19, С.25-26].

Інший варіант використання розбіжностей ілюструє такий приклад. Обвинувачуваний, зізнавшись у скоєнні злочину, склав перелік предметів, які підлягають видачі. Прибувши на обшук, слідчий повідомив про це членам його сім'ї, але не оголосив перелік. По мірі представлення потрібного, він робив позначення у переліку і повідомляв про відповідність виданого записам Дякуючи цьому буям вилучені речі, не тільки вказані обвинувачуваним, але й інші речі, які він не побажав або забув вказати [20, С.191].

Різновидом прийому, який розглядається є "видача інформації для роздумів", яка може виглядати таким чином:

<І>

Слідчий: Я міг би запитати Вас про ... (називає конкретну обставину) або про ... (наводить інше), але сьогодні прошу розповісти тільки про ... (називає яку-небудь другорядну обставину або таке, про яке може говорити предметно). Таким чином, він розмовляє про те, про що володіє інформацією, а на інше лише натякає та дає можливість "погадати": "Чим же володіє слідчий? Що він знає про те, на що натякнув?". Розмова про це звичайно відкладається до наступної зустрічі, яка може бути спеціально затягнута.

Формування враження поінформованості може бути досягнуте і за рохунок інших "демонстрацій". Обшуки за місцем проживання підозрюваних у розбійних нападах не дали результату. Тоді, через деякий час, слідчий організував виклик одного з підозрюваних на допит таким чином, щоб у його присутності співучасник підписав протокол допиту і був відпущений. Потім слідчий провів допит другого. Закінчивши його, він взяв протокол допиту співучасника та став його продивлятися. Затриманий, подумавши, що слідчий співставляє надані ним свідчення з тим, що повідомив співучасник, вирішив зізнатися і розповів про скоєні злочини та місця зберігання вкраденого, де воно й було знайдено. Тут не було ніякого "тиску". Якщо б підозрюємий не зреагував на створену слідчим ситуацію, останній продовжив би пошук інших прийомів для досягнення своєї мети [21, С.76].

Приклад іншого типу. В лікарню обласного центру із селища була доставлена жінка з тяжкими наслідками кримінального аборту, де вона незабаром померла. Вранці в селище приїхав слідчий. В результаті проведеної роботи він дійшов до висновку, що аборт був виконаний громадянкою В. У контакт з нею він одразу вступати не став, а вирішив прийти до неї через той час, який необхідний для того, щоб дійти до її дому після прибуття вечірнього поїзду з обласного центру. Як і передбачав слідчий, В. вирішила, що потерпіла (про її смерть вона ще не знала) повідомила про неї, і тому слідчий не випадково прямо з вокзалу прийшов до неї і зізналась у скоєному [16, С.148].