§ 3. Тактичні прийоми протидії слідству

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 

В найбільш загальному плані під тактикою розуміється лінія поведінки, яка спрямована на досягнення визначеної мети. Стосовно тактики розслідування звичайно кажуть про тактику слідчого, тобто про тактичні прийоми, які він використовує при проведенні слідчих дій. Однак під час допиту, як і в ході інших слідчих дій, слідчий спілкується з різними учасни-иками кримінального судочинства, для яких характерна своя лінія поведім ки, яка в ряді випадків може бути визначена як тактична [11, С.24; 2, С.19]. Іншими словами, особа, що протистоїть слідчому, (допитуємий) може використовувати різноманітні прийоми для досягнення своєї мети, протилежної меті слідства. Цією метою може бути наступне:

а) ухилитися від відповідальності (підозрюємий, обвинувачуваний) чи від участі в розслідуванні (свідок, потерпілий);

б) ввести в оману слідчого (надання неправдивих свідчень);

в) завадити розслідуванню (відмова від участі в проведенні слідчих дій, розголошення слідчої таємниці, вплив на інших учасників розслідування тощо);

г) отримати необхідну інформацію від слідчого тощо.

Іноді наміри такої особи можуть бути зовсім "оригінальними". Відбуваючий покарання заявив про явку з повиною у скоєнні крадіжки. Після його допиту направили запит у територіальний орган, звідки підтвердили факт крадіжки і запропонували етапувати його для проведення розслідування. При допиті слідчим "зізнавшогося" з'ясувалось незнання.їм обставин крадіжки. На запитання про причину цього він пояснив, що довідавшись про цю крадіжку від особи, з якою відбував покарання, вирішив скористатися цим "для подорожі в місця свого дитинства".

Для досягнення відзначених цілей допитуємий може використовувати різноманітні способи і прийоми. Наприклад, з метою ухилення від відповідальності може продумати і заявити про своє алібі, заперечувати дійсну мету своїх дій (при навмисному убивстві стверджувати, що діяв в умовах необхідної оборони), симулювати психічне захворювання тощо.

Кожний з використовуємих прийомів може характеризуватися певною часткою продуманості і заданості, тобто вміщувати елементи тактики. Найбільш предметне і усвідомлено елементи тактики проявляються у випадках, коли допитуємий прагне отримати від слідчого інформацію, що його цікавить. Це можуть бути дані про те, чи виявлені співучасники, як вони себе поводять, чи виявлене викрадене, що знає слідчий про обставини ачи-, нення злочину, чим розпоряджається слідство (в плані можливостей викриття), які наміри і плани слідчого, як він реагує на різноманітні "вибрики" допитуємого (дратується, гарячиться, втрачає над собою контроль) тощо.

Для досягнення цього можуть бути використані самі різноманітні прийоми. Наприклад, повідомлення вигаданої обставини чи факту, щоб побачити, як до цього поставиться слідчий — прийме на віру чи почне заперечувати, які для цього будуть використані аргументи. Або пропозиція слідчому продемонструвати що-небудь на місці події, впізнати потерпілого, зустрітися на очмій ставці із співучасником тощо, переслідуючи при цьому свої конкретні цілі — здійснити вплив на іншого учасника розслідування, зв'язатися з співучасником, здійснити спробу втечі тощо.

Після затримання підозрюваний назвав як співучасника свого знайомого. Оскільки той все заперечував, слідчий влаштував їм очну ставку. На мій підозрюваний відмовився від раніше даних показань по відношенню до знайомого. Подальшою перевіркою було встановлено його непричетність до злочину. Потім з'ясувалося, що ця зустріч була використана підозрюваним для передачі необхідної інформації його дійсним співучасникам [12, С.44].

З урахуванням викладеного вище, слідчий повинен враховувати можливість такої тактичної лінії поведінки допитуємого, мати уяву про тактичні прийоми осіб, що йому протистоять, про форми і особливості їх проявів, щоб завчасно їх розпізнати і не потрапити у "розставлені тенета".

При виявлені прийом/в допитуємого, які спрямовані на отримання інформації від слідчого, тактика дій останнього може полягати в таких варіантах загального підходу:

а) зовсім не дати зрозуміти про помічене;

б) у здійсненні кроків, які свідчать про те, що слідчий піддався на цей прийом ("клюнув на наживку");

в) у прямому і відкритому реагуванні на здіснену спробу наприклад, заявою типу "Ваша цікавість у цьому плані, поки що, не може бути задоволена", "Якщо Вас що-небудь цікавить, краще запитати про це прямо" тощо).