§ 15. Пред'явлення доказів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 

Важливе місце в системі тактичних прийомів допиту займає використання доказів. Докази пред'являються з наступною метою:

а) орієнтування допитуємого на надання показань, які цікавлять слідство;

б) надання допомоги при відновленні забутого;

в) викриття неправди;

г) зміни наміру на відмову від надання показань.

Організаційно пред'явлення доказів полягає у розв'язанні наступних завдань: з якою конкретної метою, яких саме доказів, яким чином. <І>Засоби надання доказів розрізняються:

1. За параметром часу використання доказів:

<І>

а) пред 'явлення на одному допиті;

б) під час низки допитів однієї особи. Підозрювана скоювала крадіжки шляхом включення у відомості фіктивних осіб, а отримані гроші передавала своєму начальнику-вимагателю. На першому етапі вона все заперечувала та, як зрозумів слідчий, більш боялась викриття в хабарництві, ніж в розкраданні. Тоді слідчий обрав таку тактику: до кожного допиту він збирав докази про одну фіктивну особу та змушував підозрювану визнати цей епізод, не ставлячи запитання про те, куди пішли ці гроші. Так продовжувалось довго і вона, не витримавши, запитала: "А чому Ви не цікавитесь, куди пішли викрадені гроші?" ! тоді слідчий запропонував її розповісти про це [13, С. 40-41].

2. За об'ємом та характером взаємозв'язків доказів.

<І>

а) пред 'явлення одиничного доказу, коли в розпорядженні слідчого немає інших доказів, коли слідчий не бажає повністю "розкрити свої карти" або коли є потреба підкріпити, продемонструвати яку-небудь окрему обставину.

<І>

б) пред'явлення комплексу взаємопов'язаних доказів, які саме в сукупності свідчать про конкретний факт та його характер. Підозрюваний на тому ж самому місті, тим же самим способом скоїв три згвалтування. Два з них він визнав, а третє наполегливо заперечував. Усі отримані факти про цей епізод він пояснював випадковим збігом: потерпіла впізнала його — помилилася, одне і те ж місце скоєння злочину — збіг, один і той же спосіб — збіг, спростовано алібі ~ вийшла якась плутанина. Тоді слідчий на черговому допиті продемонстрував йому логічний зв'язок великої кількості збігів. Після цього він зізнався і в третьому епізоді та засвідчив, що в цьому випадку він узяв з кишені потерпілої гаманець (в якому нічого, окрім проїздного квитка, не виявилось) та не хотів зізнаватися, щоб не відповідати ще за пограбування [13, С.51-53].

<І>

в) пред 'явлення усієї' сукупності доказів, зібраних по справі.

3.<І> За характером пред'явлення (надання) доказів:

<І>

а) згадування про наявність доказів;

б) перерахування зібраних доказів із зазначенням джерел їх походження, оскільки для підозрюваного іноді більш несподівано та "страшніше" може бути саме джерело, а не інформація, наприклад, повідомлення, що потерпілий залишився живий і незабаром буде готовий до надання показань, що є свідок події тощо;

<І>

в) "випадкове" демонстрування доказів. Мається на увазі варіанти використання "тактичних пасток" (див. § 12) і такі, наприклад, прийоми як залишення "з забудькуватості" на столі якого-кебудь документу або речі з наступним його заховуванням;

<І>

г) надання можливості роздивитися, вивчити доказ;

д) підкреслене демонстрування (роз'яснення) ознак об'єкту, який пред'являється, котрі вказують на його зв'язок зі злочинною подією. На місці виявлення викраденого транспортного засобу знайшли і вилучили сліди взуття. Підозрюваний спочатку заперечував факт його перебування в цьому місці. Тоді слідчий пред'явив йому висновок експерта про те, що сліди біля машини залишені його взуттям. Після цього в'ч скачав, що підходив до цієї автомашини, коли знайшов Ті проходячи повз неї. У зв'язку з цим слідчий пояснив, що для будь-кого, хто проходить повз автомашину повинні відобразитися сліди "підходу" та "відходу", а у прибуло-го на автомашині будуть сліди тільки "відходу", після чого пред'явив йому протокол огляду місця, де знайшли викрадену автомашину, в якому чітко були зафіксовані сліди тільки відходу від машини.

4. За характером послідовності пред'явлення доказів:

<І>

а) зі зростаючою силою. Цей прийом полягає у тому, що під час пред'явлення доказів по мірі зростання їх важливості та значення для встановлення факту причетності до скоєння злочину відбувається "розхитування" позиції підозрюваного, тобто, чим далі розвивається процедура використання доказів, тим важче підозрюваному заперечувати їх та ставити під сумнів. Підозрюваний у скоєнні крадіжки в магазині все заперечував. Допит проходив таким чином:

— У період, що безпосередньо передував скоєнню крадіжки. Вас бачили свідки біля магазину. Що можете сказати з цього приводу?

— Так, я увечері проходив біля магазину, але в ньому не був.

— При огляді місця події, на склі вітрини прилавку знайдені сліди пальців ваших рук. Про що це говорить?

— Коли я за 3-4 дні до цього заходив у магазин та попрохав продавця показати мені годинника, вона відкривала вітрину і я допомагав, їй тримати кришку вітрини, оскільки вона важка.

— На місці події знайдено ніж, який впізнаний як той, що належить Вам. Як він туди потрапив?

— Цей ніж зник у мене зо два тижні перед цим.

— Під час обшуку по місцю вашого мешкамння знайдена сумка в якій були викрадені з магазину речі. Звідки вони у Вас?

— Цю сумку я знайшов, коли ввечері повертався додому.

— Чому ця сумка знаходилася у сараї під дровами?

— Я ще не вирішив, що мені робити з цією знахідкою, тому сховав сумку в сараї.

— Чим у такому випадку Ви можете пояснити наявність слідів вашого взуття на будівельному смітті всередені магазину, що виник внаслідок проломування стіни при проникненні до магазину? — Після цього підозрюваємий визнав факт участі в крадіжці з магазину.

<І>

б) пред'явлення доказів по зменшуючій силі, коли він починається з вирішального доказу, а наступні повинні продовжити та закріпити "враження", яке виникло.

При обиранні та визначенні вирішального доказу необхідно враховувати, що для підозрюваного вирішальним буде своє, не обов'язково процесуальне значиме. На місці пригоди злочинець залишив предмет свого одягу. Встановлений за слідами рук підозрюваний заперечував свою при-четність до злочину, не дивлячись на те, що були наявні і інші дані, які свідчили про скоєння ним цього злочину. Слідчий прийняв рішення використати одорологічну інформацію, вважаючи, що результат вибирання за допомогою службово-розшукової собаки спонукає підозрюваного до дачі правдивих показань. Підозрюваного доставили у приміщення, де було скоєно злочин. В присутності його та понятих зробили вологе прибирання та провітрювання. Потім підозрюваному та двом запрошеним громадянам запропонували покласти на підлогу по одній речі з їх одягу. Після цього запросили кінолога із собакою, пред'явили присутнім запечатаний поліете-леновий пакет у якому був вилучений з місця пригоди предмет одягу, відкрили пакет і передали кінологу. Обнюхавши цю річ, собака обрала з розкладених на підлозі речей той, який належав підозрюваному. Потім підозрюваному пояснили, що за його бажанням вибирання може бути повторене з іншими речами та запрошеними особами. Але він відмовився від цього та докладно розповів не тільки про ц"й злочин, але і про замах на убивство в іншому місці, про його причетність до якого, ще не було відомо слідству [39, С.84-95].

5. Характер додаткових умов, які підсилюють дію доказів:

<І>

а) раптове пред 'явлення доказів (див. §11),

б) пред 'явлення доказів після попереднього з 'ясовування обставин, які пов'язані з ними. Під час затримання підозрюваного у нього вилучили шапку, яка була викрадена при попередній крадіжці. Замість того, щоб попередньо та обережно з'ясувати, як та коли до нього потрапила шапка (наприклад, "пройти" по усьому гардеробі, з'ясувати це питання у родичів тощо), слідчий відразу ж запитав: "Чому у Вас шапка потерпілого? На що підозрюваний відповів, що купив на базарі у невідомого. Це дуже утруднило з'ясування цієї обставини в наступному [8, С.42-43];

<І>

в) пред 'явлення з роз 'ясненням значення доказів. Підозрюваний в убивстві своєї дружини засвідчив, що вирішив вночі (можливий час убивства) підзаробити на своєму автомобілі. Взяв поблизу залізничного вокзалу невідомих йому громадян та відвіз до річкової переправи. Коли повернувся додому, то дружину не застав. Тоді узяв перину та відвіз дітям у село. Куди поділася дружина він не знає, але вона могла десь переховуватись, тому що він її ревнував та бив. Приїзд у село його родичі та сусіди підтвердили. Але розрахунок часу показав, що дві поїздки він не міг фізично здійснити. У зв'язку з цим його детально допитали про маршрут до переправи, стан шляху, ремонт дороги, наявність ремонтної техніки, зустрічний транспорт тощо. При цьому підозрюваний допустив низку помилок — заявив, що міст ремонтувався і рух був одностороннім, що на переправі йшов дощ тощо. Наступний допит було побудовано на основі виявлення протиріч у показаннях, пред'явлення доказів з роз'ясненням їх значення у викритті неправдивих показань (довідка та показання про стан погоди в день його "поїздки", відомості про ремонт шляху, наявність техніки тощо). Це призвело до того, що він зізнався у скоєнні злочину і вказав місце приховання трупу дружини [13, С.27-29];

<І>

г) використання науково-технічних засобів для роз 'яснення особливостей пред'явлених доказів, наприклад, демонстрування за допомогою елекгронно-оптичного перетворювача тексту, що був залитий барвником, або з використанням мікроскопу — слідів підчистки у документі тощо. На місці події знайшли відірваний гудзик із залишками ниток. На пальті підозрюваного усі гудзики були на місці та співпадали за розміром, конфігурацією та кольором з вилученими, але один з гудзиків, судячи з усього, був пришитий недавно. В ультрафіолетовому світлі оглянули кріплення усіх гудзиків та продемонстрували схожість (подібність) ниток трьох гудзиків на пальті та із знайденим на місті пригоди і їх чітку відмінність з нещодавно пришитим гудзиком,

<І>

д) супроводження пред'явлення доказів описом можливого подальшого ходу розслідування та очікуваних результатів.

Успіх використання доказів у значній мірі визначається рівнем підготовки до їх пред'явлення.

<І>

Підготовка включає наступні основні моменти:

а) визначення необхідності пред 'явлення даного доказу конкретній особі, тобто прогнозування того, який позитивний результат може бути досягнуто та які негативні наслідки можливі;

<І>

6) попереднє дослідження доказів та з'ясування їх приналежності, наприклад, до питання: "Цей документ виконаний Вами?", необхідно провести почеркознавчу експертизу, до розмови про виявлення та вилучення викраденого, необхідно з'ясувати його походження та належність, наявність на них відбитків рук та інших ознак;

<І>

в) визначення оптимального часу для пред'явлення, коли ще не рано та вже не пізно (див. § 11);

<І>

г) визначення оптимальної тактики пред 'явлення з урахуванням характеристики особистості. Тут є й такий технічний момент як рішення, де до пред'явлення будуть знаходитися докази, щоб до моменту пред'явлення вони не відвертали увагу допитуємого від предмету допиту, та щоб коли буде потрібно, були під рукою, і час, який витрачений на їх підготовку до безпосереднього пред'явлення, не став перервою, яка дозволить допи-туємому зібратися з думками та підготуватися до несподіваного. Перерви у допиті повинні, як правило, мати місце згідно плану та намірам слідчого. В інших випадках вони — виявлення недостатньої підготовки до допиту.

Закінчення

Є бажання сподіватися, що зміст посібника дозволить скласти уявлення про різноманітність тактичних прийомів допиту та творчий характер підготовки і проведення даної слідчої дії. Дати вичерпний перелік тактичних прийомів допиту неможливо, бо вони, по-перше, також різноманітні як і слідчі ситуації, для розв'язання яких призначені, по-друге, процес народження нових тактичних прийомів продовжується, тому що життя ставить перед органами розслідування усе нові та нові задачі. Однак у посібнику відображені основні тактичні прийоми допиту, які дозволяють усвідомити їх призначення, суть та тенденції розвитку, щоб знаходити інші прийоми у практичній діяльності слідчих, оцінювати їх правомірність та припустимість, створювати нові тактичні прийоми, які спрямовані на підвищення ефективності допиту.

Важливою умовою повноцінного використання свідчень у розслідуванні злочинів є їх аналіз та перевірка. Аналіз містить два основних аспекти:

а) встановлення логічної і фактичної відповідності у самих повідомлених даних. У справі про убивство сусід потерпілої сказав, що чув як вона, відкриваючи двері злочинцям, сказала: "Анатолій, заходьте''. На підставі цього висунули припущення, що одного із злочинців звали Анатолій, однак відпрацювання цієї версії результату не дало. Висунули припущення, що свідок помилився, прийнявши співзвучне ім'я за ім'я Анатолій. Після цього зайнялись відпрацюванням інших імен. Встановили, що у неї була подруга Оля, проаналізували зміст розмови потерпілої із тими, хто стояв за дверями (вона ніколи не відкривала двері, не впевневшись, хто стукає) та припустили наступний діалог:

— <І>Хто там?

— От Олі.

— <І>А, от Олі. Заходьте.

За своїм звучанням це дуже схоже на "Анатолій, заходьте". Перевірка версії про причетність Олі до убивства підтвердилася [40, С.47-49],

6) співставлення з іншими доказами у справі та встановлення причин розходження (у випадку їх наявності). Вранці неподалік від житлового будинку було знайдено труп. Встановили свідка, який розповів, що пізно ввечері бачив на цьому місці бійку трьох осіб і назвав прізвище загиблого та двох мешканців селища. При допиті останні заявили про непричетність до події, а також про те, що в цих умовах свідок не міг розібрати, хто саме там знаходився. При проведенні слідчого експерименту для перевірки цієї обставини свідок не зміг впізнати жодного з продемонстрованих йому на тому ж місці та при такому ж місячному освітленні знайомих облич. Розслідування виявилось безрезультатним. Через тривалий проміжок часу аналізом призупиненої справи зайнявся інший слідчий. Він звернув увагу, що грунт на тому місці, де сталася подія, пісчаний. У зв'язку з цим він зробив запит на дані про те, яка погода передувала події та проведенню експерименту. При цьому з'ясувалося, що перед подією, яка розслідується, протягом двох місяців не було опадів, а напередодні проведення експерименту кілька днів йшов дощ. Слідчий, підібравши період тривалої сухої погоди, повторив експеримент, на якому свідок впізнав усіх пред'явлених йому осіб [16, С.95].

Інший приклад. У вечірній час у дворі висотного будинку двоє невідомих вихопили у жінки сумку та втекли. Потерпіла не змогла охарактеризувати їх прикмети. Однак чоловік, який знаходився на балконі восьмого поверху, не тільки докладно змалював грабіжників, але й впізнав одного з них при пред'явленні для впізнання. Впізнаний заявив, що впізнання

підстроєне, оскільки вночі на такій відстанні свідок не міг розгледіти людину в деталях, які необхідні для впізнання. У зв'язку з цим був проведений слідчий експеримент для перевірки можливостей сприйняття особи при певних умовах. Експеримент дав негативний результат. Аналізуючи причини протиріччя, що виникло, слідчий встановив, що з моменту події до проведення слідчого експерименту в районі дому були замінені ліхтарні лампи джерел концентрованого світла на такі, що розсіюють світло [21, С.86-87].

Особливе значення має повнота перевірки доказів, пов'язана з можливістю виявлення додаткових джерел інформації. За підозрою в убивстві були затримані К. і М. Перед смертю загиблий повідомив, що поранення йому наніс К. На допиті К. зізнався в цьому, а М. підтвердив його показання. В цій ситуації слідчий не став обтяжувати себе збором додаткових доказів, не дослідив відношення між потерпілим та підозрюваним, не співставив їх показання зі свідченнями свідків, не встановив дійсний мотив скоєння убивства. При ознайомленні з матеріалами справи К. заявив, що убивство скоєне не ним, а М. Слідчий проігнорував цю заяву і відправив справу в суд. У суді свідки змінили свої свідчення і підтвердили заяву К. При додатковому розслідуванні встановили, що убивство скоїв М. на прохання К., який обіцяв взяти вину на себе. Коли ж до К. дійшли відомості, що М. "видав" своїх співучасників по іншій справі, він вирішив помститися, розповівши правду про убивство [41, С.67-70].

Перевірка передбачає не тільки уважність та ретельність, але й вибір правильних засобів. Виїхавши з Камчатки в Ленінград поступати до інституту дівчина на протязі тривалого часу не давала про себе вістей. Батьки надіслали телеграму своїм знайомим, у яких вона повинна була зупинитися до того, як влаштується у гуртожиток. Ті відповіли, що вона до них не заходила і не дзвонила. Після цього подали заяву про її зникнення, була порушена кримінальна справа. Подали запитання у адміністрацію інституту, до якого вона мала намір поступати, потім у інші інститути. Звідусіль відповідали, що така у складі абітурієнтів та студентів не значиться. Інші заходи розшуку результату не дали. Через кілька місяців кримінальну справу передали іншому слідчому. Проаналізувавши матеріали справи він вирішив зробити те, що не було перевірено його попередником - уточнити обставини її відльоту. При перевірці за документами Аерофлоту з'ясувалось, що вона в день вильоту здала квиток до Ленінграду та вилетіла у Симферополь. Незабаром її знайшли в Криму. Рідним про себе вона повідомляти не хотіла [21, С. 72-733.

Перевірка свідчень завжди передбачає творчий пошук додаткових джерел підтверджуючої або спростовуючої інформації. У квартирі в нічній п'яній бійці був смертельно поранений гість. Підозра впала на хазяїна, який заперечував свою присутність вдома цієї ночі та участь у бійці. Слідчий витребував службову фонограму станції швидкої допомоги де був виклик з даного приводу і направив її на фоноскопічну експертизу. Дослідження показало, що розмову з черговою станції швидкої допомоги вів підозрюваний [14, С.52-53]. Інший приклад. Потерпілого було знайдено убитим у своїй квартирі. В убивстві викрили та засудили його знайомого, в якого вдома під час обшуку знайшли речі, які були викрадені з квартири убитого. Через деякий час засуджений звернувся із скаргою до прокурора, де вказав, що він дійсно скоїв крадіжку, але до убивства непричетний, а зізнався під тиском слідчого. Вирок відмінили та направили справу на додаткове розслідування, яке не виявило додаткових обставин. Тоді слідчий вирішив перевірити, чи не розповідав засуджений кому-небудь у виправно-трудовій колонії про обставини убивства. Це підтвердилось і знайдений свідок розповів, що йому було повідомлено наступне: спочатку убивця наніс кілька ударів" по голові потерпілого вазою, а потім вдарив його у вухо загостреним кінцем олівця, який зломився. При судово-медичному дослідженні ексгумованого трупа у вушній раковині був знайдений уламок олівця [21, С.62].

Під час перевірки причетності до убивства, коли немає прямих свідчень зустрічі підозрюваного з потерпілим, необхідно проводити почасовий та територіальний аналіз можливого перетинання їх шляхів. В ••убивстві та згвалтуванні школярки підозрювався водій, який заперечував, свою вину. На основі зібраної інформації слідчий склав часові шкали діяльності потерпілого та підозрюваного.

Розподіл часу в день убивства

<І>

Потерпілої

Підозрюваного

8.30 — вийшла з дому та пішла а музичну школу

9.00 — з'явився на роботі

10.00 — пішла зі школи разом з подругами

10.00—10.30 — знаходився на роботі

10.30—11.00 — на вулиці якийсь чоловік запросив дівчаток покататися на автомобілі

11.00 — не відомо

11.00 — розсталася із подругами та пішла додому

12.00 — не відомо

12.00 — додому не повернулася, мати вирішила, що вона пішла в загальноосвітню школу

12.30 — знаходився на шосе за містом на відстані 50 м від місця, де в майбутньому знайшли труп потерпілої — його автомобіль застряв у кюветі при виїзді на дорогу

12.30 — ме відомо

12.30-13.00 — намагався витягти автомобіль з кювету

12.30-13.00 — не відомо

13.00 — зупинив водія К. та з його допомогою витяг автомобіль з кювету

14.00 — не відомо

14.00 — повернувся на роботу, мив автомашину, чистив одяг

Детальний аналіз обставин у період можливого збігу часових характеристик (11.00—13.00) дозволив зібрати докази, які викривали підозрюваного [16, С.76].

Запорукою успіху під час допиту нерідко виступає грамотність проведення інших слідчих дій та точність фіксування їх результатів. У вечірній час злочинці в автобусі пограбували єдиного пасажира та смертельно поранили з обріза водія. Після їх викриття злочинець, який стріляв у водія, заявив, що не мав наміру стріляти, але оскільки водій раптово загальмував, він вдарився а передню частину салону, внаслідок чого мав місце випадковий постріл. У протоколі огляду місця події було зафіксовано: автобус зупинився на узбіччі дороги без слідів різкого гальмування, двигун був вимкнений, ручне гальмо підняте, важіль зміни швидкостей встановлений на першій швидкості, а передні двері автобусу відкриті. Це свідчило про те, що після зупинки автобусу водій виконав чотири операції, які, згідно висновку судово-медичної експертизи, не могли бути виконані ним після отримання смертельного поранення. Таким чином була встановлена умисність убивства водія [42, С.181-185].

В іншому випадку під час огляду знайденого в озері трупа слідчий докладно змалював у протоколі і зфотографував його положення у заростях очерету, в тому числі те, що обидві руки загиблої в районі плечей були обв'язані очеретом, тобто відобразив обставину, яка свідчила про навмисне закріплення трупа до очерету, який росте з дна, для запобігання його появи на поверхні води. Заяву обвинувачуваного, що потерпіла втопилась з власної необережності я його присутності і він непричентний до її смерті, було спростовано встановленим та чітко зафіксованим фактом [42, С.252].

Важлива роль у перевірці та оцінці свідчень належить експертизам. Пасажирський автобус на прямій ділянці дороги виїхав на узбіччя, вдарився об камінь біля дороги та перекинувся. Виникла пожежа, усі пасажири загинули. Свідків події не було. Водій заявив, що зупинив автобус приблизно за 400 метрів від місця аварії і пішов перевірити своє риболовне знаряддя. В його відсутність хтось із пасажирів зрушив автобус, але не справившись з керуванням скоїв аварію. Коли він, почувши шум аварії, вибіг на дорогу та наблизився до автомобіля, виник сильний викид вогню і на ньому запалала одежа. При огляді місця події було отримано дані, які співпадали з показами водія: на озері в районі аварії було знайдено його риболовне знаряддя;

на проїзжій частині дороги перед місцем аварії були три віражі, які не оправдані умовами шляху та діями досвідченого водія. Разом з тим були й дамі, що суперечили його поясненню: аін вийшов з автобусу не біля дороги, що вела до озера, а в частині місцевості, де були кущі; крім того, на місці водія було відсутнє тіло того, хто керував автобусом в момент аварії; наявність опіків та пошкоджень одягу на спині водія.

Комплексна судово-медична та пожежно-технічна експертиза встановила, що опіки та пошкодження одягу утворилися в момент пожежі, яка виникла до аварії автобусу, коли водій знаходився у своєму робочому кріслі [43, С.32-44].

Професійність та майстерність, які потрібні для творчого підходу до вибору та застосування тактичних прийомів допиту, обумовлюють необхідність цільового навчання цим прийомам у системі юридичних учбових закладів. Це і має за мету даний учбовий посібник.

 

Література

1. Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР, № 5(62) — М., 1989.

2. Бахин В.П. Следственная практика: проблемы изучения и совершенствования. — Киев, 1991.

3. Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном судопроизводстве. — Минск, 1973.

4. Проблемы повышения эффективности предварительного следствия. — Вильнюс, 1969.

5. Порубов Н.И. Научные основы допроса на предварительном следствии. — Минск, 1978.

6. Дулов А.В. Судебная психология. — Минск, 1970.

7. Баев О.Я. Тактика следственных действий. — Воронеж, 1992.

8. Карнеева Л.М. Тактические основы организации и производства допроса в стадии расследования. — Волгоград, 1976.

9. Драпкин Л.Я. Методика формирования у следователей рефлексивного мышления при изучении темы "Тактика допроса" //Формирование профессиональных качеств следователя при изучении криминалистики и судебной психологии. — Волгоград, 1976.

10. Бахин В.П., Кузьмичев В.С., Лукьянчиков Е.Д. Тактика использования внезапности в раскрытии преступлений органами внутренних дел. — Киев, 1990.

11. Криминалистика социалистических стран. Учебник. — М., 1983.

12. Вакутин Ю.А. Способы маскировки преступного поведения. — Омск, 1987.

13. Соловьев А.Б. Использование .-доказательств при допросе. — М., 1981.

14. Белкин Р.С., Сегай М.Я. Равен самому себе. — Киев, 1991.

15. Бахин В.П., Биленчук П.Д., Кузьмичев В.С. Криминалистические приемы и средства разрешения следственных ситуаций. — Киев, 1991.

16. Тактические приемы раскрытия преступлений. — Киев, 1991.

17. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей. — М.. 1967.

18. Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР, № 2(47) — М., 1986.

19. Следственная практика. Вып. 124. — М., 1979.

20. Ларин А.М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. — М., 1970.

21. Бахин В.П., Кириченко А.А. Как раскрываются преступления. Криминалистика в вопросах и примерах. — Днепропетровск, 1995.

22. Центров Е.Е. Криминалистическое учение о потерпевшем. — М., 1988.

23. Следственная практика. Вып. 116. — М. 1977.

24. Теория и практика собирания доказательственной информации техническими средствами на предварительном следствии. — Киев, 1980.

25. Мудьюгин Г.Н. Расследование убийств по делам, возбуждаемым связи с исчезновением потерпевшего. — М., 1967.

26. Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР, № 3. — М., 1986.

27. Следственная практика. Вып. 145. — М., 1985.

28. Следственная практика. Вып. 154. — М., 1989.

29. Белкин Р.С. Курс советской криминалистики, т. 3. Криминалистические средства, приемы и рекомендации. — М., 1979.

30. Бидонов Л.Г. Криминалистические характеристики убийств и системы типовых версий о лицах, совершивших убийство без в очевидцев. — Горький, 1978.

31. Следственная практика. Вып. 142. — М., 1983.

32. Белкин Р.С. Не преступи черту. Очерки о криминалистике. — М., 1979.

33. Муратов С.А. Диалог. — М., 1983.

34. Закатов А.А. Ложь и борьба с нею. — Волгоград, 1884.

35. Кольнер М.И. Из практики следователя. — М., 1971.

36. Следственная практика. Вып. 115. — М., 1977.

37. Крылов И.Ф. Были и легеиды криминалистики. — Л., 1987.

38. Расследование убийств. — М., 1954.

39. Следственная практика. Вып. 122. — М., 1979.

40. Сергеев Я.А., Соя-Серко Л.А., Якубович Н.А. Планирование расследования. — М., 1975.

41. Бюллетень Главного следственного управления МВД СССР, № 4(53) — М., 1987.

42. Следственная практика. Вып. 153. — М., 1988.

43. Шиканов В.И. Комплексная экспертиза и ее применение при расследовании убийств. — Иркутск, 1976.

 

Додаткова література

Алексеев А.М. Психологические особенности показаний очевидцев. — М., 1972.

Амтонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Психология преступника и расследования преступлений. — М., 1996.

Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса. — М., 1969.

Баев О.Я. Конфликтные ситуации на предварительном следствии. — Воронеж, 1984.

Бахарев Н.В. Очная ставка. Уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы. — Казань, 1982.

Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. — М., 1988.

Быховский И.Е. Процессуальные и тактические вопросы проведения следственных действий. — Волгоград, 1977.

Васильев А.Н. Следственная тактика. — М., 1976.

Васильев А.Н. Тактика отдельных следственных действий. — М., 1981.

Васильев А.Н., Кариеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. — М., 1970.

Глазырин Ф.В. Психология следственных действий. — Волгоград, 1983.

Гончаренко В.Г., Союран Ф.М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві — Київ, 1994.

Горский Г.Ф., Кокарев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. — Воронеж, 1973.

Доспулов Г.Г. Психология допроса на предварительном следствии. — М., 1976.

Доспулов Г.Г., Мажитов Ш.М. Психология показаний свидетелей и потерпевших. — Алма-Ата, 1975.

Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий. — Минск, 1971.

Ерастов Н.П. Психология общения. — Ярославль, 1979.

Ефимичев С.П. Допрос. — Волгоград, 1978.

Закатов А.А. Тактика допроса потерпевшего на предварительной следствии. — Волгоград, 1976.

Закатов А.А. Психологические особенности тактики производства следственных действий с участием несовершеннолетних. — Волгоград, 1979.

Зорин Г.А, Психологический контакт припроизводстве. допроса. — Гродно, 1986.

Карнеева Л.М. Особенности тактики допроса несовершеннолетних. — Волгоград, 1978.

Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса. — М., 1965.

Ковалев А.Г. Психология личности. — М., 1970.

Комарков В.С. Тактика допроса. — Харьков, 1975.

Комарков В.С. Психологические основы очной ставки. — Харьков, 1976.

Коновалова В.Е. Теоретические проблемы следственной тактики. — Харьков, 1966.

Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственной тактике. — Киев, 1970.

Коновалова В.Е. Организационные и психологические основы деятельности следователя. — Киев, 1973.

Коновалова В.Е. Психология в расследовании преступлений. — Харьков, 1978.

Коновалова В.Е., Сербулов А.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. — Киев, 1978.

Коршик М.Г., Степичев С.С. Изучение личности обвиняемого. — М. 1961.

Котов Д.П., Шиханцов Г.Г. Психология следователя. — Воронеж, 1977.

Курашвили Г.К. Изучение следователем личности обвиняемого. — М., 1982.

Леей А,А., Горинов Ю.А. Звукозапись и видеозапись в уголовном судопроизводстве. — М., 1983.

Личность преступника как объект психологического исследования. — М., 1979.

Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками отдельных следственных действии. — Киев, 1983.

Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка прблемы, методика исследования, перспективы использования. — Киев, 1993.

Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики. — М., 1980.

Образцов В.А. Криминалистика. Курс лекций. — М., 1996.

Порубов Н.И. Психологические основы допроса. — Минск, 1966.

Порубов Н.И. Допрос в советском уголовном процессе и криминалистике. — Минск, 1968.

Ратинов А.Р., Скотникова Т.А. Самооговор (происходжеиие, предотвращение, разоблачение ложных показаний). — П., 1973.

Ратинов А.Р., Ефремова Г.Х. Правовая психология и преступное поведение. — Красноярск, 1988.

Следственные действия (процессуальная характеристика, тактические и психологические особенности). — Волгоград, 1984.

Соловьев А.Б. Очная ставка на предварительном следствии. — М., 1970.

Соловьев А.Б. Допрос свидетеля и потерпевшего. — М., 1974.

Соя-Серко Л.А. Проверка показаний на месте. — М., 1966.

Тульчина В.С., Царев М.И. Предъявление обвинения и допрос обвиняемого. — М., 1568.

Хайдуков Н.П. Тактико-психологические основы воздействия следователя на участвующих в деле лиц. — Саратов, 1984.

Шестеров А.Г. Психология допроса свидетелей и потерпевших. — Ташкент, 1974.

Шиканов В.И. Проверка алиби. - Иркутск, 1978.

Якуб М. Л. Показания свидетелей и потерпевших. — М., 1968.

Якушин С.Ю. Тактические приемы при расследовании преступлений. — Казань, 1983.

Ямпольский А.Е. Психологические основы формирования следственного мастерства. — Волгоград, 1980.