§ 4.         Джерела цивільного процесуального права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

 

Джерелами цивільного процесуального права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах.

Таким джерелом, насамперед, є Конституція України (28.06.1996 р.)[7], якою встановлені основи організації і діяльності суду, правовий статус громадян у цивільному судочинстві. Для правильного застосування норм Конституції та законів України важливе значення мають рішення Конституційного Суду України.

До джерел цивільного процесуального права належать: Цивільний процесуальний кодекс України (18.03.2004 р.)[8], яким врегульовано порядок судочинства в цивільних справах, Закон України «Про судоустрій України» (07.02.2002 р.)[9], яким встановлені мета і завдання правосуддя, методи і форми його здійснення, система органів правосуддя, основні засади організації і діяльності органів правосуддя в Україні.

Джерелами цивільного процесуального права виступають інші кодекси і закони України, де визначені окремі положення цивільного процесу: Цивільний кодекс України (16.01.2003 р.)[10] встановлює окремі правила допустимості доказів у цивільних справах, склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про визнання правочину недійсним, окремі аспекти цивільної юрисдикції суду та ін.; Сімейний кодекс України (10.01.2002 р.)[11] визначає склад осіб, які мають право на порушення справи в суді про позбавлення батьківських прав, обов'язкову участь органів опіки і піклування у деяких справах із сімейних правовідносин, тощо; Кодексом законів про працю України (10.12.1971 р.)[12] визначається юрисдикція суду у трудових справах; Закон України «Про адвокатуру» (19.12.1992 р.)[13] врегульовує форми адвокатської діяльності в цивільному судочинстві; Закон України «Про прокуратуру» (05.11.1991 р.)[14] регламентує питання участі прокурора в цивільному процесі тощо.

Джерелами цивільного процесуального права виступають також укази Президента та постанови Кабінету Міністрів України, інструкції міністерств і відомств, міжнародні договори і угоди, які визначають порядок співробітництва між національними й іноземними органами юстиції.

Важливе значення для однакового розуміння і правильного застосування норм цивільного процесуального права мають роз'яснення, що даються постановами Пленуму Верховного Суду України, які не мають нормативного характеру, але є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують норми права, щодо яких зроблені такі роз'яснення.

Дія норм цивільного процесуального права у часі, просторі та за колом осіб. Дія в часі полягає в тому, що провадження в цивільних справах ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів, які діють під час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій. Цивільний процесуальний закон може мати зворотну силу у випадках, встановлених законом (ст. 58 Конституції України, ст. 2 ЦПК). У просторі – провадження в судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України. В окремих випадках, на території України може застосовуватися норми права іноземної держави і, навпаки, норми права України – судами іноземної держави. Щодо осіб – цивільний процесуальний закон поширюється на усіх фізичних осіб (ст. 5 ЦПК), на юридичних осіб (ст.ст. 11, 28 ЦПК), на іноземців, осіб без громадянства, іноземні юридичні особи (ст. 111, глава 5 розділу ІV, розділи VIІІ, Х ЦПК) та інших суб’єктів цивільних процесуальних відносин на засадах рівності.