§ 1.         Поняття та ознаки третіх осіб

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 

 

Крім сторін у результаті цивільної справи можуть бути заінтересовані й інші особи, що не є суб’єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особами. Назва третьої особи суто умовна, яка має лише процесуальне значення – вони вступають у справу між двома сторонами, тому й одержали свою назву.

Треті особи – це суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, наділені матеріально-правовою заінтересованістю, яка, як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Зважаючи на форму вступу та характер заінтересованості, вирізняльними ознаками третіх осіб є: вступ у порушену справу у суді; втручання у спір між сторонами; особистий характер заінтересованості.

В залежності від прояву матеріально-правової заінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обов’язків сторін. Тому щодо участі третіх осіб можуть застосовуватися положення про процесуальну співучасть та процесуальне правонаступництво.