§ 5. Правові наслідки порушення цивільної справи : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 5. Правові наслідки порушення цивільної справи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Порушення цивільної справи в суді тягне за собою певні правові наслідки. Вони можуть мати як процесуальний, так і ма­теріально-правовий характер.

Основним процесуально-правовим наслідком звернення до суду з позовом і прийняття його судом є виникнення цивільного судочинства по даній справі. Звернення до суду з позовною зая­вою і відповідні дії суду, пов'язані з прийняттям чи відмовою в прийнятті цієї заяви, породжує виникнення між заявником (по­зивачем) і судом цивільних процесуальних правовідносин. Ці правовідносини є підставою для виникнення І розвитку шщщ правовідносин між судом і всіма учасниками процесу.

Звернення до суду з заявою і прийняття її судом тягне за со­бою виникнення цивільного процесу з конкретним складом його учасників. Кожний учасник процесу посідає своє, визначене йому законом процесуальне становище і може користуватися надани­ми йому правами і нести процесуальні обов'язки. З прийняттям судом справи до свого провадження особа, яка звернулася до суду за захистом своїх прав чи інтересів, стає позивачем, а особа, яка, на думку позивача, порушила його право, — відповідачем. Якщо до порушення справи в суді кредитора і боржника об'єднували матеріальні спірні правовідносини, які регулювалися нормами матеріального (цивільного) права, то з моменту порушення спра­ви в суді вони стають сторонами процесу і на них поширюється дія норм цивільного процесуального права.

Процесуально-правовим наслідком прийняття судом справи до свого провадження є також неможливість повторного звернен­ня до суду з тією ж вимогою і з тих же підстав .^1

Крім процесуально-правових наслідків порушення справи в суді приводить до деяких матеріально-правових наслідків, які ма­ють важливе значення для заінтересованих осіб.

Основним матеріально-правовим наслідком порушення спра­ви в суді є перерив перебігу строку позовної давності. Стаття 79 ЦК вказує, що перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку. Це означає, що не будь-яке звернення до суду із заявою перериває перебіг стро­ку позовної давності, а лише таке, яке відповідає вимогам зако­ну. Крім звернення до суду із заявою необхідні також дії судді, які виражаються в позитивному вирішенні питання про прийняття заяви до провадження суду. Перебіг строку позовної давності переривається тільки при зверненні до суду із заявою, в якій є все необхідне для порушення процесу і ведення справи.

Важливий матеріально-правовий наслідок порушення ци­вільної справи в суді наступає по справах про стягнення засобів на утримання (аліменти) в тих випадках, коли ці засоби не нада­ються зобов'язаною особою в добровільному порядку. Особа, яка має право на одержання засобів на утримання від іншої осо­би, може звертатися до суду з вимогою до відповідача про при­мусове стягнення цих засобів на підставі рішення суду. Причо­му звернутися до суду із заявою можна незалежно від який пройшов з моменту виникнення права на одержання алі­ментів. Аліменти присуджуються на майбутній час, починаючи з дня пред'явлення позову до суду (ст. 88 КпШС).

Матеріально-правові наслідки настають також при зверненні до суду і порушенні справи за заявою власника про витребуван­ня майна з чужого незаконного володіння. Звертаючись до суду з такою вимогою, власник переслідує мету відібрати майно з не­законного володіння і повернути собі. Задоволення цієї вимоги залежить в першу чергу від добросовісності чи недобросовісності придбання цього майна. Якщо від недобросовісного набувача власник може витребувати своє майно в усіх випадках, то від добросовісного — лише у випадках, передбачених законом (вик­раденого, загубленого майна тощо).

Крім права на витребування майна з чужого незаконного во­лодіння власник має право вимагати також повернення всіх до­ходів, які незаконний володілець здобув або повинен був здобу­ти з цього майна. Щодо недобросовісного володільця, то він зо­бов'язаний повернути всі доходи, які він добув чи повинен був добути з майна за весь період володіння ним. По-іншому оцінює закон становище добросовісного володільця, який помилково вважає своє володіння правомірним. Володілець вважається доб­росовісним до моменту, коли він дізнався або повинен був дізна­тися про свою помилку. З цього моменту він стає на позиції не­добросовісного володільця і на нього поширюється вищевказа­на відповідальність, тобто він повинен повернути власнику всі доходи, одержані ним від незаконного володіння майном. Таким моментом є звернення власника до суду з позовною заявою і прийняття її судом до свого провадження.

Звернення до суду має наслідком певні витрати заінтересова­ної особи, які виражаються в оплаті державного мита, в оплаті за видачу копій необхідних документів тощо. Ці витрати несе особа, яка звертається до суду за захистом порушеного чи оспо­рюваного права чи охоронюваного законом інтересу. У разі за­доволення її вимог суд присуджує другій стороні відшкодуван­ня всіх цих витрат. Однак інколи відпадає необхідність розгляду справи по суті і постановлення по ній судового рішення у зв'яз­ку з тим, що відповідач у добровільному порядку задовольнив вимоги заінтересованої особи в день звернення до суду або після звернення, але до судового розгляду цієї справи. Очевидно, що заінтересована особа в такому разі не буде наполягати на розгляді справи по суті. Однак виникає питання про відшкодування судових витрат, які поніс позивач в зв'язку із зверненням до суду. Стаття 78 ЦПК прямо вказує, що якщо позивач не підтримує своїх вимог внаслідок добровільного задоволення їх відповіда­чем після пред'явлення позову, то суд на прохання позивача при­суджує з відповідача всі понесені позивачем по справі судові вит­рати.

В практиці інколи виникають сумніви з питання про те, чи підлягають присудженню з відповідача понесені позивачем вит­рати, якщо відповідач задовольнив вимоги позивача в день звер­нення його до суду. Справа в тому, що відповідач може задоволь­нити вимоги позивача шляхом переводу спірної суми поштою або через банк. У таких випадках позивач ще не знає про задо­волення своїх вимог, а відповідач не знає, що позивач вже звер­нувся до суду із заявою. Здається, що в такій ситуації необхідно виходити з наступного положення: якщо позивач не знав і не міг знати про задоволення своїх вимог відповідачем і в зв'язку з цим звернувся до суду, він має право вимагати відшкодування всіх понесених ним витрат, пов'язаних із зверненням до суду.


<