§ 2. Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Метод правового регулювання цивільних процесуаль­них правовідносин — самостійна категорія. Поряд з предметом цивільного процесуального права він характеризує цивільне про­цесуальне право як самостійну галузь права.

В процесуальній науці даються різні визначення методу пра­вового регулювання. Одні автори вважають, що метод правово­го регулювання, притаманний цивільному процесуальному пра­ву, обумовлюється тим, що обов'язковим суб'єктом процесуаль­них правовідносин є судовий орган, який приймає владні рішення і є методом владних наказів.

На думку інших, методом цивільного процесуального права є забезпечення охорони і захисту цивільних прав судом за вимо­гами заінтересованих осіб на основі процесуальної рівності сторін, обов'язку доказати факти, якими вони обґрунтовують свої вимо­ги і заперечення, контролю суду за розпорядчими діями сторін і сприяння в здійсненні процесуальних прав.

Наведені визначення методу правового регулювання не є по­вними. Метод — структурно складне явище і створює систему правових прийомів регулювання, які встановлюють специфічний правовий режим у сфері правосудця в цивільних справах.

Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин характеризується специфікою правового станови­ща суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, процесу­ально-юридичних фактів, засобів формування змісту правовідно­син, процесуальних санкцій і цивільної процесуальної форми.

Зміст методу правового регулювання цивільних процесуаль­них правовідносин перш за все знаходить своє відображення в правовому становищі суб'єктів головних процесуальних право­відносин (правовідносин суду з особами, які мають матеріально-правову заінтересованість у справі), оскільки ці правовідносини є первісною і необхідною основою всього цивільного процесу. Без головних процесуальних правовідносин цивільний процес виникнути не може. В головних процесуальних правовідносинах відбиваються особливості правового регулювання, які прита­манні цивільному процесуальному праву як самостійній галузі права. Ці особливості походять із змісту правосуб'єктності учас­ників даних правовідносин — позивача, відповідача і суду та характеру їх правового зв'язку.

Найбільш істотним елементом цивільної процесуальної пра­восуб'єктності сторін є правоздатність, яка за обсягом значно ширша, ніж правоздатність інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальна правоздатність сторін — це правовий спосіб, який використовується законодавством для приведення в дію усього ме­ханізму правового регулювання процесуальних правовідносин.

Згідно із ст. 100 ЦПК здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки (цивільна процесуальна правоздатність) виз­нається за всіма громадянами України незалежно від походжен­ня, соціального і майнового стану, расової і національної на­лежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і харак­теру занять, місця проживання та інших обставин, а також за державними підприємствами, установами, організаціями, кол­госпами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднан­нями, іншими громадськими організаціями, які користуються правами юридичної особи.

Зміст процесуальної правоздатності свідчить про значну са­мостійність і автономність сторін, що і е характерною рисою ме­тоду правового регулювання цивільних процесуальних право­відносин. Процесуальна правоздатність інших осіб, які беруть участь у справі і мають особисту заінтересованість {заявників у справах окремого провадження, скаржників у справах, що вини­кають з адміністративно-правових відносин), за змістом відрізня­ється від правоздатності сторін, але за нею залишається та ж фун­кціональна спрямованість в механізмі правового регулювання.

Специфіка правосуб'єктності суду полягає в тому, що її зміст визначається компетенцією, а не правоздатністю. Від правоздат­ності компетенція відрізняється тим, що вона не пов'язана з за­доволенням особистого інтересу її носія і має правообов'язковий характер. В механізмі правового регулювання компетенція суду і правоздатність сторін взаємопов'язані і доповнюють одна одну.

Нерозривний функціональний зв'язок прав, які складають зміст процесуальної правоздатності і компетенції, -— закономірна, ха-рактерна риса цивільного судочинства.                                   »

Зміст методу правового регулювання цивільних процеєуаль-них правовідносин визначається і специфікою юридичних про­цесуальних фактів. Метод правового регулювання характеризу­ють не всі юридичні факти, а лише ті, які складають юридичну основу регулювання. Такими будуть юридичні факти, що впли­вають на весь процес, на всі процесуальні правовідносини. Особ­ливість їх полягає у тому, що вони є підставою виникнення, роз­витку, припинення головних процесуальних правовідносин, од­нак мають значення і для інших процесуальних правовідносин (додаткових і допоміжних).

Так, істотне значення в юридико-фактичному складі цивіль­ного процесу мають юридичні факти, на підставі яких виникає цивільне судочинство (подання заяви, скарги). Вони відрізняють цивільне судочинство від кримінального і свідчать про койоти»-тутивне значення ініціативи заінтересованої особи (заявника) в правовому регулюванні. На їх основі будується вся система інших специфічних для цивільного судочинства юридичних процесуаль­них фактів (відмова від позову, складання мирової угоди тощо).

Конститутивне значення в цивільному процесі мають і про­цесуальні дії (юридичні факти) суду, які є невід'ємним елементом юридичного фактичного складу головних процесуальних право­відносин. Метод правового регулювання характеризують ті дії, які здійснюються по виконанню обов'язку з правосуддя: судові рішення, ухвали, постанови вищих судів. Крім них в юридичний склад входять також процесуальні дії, правовою формою реалізації яких є не компетенція, а правова зв'язаність у тих випадках, коли суд здійснює контроль за праворозпорядчими діями сторін -*-приймає або відмовляє в прийнятті заяви, приймає відмову від позову, затверджує мирову угоду тощо. Ці процесуальні дії перебу­вають у функціональному зв'язку з діями сторін, доповнюють їх.

Метод правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин характеризують і прийоми формування змісту процесуальних правовідносин, ступінь і характер участі в цьому їх суб'єктів.

Прийоми формування змісту процесуальних правовідносин різноманітні. Так, у деяких випадках зміст процесуальних право­відносин визначається за допомогою наказів, заборон, позитивного зобов'язування. Однак ці прийоми не розкривають специ­фіки методу правового регулювання цивільних процесуальних відносин, бо належать не до головних, а до додаткових або служ­бово-допоміжних правовідносин. Для характеристики методу правового регулювання істотним є формування прав і обов'язків заінтересованих осіб (заявника, відповідача тощо) і суду, який здійснює правосуддя.

У головних процесуальних правовідносинах специфічним для здійснення і формування суб'єктивних прав і обов'язків заінтере­сованих осіб є диспозитивність. Вона є відображенням цивільної процесуальної правоздатності в сфері реалізації права, свідчить про автономію цих суб'єктів у процесуальних правовідносинах.

З диспозитивністю як прийомом формування змісту головних правовідносин тісно пов'язана активність суду при розгляді ци­вільних справ. Вона відбивається в судовому розсуді (статті 105, 109, 209, 213, 214, 218 ЦПК). Поряд з диспозитивністю судовий розсуд також є показником ступеня і характеру участі головних суб'єктів цивільного процесуального права в формуванні змісту правовідносин, але його межі визначені законом.

Зміст методу правового регулювання цивільних процесуаль­них відносин відбивається і в особливості процесуальних санкцій.

Типовим для цивільного процесу є процесуальні санкції, які забезпечують належне здійснення правосуддя, повний і об'єктив­ний захист судом прав і охоронюваних законом інтересів грома­дян і організацій. До них належать санкції скасування або зміни судових постанов. Вони мають найбільшу вагу, максимально сприяють реалізації завдань цивільного судочинства. Ці санкції належать до заходів захисту, а не процесуальної відповідальності.

В юридичній літературі правові санкції інтерпретуються не тільки як засоби правового примусу, але і як передбачені законом правові наслідки, необов'язково пов'язані з примусом. Серед про­цесуальних санкцій, які є наслідками неналежного здійснення заінтересованими особами своїх процесуальних прав, — відмо­ва в прийнятті заяви, залишення заяви без руху, залишення зая­ви без розгляду, закриття провадження в справі внаслідок відсут­ності у заявника права на звернення до суду тощо.

Вказані санкції називаються процесуальними тяжкостями. Вони покладаються на особу, якщо вона здійснила належне їй право поза передбаченими законом умовами, тобто не в фор­мах судочинства.

Функція процесуальних тяжкостей полягає не тільки в тому, щоб викликати здійснення процесуальної дії, а й забезпечити до­держання заінтересованими особами умов і порядку реалізації своїх процесуальних прав, використання судового захисту тільки в формах судочинства.

Для здійснення цивільного судочинства достатньо лише міні­муму примусових санкцій — скасування або зміни неправосудних постанов. До сторін же, як правило, ніякого державно-правового примусу не застосовується. Щодо засобів процесуальної відпові­дальності (процесуальні штрафи, стягнення за втрату робочого часу—статті 48,77,153,164 ЦПК), то вони зовсім не характеризу­ють метод правового регулювання, мають допоміжний характер.

Специфічність методу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин як правового режиму полягає і в тому, що він характеризується цивільною процесуальною фор­мою. Регулювання процесуальної діяльності при здійсненні пра­восуддя в цивільних справах неможливо, якщо закон не передба­чає певного порядку діяльності і суду, і осіб, які беруть участь у справі, і інших учасників цивільного процесу.

Процесуальна форма—настільки специфічна риса правово­го регулювання цивільних процесуальних відносин, що деякі ав­тори проблему методу правового регулювання зводять повністю до проблеми процесуальної форми1. Однак процесуальна форма не охоплює всього змісту методу правового регулювання цивіль­них процесуальних правовідносин і характеризує його лише в су­купності з правовим становищем суб'єктів правовідносин, прийо­мами формування їх змісту, юридичними процесуальними фак­тами та процесуальними санкціями.