§ 3. Захист інтересів відповідача : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Захист інтересів відповідача

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Цивільне процесуальне законодавство гарантує відпо­відачу право на захист від заявленого позову. Це право випливає з принципів рівноправності сторін, диспозитивності, змагальності.

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими законом. До них належать: заперечення проти позову і зустрічний позов.

Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які стосуються правомірності виникнення і розвитку процесу по справі або матеріально-правової вимоги позивача по суті. В зв'яз­ку з цим заперечення відповідача проти позову можуть бути ма­теріально-правовими або процесуально-правовими.

Матеріально-правове заперечення полягає в тому, що відпо­відач, не заперечуючи проти виникнення процесу по справі, ос­порює матеріально-правову вимогу позивача. Використовуючи матеріально-правове заперечення, відповідач може наводити факти і обставини, які спростовують вимогу позивача і підтвер­джують відсутність у позивача права на задоволення позову по­вністю або в його частині.

Суть процесуально-правового заперечення виражається в тому, що відповідач, не торкаючись матеріально-правової вимо­ги позивача, висловлює сумнів щодо правомірності виникнення процесу по справі, тобто звертає увагу суду на відсутність у по­зивача права на звернення до суду, на порушення процесу по даній справі. Використовуючи процесуально-правове заперечен­ня проти позову, відповідач намагається довести, що процес по справі виник незаконно і підлягає закриттю. Такими заперечен­нями можуть бути: непідвідомчість справи суду, наявність по цій справі рішення суду, яке набрало законної сили, наявність по даній справі рішення товариського суду тощо. Процесуальні за­перечення відповідача ґрунтуються на недотриманні процесуаль­них норм, які можуть бути усунуті самим судом.

Зустрічний позов — це звернення до суду відповідача з само­стійною вимогою до позивача про захист порушеного чи оспо­рюваного права в процесі, який порушений позивачем (ст. 140 ЦПК). При поданні зустрічного позиву позивач по первісному позову стає відповідачем по зустрічному позову, а відповідач зай­має процесуальне становище позивача.

При зверненні до суду відповідача з зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене чи оспорене право. В цьому розумінні зустрічний позов є само­стійним позовом і повинен відповідати всім вимогам, які став­ляться до будь-якого позову. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача. Як правило, зустрічний позов викорис­товується відповідачем для того, щоб нейтралізувати первісний позов повністю або в частині.

Закон чітко регулює умови пред'явлення зустрічного позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК суд або суддя повинен прийняти зус­трічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємно пов'язані та сумісний їх розгляд є доціль­ним, зокрема, коли вони випливають з одного правовідношен-ня або коли вимоги по них можуть зараховуватися.

В тих випадках, коли відповідач, пред'являючи зустрічний позов, не ставить собі за мету захиститися від первісного позо­ву, а направляє його на задоволення самостійних вимог, суд може прийняти такий позов до сумісного розгляду лише тоді, коли первісна і зустрічна вимоги взаємопов'язані і це приведе до більш швидкого і правильного розгляду та вирішення справи. В про­тилежному випадку суд відмовляє в прийнятті зустрічної позов­ної заяви і роз'яснює відповідачу, що він може звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Зустрічні позови пред'являються до суду в письмовій формі з дотриманням передбачених законом реквізитів позовної заяви (ст. 137 ЦПК), порядку подання позову і оплачуються державним митом. Зустрічний позов повинен пред'являтися з таким розра­хунком, щоб відповідач (позивач по справі) міг своєчасно озна­йомитися з ним і підготуватися до захисту. Тому зустрічний по­зов може бути пред'явлений не пізніше як за три дні до судового засідання. Прийняття зустрічного позову, пред'явленого після закінчення цього строку, залежить від судді, а якщо його заявле­но під час розгляду справи по суті, — від суду (ст. 140 ЦПК). Про прийняття зустрічного позову суддя повинен повідомити всіх осіб, які беруть участь у справі.

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд поста­новляє єдине рішення, в якому повинна бути дана конкретна відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну ви­могу відповідача.


<