§ 2. Право на пред'явлення позову : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Право на пред'явлення позову

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Право на звернення за судовим захистом тісно пов'яза­не з суб'єктивним матеріальним правом, яке підлягає захисту. З порушенням матеріального суб'єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов. Засобом реалізації цього права є звернення заінтересованої особи з позовом до суду, який у пев­ному порядку розглядає вимогу позивача і дає відповідь у виг­ляді судового рішення.

В теорії цивільного процесу поняття права на позов визна­чається по-різному. В одному випадку право на позов визна­чається як процесуальне поняття, в другому — зводиться до ма­теріального, в третьому — матеріально-правові і процесуально-правові можливості судового захисту об'єднуються в єдине поняття права на позов.

Аналіз матеріального і процесуального законодавства та су-доврї,практики показує, що право на позов — це єдине матеріальне і цивільно-процесуальне поняття, яке має матеріальний зміст і процесуальну форму. В цивільному процесуальному праві не може бути самостійного права на звернення до суду, відірва­ного від права на позов в матеріальному розумінні. І навпаки, матеріальне право не може існувати без притаманної йому мож­ливості бути реалізованим у примусовому порядку. Єдність м^ате-ріально-правового змісту права на позов і його процесуальної форми визначається тим, що право на позов — це право на віднов­лення порушеного права в певній, встановленій законом, проце­суальній формі, в певному процесуальному порядку, який забез­печує об'єктивність і реальність захисту.

Таким чином, право на позов є єдиним поняттям, яке вклю^ чає: право на пред'явлення позову і порушення справи в суді і пра­во на задоволення матеріально-правової вимоги позивача. Пра­во на пред'явлення позову до суду є засобом реалізації права на позов. Однак, виступаючи процесуальною формою права на по­зов, право на пред'явлення позову користується певною само­стійністю. Це проявляється в тому, що процесуальний порядок реалізації права на позов виступає як особливий вид діяльності, яка регулюється цивільним процесуальним правом, що надає учасни­кам процесу особливі процесуальні права і обов'язки, які забезпе-, чують реальну можливість одержання правового захисту.

Тому під правом на пред'явлення позову слід розуміти пра­во на звернення до суду з метою порушення цивільної процесу­альної діяльності по захисту порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Правом на звернення до суду з позовом наділені всі грома­дяни і організації, які користуються правами юридичної особи (ст. 102 ЦПК). Така широка можливість звернення до суду, на­дана процесуальним законодавством, може бути реалізована лише при наявності певних передумов, встановлених законом (ст. 136 ЦПК).

В теорії цивільного процесуального права передумови права на пред'явлення позову підрозділяються на дві групи: суб'єктивні і об'єктивні.

До суб'єктивних передумов належать перш за все процесуаль­на правоздатність позивача і відповідача. Право на звернення до суду за захистом виникає одночасно з виникненням цивільної процесуальної правоздатності. Оскільки всі громадяни набува­ють процесуальної правоздатності з моменту народження^ не можуть позбавлятися здатності на звернення до суду за захистом, то в судовій практиці питання щодо процесуальної правоздат­ності може виникати тільки щодо організацій. Процесуальна правоздатність організацій залежить від того, чи є організація юридичною особою.

Суб'єктивною передумовою прав на звернення до суду є та-крж процесуальна заінтересованість особи. За загальним прави­лом звертатися до суду з позовом можна лише для захисту пра­ва чи інтересу, які, на думку позивача, належать йому. Тому ст. 4 ЦПК підкреслює, що за захистом порушеного або оспорювано­го права чи охоронюваного законом інтересу до суду може звер­татися не будь-яка, а заінтересована особа. Позивач у своїй за­яві повинен вказати на свою заінтересованість у справі, послав­шись на зв'язок із спірними матеріальними правовідносинами, а також на заінтересованість у справі відповідача.

, Об'єктивні передумови права на звернення з позовом до суду підрозділяються на позитивні і негативні.

Передумови, наявність яких є необхідною для реалізації пра­ва на звернення до суду, називаються позитивними. До них нале­жать: а) підвідомчість справи суду; б) правовий характер вимоги позивача. При відсутності даних передумов процес не може бути порушений, оскільки позивач не має прав на звернення до суду.

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких за­кон пов'язує можливість звернення до суду з позовом. До них на­лежать: а) відсутність судового рішення, що набрало законної сили, винесеного по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; б) відсутність ухвали суду, яка набра­ла законної сили, про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін; в) відсутність рішення товариського суду, прийнятого в межах його компетенції, по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; г) відсутність у провадженні суду справи по спору між тими ж сто­ронами, про той же предмет і з тих же підстав; ґ) відсутність укла­деного між сторонами договору про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Всі ці передумови права на звернення до суду з позовом мають виключно процесуальний характер і не торкаються питань про наявність чи відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права. Право на звернення до суду з позовом — це право вимага-;, щоб заявлений позов був прийнятий до судового провадження, розглянутий ним у встановленому процесуальному порядку І щоб по ньому суд виніс своє рішення. В зв'язку з цим суддя не вправі відмовити в прийнятті позовної заяви з тих причин, що у позивача відсутнє матеріальне право, тобто право на задоволен­ня позову, якщо дана категорія справ підлягає розгляду в суді.

В тому випадку, коли суддя встановить відсутність необхідних передумов права на звернення до суду, він відмовляє в прийнятті позовної заяви. Якщо ж відсутність необхідних передумов буде встановлена при розгляді справи в судовому засіданні, суд не вправі розглядати таку справу по суті, а постановляє ухвалу про закриття провадження по справі або залишає заяву без розгляду.

В практиці зустрічаються випадки, коли одна особа пред'яв­ляє до іншої декілька позовних вимог, які інколи випливають з одних і тих саме правовідносин. У таких випадках позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, зв'язаних між со­бою. Суддя також вправі постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позо­вами одного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до од­ного й того ж відповідача (ст. 144 ЦПК), якщо де приведе до більш швидкого і правильного розгляду спору між сторонами.

Якщо об'єднання кількох вимог в одне провадження усклад­нює процес і затримує розгляд і вирішення справи по суті, то суд­дя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або кількох поєднаних в одне провадження позовів у самостійні проваджен­ня (ст. 145 ЦПК).


<