§ 1. Поняття позову та його елементи. Види позовів : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття позову та його елементи. Види позовів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

У позовному провадженні розглядається і вирішується спір про право цивільне, тобто спір, який виник з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності по за­хисту прав громадян і юридичних осіб у позовному провадженні є позов, в якому заінтересована особа (позивач) викладає свої ви­моги до порушника суб'єктивного права (відповідача). Зверта­ючись до суду з позовом, позивач просить винести рішення, яким привести поведінку відповідача у відповідність з вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути направлені на визнання його прав, на відновлення становища, яке існувало до порушен­ня права, і припинення дій, що порушують право, на присуджен­ня до виконання обов'язку в натурі, на припинення або зміну правовідносин, на стягнення з відповідача збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Поняття позову, як правило, визначається як звернення заін­тересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з про­ханням про розгляд цивільно-правового спору і захист суб'єктив­них прав. Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесу­альної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний з суб'єктив­ним матеріальним правом (цивільним, сімейним, трудовим, ко­оперативним), на захист якого він пред'являється. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі Існують такі Інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позо­вом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриман­ням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матері­альної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сто­рони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про пра­во цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу пози­вача до відповідача про відновлення порушеного права.

Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення су­дової діяльності, він повинен містити в собі певні складові час­тини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводить­ся класифікація позовів на види., встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провад­ження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд*повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, під­стави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду.

В процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті по­зивач має право змінити предмет позову (ст. 103 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забез­печує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зо­бов'язаний пред'явити новий позові

Правильне визначення предмета позову має важливе прак-тичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позо­ву визначається підвідомчість даної справи, проводиться класи­фікація на окремі категорії справ

Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач об­ґрунтовує свої вимоги (ст. 137 ЦПК). Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто такі факти, які тягнуть за со­бою певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обста­вини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'я­зує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

В підставу позову може входити як один, так і декілька юридич­них фактів. Однак для обґрунтування вимоги позивач повинен на­водити завжди повний комплекс фактів. Відсутність одного з них може зробити вимогу необґрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування ди­тини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплек­су (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Підстава позову включає й себе ті юридичні факти, які під­тверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (при­від до пред'явлення позову).

Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача ці відносини стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не ви­магає від позивача обґрунтування своїх вимог відповіднимйнорма-ми права. На суд покладається обов'язок встановити спірні правовід­носини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підстава позову викладається в позовній заяві. Однак, як вже зазначалося, протягом всього часу розгляду справи по суті пО-зивач має право змінити підставу позову (ст. 103 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення об'єктивної істини і дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача в можливості зміни підстави позову: міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального пра­ва немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позо­ву. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділя­ти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Виділення змісту позову як його елементу є необхідним, ос­кільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: ви­мога до суду про захист порушеного чи оспорюваного права і вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необ­хідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення: про Присуд­ження йому певної речі; про поновлення порушеного права™, про визнання наявності чи відсутності суб'єктивних Прав; про зміну чи припинення існуючого між сторонами правовідношення. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетво­рення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача, направленої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значен­ня. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість даної спра­ви суду, а також встановити межі дослідження справи в Судово­му засіданні і постановити конкретне, повиє і доступне1 рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення пору­шеного права. За змістом позови класифікуються на окремі види.

Всі елементи позову тісно пов'язані між собою. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захи­сту, тобто зміст позову.

Позови можна класифікувати на види, беручи до уваги різні критерії. Найбільш розповсюдженою є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-право­вим критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділя­ються на види залежно від характеру спірних правовідносин. По­зови можуть виникати із цивільних, сімейних, трудових, коопера­тивних та інших правовідносин. Кожний з цих видів позовів мож­на підрозділяти залежно від інститутів чи окремих норм галузей права. Наприклад позови, які виникають із сімейних правовідно­син, можна поділяти на позови про стягнення аліментів, про розділ спільнрго майна між подружжям, про розірвання шлюбу тощо.

Такий поділ позовів на види має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Залежно від характеру спірних правовідно­син суд може вирішувати питання про підвідомчість спору, про предмет доказування, визначити суб'єктний склад спору, на­лежність і допустимість доказів та ін. Ця класифікація позовів на види дозволяє зосередити увагу на процесуальних особливостях розгляду і вирішення окремих категорій справ.

У вимозі до суду про порушення судової діяльності по захи­сту прав і законних інтересів визначається і засіб бажаного захи­сту — як наслідок, на досягнення якого спрямована ця діяльність. За засобом процесуального захисту позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.

Позови про присудження — найбільш поширений вид по­зовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку боржника-відповідача. Кожний процес виникає в зв'язку з тим, що суб'єктивне право позивача порушено або є загроза його по­рушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом свого права. Позови про присудження пред'являють» ся, як цравило, в тих випадках, коли право позивача вже пору­шено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення. Типо­вими прикладами позовів про присудження є позови про стягнен­ня аліментів, про виселення з жилих приміщень, про стягнення боргових сум на підставі договору позики тощо.

І Характерною особливістю позовів про присудження є те, що після їх розгляду і винесення по них рішення, якщо позови доб­ровільно не виконуються, то вони можуть бути виконані в при­мусовому порядку. В судовій практиці ці позови нерідко поєдну­ються з позовами про визнання, коли позивач вимагає не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання обов'язків.

Позови про визнання — це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред'являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, не­має, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звер­таючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить перед собою мети про матеріальне присудження, його мета по­лягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин.

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач, позови про визнання поділяються на позитивні і негативні., Позови, які спрямовані на підтвердження наявності певних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право влас­ності на будинок) визнаються позитивними. Якщо ж позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад, визнати угоду недійсною), такий позов визнається негативним.

Характерною особливістю позовів про визнання є те, що рішення по цих позовах ніколи не вимагають примусового вико­нання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням суду.

У судовій практиці нерідко позови про визнання доповню­ються позовами про присудження, коли визнання служить необ­хідною передумовою присудження. Так, наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд перш за все повинен визнати звіль­нення працівника незаконним і на цій підставі поновити його на роботі і стягнути заробітну плату за вимушений прогул.

Перетворювальні позови — це такі, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

Залежно від мети, яку ставить позивач, звертаючись до суду, перетворювальні позови підрозділяються на: а) позови, спрямо­вані на зміну правовідносин. Прикладом такого позову може бути позов про виділення частини із спільного майна на підставі ст. 115 ЦК. Позивач у цьому випадку вимагає такого рішення, яке б змінило існуючі правовідносини; б) позови, спрямовані на при­пинення правовідносин. Характерним прикладом є позови про розірвання шлюбу, коли позивач просить суд припинити існуючі між«им і відповідачем правовідносини.

В юридичній літературі висловлюються заперечення проти виділення цьрго виду позовів, які зводяться до того, що завдан­ня суду полягає не в творенні правовідносин, а в захисті реалїно існуючих прав та інтересів, які мають місце незалежно від суду, а також, що перетворювальні позови повністю охоплюються позовами про визнання і про присудження!

Такі висновки суперечать чинному цивільному законодав­ству, яке передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідносин окремо від позовів про визнання чи про Присудження (ст. 6 ЦК). Це зовсім не означає, що суд творить правовідносини. Він змінює чи припиняє існуючі правовідноси­ни, оскільки тільки суд компетентний це зробити, а сторони ма­ють право на їх зміну чи припинення ще до виникнення процесу.

Зміна чи припинення існуючих правовідносин є одним із за­собів захисту цивільних прав. А оскільки критерієм класифікації , позовів на види за процесуальною ознакою є засіб захисту, то не може викликати сумнівів, існування перетворювальних позовів.

Характерною ознакою позовів про визнання є те, що вони пред'являються, як правило, якщо у сторін виникли сумніви в існуванні правовідносин і суд своїм рішення повинен усунути ці сумніви, тобто визнати наявність чи відсутність правовідносин.

При поданні перетворювальних позовів таких сумнівів у сторін не існує. Між ними існують правовідносини і сторони це знають, однак вони просять суд перетворити їх (замінити або припинити), що входить в його компетенцію.


<