§ 8. Письмові докази

У законі передбачається, що письмовими доказами є будь-якого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять у собі відомості про обстави­ни, які мають значення для справи (ст. 46 ЦПК).

У науці найбільш розповсюджений погляд, згідно з яким письмові докази визначаються як предмети, на яких за допомо­гою знаків закріплені думки, що містять свідчення про факти, не­обхідні для вирішення справи. Дане визначення відбиває головні ознаки письмового доказу.

Істотною ознакою письмового доказу є те, що відомості про факти закріплюються в об'єктивній формі на тих або інших мате­ріальних предметах. Предмет, який може бути використаний для закріплення думок, повинен бути придатним для письма, щоб на­несені знаки могли зберегтися протягом певного часу (папір тощо).

Ознакою письмового доказу є й те, що закріплення людиною на предметі своїх думок здійснюється за допомогою певних знаків. Засіб нанесення знаків повинен бути таким, щоб на предметі ут­ворювалися матеріальні сліди цих знаків, доступні для сприйнят­тя. Знаки наносяться певними хімічними засобами або шляхом механічної зміни поверхні предмета.

Відомості про факти можуть бути виражені або в формі дум­ки, або у вигляді певних слідів на матеріальних предметах. Тільки своїм змістом письмові докази можуть підтверджувати наявність або відсутність шуканого факту.

Письмові докази за своїм джерелом належать до доказів особи­стих, внаслідок чого їм притаманний процес формування особис­тих доказів. На їх формування впливають особисті якості людини: освіта, спеціальність, вік, спостережливість, заінтересованість, роз­виненість органів чуття, душевний стан тощо. Сукупність цих фак­торів і визначає об'єктивність і повноту одержання і закріплення відомостей. Особливість письмового доказу полягає у тому, що при закріпленні відомостей можливі всякого роду неточності, перекру­чення, неповнота, що нерідко виявляються при наступній перевірці документа за допомогою показань осіб, які його склали.

Важливість письмових доказів у цивільному процесі перш за все визначається значенням форми матеріально-правових відносин.

Законом передбачена обов'язкова письмова форма ряду угод і заборонено використання інших засобів доказування на підтвер­дження їх укладення.

У судовій практиці використовуються різні види письмових доказів, яким притаманні певні особливості, що необхідно вра­ховувати при їх дослідженні. Знання класифікації орієнтує судові органи в оцінці достовірності окремих письмових доказів.

Письмові докази класифікуються за такими ознаками: за суб'єктом (джерелом) формування; за характером змісту; за фор­мою закріплення; за засобом формування.

За суб'єктом письмові докази поділяються на офіційні і нео­фіційні. Офіційні письмові докази — це документи, акти, які ви­ходять від державних органів, установ, підприємств, службових осіб і громадських організацій. Неофіційні — це документи, які виходять від громадян.

Розмежування письмових доказів на офіційні і неофіційні зу­мовлює не однаковий порядок їх дослідження. Дослідження офі­ційних документів потребує з'ясування наявності повноважень органів і службових осіб, які склали документ, дотримання перед­баченого законом порядку складання документів і перевірки істинності викладених у документах відомостей.

Оспорювання офіційних документів у ряді випадків можли­во лише у встановленому законом порядку.

Офіційні письмові докази — такі письмові матеріали, які ви­ходять від державних, громадських організацій, службових осіб і складені в порядку здійснення службових, державних або гро­мадських обов'язків. До офіційних письмових доказів належить велика група документів, у складі якої можна виділити певні підгрупи, у тому числі документи, що виходять від органів вла­ди та місцевого самоврядування; службових осіб; судово-проку­рорських органів; органів громадських організацій.

У судовій практиці з цивільних справ часто зустрічаються неофіційні документи. У всіх випадках особа, яка склала доку­мент, виступає тільки як громадянин. До неофіційних документів належить листування ділового і особистого характеру, різні за­писи, щоденники, рукописи, договори тощо.

Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які містяться в документі, або волевияв­лення суб'єкта. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору, тому що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів.

За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі й

інформативні. Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять вираження волі. До розпорядчих потрібно віднести акти органів державної влади і державного управління, місцевого са­моврядування, а також документи, в яких виражається воля суб'єктів права, спрямована на встановлення, зміну і припинен­ня правовідносин. Інформативні документи містять відомості про наявність або відсутність певних фактів.

Різноманітність розпорядчих документів пояснюється харак­тером суб'єкта доказування і його функціями, що має враховува­тися при дослідженні цих доказів. Розпорядчі документи характе­ризуються наявністю двох головних ознак: правомірністю волеви­явлення і наявністю дійсної волі суб'єкта, вираженої в документі.

У судовій практиці часто використовуються інформативні письмові докази (довідки, звіти, акти, листи, повідомлення).

Істотною ознакою інформативного документа є те, що в ньо­му повідомляється лише про певні факти, їх наявність або відсутність. У таких документах головним при дослідженні доказів є встановлення відповідності закріплених відомостей самим фак­там дійсності. Особливо старанно потрібно вияснити умови його складання» враховуючи усі фактори, які впливають на процес формування.

Наведений поділ документів має умовний характер, тому що в одному й тому ж документі можуть бути закріплені одночасно і волевиявлення особи, і відомості інформативного характеру.

За формою письмові докази поділяються на прості і нотарі­ально засвідчені, або документи простої письмової форми і ква­ліфікованої письмової форми.

Для документів простої письмової форми характерно те, що порядок їх викладу не має значення, вони не мають обов'язкових реквізитів, Ці документи можуть бути використані як докази з урахуванням, вимог допустимості. Форма таких документів до­вільна і визначається їх суб'єктами.

Велику групу складають документи кваліфікованої форми. Головна їх ознака полягає у тому, що для них встановлена виз­начена форма з наявністю необхідних реквізитів.

Письмові докази можуть бути кваліфіковані також за засо­бом і характером формування. За цією ознакою їх можна поділи­ти на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. Такий документ має більшу вірогідність, тому що відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала даний до­кумент. При вирішенні справи повинні бути використані в пер­шу чергу письмові докази в оригіналі. Якщо представлено копію, суд може витребувати оригінал.

Письмові докази або протоколи їх огляду, складені в поряд­ку, передбаченому статтями 33, 36 і 189 ЦПК, оголошуються в судовому засіданні й пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої по­яснення з приводу цих доказів або протоколу.

З метою охорони таємниці листування і телеграфних по­відомлень особисте листування та особисті телеграфні повідом­лення громадян можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими це листування і теле­графні повідомлення відбувалися. В противному разі таке листу­вання і телеграфні повідомлення оголошуються й досліджують­ся! у укритому судовому засіданні (ст.

Особа, яка порушує клопотання перед судом про витребуван­ня від інших осіб письмових доказів, повинна докладно зазначи­ти, який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вва­жає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ. Письмові докази, якщо їх вимагає суд або суддя від державних підприємств, установ, організацій, кол­госпів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також від окремих громадян, надси­лаються безпосередньо до суду. Суд або суддя можуть також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для представлення його суду (ст. 47 ЦПК).

Стаття 48 ЦПК передбачає, що державні підприємства, ус­танови, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, а також громадяни, які не можуть подати письмових доказів, якщо їх вимагає суд або суддя, зобов'язані повідомити про це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений для подачі строк, а також в разі неповажності причин відмовлення від подачі письмового доказу суд або суддя можуть накласти на винних службових осіб державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також на громадян штраф у розмірі до одного нео­податковуваного мінімуму доходів громадян.

Накладення штрафу не звільняє відповідних службових осіб і громадян від обов'язку подати письмовий доказ, що вимагаєть­ся судом.

Якщо подання письмових доказів до суду утруднено, на­приклад, через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати по­дання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи має пра­во, в разі потреби, вимагати подання оригіналу.

Оригінали письмових доказів, які є в справі, на прохання осіб, що подали їх, можна повернути після того, як рішення суду на­бере законної сили. Проте в справі залишається засвідчена суд­дею копія письмового доказу.