§ 8. Письмові докази
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197
У законі передбачається, що письмовими доказами є будь-якого роду документи, акти, листування службового або особистого характеру, що містять у собі відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 46 ЦПК).
У науці найбільш розповсюджений погляд, згідно з яким письмові докази визначаються як предмети, на яких за допомогою знаків закріплені думки, що містять свідчення про факти, необхідні для вирішення справи. Дане визначення відбиває головні ознаки письмового доказу.
Істотною ознакою письмового доказу є те, що відомості про факти закріплюються в об'єктивній формі на тих або інших матеріальних предметах. Предмет, який може бути використаний для закріплення думок, повинен бути придатним для письма, щоб нанесені знаки могли зберегтися протягом певного часу (папір тощо).
Ознакою письмового доказу є й те, що закріплення людиною на предметі своїх думок здійснюється за допомогою певних знаків. Засіб нанесення знаків повинен бути таким, щоб на предметі утворювалися матеріальні сліди цих знаків, доступні для сприйняття. Знаки наносяться певними хімічними засобами або шляхом механічної зміни поверхні предмета.
Відомості про факти можуть бути виражені або в формі думки, або у вигляді певних слідів на матеріальних предметах. Тільки своїм змістом письмові докази можуть підтверджувати наявність або відсутність шуканого факту.
Письмові докази за своїм джерелом належать до доказів особистих, внаслідок чого їм притаманний процес формування особистих доказів. На їх формування впливають особисті якості людини: освіта, спеціальність, вік, спостережливість, заінтересованість, розвиненість органів чуття, душевний стан тощо. Сукупність цих факторів і визначає об'єктивність і повноту одержання і закріплення відомостей. Особливість письмового доказу полягає у тому, що при закріпленні відомостей можливі всякого роду неточності, перекручення, неповнота, що нерідко виявляються при наступній перевірці документа за допомогою показань осіб, які його склали.
Важливість письмових доказів у цивільному процесі перш за все визначається значенням форми матеріально-правових відносин.
Законом передбачена обов'язкова письмова форма ряду угод і заборонено використання інших засобів доказування на підтвердження їх укладення.
У судовій практиці використовуються різні види письмових доказів, яким притаманні певні особливості, що необхідно враховувати при їх дослідженні. Знання класифікації орієнтує судові органи в оцінці достовірності окремих письмових доказів.
Письмові докази класифікуються за такими ознаками: за суб'єктом (джерелом) формування; за характером змісту; за формою закріплення; за засобом формування.
За суб'єктом письмові докази поділяються на офіційні і неофіційні. Офіційні письмові докази — це документи, акти, які виходять від державних органів, установ, підприємств, службових осіб і громадських організацій. Неофіційні — це документи, які виходять від громадян.
Розмежування письмових доказів на офіційні і неофіційні зумовлює не однаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує з'ясування наявності повноважень органів і службових осіб, які склали документ, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірки істинності викладених у документах відомостей.
Оспорювання офіційних документів у ряді випадків можливо лише у встановленому законом порядку.
Офіційні письмові докази — такі письмові матеріали, які виходять від державних, громадських організацій, службових осіб і складені в порядку здійснення службових, державних або громадських обов'язків. До офіційних письмових доказів належить велика група документів, у складі якої можна виділити певні підгрупи, у тому числі документи, що виходять від органів влади та місцевого самоврядування; службових осіб; судово-прокурорських органів; органів громадських організацій.
У судовій практиці з цивільних справ часто зустрічаються неофіційні документи. У всіх випадках особа, яка склала документ, виступає тільки як громадянин. До неофіційних документів належить листування ділового і особистого характеру, різні записи, щоденники, рукописи, договори тощо.
Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які містяться в документі, або волевиявлення суб'єкта. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору, тому що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів.
За змістом письмові докази поділяються на розпорядчі й
інформативні. Розпорядчі докази визначаються як документи, які містять вираження волі. До розпорядчих потрібно віднести акти органів державної влади і державного управління, місцевого самоврядування, а також документи, в яких виражається воля суб'єктів права, спрямована на встановлення, зміну і припинення правовідносин. Інформативні документи містять відомості про наявність або відсутність певних фактів.
Різноманітність розпорядчих документів пояснюється характером суб'єкта доказування і його функціями, що має враховуватися при дослідженні цих доказів. Розпорядчі документи характеризуються наявністю двох головних ознак: правомірністю волевиявлення і наявністю дійсної волі суб'єкта, вираженої в документі.
У судовій практиці часто використовуються інформативні письмові докази (довідки, звіти, акти, листи, повідомлення).
Істотною ознакою інформативного документа є те, що в ньому повідомляється лише про певні факти, їх наявність або відсутність. У таких документах головним при дослідженні доказів є встановлення відповідності закріплених відомостей самим фактам дійсності. Особливо старанно потрібно вияснити умови його складання» враховуючи усі фактори, які впливають на процес формування.
Наведений поділ документів має умовний характер, тому що в одному й тому ж документі можуть бути закріплені одночасно і волевиявлення особи, і відомості інформативного характеру.
За формою письмові докази поділяються на прості і нотаріально засвідчені, або документи простої письмової форми і кваліфікованої письмової форми.
Для документів простої письмової форми характерно те, що порядок їх викладу не має значення, вони не мають обов'язкових реквізитів, Ці документи можуть бути використані як докази з урахуванням, вимог допустимості. Форма таких документів довільна і визначається їх суб'єктами.
Велику групу складають документи кваліфікованої форми. Головна їх ознака полягає у тому, що для них встановлена визначена форма з наявністю необхідних реквізитів.
Письмові докази можуть бути кваліфіковані також за засобом і характером формування. За цією ознакою їх можна поділити на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. Такий документ має більшу вірогідність, тому що відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала даний документ. При вирішенні справи повинні бути використані в першу чергу письмові докази в оригіналі. Якщо представлено копію, суд може витребувати оригінал.
Письмові докази або протоколи їх огляду, складені в порядку, передбаченому статтями 33, 36 і 189 ЦПК, оголошуються в судовому засіданні й пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках — експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу.
З метою охорони таємниці листування і телеграфних повідомлень особисте листування та особисті телеграфні повідомлення громадян можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, між якими це листування і телеграфні повідомлення відбувалися. В противному разі таке листування і телеграфні повідомлення оголошуються й досліджуються! у укритому судовому засіданні (ст.
Особа, яка порушує клопотання перед судом про витребування від інших осіб письмових доказів, повинна докладно зазначити, який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ. Письмові докази, якщо їх вимагає суд або суддя від державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також від окремих громадян, надсилаються безпосередньо до суду. Суд або суддя можуть також уповноважити заінтересовану сторону або іншу особу, яка бере участь у справі, одержати письмовий доказ для представлення його суду (ст. 47 ЦПК).
Стаття 48 ЦПК передбачає, що державні підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації, а також громадяни, які не можуть подати письмових доказів, якщо їх вимагає суд або суддя, зобов'язані повідомити про це суд, зазначивши причину. В разі неповідомлення у встановлений для подачі строк, а також в разі неповажності причин відмовлення від подачі письмового доказу суд або суддя можуть накласти на винних службових осіб державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій, а також на громадян штраф у розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Накладення штрафу не звільняє відповідних службових осіб і громадян від обов'язку подати письмовий доказ, що вимагається судом.
Якщо подання письмових доказів до суду утруднено, наприклад, через їх численність або внаслідок того, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці.
Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.
Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи має право, в разі потреби, вимагати подання оригіналу.
Оригінали письмових доказів, які є в справі, на прохання осіб, що подали їх, можна повернути після того, як рішення суду набере законної сили. Проте в справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.