§ 6. Пояснення сторін і третіх осіб : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 6. Пояснення сторін і третіх осіб

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Г Іояснення сторін і третіх осіб є одним із засобів дока­зування.

Право сторін і третіх осіб давати усні та письмові пояснення в законодавстві конкретизується стосовно окремих стадій про­цесу — в період підготовки справи до судового розгляду, в стадії судового розгляду, при провадженні справи в касаційній і на­глядній інстанціях.

Доказове значення мають лише ті пояснення сторін і третіх осіб, в яких містяться відомості про факти, що мають значення для справи.

Поряд з поясненнями по суті справи сторони і треті особи ма­ють право представляти свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового розгляду, брати участь у допиті свідків і експертів, висловлювати свою думку з приводу змісту і достовірності письмових і речових доказів тощо. Подібні 'пояс­нення поряд з заявами сторін розпорядчого характеру (визнан­ня позову, відмова від позову тощо) не є доказом у справі.

Таким чином, пояснення сторін і третіх осіб мають не одна­кове значення, а доказами в цивільній справі можуть бути тільки ті пояснення, які містять відомості про факти, що належать до предмета доказування. У поясненнях сторін і третіх осіб виділя­ють: 1) повідомлення, відомості про факти — тобто докази; 2) во­левиявлення; 3) судження про юридичну кваліфікацію право­відносин; 4) мотиви, аргументи, за допомогою яких кожна сто­рона висвітлює фактичні обставини у вигідному для себе аспекті; 5) прояв емоцій, настрою1.

Пояснення сторін і третіх осіб як засіб доказування в цивіль­ному процесі мають істотне значення. Визнаючи за сторонами і третіми особами право давати пояснення, закон передбачає ска­сування рішення, якщо справу розглянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (ст. 314 ЦПК).

Відсутність усних або письмових пояснень сторін або третіх осіб, які не з'явилися в судове засідання, може призвести до по-становлення судом необгрунтованого рішення, оскільки утруд­нюється з'ясування дійсних взаємовідносин сторін. Тому навіть у випадках неявки без поважних причин у судове засідання осо­би, яка бере участь у справі, питання про можливість розгляду справи за її відсутності повинно вирішуватися судом з урахуван­ням необхідності її пояснення для з'ясування взаємовідносин сторін і достатності доказів.

Значення пояснень сторін визначається тим, що сторони є учасниками спірних правовідносин і можуть дати повні відомості щодо фактів, які мають значення для справи.

Така роль пояснень сторін виявляється вже в стадії підготов­ки цивільних справ до судового розгляду. У цій стадії суддя опи­тує позивача про обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують викладені позивачем у позовній за­яві обставини, з'ясовує можливі з боку відповідача заперечення, а в разі необхідності викликає відповідача, вимагає у нього по­яснення про обставини справи, з'ясовує заперечення проти позо­ву і докази, якими ці заперечення можуть бути підтверджені. По особливо складних справах суддя пропонує відповідачеві пода­ти письмові пояснення в справі (ст. 143 ЦПК).

Особливістю пояснень сторін як засобів доказування є те, що сторони юридичне заінтересовані в результатах справи і дача пояснень — їх право, а не обов'язок. Цю обставину необхідно враховувати при дослідженні пояснень сторін.

Зазначена специфічна риса пояснень сторін особливо вияв­ляється в судовому розгляді. Суд визначає порядок допиту свід­ків, експертів і дослідження усіх інших доказів лише після заслу­ховування пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Таким чином, суд одержує первісні відомості про факти, що підля­гають установленню з цивільної справи, безпосередньо від сторін, у поясненнях яких, як правило, містяться не тільки факти, але й ті дані, якими вони можуть бути підтверджені. Це дає можливість суду обрати найбільш доцільний і швидкий шлях дослідження і пе­ревірки всього доказового матеріалу, в ході якого будуть підтвер­джені або спростовані твердження сторін, дані ними на початку розгляду справи по суті. Така регламентація ходу судового розг­ляду з цивільної справи орієнтує суд на критичне ставлення до тих пояснень, які представлені сторонами з метою обґрунтування і за­хисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Суд не може обґрунтувати свої висновки лише заявами сто­рін, не підкріпленими ніякими об'єктивними даними, і повинен запропонувати сторонам обґрунтувати свої твердження. Не тіль­ки твердження сторін, але й визнання фактів, якими вони обґрун­товують свою позицію з справи, для суду не є обов'язковими і приймаються тільки тоді, якщо немає сумніву, що визнання відповідає обставинам справи. Тому наявність одного лише по­силання сторони на те, що її твердження про факти, які мають значення для справи, не спростовано, не може розглядатися як доказ шуканого факту.

Аналізуючи пояснення сторін, суд з'ясовує предмет доказу­вання в справі, визначає закон, яким потрібно керуватися при ви­рішенні справи, встановлює коло необхідних доказів.

Є два види пояснення сторін: твердження і визнання. Сутність тверджень полягає в тому, що в них містяться відомості про фак­ти, які згідно із законом повинна доказувати сторона як суб'єкт доказування. Сутність же визнання в іншому. Визнання сторони — це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати друга сторона.

На відміну від пояснень сторін про факти, які відповідають їх процесуальній заінтересованості, а тому потребують обґрун­тування іншими засобами доказування, визнання фактів, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, які'суперечать її процесуальній заінтересованості, може стати дос­татнім, і, отже, єдиним доказом шуканого факту, якщо, на думку суду, визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом об­ману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істи­ни (ст. 40 ЦПК).

Визнання стороною факту звільняє другу сторону від доказуван­ня його, якщо суд визнає даний факт встановленим. Про прийнят­тя судом визнання стороною факту повинна бути винесена ухвала.

Судове визнання стороною факту може бути як усним, так і письмовим. Усна заява, як і всі пояснення осіб, які беруть участь у справі, обов'язково вноситься до протоколу судового засідан­ня, письмове — прилучається до справи.

Визнання факту, зроблене не в судовому засіданні, не є дока­зом. Будучи доказовим фактом, воно само потребує доказуван­ня, тобто обґрунтування іншими доказами.

Так, факт позасудового визнання відповідачем батьківства в справі про встановлення батьківства суд встановлює на підставі доказів, які з достовірністю його підтверджують.

Особливе процесуальне значення має визнання стороною факту, для підтвердження якого допустимі лише певні засоби доказування — письмові докази або нотаріальна форма угоди.

Недотримання передбаченої законом форми угоди позбавляє сторони права у випадку спору посилатися для підтвердження її здійснення на показання свідків.

Процесуальне значення визнання стороною факту звершен­ня угоди без дотримання юридичної форми полягає у тому, що воно знімає спір сторін у цій частині й робить можливим підтвер­дження угоди будь-якими засобами доказування, у тому числі й показаннями свідків.

Згідно із ст. 40 ЦПК на доказування визнаного в суді факту не поширюються правила, встановлені ст. 29 ЦПК, крім ви­падків, коли факт повинен бути стверджений нотаріально по­свідченим документом.


<