§ 5. Оцінка судових доказів : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 5. Оцінка судових доказів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Оцінка доказів — невід'ємна частина судового доказу­вання.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрун­тується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судо­вому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ст. 62 ЦПК).

Оцінка доказів складається з визначення судом достовірності і достатності доказів.

Визначення достовірності доказів зводиться до перевірки доброякісності джерела доказів, а також самого процесу форму­вання доказів. Наприклад, даючи оцінку достовірності показан­ня свідка, суд повинен перевірити, чи міг свідок правильно сприй­мати факти, чи в змозі даний свідок їх запам'ятати, а також чи правдиво він дає про них показання. При оцінці достовірності висновку експерта суд має перевірити компетентність експерта, при оцінці письмових доказів — їх справжність тощо.

Після встановлення достовірності доказів суд визначає їх до­статність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на підставі зібраних по конкретній справі доказів зробити певний висновок про наявність фактів, які належать до предмета дока­зування, про права і обов'язки сторін.

Суб'єктами оцінки судових доказів є суд і особи, які беруть участь у справі. З урахуванням цього слід визнати правильною постановку питання про види оцінки доказів1.

Залежно від суб'єкта доказової діяльності оцінка доказів може бути рекомендаційною і владною.

Рекомендаційною є оцінка доказів, що надається особами, які беруть участь у справі. Рекомендаційний характер оцінки осіб, які беруть участь у справі, міститься, наприклад, в їх клопотанні про витребування певних доказів, у судових дебатах. Владною є оцін­ка доказів, яка дається судом. Владний характер такої оцінки вип­ливає з її обов'язковості.

Оцінка доказів судом може бути попередньою, остаточною і контрольною. Попередню оцінку доказів здійснює суд (суддя) до виходу до нарадчої кімнати. Остаточна оцінка здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення по справі. Контрольну оцінку доказів здійснюють вищестоящі суди при перевірці законності і обґрунтованості судових рішень.

Визначення судом достовірності і достатності доказів скла­дає сутність оцінки доказів у цивільній справі. Однак для пра­вильного розуміння механізму оцінки доказів необхідно керува­тися передбаченими законом положеннями оцінки доказів. Ці положення закріплені у вже згадуваній ст. 62 ЦПК.

Перш за все судова оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суддів. Внутрішнє переконання — це заснований на доказах висновок суду про обставини справи. Положення про оцінку доказів за внутрішнім переконанням випливає з принципу здійснення правосуддя тільки судом, повноважень суду остаточ­но вирішувати питання про права й обов'язки сторін.

Далі, докази повинні бути оцінені судом всебічно, в повно­му обсязі і об'єктивно. Положення про повноту оцінки доказів означає, що суд повинен вивчити і використати докази в повно­му обсязі, який є достатнім для правильних висновків суду по суті справи. Положення про всебічність і об'єктивність розгляду/в су­довому засіданні усіх обставин справи означає, що суд повинен взяти до уваги усі докази, які обґрунтовують як вимоги позиваг ча, так і заперечення відповідача.

Нарешті, при оцінці доказів суд повинен керуватися тим поло­женням, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Це означає, що докази повинні оцінюватися за їх властивос­тями, і жоден з доказів не має переваги над іншим. Вищестоящі суди не мають права вирішувати наперед питання про достовірність, недостовірність або перевагу того чи іншого доказу.


<