§ 5. Оцінка судових доказів

Оцінка доказів — невід'ємна частина судового доказу­вання.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрун­тується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судо­вому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ст. 62 ЦПК).

Оцінка доказів складається з визначення судом достовірності і достатності доказів.

Визначення достовірності доказів зводиться до перевірки доброякісності джерела доказів, а також самого процесу форму­вання доказів. Наприклад, даючи оцінку достовірності показан­ня свідка, суд повинен перевірити, чи міг свідок правильно сприй­мати факти, чи в змозі даний свідок їх запам'ятати, а також чи правдиво він дає про них показання. При оцінці достовірності висновку експерта суд має перевірити компетентність експерта, при оцінці письмових доказів — їх справжність тощо.

Після встановлення достовірності доказів суд визначає їх до­статність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на підставі зібраних по конкретній справі доказів зробити певний висновок про наявність фактів, які належать до предмета дока­зування, про права і обов'язки сторін.

Суб'єктами оцінки судових доказів є суд і особи, які беруть участь у справі. З урахуванням цього слід визнати правильною постановку питання про види оцінки доказів1.

Залежно від суб'єкта доказової діяльності оцінка доказів може бути рекомендаційною і владною.

Рекомендаційною є оцінка доказів, що надається особами, які беруть участь у справі. Рекомендаційний характер оцінки осіб, які беруть участь у справі, міститься, наприклад, в їх клопотанні про витребування певних доказів, у судових дебатах. Владною є оцін­ка доказів, яка дається судом. Владний характер такої оцінки вип­ливає з її обов'язковості.

Оцінка доказів судом може бути попередньою, остаточною і контрольною. Попередню оцінку доказів здійснює суд (суддя) до виходу до нарадчої кімнати. Остаточна оцінка здійснюється судом у нарадчій кімнаті і є підставою для винесення рішення по справі. Контрольну оцінку доказів здійснюють вищестоящі суди при перевірці законності і обґрунтованості судових рішень.

Визначення судом достовірності і достатності доказів скла­дає сутність оцінки доказів у цивільній справі. Однак для пра­вильного розуміння механізму оцінки доказів необхідно керува­тися передбаченими законом положеннями оцінки доказів. Ці положення закріплені у вже згадуваній ст. 62 ЦПК.

Перш за все судова оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням суддів. Внутрішнє переконання — це заснований на доказах висновок суду про обставини справи. Положення про оцінку доказів за внутрішнім переконанням випливає з принципу здійснення правосуддя тільки судом, повноважень суду остаточ­но вирішувати питання про права й обов'язки сторін.

Далі, докази повинні бути оцінені судом всебічно, в повно­му обсязі і об'єктивно. Положення про повноту оцінки доказів означає, що суд повинен вивчити і використати докази в повно­му обсязі, який є достатнім для правильних висновків суду по суті справи. Положення про всебічність і об'єктивність розгляду/в су­довому засіданні усіх обставин справи означає, що суд повинен взяти до уваги усі докази, які обґрунтовують як вимоги позиваг ча, так і заперечення відповідача.

Нарешті, при оцінці доказів суд повинен керуватися тим поло­женням, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Це означає, що докази повинні оцінюватися за їх властивос­тями, і жоден з доказів не має переваги над іншим. Вищестоящі суди не мають права вирішувати наперед питання про достовірність, недостовірність або перевагу того чи іншого доказу.