§ 3. Предмет доказування. : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Предмет доказування.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Факти, які не потребують доказування

ривалии час в юридичній літературі як предмет дока­зування розуміли сукупність обставин (юридичних фактів), вста­новлення яких необхідно для вирішення справи судом, винесен­ня законних і обґрунтованих рішень. У дослідженнях останніх років, присвячених проблемам судового доказування, це поло­ження береться під сумнів.

Деякі автори вважають, що зміст предмета доказування не­обхідно диференціювати залежно від осіб, які беруть участь у справі, його формують. Предметом доказування позивача буде підстава позову, предметом доказування відповідача — обстави­ни, які покладені ним в основу заперечення проти позову. Пред­мет доказування інших осіб, які беруть участь у справі, також підлягає диференціації. Зміст предмета доказування кожної осо­би зумовлюється метою її участі в процесі. Що стосується суду, то його предмет доказування широкий і охоплює усі обставини, необхідні для винесення законного і обґрунтованого рішення2.

Предмет доказування структурують також іншим чином, коли в його змісті виділяють юридичні факти матеріально-пра­вового характеру, які сторони кладуть в основу своїх вимог і за­перечень; процесуально-правові юридичні факти, на які сторони посилаються в своїх вимогах і запереченнях; будь-які юридичні факти, включені до предмета доказування за ініціативою суду обставини, які не мають юридичного значення, але запропоно­вані сторонами або судом для їх встановлення шляхом доказу­вання з метою правильного вирішення справи1.

Уявляється, що виділення предметів доказування для осіб, які беруть участь у справі, або включення до предмета доказування усіх обставин (фактів), які так чи інакше встановлюються при провадженні цивільної справи, є неправильним. Предмет дока­зування — специфічна категорія, яка окреслює коло фактів ма­теріально-правого значення, що належать встановленню для вирішення цивільної справи по суті, тобто тільки для вирішення питання про права й обов'язки сторін. Саме таке поняття пред­мета доказування дозволяє суду правильно здійснити підготов­ку справи до судового розгляду, вчиняти інші дії, спрямовані на забезпечення всебічного і повного дослідження обставин цивіль­ної справи. Коло обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші осо­би, може бути різноманітним, а предмет доказування по кон­кретній цивільній справі досить визначений. На його склад вка­зує норма матеріального права, яку слід застосувати в даному конкретному випадку.

Таким чином, предмет доказування — це коло фактів мате­ріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Факти, які належать до предмета доказування, необхід­но відрізняти від інших фактів, які встановлюються при розгляді справи, однак не пов'язані з правильним вирішенням питання про права і обов'язки сторін.

Цивільне процесуальне законодавство встановлює підстави звільнення від доказування. Згідно із ст. 32 ЦПК обставини, виз­нані судом загальновідомими, не потребують доказування. Фак­ти, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили по одній цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті ж самі особи. Факти, які і«           згідно із законом припускаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростоване в

загальному порядку.

Таким чином, до обставин, які не підлягають доказуванню, належать: загальновідомі факти, преюдиціальні факти, тобто факти, встановлені рішенням або вироком суду по раніше розглянутій справі; презюміруємі факти, тобто які припускаються встановленими законом.

Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли вони визнані такими судом. Частіше загальновідомими фак­тами є різні події (землетрус, посуха тощо). Загально відомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відо­мий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це — об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об'єктивних меж загальновідомість певного юридично­го факту має і суб'єктивні межі: даний факт повинен бути відо­мий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населено­го пункту), але і всьому складу суду, який розглядає справу.

Іноді загальновідомі юридичні факти змішують з подіями, які загальновідомі, однак не мають юридичного значення для кон­кретної цивільної справи, або з календарними фактами (наприк­лад, час і закінчення Великої Вітчизняної війни та ін.)1.

Визнання загальновідомості того чи іншого факту при розг­ляді цивільної справи повинно бути оформлено ухвалою суду, ви­несеною у встановленому порядку.

Преюдиціальними фактами визнаються юридичні факти, раніш встановлені рішенням або вироком суду. Оскільки вони встановлені рішенням або вироком суду в порядку, передбачено­му цивільним або кримінально-процесуальним законодавством, у процесуальній формі, то законодавець обґрунтовано встановив, що вони не повинні доказуватися вдруге. Преюдиційний зв'язок рішень і вироків виникає з різних цивільних справ, оскільки одні і ті ж юридичні факти можуть мати різні правові наслідки. На­приклад, факт заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпе­ки входить до предмета доказування і в справі за позовом про відшкодування збитків, і в справі за позовом власника джерела підвищеної небезпеки до безпосереднього заподіювача шкоди. Факт розкрадання є і підставою притягнення особи до криміналь­ної відповідальності, і предметом доказування у справі про від­шкодування збитків засудженим потерпілому від злочину.

Закон встановив не однакові правила преюдиції судових рішень і вироків. Згідно із ст. 31 ЦПК вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою. Тобто інші обставини, крім названих у даній статті, не є преюдиціальними і належать доказуванню (наприклад, причиновий зв'язок між юридичною дією і наслідком, вина, розмір шкоди тощо.

Інакше вирішується питання про преюдицію судових рішень. їх преюдиція значно ширша. Факти, встановлені судовим рішен­ням, що набрало законної сили по одній цивільній справі, не до­водяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи (ч. 2 ст. 32 ЦПК).

Згідно із ч. 3. ст. 32 ЦПК підставою звільнення від доказуван­ня є і призюміруємі факти, тобто факти, які згідно із законом при­пускаються встановленими.

Правові презумції — специфічні норми права, які передбача­ють відповідні факти і правила поведінки, що засновані на біль­шому ступені достовірності і досвіді, перевіреному практикою. Так, згідно із ст. 440 ЦК припускається презумпція вини особи, яка заподіяла шкоду. Із сімейного законодавства випливає пре­зумпція походження дитини від осіб, які перебувають у шлюбі. Характерною ознакою презюміруємих фактів, на відміну від за­гальновідомих і преюдиціальних юридичних фактів, які належать до предмета доказування, є те, що презюміруємі факти можуть бути заперечні і спростовані заінтересованими особами.

Крім обставин, які є підставою звільнення від доказування, законодавство передбачає правила розподілу обов'язків по до­казуванню. Відповідно до ст. ЗО ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх кло­потанням сприяє у витребуванні таких доказів.


<