§ 2. Поняття судових доказів : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Поняття судових доказів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 27 ЦПК).

Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сто­рін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, ре­човими доказами і висновками експертів.

Відповідно до наведеної статті основна ознака судових до­казів полягає в тому, що вони — фактичні дані, тобто відомості про факти. Однак у правовій літературі всупереч чинному зако­нодавству деякі автори розглядають судові докази як відомі фак­ти, з допомогою яких можливе встановлення невідомих фактів. Наприклад, С. В. Курильов стверджує, що доказ — це відомий суду факт, який знаходиться в певному зв'язку з невідомим1.

Крім цієї судові докази повинні мати й інші ознаки. З допо­могою доказів встановлюються не будь-які факти і обставини, а лише ті, які треба встановити в тій чи іншій цивільній справі. Тому істотною ознакою доказів є те, що ними визнаються не фактичні дані взагалі, а лише ті, за допомогою яких можуть бути встановлені обставини, що мають значення для вирішення ци­вільної справи. Наприклад, позивач за позовом, який виник з до­говору купівлі-продажу, заперечує факт платежу відповідачем. Свідок же показує, що сторони в його присутності уклали до­говір. Викладені свідком дані прямо і безпосередньо обґрунтову­ють, з одного боку, відсутність юридичних фактів, що лежать в основі вимог позивача, з іншого — наявність юридичних фактів, які лежать в основі заперечень відповідача і є доказами.

Нарешті, істотною ознакою судових доказів є те, що за допо­могою їх встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги або заперечення сторін або інші обстави­ни, які мають значення для справи, тільки в передбачених законом процесуальних формах, тобто у визначеному законом порядку.

Процесуальним законодавством передбачено, що обставини в цивільній рправі встановлюються не довільним шляхом, а лише тими засобами доказування, які названо самим законом, — по­ясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Крім того, закон передбачає також порядок одержання доказів, дотриман­ня якого необхідно для того, щоб одержані в суді свідчення про факти мали доказову силу. Так, закон передбачає порядок допиту свідків (статті 182-184 ЦПК), порядок дослідження висновку експерта (ст. 190 ЦПК) тощо.

Таким чином, докази в цивільному процесі являють собою єдність фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи, та їх процесуальної форми.

Судові докази, як зазначає М. К. Треушников, — єдине по­няття, в якому взаємопов'язані як зміст і процесуальна форма фактичні дані та засоби доказування1. Дійсно, якщо свідченням про факти не надано відповідної процесуальної форми, тобто вони не одержані з передбачених законом засобів доказування, якщо засіб доказування не містить свідчень про факти, то вони не можуть бути використані як судові докази.

Отже, ні свідчення про факти окремо від засобів доказуван­ня, ні засоби доказування окремо від свідчень про факти не мо­жуть бути доказами. Стаття 27 ЦПК, відокремлюючи свідчення про факти і засоби доказування, вказує на те, що вони у відриві одне від одного втрачають значення.

Науково-практичне значення має класифікація доказів.

Докази можуть класифікуватися за різними підставами. За­лежно від характеру зв'язку змісту доказів з тими фактами, які не­обхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяються на прямі і непрямі.

Докази називаються прямими, якщо вони безпосередньо вка­зують на той або інший факт, який має значення для справи. Пря­мими доказами є показання свідка-очевидця, розписка, акт про нещасний випадок, який відбувся на виробництві, тощо.

До непрямих належать докази, які прямо не вказують на об­ставини, що лежать в основі вимог або заперечень сторін, а вста­новлюють лише побічні факти, які в їх сукупності і взаємозв'яз­ку дозволяють зробити правильний висновок про обставини справи. Непрямими доказами можуть бути квитанція про пошто­вий переказ, визнання відповідачем батьківства та ін.

Значення класифікації доказів на прямі і непрямі полягає у тому, що їх різниця повинна врахуватися судом при збиранні доказів. Суд має прагнути до того, щоб зібрати в справі прямі докази. Якщо прямі докази зібрати неможливо, то суд повинен прагнути розши­рити коло непрямих доказів, що дозволило б зробити висновки про права й обов'язки сторін і виключити всі припущення.

Залежно від засобу утворення доказів вони поділяються на первісні й похідні. Первісними називаються докази, одержані із першоджерела. Наприклад, первісними будуть дійсні документи, речові докази тощо. Докази, які не є першоджереловими і відоб­ражають зміст відомостей, одержаних з інших джерел, назива­ються похідними. Наприклад, похідними будуть копії докумен-I           тів, показання свідків зі слів інших осіб тощо.

Значення поділу доказів на первісні й похідні полягає в тому, що похідні докази відображають встановлені ними обставини не безпосередньо, а посередньо. При використанні похідних доказів підвищується ймовірність неправильного встановлення фактів, І тому вони вимагають більш старанної -перевірки.

Разом з тим законодавство не містить обмежень використання похідних доказів. Однак згідно із ст. 50 ЦПК письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію

документа, суд в разі необхідності може вимагати оригінал до­кумента.

Докази можуть класифікуватися і за їх джерелом. Залежно від того, чи є джерелом доказів людина або матеріальний об'єкт, виділяють особисті й речові докази. Така класифікація тісно пов'я­зана з процесуальною формою, тобто із засобами доказування.

До особистих доказів належать пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, висновок експертів, а до речових — письмові й речові докази.

При класифікації доказів за їх джерелом деякі вчені крім осо­бистих і речових виділяють і змішані докази. Обґрунтовується це тим, що процес формування змішаних доказів складається з двох частин і інформація про факти надходить з двох джерел — осо­бистого і речового'.


<