§ 2. Родова підсудність : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Родова підсудність

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

А Іризначення родової підсудності зводиться до того, щоб розподілити цивільні справи, підвідомчі суду, між окремими лан­ками судової системи. Визначити родову підсудність конкретної справи — означає встановити, суд якої з ланок судової системи повинен вирішити дану цивільну справу як суд першої інстанції.

Існування родової підсудності інколи заперечується. Голов­ним аргументом при цьому є твердження про те, що підсудність справи тій чи іншій ланці судової системи не залежить від роду (категорії) справи. Так, наприклад, Т. А. Белова зазначає, що практично закріплена родова підсудність тільки в ЦПК України, стаття 124 якого вказує, що цивільні справи, в яких однією з сторін є народний суд, розглядаються обласним судом1.

Це твердження слушне лише частково, оскільки головним критерієм родової підсудності раніше був саме рід (категорія) ци­вільної справи. За раніше чинним законодавством обласним су­дам були підсудні справи про розірвання шлюбу, спори по залі­зничних та повітряних перевезеннях на суму більше 1000 крб. тощо2. Зараз ці правила скасовані, однак родова підсудність існує, оскільки необхідно розмежовувати компетенцію різних ланок су­дової системи по розгляду цивільних справ по суті. Інша справа, що наявність родової підсудності в цивільно-процесуальному за­конодавстві, як уявляється, потребує іншого обґрунтування.

На наш погляд, цивільне процесуальне законодавство вихо­дить з того, що критеріями такого розмежування є: 1) рід (кате­горія) цивільних справ; 2) особливість суб'єктного складу сторін у спорі; 3) наявність процесуальної ініціативи вищестоящого суду; 4) вказівка вищестоящого суду.

Правило про родову підсудність викладене перш за все в ст. 123 ЦПК. Всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, крім тих, що віднесені до компетенції інших судів, розглядаються районними (міськими) судами. Це означає, що даним судам підсудні: позовні справи, що виника­ють з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних право­відносин, в яких хоча б однією з сторін є громадянин (ст. 24 ЦПК); справи, що виникають з адміністративно-правових від­носин (ст. 236 ЦПК); справи окремого провадження (ст. 254 ЦПК); справи, в яких беруть участь іноземні громадяни, особи без громадянства.

Підсудність цивільних справ вищестоящим судам є винятком з данного правила і передбачена ЦПК та іншим законодавством. Так, обласному суду як суду першої інстанції з урахуванням роду (категорії) справи підсудні цивільні справи по скаргах на рішення, ухвалені місцевими державними органами відносно релігій­них організацій. Це правило діє як щодо скарг релігійних орга­нізацій, так і щодо скарг громадян, котрі виступають як заснов­ники релігійної організації (ст. 24812 ЦПК).

З урахуванням суб'єктного складу учасників спору обласному суду і прирівняним до нього судам (Київському та Севастопольсь­кому міським), Верховному Суду Автономної Республіки Крим, Військовому суду регіону, Військово-Морських Сил підсудні ци­вільні справи будь-якої категорії, в яких однією Ь сторін є район­ний (міський) суд, військовий суд гарнізону (ст. 124 ЦПК).

Згідно з третім критерієм обласний суд має право витребу­вати будь-яку цивільну справу, що є в провадженні того чи іншо­го суду області, і прийняти її до свого провадження (ст. 115 ЦПК РФ). Подібного правила в ЦПК України немає, але практика судів України йде таким шляхом, оскільки ст. 133 ЦПК передба­чає право голови обласного суду на клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою прокурора або з влас­ної ініціативи витребувати будь-яку цивільну справу, що є в про­вадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд до іншого (а отже, і обласного) суду.

При вирішенні даного питання обласні суди використовують своє право тоді, коли справа особливо складна, має великий гро­мадський інтерес або є принциповою для формування судової практики.

У листопаді 1980 р. громадянка 3. Ш. пред'явила позов до громадянина 3. В. про розірвання шлюбу і стягнення аліментів. Позивачка зазначала, що з 1969 р. перебуває у шлюоі з відпові­дачем, має від нього сина 1971 р. народження. У зв'язку з пога­ним ставленням відповідача до неї та дитини, постійними свар­ками вони за взаємною згодою у травні 1980 р. розлучилися. Оскільки відповідач не надає матеріальної допомоги на утриман­ня дитини, позивачка просила розірвати шлюб та стягнути з відповідача аліменти.

Рішенням судової колегії в цивільних справах Чернівецько­го обласного суду від 24 листопада 1980 р. шлюб між 3. В. та 3. Ш. розірвано. Постановлено стягувати з 3. В. аліменти щомі­сячно у розмірі ї/4 частини його заробітку на утримання сина з 1 червня 1980 р. до його повноліття.

У касаційній скарзі 3. В. посилався на порушення судом пра­вил підсудності, неправильне виділення його позову про поділ майна в окреме провадження та неправильне визначення почат­кового строку стягнення аліментів. Тому 3. В. просив рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд. Судова колегія Верховного Суду України ухвалила, що касаційна скар­га не підлягає задоволенню. Посилання 3. В. на порушення пра­вил підсудності є безпідставним, оскільки відповідно до ст. 133 ЦПК голова обласного суду вправі в межах своєї компетенції витребувати цивільну справу, що знаходиться у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд іншого суду1.

Правила про родову підсудність цивільних справ обласному суду містяться і в ст. 316 ЦПК, згідно з якою суд касаційної інстанції в разі повторного скасування рішення суду першої інстанції повинен обговорити питання про прийняття справи до свого розгляду по першій інстанції, про що зазначає в ухвалі. Уяв­ляється, що зазначене правило потребує змін з метою уникнен­ня судової тяганини. Тому в ЦПК необхідно закріпити обов'я­зок обласного суду в подібному випадку приймати справу до свого розгляду по першій інстанції2.

Згідно з четвертим критерієм (вказівки вищестоящого суду) обласний суд може бути судом першої інстанції в тому випадку, коли Верховний Суд України скасує в порядку нагляду усі вине­сені по справі рішення і направить справу для вирішення по суті в обласний суд (ст. 337 ЦПК).

Підсудність справ Верховному Суду України визначається двома критеріями: істотною складністю і значенням справи та її родом (категорією).

Згідно із ст. 133 ЦПК Голова Верховного Суду України, його заступники мають право в межах своєї компетенції на клопотан­ня сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, за заявою про­курора або з власної ініціативи витребувати будь-яку цивільну справу, що є у провадженні того чи іншого суду, і передати її на розгляд Верховного Суду України як суду першої інстанції.

Верховний Суд України згідно з чинним законодавством за другим критерієм (категорією) розглядає по першій інстанції такі справи: по скаргах на рішення Центральної виборчої комісії про відмову в реєстрації участі партії (виборчого блоку) у виборах Президента України, на відмову цієї комісії зареєструвати претендента на кандидата у Президенти України як кандидата у Пре-зиденти України, на відмову окружної виборчої комісії в реєстрації ініціативної групи виборців, на рішення Центральної виборчої комісії про визнання виборів недійсними, по заявах про скасуван­ня рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію канди­дата в Президенти України (ст. 2436 ЦПК); по заявах про скасуван­ня рішення окружної виборчої комісії про реєстрацію кандидата в народні депутати України (ст. 243" ЦПК); по скаргах на рішен­ня державних органів (крім рішень місцевих державних органів), що ухвалені відносно релігійних організацій (ст. 24812 ЦПК).


<