§ 2. Підвідомчість позовних справ суду : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Підвідомчість позовних справ суду

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Цивільне процесуальне законодавство сформулювало загальні правила підвідомчості суду позовних справ і окремі ви­нятки з них. Згідно Ь ч. 1 п. 1 ст. 24 ЦПК судам підвідомчі спра­ви иоейорах, Що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі е громадянин, за винятком випадків, коли вирішення та­ких спорів віднесено законом до відання інших органів. Із змісту цієї Статті випливає, що судам підвідомчі справи по спорах про право. Справи, -де відсутній спір про право, законодавець вик­лючає із Судової підвідомчості чи встановлює спрощений поря­док їх розгляду. Наприклад, до ведення органів РАГС віднесені справи про розірвання шлюбу при взаємній згоді подружжя (ст> 41 КйШС).

Деякі вчені вважають, що для вирішення питання про під* відомчість наявність спору про право не обов'язкова. Уявляєть­ся, що ця думка суперечить чинному законодавству, оскільки звернення до суду за захистом свідчить про наявність спору про право цивільне. В статті 24 ЦПК підкреслено, що суду підвідомчі справи по сйорах. Таким чином, критерієм визначення підвідом­чості суду Позовних справ є наявність спору про право.

Спори йро право можуть бути найрізноманітнішими. Так, по­зивач може наполягати на наявності між ним і відповідачем певних правовідносин,1 а^відповідач—заперечувати це або, навпаки, пози­вач *— заперечувати наявність між ними конкретних правовідносин, а відповідач — наполягати на їх існуванні. Спір може мати також інший характер, стосуватися змін чи припинення правовідносин.

У широкому розумінні спору про право (в матеріально-пра­вовому та процесуальному значенні) він не може бути критерієм, що визначає судову підвідомчість, оскільки в такому розумінні спори йро право підвідомчі й іншим органам цивільної юрис­дикції (наприклад КТС, товариському чи арбітражному суду),

Наявність спрру про право слід розглядати як одну з ознак, яка характеризує судову підвідомчість і дозволяє розподілити судові справи за видами цивільного судочинства.

В процесуальній науці в такій площині це питання не дослід­жувалося, хоча до такого висновку вчені приходили при дослід­женні проблеми підвідомчості. Так, В. В. Новицька при дослід­женні питання підвідомчості суду житлових справ .виділяє чотири загальних критерії підвідомчості, один з яких — наявність спору про право, а потім робить висновок, що спір про право є ознакою, котра визначає підвідомчість суду тільки позовних справ1.

Цей висновок підтверджується і чинним процесуальним за­конодавством. Згідно із ст. 24 ЦПК спір про право характерний тільки для позовних справ та справ, що виникають з адміністра-тивно-правових відносин. У справах окремого провадження не­має спору про право. В зв'язку з цим не можна говорити про те, що спір про право є загальним критерієм підвідомчості цивіль­них справ.

Таким чином, правовий спір є ознакою, котра характеризує судову підвідомчість позовних справ. Крім цього, з правовим спо­ром пов'язано і виникнення цивільної справи, остільки цей термін вживається в процесуальному кодексі не тільки по відношенню до позовного провадження та провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, але і в справах окремого про­вадження, де, навпаки, спір про право цивільне відсутній.

У статті 24 ЦПК, де сформульовані критерії підвідомчості суду позовних вимог, не значаться спори, котрі випливають із зе­мельних правовідносин. Хоча Земельний кодекс істотно підсилив значення судової форми захисту права на землю, підняв його роль у забезпеченні стабільності земельних відносин, але остаточ­но питання про підвідомчість спорів, що випливають із земель* них правовідносин, не вирішив.

У наш час норми про підвідомчість земельних спорів містять­ся в Земельному кодексі. Виходячи з правової природи тих чи інших видів земельних відносин, можна виділити дві групи зе­мельних спорів: спори, що виникають між рівноправними учас­никами земельних відносин — землеволодарями і покровителя­ми, іншими організаціями і громадянами в процесі здійснення правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню землею, та спори, що виникають при встановленні, змінах і при­пиненні актами Рад народних депутатів та інших органів, що здійснюють владні функції по розпорядженню земельними ресур­сами, прав на землю.

Складність у визначенні підвідомчості суду земельних спорів зумовлена тим, що друга група цих спорів існує в тісному зв'яз­ку з адміністративно-правовими відносинами. В цьому випадку слід виходити з того, що коли управлінські дії порушують зе­мельні права, які вже є, або чинять опір їх реалізації, то спори, котрі виникають в зв'язку з цим, підвідомчі суду. Такої позиції дотримується і Верховний Суд України.

Так, роз'яснюючи положення статей 8, 124 Конституції Ук­раїни, статей 5, 17,26, 27, 287, 31, 42,43,44, 51,103, 104, 105,107, 112, 114, 116 Земельного кодексу, ст. 5 Закону України «Про се­лянське (фермерське) господарство», Верховний Суд України в п. 2 постанови від 25 грудня 1996 р. № 13 «Про практику засто­сування судами земельного законодавства при розгляді цивіль­них справ» перерахував практично всі підвідомчі суду можливі спори, які можуть виникнути із земельних правовідносин. Спо­ри ж про встановлення кордонів земельної ділянки і отримання документу, який підтверджує це право, судам непідвідомчі, ос­кільки це компетенція землевпоряджувальних організацій1.

Враховуючи, що підвідомчість — це інститут цивільного про­цесуального права, думається, що і питання про підвідомчість спорів, які виникають із земельних правовідносин, повинно бути вирішене в цивільному процесуальному законодавстві. В зв'яз­ку з цим ст. 24 ЦПК слід доповнити вказівкою на те, що суду підвідомчі спори, які виникли із земельних правовідносин. Таке доповнення дозволить уникнути необхідності вказувати в Земель­ному кодексі, які саме спори підвідомчі суду. В Земельному ко­дексі будуть міститися лише винятки із судової підвідомчості.

Наявність спору про право і характер правовідносин, з яких він виник, не дозволяє частково чи повністю визначити підвідомчість суду позовних вимог. Критерієм визначення підвідомчості суду позовних справ виступає і суб'єктний склад спірних правовідносин: судам підвідомчі вимоги по спорах, що виникають з матеріальних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі є громадянин.

Між тим не всі спори, в яких однією із сторін є громадянин, підвідомчі загальним судам. З прийняттям Закону України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» з'явилась нова категорія справ

— про банкрутство, під яким розуміється пов'язана з недостат­ньою кількістю активів у ліквідній формі нездатність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності — задовольнити у встановлений строк пред'явлені до нього з боку кредиторів ви­моги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Оголосити бан­крутом можна лише в судовому порядку рішенням арбітражно­го суду. Законодавець виключає можливість звернення для Вирі­шення вимоги про визнання особи банкрутом в якийсь інший орган. Встановлена подібним чином підвідомчість вказаної ви­моги є імперативною.

Правом на пред'явлення в арбітражному суді вимоги про виз­нання боржника банкрутом володіють, поряд з юридичною осо­бою, і громадяни — кредитори, котрі мають підтверджені належ­ними документами майнові вимоги до боржника, крім креди­торів, майнові вимоги, яких повністю забезпечені заставою.

Законом України від 13 травня 1997 р. «Про внесення змін в Арбітражно-процесуальний кодекс України» економічні спори з участю громадян-підприємців передані також на розгляд арбіт­ражних судів.

Таким чином, при наявності трьох критеріїв (спір про пра­во, характер спірних правовідносин, суб'єктний склад спірних правовідносин) справу слід вважати підвідомчою суду.