§ 3. Поняття цивільного процесу (цивільного судочинства) : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Поняття цивільного процесу (цивільного судочинства)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

У правовій літературі терміни «цивільний процес» І «ци­вільне судочинство» вживаються як рівнозначні. Однак з цього питання висловлюються різні судження. Деякі вчені визначають цивільний процес як діяльність судових органів по вирішенню спорів та інших справ, які стосуються прав та інтересів громадян, організацій, і по примусовому виконанню судових постанов, що здійснюється в точно визначеному порядку із забезпеченням ак­тивної участі заінтересованих осіб..

Висловлюється думка, що цивільний процес — це діяльність суду по здійсненню правосуддя, яка складається з розгляду і вирі­шенні в судових засіданнях цивільних справ; діяльність осіб, які беруть участь у справі, і сукупність цивільних процесуальних пра­вовідносин між судом і заінтересованими особами та органами держави, що беруть участь у справі.

Поряд із спробами дати визначення поняття цивільного про­цесу існує думка, що цієї проблеми не існує взагалі. В. Н. Щег-лов підкреслює, що діяльність учасників правовідносин в інших галузях права, на відміну від процесуального, не виділяється як окрема категорія. Немає необхідності виділяти її і в процесу­альній теорії. У суспільних відносинах, врегульованих нормами права, відокремлення діяльності неминуче веде до її відриву від правової форми і до протиставлення правовій формі, що одна­ково неприпустимо. На основі цього робиться висновок про то­тожність понять цивільного процесу і цивільних процесуальних правовідносин. Цивільний процес є суспільними відносинами, врегульованими цивільним процесуальним правом1.

Таким чином, у науці цивільного процесуального права існу­ють досить суперечливі підходи як до самої постановки пробле­ми, так і до змістовної її характеристики.

Дослідження змісту цивільного процесу повинно здійснюва­тися в аспекті, який дозволяє визначити його зв'язок та співвідно­шення з правосуддям у цивільних справах.

Нерідко правосуддя ототожнюють з цивільним процесом. Наприклад, Н. Т. Арапов відзначає, що правосуддя в цивільних справах є діяльність державного суду і осіб, які беруть участь у ньому по розгляду і вирішенню спорів про право цивільне2. На думку В. М. Семенова, цивільний процес поряд з кримінальним процесом є видом правосуддя, різновидом судової діяльності3.

Як видно, Н. Т. Арапов відносить до правосуддя і діяльність суду, і діяльність осіб, заінтересованих у правосудді. Для цивіль­ного процесу місця не залишається. В. М. Семенов, навпаки, ото­тожнюючи цивільний процес і правосуддя, під цивільним проце­сом розуміє тільки судову діяльність.

До аналогічних висновків призводять і судження М. А. Гур,-вича, який відзначав, що цивільне процесуальне право, регламен­туючи діяльність суду по здійсненню правосуддя, встановлюючи права й обов'язки учасників процесу, є гарантією реалізації завдань цивільного судочинства1.

Поняття цивільного процесу тісно пов'язано з поняттям правосуддя, однак не повинно зводитися до нього. Правосуд­дя і цивільний процес — не тотожні поняття. Зміст правосуддя полягає у визначенні виду й обсягу суб'єктивних прав і юридич­них обов'язків персонально певних осіб, у вирішенні конкрет­ної цивільної справи судом шляхом винесення рішення, яке має законну силу. Правосуддя характеризується і тим, що воно по­винно бути побудовано на засадах, які забезпечують можливість реалізації заінтересованою особою права на судовий захист, тобто можливість особисто бути захисником своїх прав у суді, брати участь у"вирішенні своєї справи. Саме ця обставина і виз­начає необхідність встановлення специфічної форми здійснен­ня правосуддя, яка передбачає суворо встановлений порядок розгляду і вирішення цивільної справи. Порядок розгляду і ви­рішення цивільних справ є формою здійснення правосуддя в цивільних справах і складає, на нашу думку, цивільний процес (судочинство).

Якщо правосуддя — це судова діяльність по реалізації судо­вої влади, то цивільний процес — це форма реалізації правосуд­дя, яка забезпечує і гарантії здійснення правосуддя, і гарантії пра­ва громадян на судовий захист. Такий зв'язок правосуддя і ци­вільного судочинства пояснює їх принципову єдність як змісту і форми. Поза цивільним судочинством, яке забезпечує гарантії його здійснення, правосуддя неможливе, як і розгляд справи, якщо він не здійснюється судом, не є цивільним процесом.

Таким чином, правосуддя в цивільних справах і цивільний процес у спеціально-юридичному значенні — самостійні явища. Правосуддя — форма реалізації судової влади, а цивільний про­цес — форма здійснення правосуддя, яка покликана забезпечи­ти і гарантії правосуддя, і гарантії особи.

Цивільний процес як форма реалізації правосуддя і права гро­мадян на судовий захист має свою предметну сферу. Згідно з чин­ним цивільним процесуальним законодавством у порядку цивіль­ного судочинства розглядаються справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та кооперативних правовідносин, справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справи окремого провадження (ч. 2 ст. 1 ЦПК).

Визначення сфери цивільного процесу важливо, бо вона є по­казником функціонування в державі судової влади і правосуддя. Цивільний процес розрахований, як видно, на здійснення право­суддя в широкій сфері правовідносин, які характеризуються юри­дичною рівністю їх учасників (цивільних, сімейних тощо).

В порядку цивільного судочинства здійснюється правосуд­дя і у справах, що виникають з адміністративно-правових відно­син, в яких громадянин перебуває з державним органом або службовою особою (наприклад, справи по скаргах на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних або посадо­вих осіб у сфері управлінської діяльності), а також по справах окремого провадження, в яких захищаються не суб'єктивні пра­ва, а охоронювані законом інтереси, неопосередковані суб'єк­тивним правом (наприклад, інтерес у судовому встановленні фактів, що мають юридичне значення: перебування на утри­манні, родинних відносин тощо).

Сфера цивільного процесу опредмечує соціальну функцію правосуддя в цивільних справах, профілює правосуддя в цивіль­них справах на певну групу суспільних відносин і допускає роз­гляд і вирішення будь-якої цивільної справи з додержанням єди­ного порядку, який забезпечує однаковий стандарт здійснення правосуддя і судового захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 1 ЦПК передбачає, що порядок провадження в ци­вільних справах у судах визначається законом, а справи, що ви­никають з адмшістративно-правових відносин, і справи окремого провадження розглядаються за загальними правилами судочин­ства, крім винятків, встановлених законодавством.

Таким чином, законодавство виходить з єдності цивільного процесу і загального характеру правосуддя в цивільних справах незалежно від того, яку справу розглядає суд.

Разом з тим, визначаючи сутність цивільного процесу, авто­ри, як правило, вважають, що цивільне судочинство поділяєть­ся на самостійні види: позовне; по справах, що виникають з адмі­ністративно-правових відносин; окреме. При цьому вони вихо­дять з того, що матеріально-правова природа усіх цих справ має істотну специфіку, яка обумовлює процесуальні особливості їх судового розгляду.

Цивільний процесуальний закон, встановивши для усіх цивіль­них- справ єдину процесуальну форму їх розгляду і допускаючи в окремих випадках винятки із загальних правил, виходить з того, що цивільний процес є загальною формою захисту прав і охоронюва-них законом інтересів, а ті або інші особливості розгляду цивіль­них справ не можуть створити самостійного порядку їх розгляду.

Єдність цивільного процесу, таким чином, "забезпечується тим, що розгляд і вирішення цивільної справи можи відбувати­ся тільки в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством .

Цивільний процес як передбачений законом порядок розгля­ду і вирішення цивільних справ характеризується стадійністю розвитку. Цивільний процес розвивається в певній послідовності, по стадіях (етапах), які відображають, так би мовити, логіко-ча-сові характеристики судової діяльності і процесуальної діяльності усіх учасників цивільного процесу.

В процесуальній літературі під стадією цивільного процесу розуміють сукупність процесуальних дій суду, учасників проце­су, спрямованих на певну процесуальну мету (порушення спра­ви, підготовка справи до судового розгляду та ін.). На нашу думку, це визначення є неповним. Будь-яка стадія цивільного процесу крім процесуальної мети характеризується своїм специ­фічним змістом, колом суб'єктів процесуальної діяльності, особ­ливим процесуально-документальним оформленням.

У цивільному процесі існують такі стадії: порушення цивіль­ної справи; підготовка цивільної справи до судового розгляду; су­довий розгляд; перегляд рішень і ухвал, що не набрали законної сили (касаційне провадження); виконання судових рішень (вико­навче провадження); перегляд рішень, ухвал і постанов, що на-брали законної сили (наглядне провадження); перегляд рішень, ухвал і постанов, що набрали законної сили, у зв'язку з новови-явленими обставинами. Ці стадії складають систему, загальну модель цивільного процесу. Конкретна цивільна справа може пройти тасі стадії, однак частіше справа проходить обов'язкові стадії — від порушення цивільної справи до судового розгляду, адже не завжди судове рішення в справі оскаржується, опротес­товується або переглядається у зв'язку з нововиявленими обста­винами чи приму

Регламентація процесуальної діяльності не обмежується виз-ІнаЧенням загального порядку цивільного судочинства за само-Істійними стадіями. Особливість правового регулювання цивіль­них процесуальних відносин полягає і в тому, що правовій рег­ламентації підлягає кожна окрема процесуальна дія суду, який здійснює правосуддя, кожна процесуальна дія учасника цивіль­ного процесу (позивача, відповідача, свідків і т. п.)- Цивільне процесуальне законодавство визначає допустимі процесуальнії дії в цивільному процесі, послідовність здійснення процесуальних дій суб'єктами процесуальної діяльності, а також обов'язкове документальне їх оформлення у відповідних процесуальних ак­тах — документах (ухвалах, рішеннях, протоколах тощо).

Механізм стадійного руху цивільної справи, взаємозв'язку процесуальних дій суб'єктів процесуальної діяльності ті їх доку­ментального оформлення складає цивільний процес (цивільне су­дочинство) як встановлений законом порядок розгляду і вирішен­ня цивільних справ.


<