§ 2. Сутність правосуддя в цивільних справах : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Сутність правосуддя в цивільних справах

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Із законодавством про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судом шляхом розгляду і вирішення в судо­вих засіданнях цивільних справ, пов'язаних із захистом прав і за­конних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних справ і за­стосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Загальноприйняте визначення правосуддя зводиться до того, що правосуддя — одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян шляхом вирішення спеціаль­ним органом державної влади — судом цивільних і криміналь­них справ за правилами, передбаченими цивільним і криміналь­ним процесуальним правом.

Дане визначення дозволяє сформулювати такі основні озна­ки правосуддя: 1) здійснення його тільки спеціально створеним органом — судом; 2) здійснення його шляхом розгляду і вирішен­ня в судових засіданнях цивільних і кримінальних справ; 3) здій­снення його тільки у передбаченому законом порядку (процесу­альна форма); 4) можливість застосування заходів державного примусу; 5) наявність спеціальних цілей.

Ці ознаки, дійсно, характеризують правосуддя, але навряд чи можна вважати, що вони дозволяють точно визначити сутність правосуддя, його відмінність від інших форм юрисдикції. Наве­дені ознаки правосуддя тією чи іншою мірою знаходять свій про­яв і в діяльності інших юрисдикційних органів, які здійснюють захист порушених прав. Так, цивільні справи розглядаються в засіданнях не тільки державними судами, усім органам цивільної юрисдикції притаманна так звана процесуальна форма їх діяль­ності та деякі інші ознаки. Виходячи з цих міркувань, потрібні інші підходи до визначення сутності правосуддя.

Поняття правосуддя має інтерпретуватися в єдності з судо­вою владою. Формула «правосуддя здійснюється тільки судом» є точною, проте сама по собі вона не розкриває змісту і сфери пра­восуддя взагалі та щодо цивільних справ зокрема.

Слід звернути увагу, що достатньо точно визначена сфера правосуддя в кримінальних справах. Згідно із ст. 15 Криміналь­но-процесуального кодексу України (далі КПК) правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному /покаранню інакше як за вироком суду й відпо­відно до закону. В цій формулі найбільш важливим є те, що вона зобов'язує законодавця відносити вирішення кримінальних справ тільки до компетенції державного суду.

Цього не можна сказати про правосуддя в цивільних справах. Стаття 6 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) також містить положення про здійснення правосуддя в цивільних справах судом, проте цивільні справи розглядаються не тільки судом, але й іншими органами цивільної юрисдикції.

Таке положення по суті свідчить про наділення несудових органів судовими функціями, що суперечить принципу здійснення пра­восуддя тільки судом.

Виходячи з єдності судової влади і правосуддя і необхідності концентрації судової влади, можна стверджувати, що правосуддя — це форма реалізації судової влади. Судова влада як влада дер­жавна крім як у правосудді втілюватися не може і не повинна. Ви­нятковість як характерна риса судової влади, на нашу думку, і є свого роду ключем до розуміння правосуддя в правовій державі.

Правова держава фактично утворюється в суспільстві тоді, коли право стає центром життя суспільства, коли відносини гро­мадян та держави є відносинами права, а не сили, а непорушність правового становища громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв'язок між державою і особою.

Суд повинен забезпечити захист соціально-економічних, по­літичних прав, особистих прав та свобод громадян. Судовий за­хист — найвища гарантія забезпечення прав та свобод грома­дян, оскільки суд посідає певне становище у системі влади.

Видатний юрист А. Ф. Коні був глибоко правий, коли писав: «Там, де йдеться про ставлення цілого суспільства до своїх спів-членів, про обмеження їх особистої волі в ім'я загального блага і про захист прав окремих громадян, — ця справедливість повинна відбиватися у законодавстві, яке тим вище, чим глибше воно вдив­ляється в життєву правду людських потреб та можливостей, — і в правосудді, що вершиться судом, який тим вище, чим більше в ньому живого, а не формального ставлення до особи людини»1.

У цьому твердженні немає перебільшення, бо існує глибокий зв'язок між послідовним і демократичним розвитком політичних інститутів будь-якого суспільства та становленням ідеї правосуд­дя. Історія розвитку суспільства свідчить про незмінний взаємо­зв'язок демократизації суспільного життя і правового розвитку, в тому числі судових реформ. Тому в історії судових реформ можна знайти не тільки факти зміни умов здійснення правосуд­дя, що цікавить перш за все юристів, але й відображення різних соціальних умов, надій, прагнень, настроїв людей.

Таким чином, сутність правосуддя насамперед полягає в тому, що воно має втілювати винятковість судової влади у дер­жаві. Звідси зрозуміло, чому зміни в політичній, економічній, соціальній сферах суспільства нерозривно пов'язані з побудовою правової держави, правовою реформою й впровадженням винят­ковості судової влади.

Крім винятковості судової влади в правосудді повинна втілю­ватися і повнота судової влади. Повнота судової влади — не­від'ємна якість правосуддя. Вона відбивається в тому, що в пра­вовій державі правосуддя повинно бути доступним, інакше кажу­чи, всі громадяни повинні мати рівні можливості використовувати судовий захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Крім того, повнота судової влади передбачає, що всі громадяни без ви­нятку визнаються рівними перед судом. Це не тільки теоретичне положення, це—аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою і знайдіша своє закріплення в міжнародно-правових до­кументах з прав людини. Так, згідно із ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках пору­шення її основних прав, наданих їй конституцією чи законом.

Якщо винятковість судової влади — це, так би мовити, гене­тична ознака правосуддя і стверджує відокремлення судової вла­ди від законодавчої і виконавчої, то повнота судової влади є фун­кціональною ознакою правосуддя, визначає сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.

В громадській свідомості ідея правосуддя пов'язується саме з повнотою влади. Дійсно, повнота судової влади, поряд з її ви­нятковістю, дозволяє називати правосуддя «правосуддям», доз­воляє розглядати інститут правосуддя як гарантію реалізації сво­боди і справедливості, правового порядку.

Ідея повноти судової влади як принцип закріплена в чинно­му законодавстві. Згідно із ст. 6 ЦПК правосуддя в цивільних справах здійснюється на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і май­нового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця прожи­вання та інших обставин. Повнота судової влади знайшла своє закріплення в Конституції України, яка проголосила право гро­мадян на судовий захист серед основних прав громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам. В статті 14 Міжна­родного пактупро громадянські й політичні права передбачено, що кожний громадянин має право при розгляді будь-якого кри­мінального звинувачення, яке пред'явлене йому, чи при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий та публічний розгляд справи компетентним, не­залежним і неупередженим судом, створеним на основі закону.

Характеристика правосуддя як форми реалізації судової вла­ди з її винятковістю і повнотою потребує визначення не тільки генетичної, функціональної, але й предметної ознаки судової вла­ди, тобто змісту судової влади і правосуддя як діяльності, спря­мованої на певний соціальний об'єкт.

Зміст судової влади, на відміну від законодавчої і виконавчої, полягає у визначенні виду і обсягу суб'єктивних прав і юридич­них обов'язків суб'єктів права. Ці права і обов'язки встановлю­ються на основі застосування судом норм права і з урахуванням відповідних фактичних обставин. Реалізація судової влади, отже, завжди пов'язана з розглядом конкретної юридичної справи, із забезпеченням прав людини.

Предметна ознака правосуддя визначається потребами забез­печення реалізації прав всіх і кожного, а правосудна форма захи­сту прав громадян — шляхом розгляду і вирішення юридичної справи, а не шляхом адмшістративних велінь, ставить громадяни­на в рівне становище не тільки з іншими громадянами, а й з дер­жавною владою, державою. Ось чому саме судова влада природ­но є фактором обмеження втручання кого-небудь у правовий ста­тус громадянина і в системі розподілу влади є тією противагою, яка забезпечує невід'ємні і недоторканні права особи. Ця глибока закономірність складає зміст і функції правосуддя в правовій дер­жаві як охоронця прав і свобод особи. При цьому правосуддя яв­ляє собою єдину форму забезпечення законності і справедливості у стосунках з участю громадян. Громадянин стає не тільки носієм певних прав, але й безпосереднім захисником їх в суді, він висту­пає, так би мовити, споживачем судової влади і законності.

Таким чином, предметна ознака судової влади втілюється в пев­ному напрямі функціонування правосуддя, яке сприяє шляхом ви­рішення юридичних справ судовому здійсненню прав і свобод осо­би в суспільстві, реалізації законності і справедливості в державі.

Соціальна функція, зміст правосуддя у цивільних справах по­винні зводитися тільки до вирішення справ, інші функції на суди покладатися не повинні.

Хоча норми права застосовують не лише органи правосуд­дя, але й інші державні органи і громадські організації, однак пра­восуддя відрізняється від інших форм правозастосування тим, І до рішення органів правосуддя мають загальнообов'язковий харак­тер, прі'орИтет перед рішенням інших органів. Згідно із ст. 14 ЦПК рішення суду є обов'язковими для всіх органів, підпри­ємств, установ, організацій, службових осіб та громадян і підля­гають виконанню на всій території України. Ця обставина детер­мінована високим соціальним статусом правосуддя.

Судові рішення, на відміну від актів інших органів, мають за­конну силу. Рішення суду, так би мовити, прирівнюється до сили закону. Саме в законній силі актів судового правозастосування виявляється судова влада, як дійсна влада. Згідно із ч. 1 ст. 209 ЦПК суди постановляють рішення ім'ям України.

Нарешті, правосуддя як правозастосовча діяльність характе­ризується специфічною процесуальною формою. На відміну від інших процесуальних форм процесуальна форма правосуддя і її дотримання визначає законність судових рішень. Згідно із ст. 1 ЦПК порядок провадження в цивільних справах у судах визна­чається процесуальним законодавством. Порушення або непра­вильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою до скасування рішення (ст. 314 ЦПК).

Особлива юридична процедура, в якій відбувається вся судо­ва діяльність, — високозначимий елемент правосуддя, вона кі­нець кінцем і забезпечує суворе дотримання начал законності, захисту прав і свобод громадян. Ця процедура втілює найваж­ливіші демократичні принципи правосуддя, що закріплені в Кон­ституції України і процесуальному законодавстві.


<