§ 1. Поняття про треті особи

Крім сторін в результаті цивільної справи можуть бути заінтересовані й інші особи, які не є суб'єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особами.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає два види третіх осіб -~- треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, та треті особи, які не заявляють самостійних ви­мог на предмет спору. Треті особи, які заявляють самостійні ви­моги на предмет спору, можуть вступити в справу до постанов-лення судового рішення, подавши позов до однієї або до двох сторін. Вони користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ст. 107 ЦПК). Треті особи, які не заявляють само­стійних вимог на предмет спору, можуть вступити в справу на стороні позивача або відповідача до постановлення судом рішен­ня, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'яз­ки щодо однієї з сторін. Вони можуть бути притягнуті до участі в справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціати­ви суду (ст. 108 ЦПК).

Інститут третіх осіб, як і інститут сторін, забезпечує захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян і організацій. Разом з тим він має самостійне значення. Інститут третіх осіб роз­рахований на захист прав і інтересів, які охороняються законом, але відмінних і незалежних від прав та охоронюваних законом інтересів сторін. Правове становище третіх осіб у процесі посіда­ють особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, не рівноцінний інтересам сторін (позивача чи відповідача). Цей інтерес диференційований і виражається в тому, що рішення суду безпосередньо стосується суб'єктивних прав чи охоронюваних за­коном інтересів третіх осіб, чи, встановивши між сторонами відповідні правовідносини, побічно впливає на їх суб'єктивні пра­ва та охоронювані законом інтереси. Звідри — неоднорідний склад третіх осіб і відмінності в правовому становищі не тільки від сторін, але й між собою.

Таким чином, треті особи своєю юридичною заінтересован­істю певною шрою^блидькі др^^ща^ово^x> становища сторін, але. метою участі третіх осіб є все-таки дахист св^,прарлдідмшних і незалежних від прав сторін. Тому захист прав, відмінних та не^" залежних від прав сторін, — основна функція інституту третіх осіб у цивільному судочинстві.

Захист прав, відмінних і незалежних від прав сторін, — не єдина функція інституту третіх осіб. Участь третіх осіб у ци­вільному процесі, крім того, забезпечує більш швидкий розгляд цивільної справи, в яку вступають чи притягаються треті осо­би. Завдяки участі в справі третіх осіб відбувається більш повна концентрація доказового матеріалу, що допомагає не тільки за­хисту прав третіх осіб, але і правильному розгляду в цілому ци­вільної справи, порушеної первісним позивачем до відповідача. Непритягнення до участі в справі третьої особи, заінтересова­ної у вирішенні спору, тягне за собою не тільки порушення прав цієї особи, але й недоліки в дослідженні фактичних обставин справи.

Інститут третіх осіб у цивільному судочинстві — це специ­фічний інститут цивільного процесуального права, специфічна форма участі в процесі кількох заінтересованих осіб, поряд з про­цесуальною співучастю (ст. 104 ЦПК) і участю в одній справі на­лежної та неналежної сторін (ст. 105 УПК).

На відміну від цивільного судочинства інститут третіх осіб не відомий іншим юрисдикціям.

Таким чином, треті особи в цивільному судочинстві — це особи, які вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від прав й охоронюваних законом інтересів позивача та відпо­відача.

Названі ознаки характерні для третіх осіб по відношенню до сторін. Разом з тим між третіми особами, які заявляють са­мостійні вимоги на предмет спору, і третіми особами, які не за­являють самостійних вимог на предмет спору, є відмінності, які зумовлюють комплекс їх процесуальних прав та обов'язків і правове становище.