§ 4. Неналежна сторона і порядок її заміни : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Неналежна сторона і порядок її заміни

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Сторони в цивільному процесі — це особи, спір яких слід розглядати в суді. Щоб посісти становище сторони, позивач повинен легітимувати себе та відповідача як заінтересованих у ви­рішенні справи осіб. Правове становище сторін не пов'язано з дійсним існуванням матеріальних правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки передумовами порушення цивільного процесу є умови, які мають виключно процесуальне значення (статті 4, 5, 136 ЦПК), Однак у ході розгляду цивільної справи може бути виявлено, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, чи не до тієї особи, яка повинна відпо­відати за позовом, тобто встановлено, що позивач чи відповідач не є правозобов'язаними суб'єктами матеріальних правовідно­син. У цьому випадку сторони визнаються неналежними й суд може допустити заміну неналежної сторони (ст. 105 ЦПК).

Неправильне застосування закону, що регулює заміну нена­лежної сторони належною, призводить до неправильної вирі­шення справи, судової тяганини, додаткових витрат. Так, жит­ловий виробничо-експлуатаційний трест звернувся до суду з по­зовом до Р. про виселення без надання іншої житлової площі. Рішенням суду позов був задоволений.

Президія обласного суду скасувала це рішення, зазначивши таке. Житлово-експлуатаційна організація як наймодавець може бути стороною в спорах, що виникли з умов договору про найм житлового приміщення. В справах з питань, вирішення яких відне­сено до компетенції органів, що здійснюють управління житловим фондом (надання житлових приміщень, обмін чи закріплення і т. д.), стороною можуть бути тільки ці органи.

Житловий виробничо-експлуатаційний трест не є органом, який здійснює управління житловим фондом, тому він не може звертатися до суду з позовом про виселення. Суду слід було б в порядку, передбаченому ст. 105 ЦПК, обговорити питання про заміну неналежної сторони.

Найчастіше під неналежною стороною розуміють таких по­зивачів і відповідачів, по відношенню до яких судом під час роз­гляду справи встановлено, що їм не належить право вимог чи вони не є зобов'язаними по вимозі особами. На перший погляд це визначення є точним і випливає із ст. 105 ЦПК. Насправді воно не відповідає законодавству, оскільки не враховує, що замі­на неналежної сторони належною — питання процесуальне, а поняття неналежної сторони враховує передбачені законом умо­ви і порядок її заміни. В іншому випадку не можна розрізнити неналежну сторону й сторону, якій відмовлено в позові чи яка не повинна відповідати за позовом.

Для правильного вирішення питання не досить встановити відсутність права вимоги у позивача чи обов'язку відповідати в даному позові у відповідача. Встановлення цих умов — основа для винесення рішення про відмову в позові. Щоб визнати сто­рону неналежною, крім названих умов суд повинен мати дані про те, що право вимоги чи обов'язок відповідати за позовом нале­жить іншим особам. Про неналежну сторону можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, якій нале­жить право вимоги, — належного позивача, чи особу, що повин­на виконати вимогу позивача, — належного відповідача.

Таким чином, неналежний позивач — це особа, що пред'яви­ла позов, стосовно якої встановлено, що вона не має права вима­гати по позову, пред'явленому нею, при наявності даних про те, що право вимоги належить іншій особі, належному позивачеві.

Неналежний відповідач — це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відпо­відати по пред'явленому позову при наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі — належному відповідачеві.

Визнання сторони неналежною можливе тільки в судовому засіданні й тільки тоді, коли відбувається заміна. Лише у випад­ку заміни сторона, що вибуває, визнається неналежною. В іншо­му випадку сторони, які могли б бути замінені, беруть участь у справі, мають весь комплекс прав та обов'язків сторін. Вказане правило безпосередньо випливає із змісту ст. 105 ЦПК.

Закон не передбачає відмови в прийнятті заяви від неналеж­ного позивача чи відмови в прийнятті заяви, зверненої до нена­лежного відповідача. При встановленні того, що позивач чи відповідач або інші сторони є неналежними, останні можуть бути замінені тільки в стадії судового розгляду в порядку, встановле­ному ст. 105 ЦПК.

Заміна неналежної сторони належною може бути проведена судом з власної ініціативи або на прохання осіб, які беруть участь у справі. Враховуючи те, що позивач порушує процес за власною ініціативою, несе, як правило, всі судові витрати і йому не бай­дуже, хто буде відповідати на його вимоги, заміна як неналеж­ного позивача, так і неналежного відповідача може бути прове­дена тільки за згодою первісного позивача (ст. 105 ЦПК).

У теорії цивільного процесуального права й судовій практиці розроблені варіанти процесуальних наслідків, які можуть мати місце при заміні неналежного позивача чи неналежного відповідача.

Варіанти при заміні неналежного позивача:

1) якщо неналежний позивач згоден на заміну, а належний згоден вступити в справу, суд, не припиняючи справи, до­пускає заміну первісного позивача належним позивачем;

2) якщо неналежний позивач згоден на заміну, а належний/не згоден вступити в справу, суд повинен провадження в справі припинити на підставі п. 4 ст. 227 ЦПК. Згода неналежного позивача на заміну розглядається як відмова від позову;

3) якщо неналежний позивач не згоден на заміну, а належний згоден вступити в справу, останній допускається до участі в справі як третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору;

4) якщо неналежний позивач не згоден на заміну, а належний не згоден на вступ у справу, суд повинен продовжити роз­гляд справи по суті.

Варіанти при заміні неналежного відповідача:

1) якщо позивач згоден на заміну неналежного відповідача, суд допускає заміну первісного відповідача належним від­повідачем;

2) якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповіда­ча іншою особою, суд може притягнути цю особу як дру­гого відповідача.

При заміні неналежних сторін суд повинен винести мотиво­вану ухвалу. Процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами, не є обов'язковими для осіб, які вступили в процес, і справа після заміни неналежних сторін розглядається заново.

Не дивлячись на досить певну та чітку регламентацію замі­ни неналежної сторони належною, суди допускають помилки в застосуванні законодавства.

Так, відповідно до закону справи про позбавлення батьківсь­ких прав розглядаються судом за заявою державних чи громадсь­ких організацій, одного з батьків, опікуна (піклувальника), а та­кож за позовом прокурора. В деяких справах суди не враховували ці положення й порушували такі справи за заявами організацій, що не є належними позивачами: районних лікарень, відділів охо­рони здоров'я, товариських судів, інспекцій у справах непов­нолітніх тощо. Наприклад, народний суд Пустомитівського рай­ону Львівської області розглянув справу про позбавлення бать­ківських прав за позовом опікунської ради при райвиконкомі. Опікунські ради — громадські органи, згідно з діючим про них Положенням не є юридичними особами та не наділені правом пред'явлення позову1.

У судовій практиці є випадки припинення судами провад­ження в цивільних справах, які пов'язані із захистом права влас­ності, хоча необхідно було провести заміну неналежного відпо­відача або притягти до участі в справі співвідповідачів. Так, після порушення за заявою прокурора цивільної справи про ма­теріальну відповідальність працівниці птахофабрики з'ясувало­ся, що в заподіянні збитків винна адміністрація, однак суд про­вадження в справі припинив на підставі листа, підписаного ди­ректором фабрики, де повідомлено, що сума збитків списана. Тим часом, суду слід було б, не приймаючи відмови від позову, притягнути керівника організації чи інших посадових осіб, вин­них у заподіянні збитків, як належних відповідачів, а справу не припиняти.


<