§ 1. Поняття сторін у цивільному процесі : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття сторін у цивільному процесі

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

В.    .. изначення сторін у цивільному процесі та їх правово­го становища є обов'язковою передумовою винесення законних і обґрунтованих судових рішень.

Відповідно до цивільного процесуального законодавства сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Сто­ронами можуть бути громадяни, а також державні підприєм­стві, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні орган­ізації, їх об'єднання, інші громадські організації, що користу­ються правами юридичної особи (ст. 102 ЦПК). Це дозволяє стверджувати, що сторони — це особи, чий спір про право суд повинен вирішити. Дане положення випливає також і з інших статей закону, які під сторонами розуміють таких осіб, спір яких слід розглянути в суді.

Так, у ст. 5 ЦПК сказано, що суд приступає до розгляду ци­вільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу. Згідно із ст. 24 ЦПК судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією з сторін у спорі € громадянин, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання ад­міністративних або інших органів.

Таким чином, поняття сторін у цивільному процесі пов'яза­не з поняттям суб'єктів спору про право, підвідомчого суду_.Л

Деякі вчені, на відміну від подібного висновку, вважають, що сторони — це суб'єкти матеріальних правовідносин, які є пред­метом судового розгляду в цивільній справі.

Разом з тим особи, які виступають як сторони, зовсім не обо­в'язково повинні бути учасниками матеріальних правовідносин, через які виник спір про право. Нерідко мають місце випадки, коли суд, розглянувши справу, встановлює, що позивачу не належить право, на яке він претендує, чи особа, яка притягнута як відпові­дач, не завжди є зобов'язаною особою в матеріальних правовідно­синах. Отже, спроба давати визначення сторін з врахуванням суб'єктної структури спірної правовідносини не обґрунтована.

Поняття сторін не може бути зведене до зв'язку з суб'єктами матеріальних правовідносин, хоча в більшості випадків сторони

— суб'єкти матеріально-правових відносин. Слід виходити з того, що сторони в процесі — інститут процесуального права, а тому при визначенні сторони повинні поєднуватися матеріально-пра­вові та процесуальні ознаки цього поняття. В іншому випадку на­прошується висновок про те, що при відсутності матеріально заінтересованих осіб у процесі нема^є сторін.

Таким чином, поняття сторони в цивільному процесі ширше за поняття сторони в матеріальних правовідносинах, а уявлення про сторони як учасників матеріальних правовідносин є неповним.

Регламентація правового становища сторін не зв'яздна з ма­теріальними правовідносинами. Сторони в дійсності не завжди є сторонами спірних матеріальних правовідносин. Більше того, для визнання сторін наявність таких відносин взагалі не має зна­чення. На момент порушення цивільної справи, підготовки до судового розгляду і навіть під час судового розгляду їх існуван­ня невідоме, оскільки їх наявність чи відсутність встановлюєть­ся рішенням у справі. Наявність чи відсутність між сторонами матеріальних правовідносин ніякою мірою не відбивається на їх правовому становищі.

З урахуванням того, що до моменту розгляду справи не мож­на мати вірогідного судження про сторони як учасників матері­альних правовідносин, багато авторів стверджують, що сторони

— передбачувані учасники спірних матеріальних правовіднрсин. Така постановка питання суперечить законодавству. Чинне ци­вільне процесуальне законодавство не містить норм, у яких ця об­ставина була б врахована і якимось чином мала вплив на право­вий статус сторін. Навпаки, ст. 105 ЦПК дозволяє зробити про­тилежний висновок. Відповідно до цієї статті суд, встановивши під час розгляду справи, що позов пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиня­ючи справи, допустити заміну первісного позивача або^віддовідача належним позивачем або відповідачем. Якщо позивач не згоден на заміну, позбавити неналежного позивача чи відповіда­ча можливості брати участь в цивільному процесі суд не може

Якщо позивач чи відповідач вибуває з процесу й процесуаль­не правонаступництво неможливе, то справа не підлягає розгля­дові в судах (п. 1 ст. 221 ЦПК).^

Стан спору про цивільне право між сторонами приводить до того, що сторони є носіями протилежних юридичних інтересів. Ці інтереси можна охарактеризувати як намагання сторін отри-і блага шляхом судового підтвердження наявності відповідних прав чи відсутності визначених обов'язків, а також отримати рішення певного змісту (про задоволення позову чи про його відмову).

Юридична заінтересованість сторін структурована. Розрізня­ють матеріально-правову й процесуальну заінтересованість пози­вача та відповідача. Матеріально-правова заінтересованість пози­вача виражається в прагненні отримати те благо, яке принесе йому судове рішення (набуття суб'єктивного права, припинення правовідносин тощо). Матеріально-правова заінтересованість відповідача виражається в бажанні отримати судове рішення про відсутність у нього будь-яких зобов'язань перед позивачем (зобо­в'язання передати речі, звершити дію, не пов'язану з передачею майна тощо). Процесуальна заінтересованість сторін полягає у ба­жанні отримати рішення про задоволення позову (для позивача) або у відмові у позові (для відповідача). Як видно, за характером юридична заінтересованість позивача і відповідача однотипна, а за змістом — різна, оскільки інтереси позивача та відповідача пря­мо протилежні, але в цілому її можна охарактеризувати як заінте­ресованість, що носить особистий характер.

Юридична заінтересованість сторін відмінна від заінтересо­ваності прокурора, органів державного управління, профспілок, державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, грома­дян, які, як і сторони, є особами, що беруть участь у справі, і можуть на підставі ст. 5 ЦПК звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб. Заінтересованість цих осіб має тільки процесуальний, а не особистий матеріально-правовий характер.

Викладене є підставою для підсумкового висновку про те, що сторони в цивільному процесі — це особи, правовий спір__яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість у ре­зультатах справи, наділені комплексом цивільних процесуальних прав та обов'язків, необхідних для захисту своїх прав та закон­них інтересів, а також для здійснення судової діяльності.


<