§ 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 3. Елементи цивільних процесуальних правовідносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

.Цивільні процесуальні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають визначену внутрішню будову. До них входять три елементи: зміст, суб'єкти і об'єкти.

У теорії цивільного процесу питання про зміст правовідносин вирішується по-різному. Одні автори вважають, що зміст цивіль­них процесуальних правовідносин складають процесуальні дії суду та учасників процесу. Інші гадають, що зміст правовідносин являє собою права та обов'язки учасників процесу. Треті, синтезуючи ці дві крайні точки зору, дійшли висновку, що змістом цивільних про­цесуальних правовідносин є суб'єктивні права та обов'язки учас­ників процесу, а також їх дії.

Остання точка зору є найбільш обґрунтованою. У правовідно­синах треба виділити матеріальний та юридичний зміст. Юридич­ний зміст — це суб'єктивні права та обов'язки, а матеріальний —реальна поведінка, яку правомочний може, а правозобов'язаний повинен звершити. Зміст правовідносин є єдиним, не можна виключа-ти із змісту процесуальних правовідносин суб'єктивні права та обо­в'язки, оскільки вони визначають взаємовідносини між суб'єктами. Не можна також виключати із змісту правовідносин і дії, в резуль­таті яких відбувається реалізація суб'єктивних прав та обов'язків.

Суб'єктний склад цивільних процесуальних правовідносин досить широкий. Періцу групусуб^є^іііидаидмщх процесуаль­них правовідносин становлять судові органи та їх посадові рсо-^и. В процесуальних правовідносинах, за загальним правилом, одним із суб'єктів завжди виступає суд.

Дс^посадових осіб судов^х^рганій_дадбжаіь; ОШ-^&ЖДІ перії^^^ашшлрловуючий — у касаційній та нагляднШдндган-щяхГ Але слід мати на увазі, щоТвїдповіднб до закону, коли судці ^"головуючому надається право вирішувати окремі питання одно-особово, то і в цьому випадку він діє від імені суду (ч. З ст. 16 ЦПК).

До другої групи суб'єктів цивільних процесуальних_праівовідно-симналежжгь_особи, що_бер^ть участьхащаві: сторони, третіосо-б^уп2едстаіник£дгор^і%т|?иадс]б^

гоуправління, профспілки, державні підприємства, установи^орга-нізації, колгоспи, щдп кодперативт організації, їx^о^єдІ^анщ^н^ш г^мадськ1ор£ш^цйЧа окремі громадяни, якТзахииІаїотІаІщвДІ. задон^н^інте|х?еиінших осіб (ст. 98 ЦПК]Г. Для *6аб7щоІ5еруть участь у справі, характерно те, що йони мають юридичну заінтересованість у кінцевому результаті справи, захищають у процесі свої суб'єктивні права чи інтереси, що охороняються законом, права та інтереси інших осіб, державні чи громадські інтереси. Для осіб, які беруть участь у справі, характерно також те, що вони своїми діями можуть вчиняти вплив на рух цивільного процесу (статті 4,5 ЦПК).

Як приклад можна навести визначення сторонами договір­ної підсудності. Правила загальної підсудності зводяться до того, що позови пред'являються в суді за місцем проживання відпові­дача (ст. 125 ЦПК), але сторонам надається право встановлювати договірну територіальну підсудність (ст. 129 ЦПК). Сторони між собою також можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК).

Процесуальні правовідносини виникають також між держав­ним виконавцем та іншими особами у виконавчому провадженні. Державний виконавець як суб'єкт процесуальних правовідносин діє сам, його розпорядження є актами, внаслідок яких виникають, змінюються та припиняють дію процесуальні правовідносини: він пропонує добровільне виконання судового рішення (ст. 361 ЦПК), проводить оцінку майна, забезпечує зберігання та реалі­зацію майна, на яке накладено арешт, передачу стягувачу пред­метів, названих у рішенні суду (гл. 45 ЦПК), проводить арешт будинків та їх продаж з торгів (гл. 46 ЦПК), вчиняє інші дії. Та­ким чином, він є прямим адресатом багатьох норм ЦПК.

Самостійність державного виконавця підтверджується і ст. 373 ЦПК, відповідно до якої контроль за правильним і своєчасним виконанням судових рішень здійснює суддя. Скарги на процесу­альні дії державного виконавця по виконанню рішення або відмо­ву у вчиненні таких дій можуть бути подані стягувачем у суд. .

Стаття 10 Закону України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу» визначає, що контроль за діяльністю держав­них виконавців здійснюють Міністерство юстиції України через Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а Головне управління юстиції У країни в Автономній Рес­публіці Крим, управління юстиції в областях, містах Києві та Се^ вастополі —• через відповідні відділи державної виконавчої служ­би. Контроль за діяльністю державних виконавців здійснюють й інші державні органи в порядку, передбаченому законом.

Дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути ос­каржені вищій посадовій особі або в суд в порядку, встановлено­му законом,

Наступний елемент цивільних процесуальних правовідносин — об'єкт., Об'єкт правовідносин — це те, заради чого виникають певні правовідносини, це явища матеріального І духовного світу, на які спрямовані суб'єктивні права та обов'язки

Існують погляди на те, що є об'єктом цившьних про­цесуальних правовідносин. Одні автори вважають таким сус­пільне значиму діяльність суб'єктів, другі — матеріально-пра­вові відносини, які захищаються судом, треті розрізняють за­гальні та спеціальні об'єкти. До загального об'єкта відносять спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, який повинен вирішити суд, а до спеціальних — блага, на досягнення яких спрямовані будь-які правовідносини чи суб'єктивні права та обов'язки учасників процесу, чи порядок судочинства, чи фактичні дані, повідомлення й інші докази, потрібні для здій­снення правосуддя.

Перш за все не може бути об'єктом цившьних процесуальних правовідносин процесуальна діяльність, оскільки в ній реалізу­ються права й обов'язки, які в нероздільній єдності становлять зміст процесуальних правовідносин. З цих же причин не можна вважати об'єктом процесуальних правовідносин суб'єктивні пра­ва й обов'язки.

Не досить обґрунтованим здається твердження, що об'єктом цившьних процесуальних відносин виступають матеріально-правові відносини, які захищаються судом. В основі цих висновків лежить прямолінійний підхід до співвідношення матеріальних (цившьних, трудових та інших) і процесуальних правовідносин як співвідношен­ня змісту та форми. Такий підхід не точний. Процесуальні право­відносини не можна розглядати як форму реалізації матеріальних правовідносин. Наявність процесуальних правовідносин не обумов­лена наявністю матеріально-правових відносин і навпаки. Проце­суальні правовідносини виникають для вирішення юридичної спра­ви (спору про право цивільне чи охоронюваного законом інтересу) і не пов'язані з матеріальними правовідносинами. Для підтверджен­ня цього досить звернутися до закону. Згідно із статтями 136, 137 ЦПК порушення цивільної справи і виникнення цившьних проце­суальних правовідносин заявника з судом, а далі — з іншими учас­никами цивільного процесу не пов'язується з матеріальними право­відносинами. Наприклад, у ст. 136 ЦПК передбачено правило про те, що суддя відмовляє в прийнятті заяви: 1) якщо заява не підлягає розглядові в судах; 2) якщо заінтересованою особою, що звернулася до суду, не дотримано встановленого законом для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення справи; 3) якщо є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення суду чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін. Тут же передбачені й де­які умови, які мають винятково процесуальне значення.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування судами процесуального зако­нодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» по­яснює, що перелік підстав для відмови в прийнятті позовної заяви носить вичерпний характер1. Інакше кажучи, Пленум Верховно­го Суду України також виходить із того, що виникнення процесу не пов'язане з наявністю спірних матеріальних правовідносин.

Вирішуючи питання про об'єкт цивільних процесуальних правовідносин, більш правильно виходити з необхідності виді­лення загального об'єкта для всіх цивільних процесуальних пра­вовідносин і спеціальних об'єктів для окремих конкретних ци­вільних процесуальних правовідносин.

Система цивільних процесуальних правовідносин, розвиваю­чись на основі фактичного динамічного складу — процесуальних дій суду та учасників цивільного процесу, спрямована на один за­гальний об'єкт. Таким об'єктом виступає мета цивільного судочин­ства. В статті 2 ЦПК зазначено, що завданнями цивільного судочин­ства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.

Для окремих процесуальних правовідносин можна виділити спеціальні об'єкти.

У правовідносинах позивача, відповідача та третіх осіб з су­дом об'єктом є захист заінтересованими особами суб'єктивних прав та інтересів, які охороняються законом.

Спеціальний об'єкт зустрічається і в процесуальних право­відносинах суду з прокурором та органами державного управлін­ня. Участь прокурора та органів державного управління в цивіль­ному судочинстві спрямована на охорону державних, громадських інтересів та інтересів громадян, що охороняються законом.

Свій спеціальний об'єкт мають і правовідносини за участю свідків та експертів. Об'єкт цих правовідносин — наведення суду фактичних даних, які мають значення для правильного вирішен­ня справи.

При теоретичному аналізі будь-яких правовідносин можуть бути визначені спеціальні об'єкти. Однак абстрактним аналізом проблема об'єкта цивільних процесуальних правовідносин не може бути вичерпана. З практичної точки зору проблема загаль­ного об'єкта цивільних процесуальних правовідносин має суттєве юридичне й соціально-політичне значення, проблема ж спеціаль­них об'єктів цивільних процесуальних правовідносин приклад­ного, практичного значення не має.

Науково-практичне значення загального об'єкта цивільних процесуальних правовідносин виявляється в тому, що його законо­давче закршлення по суті визначає компетенцію судів при вирішенні цивільних справ, називає ті блага, заради яких функціонує цивіль­не судочинство. Так, в ст. 2 ЦПК відображається функція правосуд­дя в цивільних справах. У ній закріплено необмежені можливості його використання для захисту прав громадян у будь-яких сферах правового регулювання, крім кримінально-правових деліктів.

Питання про практичне значення спеціальних об'єктів цивіль­них процесуальних правовідносин вирішується по-іншому. Якщо, наприклад, у цивільному праві вони вимагають особливої уваги, оскільки законом передбачений специфічний правовий режим об'єктів цивільних правовідносин (речі, основна річ та належність речі, результати дій, відокремлені від поведінки обов'язкової осо­би, продукти духовної творчості тощо), то в цивільному процесу­альному праві об'єкти правовідносин невіддільні від самої проце­суальної діяльності і не можуть розглядатися ізольовано від їх ма­теріального змісту. С. С. Алексєєв має рацію, коли говорить, що в тих галузях права, де результат діяльності правозобов'язаної осо­би невіддільний від самої діяльності, немає й спеціальної проблеми об'єкта правовідносин1. У цих випадках при висвітленні матеріаль­ного змісту правовідносин одночасно в достатній мірі розглядаєть­ся і їх об'єкт, тобто результат діяльності правозобов'язаних осіб.

Таким чином, проблема об'єкта цивільних процесуальних правовідносин у науці цивільного процесуального права відзна­чається певною специфікою.


<