§ 6. Принципи стадії судового розгляду справи : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 6. Принципи стадії судового розгляду справи

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Дані принципи визначають формування та досліджен­ня процесуального матеріалу, формування внутрішнього переко­нання суду. Вони діють лише у стадії судового розгляду цивільноі справи у суді першої Інстанції, оскільки правила про них містяться у главі 20 ЦПК, яка має назву «Судовий розгляд».

У цивільно-процесуальної літературі поширена думка про те, що принципи безпосередності та усності є міжгалузевими принци­пами, оскільки притаманні і кримінально-процесуальному праву. Але потрібно враховувати, що в кримінальному судочинстві ці принципи діють з істотними особливостями. Крім того, вони діють не у всіх стадіях і цивільного і кримінального судочинства. Тобто якщо і вважати їх однаковими за змістом для цивільно-процесу­ального і для кримінально-процесуального права, то і тоді вони є не міжгалузевими, а принципами правових інститутів.

Принцип усності судового розгляду. Відповідно до ст. 160 ЦПК розгляд справи у суді першої інстанції відбувається усно. Даний принцип визначає форму доведення до суду та інших учас­ників процесуальної діяльності фактичного і доказового мате­ріалу. Згідно з принципом усності усі обставини цивільної справи з'ясовуються в усній формі. Винятки з цього принципу визнача­ються процесуальним законом. На підставі ст. 183 ЦПК, наприк­лад, свідок, даючи показання, може користуватись письмовими замітками в тих випадках, коли його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. У всякій цивільній справі завжди є письмові матеріали (довідки, договори, протоколи, листування та ін.). Вони, як пра­вило, оголошуються в судовому засіданні.

Усність потрібна там, де є гласність процесу. Вона сприяє особистому спілкуванню суду із сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, та іншими учасниками процесуальної діяльності, більш глибокому сприйняттю обставин справи, доз­воляє сконцентрувати процесуальний матеріал у судовому засі­данні, своєчасно розглянути справу та винести законне і обґрун­товане судове рішення.

Проте у цивільному процесі присутні і письмові елементи. Позовна заява (заява) має бути оформлена у письмовому вигляді, хід судового засідання відбивається у відповідному протоколі, розпоряджувальні дії суду та його остаточні висновки виклада­ються у письмовій формі в ухвалах та рішеннях суду, тобто увесь усний процес закріплюється в письмовій формі. Це необхідно для того, що суд касаційної або судово-наглядної інстанції мав змогу на підставі заяви, протоколу, постанов суду першої інстанції пе­ревірити додержання та правильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права та законність і обґрунто­ваність судової постанови у даній справі.

Принцип безпосередності судового розгляду визначає порядок дослідження та сприйняття матеріалів цивільної справи судом. Згідно із ст. 160 ЦПК суд першої інстанції повинен безпосеред­ньо дослідити докази в справі: заслухати пояснення осіб, які бе­руть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, оз­найомитися з письмовими доказами, оглянути речові докази.

Даний принцип складається з двох вимог: вимоги відносно матеріалів справи і вимоги відносно складу суду. Перше зводить­ся до того, що для встановлення достовірності обставин справи суд повинен прагнути одержувати фактичні дані із першоджере­ла відомостей. Наприклад, при наявності копії документа та його оригіналу перевага повинна віддаватися оригіналу. Якщо є оче­видець події й особа, котрій обставини справи відомі від іншої особи, суд повинен викликати свідка-очевидця.

Особисте, безпосереднє сприйняття даних із першоджерела дозволяє суду з більшою достовірністю зробити висновок про об­ставини цивільної справи. Фактичні ж дані з «других рук» містять в собі небезпеку отримання перекручених відомостей про обста­вини, а тому й можливість постановлення необгрунтованого та незаконного судового рішення. Разом з цим треба мати на увазі, що інколи безпосереднє сприйняття даних судом, що розглядає справу, неможливо або ж недоцільно. Для подібних випадків цивільний процесуальний закон передбачає окремі винятки з принципу безпосередності.

Наприклад, якщо хто-небудь з осіб, які беруть участь у справі, або ж з свідків, які проживають поза місцем знаходження суду, що розглядає дану справу, не можуть з поважних причин з'яви­тись у судове засідання, їх може допитати суд в місці їх прожи­вання за судовим дорученням (статті 33, 45 ЦПК). Свідок може бути допитаний судом у місці його перебування, якщо внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин не може з'явитись на виклик суду, який розглядає справу. В цих випадках суд одержує відомості про факти не з першоджерел, а з відповідних протоколів, проголошених у судовому засіданні.

Винятками з даного принципу є і різного роду випадки забез­печення доказів: допит свідків, призначення експертизи, витре­бування та огляд письмових і речових доказів до порушення ци-вільної справи або до розгляду її по суті (статті 35, 36. ЦПК). В цьому випадку суб'єктом безпосереднього сприйняття є суддя, а не увесь суд.

Друга вимога цього принципу — вимога до складу суду — полягає в тому, що суд повинен бути незмінним у своєму складі від початку до закінчення розгляду справи по суті. Тільки судді, які брали участь у дослідженні обставин справи, можуть поста-новлювати судове рішення (п. 5. ст. 314 ЦПК). Якщо клопотан­ня про відвід задоволено або один із суддів вибуває з процесу з іншої причини (хвороба, відрядження тощо), розгляд справи не­обхідно починати з початку.

До недавнього часу судовий розгляд цивільних справ повинен був відбуватися безперервно, крім часу, призначеного для відпо­чинку. До закінчення розгляду початої справи або до відкладен­ня її слухання суд не мав права розглядати інші справи, оскільки це могло призвести до неправильної оцінки досліджених матері­алів справи та постанови помилкового судового рішення. Якщо у перерві суд розглядав інші цивільні, кримінальні справи або спра­ви про адміністративні правопорушення, розгляд даної цивільної справи починався з початку. Це правило іменувалось принципом безперервності судового розгляду і містилось у ст. 160 ЦПК. З не­зрозумілих причин принцип безперервності було скасовано. Але скасування цього принципу безпідставне і процесуальних наслідків тягнути за собою не може. Невже після перерви, особливо в тому разі, якщо протягом неї суд вирішував іншу справу, суд спромож­ний продовжувати справу, наприклад, з дебатів сторін?

Крім того, принцип безперервності міститься ще і в ст. 209 ЦПК. Постановлення та проголошення судового рішення повин­но бути складовою частиною судового засідання, тому принцип безперервності судового розгляду передбачає постановлення та проголошення судового рішення негайно після розгляду справи у тому ж судовому засіданні. У виняткових випадках по особли­во складних справах складання мотивованого рішення може бути відкладено на строк не більш трьох днів, але резолютивну час­тину рішення суд повинен оголосити в тому ж засіданні, в якому закінчено розгляд справи (ст. 209 ЦПК). Дане правило є винят­ком з принципу безперервності. Подібне є і у кримінальному су­дочинстві, але там його існування обумовлено особливою склад­ністю частини кримінальних справ. На наш погляд, існування даного винятку в цивільному судочинстві не є виправданим.


<