§ 2. Поняття нотаріату : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Поняття нотаріату

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Нотаріат за чинним законодавством — це система ор­ганів та посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчува­ти права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчи­няти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогід­ності (ст. 1 Закону).

Нотаріат — складова частина системи юстиції, що здійснює правозастосовчу діяльність, у результаті якої захищаються суб'єктивні права та інтереси фізичних і юридичних осіб. При цьому нотаріальні дії забезпечують охорону і захист безспірних прав та інтересів у тому випадку, коли вони здійснюються відповідно до встановлених законом правил; порушення правил призводить до недійсності нотаріального акта. Нотаріус повинен, установивши фактичні обставини з конкретної справи за допомогою доказів, застосувати відповідну правову норму. Таким чином, діяльність нотаріату необхідно розглядати як правову форму діяльності, що характеризується особливим предметом, змістом і функціями.

Сутність нотаріальної діяльності полягає в тому, що вона спрямована на закріплення суб'єктивних цивільних прав, забез­печення їх реалізації, на посвідчення тих фактів, які пов'язані з виникненням цивільних правовідносин. Тим самим завдання нотаріату мають деяку спільність із завданнями інших органів цивільної юрисдикції.

Разом з тим предмет нотаріальної форми охорони складають безспірні справи на відміну від судової діяльності, предметом якої є спори про право цивільне. Нотаріус посвідчує безспірні права та факти, у наявності яких можна переконатися безпосередньо або на підставі відповідних документів, чим запобігає виникнен­ню спорів про право, вирішення яких віднесено до компетенції суду. Якщо відсутні документи, що підтверджують той чи інший факт, останній може бути встановлений судом у порядку окре­мого провадження, бо не є безспірним. Нотаріат як гілка юстиції за своїми завданнями наближений до суду і врешті-решт сприяє досягненню завдань правосуддя.

Органи нотаріату здійснюють тільки їм належні функції, се­ред яких можна виділити найбільш суттєві.

1. Функція забезпечення безспірності і доказової сили доку­ментів. Нотаріально посвідчений договір у випадку спору в суді полегшує стороні можливість доказати свої права, бо зміст прав і обов'язків сторін за договором, справжність їх підписів, а також час здійснення договору офіційно під­тверджені нотаріальним органом і тому є вірогідними і безспірними (ст. 1 Закону, ст. 29 ЦПК).

2. Функція забезпечення законності угод та інших юридичних актів (контрольна функція). Сталість договору, іншої уго­ди або юридичного акта позв'язується з їх правомірністю, тому нотаріус перевіряє наявність необхідного складу юри­дичних фактів, у тому числі правоздатність і дієздатність сторін, належних їм суб'єктивних прав, які вони передають іншим особам, тощо. Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону нота­ріус повинен відмовити у здійсненні нотаріальної дії у ви­падку невідповідності останньої законодавству України або міжнародним угодам.

3. Функція сприяння громадянам та юридичним особам у здійсненні їх прав і законних інтересів. Останнім часом ця функція набуває все більшого значення. Так, згідно з ч/З ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні прав і захисті їх законних інтересів, роз'яснювати права та обо­в'язки, попереджати про наслідки нотаріальних дій, які вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не мог­ла бути використана їм на шкоду. На підставі ч. 2 ст. 4 За­кону нотаріус має право складати проекти угод і заяв, ви­готовляти копії документів та виписки з них, а також да­вати роз'яснення з питань учинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. Ці важливі положення Закону наближають українського нотаріуса до нотаріуса латинської школи, який бере участь у підготовці контрак­тів, намагаючись виключити саму можливість виникнення правових спорів.

Дискусійним є питання щодо визначення місця норм, що ре­гулюють нотаріальне провадження, в системі права.

Деякі фахівці стверджують, що нотаріальне законодавство є невід'ємною частиною адміністративного, зокрема адміністра­тивно-процесуального законодавства, інші вважають, що нота­ріально-процесуальні норми — підгалузь цивільного процесуаль­ного права.

Віднесення нотаріату до адміністративних органів, а законо­давства, що регулює його діяльність,— до адміністративного законодавства є спірним. Адміністративні органи частково ста­новлять механізм виконавчої влади; вони покликані здійснювати особливий вид державної діяльності — виконавчо-розпорядчу, специфіка якої полягає в практичному виконанні вимог законів та інших нормативних актів у процесі керівництва господарством і культурою. Очевидно, що органи юстиції і, зокрема, нотаріат подібних завдань не виконують, оскільки вони не є виконавчо-розпорядчими, а здійснюють діяльність щодо охорони прав від порушень, захисту прав, попередження правопорушень.

Процесуальна природа нотаріальної діяльності та деяка спільність її з судовим провадженням, судовою діяльністю доз­воляє визнати нотаріальні норми частиною цивільного процесу­ального права.

У процесі становлення і розвитку сучасної системи органів цивільної юрисдикції (суду, арбітражного суду, нотаріату), діяль­ність яких тісно взаємозв'язана і цим забезпечує всебічну та ефек­тивну охорону і захист суб'єктивних цивільних прав фізичних і юридичних осіб, складається нова система цивіл-істичних проце­суальних галузей. До неї належать власне цивільне процесуаль­не право, що регулює відносини, які виникають при здійсненні правосуддя з цивільних справ; арбітражне процесуальне право, предметом якого є розгляд справ у арбітражному суді; нотаріаль­не процесуальне право, що регламентує діяльність нотаріату як безспірної юрисдикції.


<