§ 2. Джерела міжнародного цивільного процесу : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Джерела міжнародного цивільного процесу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному ха­рактері. З одного боку, до джерел належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з іншого — міжнародні угоди. Головним джерелом МЦП є Конституція України, яка була прийнята 28 червня 1996 р. Згідно із ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України, є частиною національного законодавства України. Стаття 26 Конституції гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті ж самі права і свободи та покладає на них такі самі обов'язки, як і на громадян України, за деякими винятками, про які йтиметься у наступних параграфах. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кож­ний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадян­ства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, орга­ну місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільний процесуальний кодекс України вміщує спеціальний розділ VI, присвячений процесуальним правам іноземних грома­дян і осіб без громадянства, пред'явленню позовів до -іноземних держав, судовим дорученням, виконанню рішень іноземних судів і питанням дії міжнародних договорів з цивільного процесу. Крім названого розділу ст. 11ЦПК регулює порядок застосування норм іноземного права, гл. 35-Д «Усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними грома­дянами», якою Кодекс був доповнений 12 липня 1996 р., передба­чає процесуальний порядок розгляду цієї категорії справ.

До джерел МЦП належать Закони України від 12 вересня 1991 р. «Про правонаступництво України», від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» та від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України», із змісту яких випливає, що укладеш і належним чином ратифіковані Україною міжнародш договори становлять невід'ємну частину національно­го законодавства України та застосовуються в порядку, який пе­редбачений для норм національного законодавства. Сюди ж слід додати і Постанову Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР», згідно з якою в Україні можуть зас­тосовуватися акти СРСР з питань, не урегульованих законодав­ством України, за умови, якщо вони не суперечать Конституції і законам України. У цьому зв'язку слід зазначити перш за все Указ Президії ВерховноїРади СРСР від 21 червня 1988 р. «Про визнання та виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів».

Цивільні процесуальні норми вміщуються і в Законах України від 4 лютого 1994 р. «Про правовий статус іноземців»1, від 24 груд­ня 1993 р. «Про біженців»2, від 2 вересня 1993 р. «Про нотаріат»3.

Враховуючи, що дипломатичні представники іноземних дер­жав і деякі інші особи користуються судовим імунітетом, до дже­рел МЦП слід віднести Положення про дипломатичні представ­ництва та консульські установи іноземних держав в Україні, зат­верджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р.4, а також Положення про дипломатичне представництво України за кордоном, затверджене розпорядженням Президента України від 22 жовтня 1992 р.

Друга група джерел МЦП — міжнародні угоди. Важливим джерелом МЦП є Віденська конвенція від 23 серпня 1978 р. «ІІро правонаступництво держав відносно договорів»1. Що стосуєть­ся міжнародних угод, в яких Україна самостійно не брала участі, то тут діють загальні положення конвенції, викладені в ч. IV «Об'єднання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Право­наступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокрем­люються і утворюють кілька держав, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти по відно­шенню до кожної утвореної таким чином держави-наступника2. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і у Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., яка ре­гулює умови та межі дії міжнародних угод3.

Окремо слід виділити Гаагську конвенцію з питань цивільно­го процесу (1954 р.). СРСР брав участь у цій конвенції з 26 лип­ня 1967 р., однак на території України вона поки що не діє.

Після приєднання України до Статуту Ради Європи 31 жов­тня 1995 р. з'являються нові джерела МЦП. Передусім слід від­значити Конвенцію про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), Перший протокол та протоколи № 2,4,7 до Конвенції, які були ратифіковані Україною 17 липня 1997 р.

До джерел міжнародного цивільного процесу належать та­кож норми Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.4, та Віденської конвенції про консульські зноси­ни від 24 квітня 1963 року, в яких брав участь СРСР.

Цивільні процесуальні норми вміщуються також в укладених Україною Консульських конвенціях та договорах. Україна рати­фікувала, зокрема, Консульські конвенції: з Угорською Респуб­лікою — 29.10.1992 р., з КНР — 05.02.1993 р., з Республікою Польща — 14.07.1993 р., з Румунією — 17.12.1993 р., з Російсь­кою Федерацією—04.02.1994 р.; Консульський договір з Респуб­лікою Казахстан — 27.07.1994 р., з Соціалістичною Республікою

1 Україна приєдналася до конвенції 17 вересня 1992 р. (див.: Відомості Вер­ховної Ради України. 1992. № 41. Ст. 601).

2 Див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Кн. 1. Боротьба зі зло­чинністю та взаємна правова допомога. К., 1996. С. 18, 80.

В'єтнам — 09.12.1994 р., з Республікою Молдова—01.11.1996 р., з Литовською Республікою — 01.11.1996 р.

Велику групу джерел МЦП складають двосторонні догово­ри про взаємну правову допомогу з цивільних та кримінальних справ. Усі ці договори доцільно поділити на дві групи: 1) міжна­родні договори, які зберегли свою юридичну силу для України як правонаступника СРСР; 2) міжнародні договори, які підписані незалежною Україною (табл. 1 і 2).

Таблиця 1

Двосторонні міжнародні угоди про взаємну правову допомогу, які були укладені СРСР та є чинними для України

Назва угоди

Держава

Дата укладення

Дата набрання чинності для України

Договір про надання правової допомоги у ци­вільних, сімейних та кримінальних справах

Албанія

ЗО червня 1958 р

29 березня 1959р.

Те саме

Болгарія

19 лютого 1975р.

19 січня 1976р.

»

В'єтнам

10 грудня 1981р.

1 1 жовтня 1982 р

»

Угорщина

15 липня 1958 р

3 січня 1959р.

Протокол про зміни та доповнення до Договору від 15 липня 1958р.

Угорщина

19 жовтня 1971 р.

23 червня 1972р.

Договір про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах

Греція

21 травня 1981 р.

1 вересня 1982р.

Те саме

Йемен

6 грудня 1985 р.

24 жовтня 1986р.

»

Кіпр

19 січня 1984р.

27 березня 1987р.

»

Туніс

26 червня 1984р.

13 червня 1986р.

Договір про надання правової допомоги у ци­вільних, сімейних та кримінальних справах

Корея

16 грудня 1957р.

5 березня 1958 р.

Те саме

Куба

28 листопада 1984р.

7 серпня 1986р.

»

Румунія

3 квітня 1958 р.

19 вересня 1958 р.

»

Фінляндія

1 1 серпня 1978р.

9 серпня 1980р.

»

Чехосло-ваччина

12 серпня 1982р.

4 червня 1983 р.

»

Югославія

24 лютого 1962р.

26 травня 1963 р.

Договір про взаємне надання допомоги

Алжир

23 лютого 1982р.

29 березня 1984 р.

»

Ірак

22 червня 1973 р.

22 квітня 1974р.

Конвенція про допомогу у цивільних справах

Італія

25 січня 1979 р

8 серпня 1986р.

Таблиця 2

Міжнародні угоди про взаємну правову допомогу, які підписані незалежною Україною1

Назва угоди

Зякою державою підписана

Дата підписання

Дата ратифікації

Договір про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах

Китайська Народна Республіка

31 жовтня 1992р.

5 лютого 1993 р

Те саме

Республіка Польща

24 травня 1993р.

4 лютого 1994р.

Договір про правову допомогу та правові від­носини у цивільних, сімейних і кримінальних справах

Литовська Республіка

7 липня 1993 р.

17 грудня 1993р.

Те саме

Республіка Молдова

13 грудня 1993р.

10 листопада 1994р.

»                                                                  -^ ---- ^х

Республіка Грузія

9 січня 1995 р.

22 листопада 1995р.

»

ХІЕстонська Республіка

15 лютого 1995р.

22 листопада 1995р.

Договір про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах

Монголія

27 червня 1995р.

1 листопада 1996р.

Договір про правову допомогу та правові від­носини у цивільних, сімейних, трудових та кри­мінальних справах

Латвійська Республіка

23 травня 1995р.

22 листопада 1995р.

Договір про правову допомогу та правові від­носини у цивільних і сімейних справах

Республіка Узбекистан

19 лютого 1998р.

5 листопада 1998р.

Конвенція про правову допомогу та правові від­носини у цивільних, сімейних та кримінальних справах

Держави — члени СНД: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикис­тан, Турк-меністан, Узбекистан

22 січня 1993р.

Ратифіковано Білорусією, •Казахстаном, Російською Федерацією, Узбекиста­ном та Ук­раїною 10 листопада 19?4 р.

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

Те саме

28 березня 1997р.

3 березні 1998р.

1 Тексти договорів див.: Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога. К., 1996 (за винятком договорів з Монголією, Латвійською Республікою та Республікою Узбекистан).


<