§ 1. Поняття й види постанов суду : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 1. Поняття й види постанов суду

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

При здійсненні правосуддя суд звершує багато різних за своїм змістом і юридичним характером процесуальних дій: ви­рішує справу по суті, закінчує справу без постановлення рішен­ня, вирішує клопотання сторін, третіх осіб тощоССудження і во­левиявлення суду по цих чи Інших питаннях мають владний ха­рактер І втілюються у відповідну процесуальну форму — в форму процесуальних постанов.

Постанови суду залежно від змісту питання, яке вирішуєть­ся судом, поділяються на два види: рішення, яким вирішується справа по суті і яке дає відповідь на позовні вимоги сторін, скар­ги і заяви в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справах окремого провадження; ухвали, Якими вирі­шуються щ інші питання, що виникли в ході розгляду і вирішен­ня слрави. ^

3а своєю юридичною природою судове рішення як акт право­суддя містить в собі наказ суду, оснований на судовому підтверд­женні встановлених фактів, прав та обов'язків заінтересованих осіб.' ^Срім того, судове рішення є й актом застосування права.

Будучи правозастосовчйм актом, рішення суду характери­зується певними властивостями: а) постановляється тільки орга­ном судової влади; б) має індивідуальний характер і конкретних адресатів; в) є юридичним фактом, який тягне за собою виникнен­ня, зміну чи припинення правовідносин. Перераховані властивості прямо зв'язані з нормою права, яку суд застосував судовим рішен-ням7Із цього правильного положення деякі вчені-процесуалісти роблять висновок про те, що рішення набуває самовизначальної сили, самостійно впливає на права і обов'язки суб'єктів право­відносин, встановлюючи індивідуальні правила поведінки, на відміну від абстрактних правил, які передбачені чинними норма­ми права. Рішення створює нові, індивідуальні, конкретні прави­ла поведінки суб'єктів досліджених судом відносин на базі абст­рактних норм.

Якщо припустити, що суд своїм рішенням приписує нові, індивідуальні і конкретні правила поведінки, то за цим припущен­ням повинен йти висновок про те, що рішення суду аналогічно за своєю силою і змістом нормі права, оскільки рішенням, як і нормою права, встановлюються правила поведінки. Як правоза-стосовчий акт судове рішення у відриві від застосованої норми матеріального права ні загальних, ні індивідуальних правил по­ведінки для суб'єктів не встановлює і не створює. "С Судове рішення як правозастосовчий акт особливо чітко виявляється в характері відповідальності за невиконання судових рішень. Обов'язок виконати судове рішення випливає не з рішен­ня як такого, а з санкцій, передбачених нормами права, які були застосовані судом. Навіть у тих випадках, коли закон передба­чає допоміжну самостійну відповідальність за невиконання рі­шень, ця відповідальність має на меті примусити зобов'язану рішенням суду особу виконати припис норми, яку застосував суді

Наприклад, згідно із ст. 419 ЦПК в разі затримки адмініст­рацією підприємства, установи, організації виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого або пере­веденого працівника суд, що постановив рішення, за заявою по­зивача виносить ухвалу про стягнення з підприємства, установи, організації середньої о заробітку або різниці в заробітку за весь час з дня винесення рішення по день його виконання.

Науково-практичне значення має характеристика судового рішення не тільки з точки зору його змісту і як акту по застосуван­ню права, але й як процесуального документа.) Судове рішення як процесуальний документ є зовнішнім проявом акту правосуддя^ Однак зміст судового рішення як процесуального документа дещо ширший, оскільки крім судженняхуду про права та обов'язки сторін воно включає й інші судження^ Одні з них мають інформаційний характер. Так, у судовому рішенні вказується, що воно с рішенням суду і постановляється ім'ям України, зазначаються найменування суду, прізвище секретаря судового засідання, найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу. Інші судження суду носять роз'яснювальний характер. Так, згідно Із ст. 203 ЦПК рішення по­їси 144 повинно містити вказівку на порядок і строк його оскарження. Як процесуальний документ судове рішення включає в себе визначен­ня порядку його виконання, а в необхідних випадках містить вка­зівку на відстрочку або розстрочку його виконання. Якщо суд на підставі статей 217 і 218 ЦПК допускає негайне виконання рішен­ня, він зазначає про це в рішенні (ст. 204 ЦПК).

(Таким чином, судове рішення як акт судової влади — це пра-возастосовчий акт, оформлений у вигляді процесуального доку­мента, що владно підтверджує правовідносини сторін на основі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи.

Судове рішення — основний акт правосудця, яким вирішуєть­ся цивільна справа по суті. Інші питання, зв'язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зу­пинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду вирішуються мотивованими ухвалами (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвали суду — акти застосування норм процесуального пра­ва, спрямовані на виникнення процесу, його розвиток і закінчен­ня. Вони не стосуються матеріально-правового спору, а належать до питань процедури. Таким чином, ухвали суду першої інстанції — це такі постанови, якими справа не вирішується по суті. Цим вони відрізняються від рішень.


<