§ 4. Закінчення справи без винесення судового рішення : Цивільне процеесуальне право України - Комаров В.В. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Закінчення справи без винесення судового рішення

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181 182 183 184 185 186 
187 188 189 190 191 192 193 194 195 196 197 
РЕКЛАМА
<

При розгляді цивільних справ можуть виникнути такі обставини, які створюють неможливість або недоцільність по­дальшого розгляду справи по суті і винесення у справі судового рішення. В таких випадках справа закінчується в суді без вине­сення судового рішення шляхом її закриття або залишення без розгляду.

Закриття провадження по справі — це форма закінчення ци­вільної справи без винесення судового рішення, наслідком якої є неможливість повторного звернення до суду з тим же позовом. Ця форма закінчення цивільних справ застосовується у випадках, коли суд незаконно прийняв справу до свого провадження або коли про­довження процесу стає явно неможливим або недоцільним.

Процес у справі вважається таким, що виник незаконно, якщо, відповідно до ст. 136 ЦПК суддя при прийнятті позовної заяви помилково не відмовив в її прийнятті. Ці підстави для зак­риття провадження у справі мають, як правило, допроцесуаль-ний характер. Вони пов'язані з відсутністю у заінтересованої осо­би права на звернення до суду і з помилкою судді, який непра­вильно прийняв позовну заяву.

Незаконність виникнення процесу може виявитися в тому, що до провадження суду прийнята справа, яка не підлягає розглядові в суді (п. 1 ст. 227 ЦПК). Вказана підстава включає в себе, перш за все, непідвідомчість справи суду, а також випадки звернення до суду з вимогою, яка не підлягає правовому захисту. Крім того, справа не підлягає розглядові в суді у випадку відсутності у по­зивача або відповідача процесуальної правоздатності.

Відповідно до п. 2 ст. 227 ЦПК суд закриває провадження в справі, якщо заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору І можливість застосуван­ня цього порядку втрачено. Приблизний перелік випадків, коли суддя повинен відмовити в прийнятті позовної заяви внаслідок не­дотримання позивачем вказаного порядку, містить ст. 136 ЦПК. До них, зокрема, належить: вирішення більшості трудових спорів, коли заінтересована особа зобов'язана звертатися до КТС і профспілко­вого комітету; спори, які виникають із заподіяння шкоди здоров'ю; спори, які виникають з договорів перевозки, з органами зв'язку, де встановлений претензійний порядок їх вирішення тощо.

Як вже зазначалося, встановлення обов'язкового позасудо­вого порядку вирішення спорів не відповідає ст. 124 Конституції України. Тому п. 2 ст. 227 ЦПК не повинен застосовуватися.

Цивільний процес виникає незаконно і підлягає закриттю, якщо є рішення, що набрало законної сили, постановлене по спо­ру між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди сторін (п. З ст.227 ЦПК). Закриття провадження у справі на цій підставі можливе лише при наявності всіх трьох елементів, а саме, якщо співпадають сторони, предмет і підстави позовів. Зміна хоча б одного з них не дає тотожності позовів і не перешкоджає заінтересованим особам звертатися до суду з позовом.

Провадження в справі повинно бути закрито, якщо відбулося рішення товариського суду, прийняте в межах його компетенції, по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (п. 6 ст. 227 ЦПК). Ця підстава введена в наше законодав­ство в зв'язку з розширенням ролі громадськості у вирішенні ци­вільних справ. Заінтересовані особи можуть обирати різні форми захисту своїх суб'єктивних прав. Однак вибір однієї з форм захис­ту позбавляє заінтересовану особу можливості повторно зверта­тися до суду. І якщо суддя помилково прийняв таку заяву, то спра­ва підлягає закриттю провадженням в будь-якій стадії процесу.

Провадження у справі виникає незаконно і підлягає закрит­тю, якщо між сторонами укладено договір про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п. 7 ст. 227 ЦПК). Укла­дення між сторонами договору означає вибір форми захисту своїх прав. Тим більше, що рішення третейського суду за своїми влас­тивостями прирівнюється до рішення народного суду і може бути виконаним у примусовому порядку на підставі виконавчого ли­ста, виданого народним судом.

До підстав для закриття провадження у справі належить смерть громадянина, який був однією з сторін у справі, при умові, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва (п. 8 ст. 227 ЦПК). В цьому випадку процес у справі виник правиль­но, у судді не було підстав відмовляти в прийнятті позовної зая­ви, однак внаслідок смерті однієї з сторін, з особою якої пов'я­зані права і обов'язки в спірних правовідносинах, дальше продов­ження процесу стає неможливим.

Окрему групу підстав складають обставини, які тягнуть за со­бою закриття провадження у справі в зв'язку з тим, що дальше продовження процесу стає недоцільним. Ці обставини пов'язані з розпорядчими діями сторін: відмовою позивача від позову і ук­ладенням сторонами мирової угоди (пп. 4, 5 ст. 227 ЦПК). Пра­во закрити провадження у справі на цих підставах наступає лише після того, як суд прийме відмову позивача від позову або за­твердить мирову угоду сторін.

Закриття провадження у справі оформляється мотивованою ухвалою, яка постановляється судом в нарадчій кімнаті. Ухвала суду може бути оскаржена або на неї може бути внесене подан­ня прокурора. В разі закриття провадження в справі повторне звернення до суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

„Залишення заявіцбез розгляду — це форма закінчення ци­вільних справ без винесення судового рішення, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.

Всі підстави для залишення заяви без розгляду, які встанов­лені ст. 229 ЦПК, можна розділити на дві групи: підстави, які тягнуть обов'язкове залишення заяви без розгляду, і факульта­тивні. При цьому слід зазначити, що п. 1 ст. 229 ЦПК не пови­нен застосовуватися в разі обставин, що склалися, вказаних у п. 2 ст. 136 та п. 2 ст. 227 ЦПК.

Обов'язкове залишення заяви без розгляду має місце в тих ви­падках, якщо суд зобов'язаний це зробити незалежно від волі заінтересованих осіб. Ці підстави носять допроцесуальний харак­тер, оскільки суддя повинен був відмовити в прийнятті заяви до судового провадження і роз'яснити заінтересованій особі поря­док усунення перешкод для можливого розгляду справи в суді.

Обов'язкове залишення заяви без розгляду має місце, якщо заява подана недієздатною особою (п. 2 ст. 229 ЦПК). За загаль­ним правилом цивільного судочинства до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом Інтересу можуть звертати­ся тільки особи, які наділені цивільною процесуальною дієздат­ністю, тобто здатністю особисто здійснювати свої процесуальні права і нести обов'язки. Особисте звернення до суду процесуаль­не недієздатної особи є не дійсним з юридичної точки зору і не породжує для такої особи ніяких процесуальних наслідків. Од­нак необхідно підкреслити, що таке звернення не стосується са­мого права на пред'явлення позову, яке зберігається за позива­чем і може бути реалізоване його законним представником.

Залишення заяви без розгляду внаслідок того, що позивач є недієздатною особою, необхідно відрізняти від обов'язково­го зупинення провадження у справі. Залишення заяви без роз­гляду на цій підставі може мати місце лише в тих випадках, коли дієздатність позивача втрачена ще до порушення ним процесу і справа порушена в суді помилково, тому що суддя повинен був у цьому випадку відмовити в прийнятті позовної-заяви. В тих випадках, коли дієздатність втрачена стороною вже під час про­вадження справи в суді, а справа була порушена правомірно, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до вступу у справу законного представника недієздатної особи (п. 2 ст. 221 ЦПК).

Суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду, якщо заява '!'|             від імені заінтересованої особи подана особою, яка не має по-

вноважень на ведення справи (п. З ст. 229 ЦПК). Відповідно до ст. 110 ЦПК звертатися до суду за захистом може як заінтере­сована особа особисто, так і через свого представника. Для ре­алізації цього права представником він повинен мати відповідні повноваження, які передбачені законом. Тому, якщо в судово­му засіданні виявиться, що представник, який представляє інте­реси позивача, не має від заінтересованої особи повноважень на порушення і ведення справи від його імені в суді, така заява залишається без розгляду.

Заява також повинна бути залишена без розгляду, якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав зна­ходиться на розгляді в іншому суді (п. 5 ст. 229 ЦПК). Практично такі випадки можуть зустрічатися тоді, коли законом передбаче­на альтернативна територіальна підсудність, яка дає позивачу пра­во вибору місця розгляду справи. Тому може виникнути мож­ливість одночасного звернення позивача із заявою до різних судів.

В юридичній літературі висловлена досить обґрунтована дум­ка про те, що при наявності такої підстави більш доцільно було б закривати провадження у справі. Адже якщо заява знаходить­ся в провадженні одного суду і буде ним розглянута, це виклю­чить можливість її розгляду в іншому суді.

Процесуальне законодавство передбачає і випадки, коли суд залежно від конкретних обставин справи може (але не зобов'я­заний) залишити заяву без розгляду. Йдеться про випад, коли процес виник на законних підставах, у судді не було підстав для відмови в прийнятті заяви, однак у ході розгляду справи в судо­вому засіданні виникли такі обставини, які перешкоджають роз­гляду справи по суті і винесенню судового рішення.

До таких обставин закон відносить повторну неявку в судо­ве засідання позивача чи обох сторін або неповідомлення ними про причини неявки на другий виклик (п. 4 ст. 229 ЦПК). Відне­сення цього випадку до факультативних підстав залишення за­яви без розгляду пояснюється тим, що при наявності певних умов неявка в судове засідання позивача або обох сторін не зав­жди є перешкодою для розгляду справи по суті. Умови, які да­ють право суду залишати заяву без розгляду на цій підставі, передбачені статтями 172,173 ЦПК. Відповідно до ст. 172 ЦПК в разі повторної неявки позивача без поважних причин або не­повідомлення ним про причини неявки на другий виклик із заз­наченням необхідності дати особисті пояснення, а по справі про розірвання шлюбу — також в разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки на другий виклик, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутністю, суд залишає заяву без розгляду. Згідно із ст. 173 ЦПК суд може за­лишити заяву без розгляду при повторній неявці обох сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неяв­ки на другий виклик, якщо не вважає за можливе вирішити спра­ву на підставі наявних матеріалів.

Залишення заяви без розгляду процесуальне оформляється мотивованою ухвалою суду, яка виноситься в нарадчій кімнаті у вигляді окремого процесуального документа. Ухвала про зали­шення заяви без розгляду може бути оскаржена та на неї може бути винесено подання прокурора.

Після усунення умов, що були підставою для залишення зая­ви без розгляду, заінтересована особа має право знову звернутися до суду із заявою в загальному порядку (ст. 230 ЦПК).


<