Глава 76. Договір простого товариства : Цивільне право – ред. Р.О.Стефанчука : Книги по праву, правоведение

Глава 76. Договір простого товариства

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 
РЕКЛАМА
<

 

 

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (ст.1132 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає, що спільна діяльність без створення юридичної особи може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників (ч. 2 ст.1130 ЦК України). Діяльність щодо створення юридичної особи здійснюється шляхом об’єднання осіб або об’єднання майна на основі установчих документів (див. гл.77 даного посібника).

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Характерні риси договору простого товариства:

об’єднання двох і більше осіб без створення юридичної особи;

 спільна мета діяльності;

 формування спільної часткової власності товариства за рахунок вкладів кожного учасника;

здійснення дій необхідних для досягнення мети товариства.

Істотними умовами для договору простого товариства є:

1) мета діяльності товариства;

2) розмір та порядок внесення вкладів учасників;

3) спільна діяльність учасників, їх права і обов’язки.

На відміну від інших істотних умов умови про мету діяльності має специфіку, яка полягає в тому, що остання є загальною, спільною для всіх учасників, заради якої укладається даний договір. Мета не повинна суперечити закону і може мати як комерційний, так і некомерційний характер. Відповідно розрізняють комерційні (підприємницькі) та некомерційні (непідприємницькі) прості товариства.

Спільна діяльність учасників передбачає здійснення дій по внесенню вкладів та виконанню обов’язків, які випливають з укладеного договору. Особиста ж участь у діяльності простого товариства не є обов’язковою, якщо інше не передбачено договором.

Сторонами договору простого товариства можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, в тому числі публічно-правові утворення. Однак, якщо діяльність товариства спрямована на отримання прибутку, то сторонами договору можуть бути тільки суб’єкти підприємництва – фізичні особи та/або комерційні організації. Учасником такого договору може бути і некомерційна організація, якщо така діяльність не суперечить її статутній меті. У випадку, коли для здійснення певного виду діяльності передбаченої договором простого товариства законом передбачається отримання ліцензії, така умова поширюється тільки на тих учасників товариства, які фактично будуть займатись даним видом діяльності. Одна і та ж особа може бути учасником декількох договорів про спільну діяльність. Специфікою правового становища учасників договору простого товариства є те, що вони не можуть бути поділені на активну і пасивну сторони. Маючи цілу низку прав і обов’язків, стосовно один одного, кожен із партнерів як кредитор може вимагати від інших учасників виконання належних обов’язків, будучи при цьому боржником по відношенню до них.

Учасниками простого товариства не можуть бути недієздатні та обмежені в дієздатності особи, як безпосередньо, так і через своїх представників. Це пояснюється тим, що просте товариство засноване на особистих, фідуціарних відносинах, а виконання такого договору через представника не допускається.

За суб’єктним складом договори про спільну діяльність поділяються на:

договори, укладені між українськими суб’єктами;

договори, укладені між українськими і іноземними суб’єктами. Виділяють також договори укладені між фізичними особами, юридичними особами та змішані.

Питання про форму і порядок укладення договору простого товариства законом не врегульовано, тому сторонам слід керуватися загальними положеннями ЦК України про правочини та про спільну діяльність. Так ч.1 ст.1131 ЦК України передбачено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Це правило поширюється і на договір простого товариства. Крім того, висновок про письмову форму розглядуваного договору підтверджується положеннями ч.1 ст.206 ЦК України.

Порядок укладення договору простого товариства підпорядкований загальним правилам укладення договорів. Однак, якщо у договорі бере участь три і більше особи, то оферта має бути доведена і відповідно акцептована кожною з них.

Змістом договору простого товариства є права і обов’язки його учасників. Основними правами кожного з його учасників є:

право на участь у веденні спільних справ товариства (ст.1135 ЦК України);

право на інформацію (ст.1136 ЦК України);

права, які стосуються спільного майна, в тому числі отримання прибутку (ст.ст.1133, 1134, 1137, 1139 ЦК України);

право відмовитися від подальшої участі  у безстроковому договорі простого товариства (ст.1142 ЦК України).

Як правило, ведення спільних справ здійснюється кожним учасником. Під веденням спільних справ слід розуміти здійснення в інтересах усіх учасників договору простого товариства фактичних та юридичних дій необхідних для досягнення передбаченої договором мети. Під час ведення спільних справ кожна сторона має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. Зазвичай ведення поточних справ доручається одному чи декільком учасникам.

У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх сторін договору посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства. Однак учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень.

Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочин, щодо якого його право на ведення спільних справ учасників було обмежене, або вчинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо вчинення цього правочину було необхідним в інтересах усіх учасників. Крім цього право на відшкодування витрат виникає за умови, коли в результаті здійсненого без належних повноважень правочину отриманий прибуток, що перевищує суму витрат, на яку претендує учасник. Якщо іншим учасникам внаслідок таких правочинів було завдано збитків, вони також мають право вимагати їх відшкодування.

Право учасника на інформацію означає, що він має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників незалежно від того, чи займається він безпосередньо веденням справ, чи ні. Під ознайомленням слід розуміти не просто доступ до письмової, документальної інформації, але й право на отримання відповідних відомостей від уповноважених осіб (надання необхідних відомостей, роз’яснень тощо). Інформація, про яку йдеться, має стосуватися виключно справ, ведення яких засноване на договорі простого товариства.

Право на інформацію учасника товариства є важливою гарантією участі сторони у товаристві, а тому будь-які обмеження, так само як і відмова від цього права є нікчемними.

Під правами, які стосуються спільного майна, слід розуміти право на частку в спільному майні та право на отримання результатів від спільної діяльності.

Спільне майно товариства утворюється шляхом внесення вкладів учасників, а також за рахунок майна отриманого в результаті спільної діяльності. Якщо інше не встановлено законом, договором чи не витікає із сутності зобов’язання, то спільне майно учасників товариства, як правило, є їх спільною частковою власністю. Виключення становлять випадки, коли майно внесене як вклад не належало його володільцеві на основі права власності; якщо договором або законом передбачено інше; якщо із сутності зобов’язання витікає інше. Майно внесене одним чи декількома учасниками, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їх спільним майном (ч.2 п.1 ст.1134 ЦК України). Особливістю такого майна є те, що учасники не набувають жодних самостійних прав щодо нього. Однак інші учасники мають право вимагати від особи, яка його внесла, використовувати таке майно в спільних інтересах товариства. Користування і володіння спільним майном здійснюється за згодою всіх учасників, а при недосягненні такої – у порядку, що встановлюється за рішенням суду.

У праві власності на спільне майно кожен з учасників має частку, величина якої відповідає розміру його вкладу, якщо інше не передбачено договором. Сторони вправі на власний розсуд розпоряджатися своєю часткою. У випадку, якщо внаслідок дій одного з учасників відбувається зміна суб’єктного складу договору, такі дії в силу фідуціарного характеру договору простого товариства потребують згоди інших учасників. В разі отримання останньої інші учасники мають переважне право купівлі частки сторони, яка вибуває із зобов’язання.

В процесі діяльності простого товариства виникає необхідність ведення бухгалтерського обліку спільного майна. За домовленістю учасників ведення такого обліку може бути покладене на одного з учасників (як правило на особу, яка уповноважена вести справи простого товариства).

У результаті спільної діяльності учасники товариства можуть отримувати прибуток. За загальним правилом прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Прибуток (грошові доходи та натуральний приріст) розподіляється пропорційно вкладам кожного з учасників незалежно від того, чи є його отримання метою діяльності простого товариства, чи просто випадковий результат діяльності (непідприємницьке товариство).

ЦК України надає сторонам право відступити від норми про пропорційний розподіл прибутку. Однак умова, за якою учасник повністю позбавляється права на частину прибутку або відмова від цього права є нікчемною.

Право учасника відмовитися від подальшої участі у безстроковому договорі простого товариства слід розглядати як право відмовитись від виконання стороною умов договору. Дане право може бути реалізоване за умови, що стороною, яка бажає розірвати договір, не пізніше як за 3 місяці до виходу з договору буде зроблено відповідну заяву. Вважається, що 3 місяці – строк достатній для вирішення всіх питань, пов’язаних зі зміною суб’єктного складу договору простого товариства. Умова про обмеження права на відмову від безстрокового договору простого товариства є нікчемною.

Основними обов’язками учасника простого товариства є :

внести вклад в спільне майно товариства, а також утримувати спільне майно (ст.ст.1132, 1133 ЦК України);

вести разом з іншими учасниками передбачену договором діяльність (ст.ст.1135 ЦК України);

надавати іншим учасникам повну і достовірну інформацію про стан ведення справ у товаристві, а також не розповсюджувати таку інформацію третім особам, якщо її віднесено до конфіденційної (ст.1136 ЦК України);

брати участь у розподілі витрат та збитків, а також нести відповідальність перед третіми особами (ст.1137 ЦК України).

Під вкладом, який вноситься учасником в майно товариства, слід розуміти все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно). Зокрема, грошові кошти, цінні папери, інше майно, в тому числі нерухомість, права користування майном, результати інтелектуальної діяльності та права на них, а також професійні та інші знання, вміння, навички, ділова репутація і ділові зв’язки. При цьому професійні та інші знання, вміння і навички будуть визнаватися вкладом тільки тоді, коли вони дійсно є цінними та необхідними для мети діяльності товариства, і діяльність учасників, які наділені останніми, виходить за межі поняття “спільне ведення справ”. Мова йде про надання особою своїх спеціальних знань в тій чи іншій сфері (наприклад, діяльність менеджера, юриста тощо).

Як правило, вклади учасників вважаються рівними за вартістю. Однак закон залишає за сторонами право визначати у договорі розміри і вартість вкладу, що вноситься. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих обов'язків, встановлюються договором простого товариства.

Обов’язок вести разом з іншими учасниками передбачену договором діяльність витікає із самої мети діяльності простого товариства. Невиконання цього обов’язку виключає можливість досягнення мети діяльності, передбаченої договором. Якщо одна із сторін договору бере участь в простому товаристві лише своєю діяльністю (трудова участь), вона може бути оцінена як вклад і як власне участь у спільній діяльності.

Надання повної і достовірної інформацію про стан ведення справ у товаристві є гарантією забезпечення права учасників товариства на інформацію. Інформація має відповідати вимогам повноти (будь-які відомості, незалежно від їх форми, які стосуються діяльності простого товариства) та достовірності (відомості мають містити у собі інформацію, про стан справ у товаристві, яка відповідає дійсності).

Відповідно ЦК України порядок відшкодування витрат (кошти витрачені заради досягнення мети діяльності товариства) і збитків (грошовий еквівалент шкоди, якої зазнали учасники), пов'язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними. У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.

Відповідальність учасників за договором простого товариства обумовлюється кількома факторами:

Характером здійснюваної діяльності. Якщо договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім майном пропорційно вартості вкладу у спільне майно (дольова відповідальність). За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, учасники відповідають солідарно. Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Специфікою заходів цивільно-правової відповідальності і підстав їх застосування. В залежності від того, чи це відповідальність перед третіми особами, чи позадоговірна відповідальність, чи відповідальність перед іншими учасниками договору простого товариства, будуть застосовуватись різні цивільно-правові заходи відповідальності. Наприклад, якщо для учасників комерційного товариства відповідальність перед третіми особами є солідарною, то учасники некомерційного товариства солідарно відповідають тільки за позадоговірними зобов’язаннями.

За шкоду завдану спільному майну чи за невиконання договірних зобов’язань сторона несе перед іншими учасниками дольову відповідальність пропорційно вартості свого вкладу. Якщо стороною іншим учасникам завдана шкода, яка не випливає із договірних зобов’язань, то відповідальність настає на загальних підставах відповідно до чинного законодавства.

Фактом припинення договору простого товариства. Якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, що виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Припинення договору простого товариства крім загальних підстав, передбачених Главою 50 ЦК України, може бути здійснене на основі спеціальних підстав передбачених ст.1141 ЦК України. Серед них можна виділити такі групи:

припинення договору простого товариства внаслідок припинення правосуб’єктної особи одного з учасників – смерть громадянина, ліквідація чи реорганізація юридичної особи, визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним, безвісно відсутнім;

припинення внаслідок погіршення фінансового стану учасника – оголошення банкрутом, виділення частки учасника на вимогу його кредитора;

припинення внаслідок виходу одного з учасників – відмова від подальшої участі у договорі чи розірвання його на вимогу одного з учасників;

припинення договору внаслідок спливу строку договору, досягнення мети або ж настання обставин за яких досягнення мети товариства стало неможливим.

У всіх перерахованих випадках договір простого товариства може бути продовжений, якщо самим договором або домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору, в тому числі щодо інших учасників.

У разі припинення договору простого товариства речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Поділ майна, що є у спільній власності учасників, і спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку, встановленому ЦК України.

Учасник, який вніс у спільну власність річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів.

З моменту припинення договору простого товариства його учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб.