Глава 75. Договори комерційної концесії

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

 

Договір комерційної концесії вперше законодавче закріплення в Україні отримав у ЦК України, хоча застосовується у правовій системі України уже тривалий час. Інша назва комерційної концесії – франчайзинг. Його мета – створення широкої мережі однорідних підприємств, котрі мають знак для товарів і послуг, що об'єднує багатьох підприємців, які дотримуються однакових умов стилю, методів та форм продажу товарів і надання послуг, а в деяких випадках і при виробництві товарів.

За договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний.

Особливістю договору комерційної концесії є його каузальність, оскільки із його змісту випливає наявність конкретної мети, якої сторони мають намір досягти внаслідок його укладення.

Сторонами договору комерційної концесії є виключно суб'єкти підприємницької діяльності: юридичні особи та фізичні особи-підприємці, як українські, так і іноземні.

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору комерційної концесії є виключні права, які надаються правоволодільцем користувачеві на використання таких об'єктів права інтелектуальної власності як торговельні марки, промислові зразки, винаходи, твори, комерційні таємниці тощо, а також комерційний досвід та ділова репутація.

Форма договору комерційної концесії - письмова і наслідком її недодержання є нікчемність договору. Крім цього, цивільне законодавство вимагає державної реєстрації договору тим органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

ЦК України дає можливість користувачеві укладати договір комерційної субконцесії, за яким  він надає іншій особі (субкористувачу) право користуватися наданим йому правоволодільцем комплексу прав чи частиною комплексу прав за погодженням із правоволодільцем.

Змістом договору є права і обов'язки сторін.

Обов'язки правоволодільця:

1) правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав; забезпечити державну реєстрацію договору;

2) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

Обов'язки користувача:

використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послугу) безпосередньо у правоволодільця;

інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.