Глава 19. Загальні положення про право власності

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

 

Однією із фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право, тобто сукупність правових норм, які забезпечують задоволення інтересів особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що знаходиться у сфері її панування.

В системі речового права право власності є одним із найбільш основних інститутів. Під поняттям права власності у найбільш загальному розумінні слід розуміти право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Окрім ЦК України додаткове регулювання відносин власності здійснюється ЗУ “Про власність”.

Зміст права власності складають належні власнику сукупність повноважень з володіння, користування та розпорядження.

1) повноваження володіння – це юридично закріплена можливість  фактичного господарського панування власника над річчю (майном).

2) повноваження користування – це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання.

3) повноваження розпорядження – це юридично забезпечена можливість визначити долю речі (майна) шляхом вчинення юридичних актів по відношенню до речі. Розпорядження переважно здійснюється шляхом передачі, відчуження чи відмови від речі (майна).

Усі зазначені повноваження в своїй сукупності складають “тріаду” повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.

Однак, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, право власності має свої межі. Так, власник може володіти, користуватись та розпоряджатись річчю (майном) на власний розсуд, окрім випадків, що прямо передбачені законом. Наприклад, власник повинен здійснювати належне йому право власності законно, додержуючись моральних засад суспільства, не заподіюючи шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, не погіршуючи екологічну ситуацію та природні якості землі тощо.

Слід також відмітити, що окрім повноважень на власника покладається і ціла низка обов'язків, тобто ми можемо говорити, що власність зобов'язує. Одним з перших обов'язків полягає в тому, що на власника лягає тягар по утриманню речі. Другим аспектом даного питання є те, що ризик випадкового пошкодження (псування) речі покладається на власника.

На сьогодні в Україні виділяють такі форми власності: приватна, державна та комунальна. Даний поділ проведений в залежності від суб'єктів, які здійснюють повноваження власника. При приватній формі власності власником майна виступає фізична або юридична особа; при державній – держава Україна; при комунальній – територіальні громади. Однак такий поділ права власності на форми вже не відіграє такого суттєвого значення як це було за радянських часів, де домінуючою була державна власність. На сьогодні ж, в Україні проголошений принцип юридичної рівності усіх форм власності і тому даний поділ практично втрачає своє застосування.

Окрім форм права власності виділяють і види права власності. Так, можна виділити: а) право особистої та спільної власності; б) право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном тощо.

Важливу роль в праві власності відіграє момент виникнення та припинення права власності.

Виникнення права власності можливе при наявності певного юридичного факту (підстави виникнення). Виділяють первісні та похідні способи виникнення права власності.

За первісних способів набуття право власності виникає вперше або не залежить від волі попередніх власників. До первісних способів набуття права власності відносять: створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), переробки  (специфікації), володіння плодами і доходами, привласнення загальнодоступних дарів природи, придбання права власності на безхазяйну річ та рухоме майно від якого власник відмовився, бездоглядні тварини, знахідка, скарб, набувальна давність.

За похідних способів набуття право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До похідних способів відносять перехід права власності за правочином.

Виробництво – це виготовлення (створення) речі. Право власності на вироблену річ належить особі, яка її створила. Право власності на цю річ виникає з моменту її виготовлення, проте в окремих випадках воно може виникати з моменту прийняття до експлуатації чи державної реєстрації. До цього часу, особа є власником майна, обладнання тощо, які були використані в процесі його створення.

Переробка (специфікація) – використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. За загальним правилом право власності на перероблену річ належить особі, яка є власником матеріалу. Власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває особа, яка здійснила таку переробку, за умови відшкодування нею власникові матеріалу його вартість та завдані збитки.

Володіння плодами і доходами - особа, яка використовує певну річ на законних підставах (юридичних титулах) має право привласнити плоди та доходи, як результат господарської експлуатації майна, якщо інше не передбачено законом.

Привласнення загальнодоступних дарів природи - особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ в лісі, водоймі тощо, є їх власником, якщо вона діяла відповідно закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.

Безхазяйне майно – це річ, яка не має власника або власник якої невідомий. До складу цих речей відносять: речі від яких власник відмовився, знахідку, бездоглядну тварину та скарб.

Законодавець розрізняє правовий режим безхазяйного мана для нерухомості і для рухомого майна. Коли безхазяйне майно є нерухомою річчю, то вона береться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Після спливу 1 року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Коли безхазяйне майно є рухомою річчю, то воно може набуватись у власність за набувальною давністю, окрім випадків, коли законом встановлений інший порядок.

Реалізуючи своє право власності, власник може відмовитись від свого майна, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. Тому в цьому випадку, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Дещо по іншому визначено правовий режим для знахідки. Знахідкою слід вважати загублену річ, яка була знайдена іншою особою. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно повідомити про це особу, яка її загубила, або власника речі і повернути знайдену річ цій особі. У випадку, коли особа знайшла загублену річ у приміщенні або транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу. І з цього моменту особа, якій передана знахідка, набуває прав та обов'язків особи, яка знайшла загублену річ. Якщо ж особа, яка загубила цю річ або власник речі чи їх перебування невідомі, то особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування. Після цього, особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її у себе або здати на зберігання міліції, або органові місцевого самоврядування, або передати знахідку особі, яку вони вказали. Якщо знайдена річ швидко псується, або витрати на зберігання якої є непропорційно великими порівняно з її вартістю, то вона може бути продана особою, яка її знайшла, з одержанням письмових доказів, що підтверджують суму виторгу. В цьому випадку, сума грошей, одержана від продажу знайденої речі, підлягає поверненню особі, яка має право вимагати її повернення.

Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після спливу 6 місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування, якщо:

1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати повернення загубленої речі;

2) власник або інша особа, яка має право вимагати повернення загубленої речі, не заявить про свої право на річ особі, яка її знайшла, міліції або органові місцевого самоврядування.

Однак, особа може і відмовитись від набуття права власності на знахідку, то в цьому випадку річ переходить у власність територіальної громади.

Особа, яка знайшла загублену річ має право вимагати від особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою (зберігання, розшук власника, продаж речі тощо), а також винагороду за знахідку в розмірі до 20% вартості речі. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її.

Майже аналогічний правовий режим визначається для бездоглядних тварин. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її. Якщо власник бездоглядної домашньої тварини або місце його перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана протягом 3 днів заявити про це міліції або органові місцевого самоврядування, який вживає заходів щодо розшуку власника. У разі повернення бездоглядної домашньої тварини власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була передана на утримання та в користування, мають право на відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з вирахуванням вигод, здобутих від користування нею.

Якщо протягом 6 місяців з моменту заявлення про затримання бездоглядної робочої або великої рогатої худоби і протягом 2 місяців - щодо інших домашніх тварин не буде виявлено їхнього власника або він не заявить про своє право на них, право власності на ці тварини переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в користуванні. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності на неї ця тварина переходить у власність територіальної громади, на території якої її було виявлено.

Певними особливостями наділений також і правовий режим скарбу. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. За загальним правилом, особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Однак, якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. У випадку, коли скарб є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава, а особа, що виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до 20% від його вартості.

Вперше у вітчизняному законодавстві віднаходить місце поняття набувальної давності, тобто строку, впродовж якого особа, що добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти майном набуває право власності на це майно. Строк набувальної давності становить для нерухомого майна – 10 років, для нерухомого майна – 5 років. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Окремо слід відмітити, що коли особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через 15, а на рухоме майно - через 5 років з часу спливу позовної давності.

Приватизація державного майна та майна, що є у комунальній власності  означає безоплатне чи оплатне відчуження державного та комунального майна у власність фізичних чи юридичних осіб. На сьогодні особливості здійснення приватизації врегульовується ЗУ “Про приватизацію державного майна”[37], “Про приватизацію державного житлового фонду”[38], “Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва”[39], “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”[40] тощо.

Окрім первісних способів набуття права власності певними особливостями наділені і похідні способи набуття права власності, зокрема набуття права власності за договором. Так, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки, а також вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Якщо договори підлягають нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації, то право власності переходить з моменту відповідного посвідчення чи реєстрації.

Припинення права власності можливо лише у випадках, що передбачені в законі. При цьому, слід відмежовувати припинення права власності, що залежить від волі власника (відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; знищення майна) та того, що не залежить від волі власника (припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника).

Відчуження власником свого майна – є видом розпорядження власника своїм майном, шляхом вчинення відповідного правочину. В цьому випадку, право власності припиняється за правилами переходу права власності за договором.

Відмова власника від права власності – здійснюється у випадку, коли особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або учинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Знищення майна – є видом розпорядження внаслідок якого особа вчиняє дії, спрямовані на припинення існування відповідного майна. В цьому випадку право власності припиняється з моменту знищення цього майна.

Коли ж вести мову, про особливості припинення права власності шляхом вилучення майна у власника, то слід зауважити, що воно можливе як на оплатній так і на безоплатній основі.

До підстав примусового вилучення майна на компенсаційній основі відносяться:

1) припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати – можливе у випадку, коли з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, що був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

2) викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності – здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається у межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування, про що попереджується власник даної земельної ділянки не пізніше ніж за рік до викупу. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна, тобто ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору - судом.

3) припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені - здійснюються за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Позов про викуп такого нерухомого майна подається відповідними органами. Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо, з попереднім відшкодування збитків, у тому числі витрат на поліпшення якості земельної ділянки, та упущеної вигоди.

4) викуп пам'ятки історії та культури, що утримуються безгосподарно – якщо власник пам'ятки історії та культури після попередження про їх безгосподарне утримування не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постановити рішення про її викуп. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за згодою сторін, а в разі спору - судом.

5) реквізиція - примусовий викуп майна у власника за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. Реквізиція можлива у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

До підстав примусового вилучення майна на безоплатній основі відноситься конфіскація, тобто позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави. Інколи законодавець може передбачати і інші способи примусового та безоплатного позбавлення власності, наприклад, націоналізація, безакцептне списання тощо.