Глава 16. Особисті немайнові права, що забезпечують

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

природне існування фізичної особи

 

 

Особливістю особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи є те, що вони спрямовані на підтримання існування фізичної особи як біологічної (психосоматичної) істоти. До особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи відносять:

1) право на життя;

2) репродуктивні права;

3) право на здоров'я;

4) право на безпечне довкілля;

5) право на свободу та особисту недоторканість;

6) право на сім'ю, опіку та піклування.

Першим та найбільш головнішим видом особистих немайнових прав фізичної особи беззаперечно є право на життя. Так, визначається, що кожна фізична особа має невід'ємне право на життя. Під поняттям “життя”, на нашу думку, слід розуміти особисте немайнове благо, суть якого полягає в фізичному, психічному та соціальному функціонуванні людського організму як єдиного цілого.

За загальним правилом, фізична особа не може бути свавільно позбавлена права на життя. Тобто, право на життя як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, має відповідні межі, наприклад, не бути вважатись протиправним позбавлення особи життя у випадку необхідної оборони.

Окремо слід звернути свою увагу також і на часові (темпоральні) межі права на життя, яке характеризується відповідним моментом його виникнення та припинення.

Що стосується виникнення права на життя, на нашу думку, більш правильною є точка зору, за якою право на життя як особисте немайнове право виникає в особи з моменту народження, тобто моменту відділення життєздатного плоду дитини від організму матері. До народження закон охороняє інтерес зачатої проте ще ненародженої дитини.

Моментом припинення права на життя є момент смерті. При цьому до уваги слід брати лише біологічну смерть, як момент, коли встановлена смерть мозку, тобто повна та незворотна втрата всіх його функцій.

До змісту права на життя входять позитивні та негативні повноваження особи-володільця даним немайновим благом. До позитивних повноважень, на нашу думку, слід відносити повноваження по володінню життям як немайновим благом та повноваження щодо користуванням життям способом, що не заборонений законом. Недоцільність виділення окремо можливості розпорядження життям пояснюється не тільки через фактичною неможливістю відокремлення життя від особи носія, але й через те, що легалізуючи таке повноваження фізичної особи в структурі права на життя ми повинні будемо надати їй можливість реалізації даної можливості, надати узаконену можливість вибору – “жити, чи не жити”. Беззаперечно, що ми далекі від думки, що у випадку тотальної заборони фізичні особи не будуть розпоряджатись своїм життям, однак ми також і переконані в тому, що наявність такої узаконеної спонукаючої згоди суттєво збільшить кількість самогубств, еутаназій тощо. При характеристиці права на життя необхідно зауважити на проблему еутаназії. Під поняттям “еутаназії” (від гр. “eu” - добре + “th’anatos” - смерть) потрібно розуміти прискорення за допомогою медичних засобів за бажанням хворого безболісної смерті (активна форма) чи відмова від заходів, що продовжують життя пацієнту, який помирає (пасивна форма). На сьогодні проведення еутаназії у будь-якій форму в Україні заборонено (ч.4 ст.281 ЦК України, ст.52 Основ законодавства України про охорону здоров'я).

До негативних повноважень права на життя слід віднести право вимагати від усіх та кожного не порушувати відповідне суб'єктивне право чи іншим чином не перешкоджати його реалізації, а також вимагати правового захисту у випадку такого порушення чи перешкоджання (ч.2 ст.281, ст.282 ЦК України). При цьому, що стосується негативного аспекту права на життя, а точніше захисту права на життя, то тут потрібно зауважити, що воно, як складова загального права на життя може реалізовуватись і іншими особами, шляхом вчинення будь-яких, незаборонених законом дій, які спрямовані на захист даного права, наприклад, в порядку необхідної оборони вчиняються відповідні дії, що спрямовані на захист життя інших осіб.

Тому з огляду на вище наведене можна визначити право на життя як особисте немайнове право фізичної особи щодо володіння та користування власним життям, а також захисту власного життя та життя інших осіб, незабороненим законом способом.

Подібним до права на життя є репродуктивні права фізичної особи. Призначення даних прав полягає у виконанні людиною її священної місії – продовження людського роду. Безперечно, що основним повноваженням, що складає зміст права давати життя іншим, є можливість виконання репродуктивної функції природнім шляхом. Однак, окрім даного повноваження ці права включають в себе:

1) повноваження на стерилізацію, тобто юридично гарантовану можливість проведення медичної операції, що має на меті позбавлення біологічного організму здатності до репродуктивності (відтворення). Даним правом наділені повнолітні фізичні особи (як чоловік, так і жінка), які можуть реалізувати його лише за власним бажанням, а для недієздатних фізичних осіб – за згодою її опікуна.

2) повноваження на штучне переривання вагітності (аборт), яким наділені лише жінки, за умови, що вагітність не перевищує 12 тижнів. Штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів провадиться лише за згодою об'єктивно інформованого дієздатного пацієнта на медичне втручання, окрім випадків, коли існує реальна загроза життю хворої жінки. При цьому, окрім згоди жінки на переривання вагітності від 12 до 28 тижнів, необхідна наявність обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними (наприклад, наявність у жінки туберкульозу, вірусного гепатиту, сифілісу, злоякісних новоутворень, хвороб ендокринної системи тощо) та соціальними (наявність 3 і більше дітей, розлучення чи смерть чоловіка під час вагітності, вагітність внаслідок зґвалтування тощо) показаннями.

3) повноваження на штучне запліднення та перенесення зародку в організм жінки має повнолітня жінка за медичними показаннями. Дане право здійснюються на прохання дієздатної жінки, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці. Порядок проведення зазначених дій регламентується чинним законодавством та здійснюється шляхом застосування затверджених методів інсемінації жінок спермою чоловіка (донора) та екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки.

Тісно із зазначеними правами пов'язане і право на здоров'я. Під особистим немайновим благом “здоров'я” слід розуміти наявний стан життєдіяльності організму, який визначається системою якісних та кількісних медичних показників. В законодавстві виділяють також і поняття ідеального здоров'я, тобто стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на здоров'я є значно ширшим, аніж передбачене Конституцією України право на охорону здоров'я. До змісту права на здоров'я слід відносити позитивні та негативні повноваження володільця даним благом. На нашу думку, позитивний зміст права на здоров'я становлять повноваження по володінню, користуванню й обмеженому розпорядженню своїм здоров'ям, як соматичним, так і психічним. Поняття володіння та користування здоров'ям ідентичні аналогічним повноваженням у праві на життя. Повноваження ж по обмеженому розпорядженню, на нашу думку, включає в себе перелік активних діянь:

1) надання медичної допомоги[27], яке включає в себе можливість вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги, у випадках, що визначені законом;

2) звернення за наданням медичної послуги,[28] куди включається можливість вибору лікаря та його заміну, можливість вибору лікувального закладу та можливість вибору методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;

3) відмова від наданням медичної послуги, куди відноситься можливість відмови повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними від надання їй медичних послуг;

4) вимога про припинення надання медичної послуги, яка включає можливість повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, якій вже почали надавати медичні послуги, відмовитись від продовження здійснення цих послуг;

5) донорство крові та її компонентів й трансплантація органів та інших анатомічних матеріалів, куди включається можливість передачі від однієї особи (донора) до іншої особи (реципієнта) крові та її компонентів, органів чи інших анатомічних клітин, а також репродуктивних клітин;

6) штучне переривання вагітності (аборт);

7) участь в медичному експерименті, яке забезпечується лише за вільною згодою повнолітньої дієздатної фізичної особи.

Негативний аспект права на здоров'я проявляється в вимозі до всіх, утримуватись від будь-яких порушення даного права чи створення перешкод з його реалізації, виконання обов'язків, передбачених законодавством. При цьому, кожний має можливість вимагати усунення небезпеки, створеної внаслідок підприємницької або іншої діяльності, яка загрожує життю та здоров'ю. У випадку порушення даного аспекту права на життя фізична особа наділяється правом застосувати відповідні способи його захисту.

Отже, право на здоров'я – це суб'єктивне право фізичних осіб, що виникає щодо здоров'я як нематеріального блага та забезпечує володіння, користування, розпорядження даним благом, а також його правову охорону.

При цьому, потрібно визначити також і певну сукупність інших прав, які тісно пов’язані з правом на здоров’я, однак не включаються до його змісту. До таких прав законодавець відносить:

право на інформацію про стан свого здоров'я (ст.285 ЦК України), до якого включається право фізичної особи на достовірну, доступну і повну інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я, окрім випадків, коли ця інформація може погіршити стан її здоров'я, стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, або зашкодити процесові лікування. До даного права слід відносити також і передбачену законом можливість у випадку смерті фізичної особи бути присутніми при дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо причин смерті членів сім'ї фізичної особи, або інших уповноважених нею інших фізичних осіб.

 право на таємницю про стан свого здоров'я (ст.286 ЦК України), яке включає в себе право фізичної особи не розголошувати та вимагати від інших осіб нерозголошення інформації про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні. Гарантією цього права виступає пряма заборона законодавця вимагати та подавати за місцем праці або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак це право може бути обмеженим, наприклад, для осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу і повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я (ст.30 СК України).

 права фізичної особи що перебуває в стаціонарі, які полягають в тому, що фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду (ст.289 ЦК України).

Доволі близьким до попередніх особистих немайнових прав є право на безпечне довкілля. Під поняттям “довкілля” слід розуміти усе те, що оточує особу. Насамперед, це звичайно навколишнє природне середовище. Однак довкілля в багатьох випадках окрім нього нас оточують і інші предмети, які не пов'язані з природою, наприклад, предмети праці, навчання та побуту, харчові продукти тощо.

Зміст даного права складають відповідні повноваження фізичних осіб, до яких відносять:

1) право на безпечне для життя і здоров'я довкілля - це передбачена законом можливість вимагати, щоб довкілля особи створювало для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо. Дане право забезпечується визнанням незаконною будь-якої діяльності, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля та можливістю вимагати від кожного припинення такої діяльності.

2) право на достовірну інформацію про стан довкілля, тобто можливість безперешкодного отримання та поширення повної та достовірної інформації про якість харчових продуктів і предметів побуту, про умови проживання, праці, навчання тощо. Специфікою даного права є його додаткова регламентація нормами екологічного законодавства, законодавства про охорону праці, стандартизацію, сертифікацію, метрологію, низкою державних стандартів, будівельних норм і правил і т.п.

Право на свободу є юридично закріплена можливість особи діяти на власний розсуд, відповідно до своїх інтересів та мети. Однак, право на свободу не слід розглядати, як закріплену законом вседозволеність. Воно також повинно мати передбачені законом межі, оскільки неконтрольована свобода людини може перерости у свавілля. Реалізація права на свободу забезпечується передбаченою законом забороною будь-яких форм фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу. Окрім цього, одним з видів гарантій дотримання цього права є також і заборона тримання фізичної особи в неволі, можливість затримання особи лише у випадках і в порядку, встановлених законом і арешту або тримання під вартою не інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Тісно з правом на свободу поєднано право на особисту недоторканість, під яким слід розуміти передбачену законом заборону фізичного, психічного чи будь-якого другого посягання на особу з боку інших осіб. До змісту права на особисту недоторканість слід віднести заборону катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання, а також фізичного покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних. Також, правом на особисту недоторканість охоплюється право на розпорядження щодо передачі після смерті фізичної особи своїх органів та інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам (ч.4 ст.289 ЦК України), а також право особи на донорство крові, її компонентів, органів, інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (ст.290 ЦК України).

Досить важливим в системі особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи є право на сім'ю, опіку, піклування. Під поняттям “сім'ї”, згідно чинного законодавства розуміють осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (ст.3 СК України).

До права на сім'ю, то відноситься:

1) право на створення сім'ї (ч.1 ст.4 СК України) включає в себе передбачену законом можливість фізичних осіб, які досягли шлюбного віку, а в передбачених законодавством випадках і фізичних осіб, що не досягли шлюбного віку, створювати сім'ю на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

2) право на вибір осіб, які утворюватимуть сім'ю, включає в себе можливість як вільного вибору партнера за шлюбом, так і можливість вибору батьків народжувати чи усиновлювати їм дітей і яку кількість тощо.

3) право на перебування в сім'ї, до якого слід відносити передбачену законом можливість фізичних осіб, незалежно від віку, жити в сім'ї. З досягненням повноліття фізична особа сама вирішує чи перебувати їй в сім'ї, чи ні. Що ж стосується дітей, то вони перебувають в сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживають.

4) право на повагу до сімейного життя, яке може забезпечуватись забороною втручання з боку інших в сімейне життя фізичної особи, окрім випадків, що прямо встановлені в законі.

5) право на підтримання зв'язків із членами своєї сім'ї, яке включає в себе заборону перешкоджати особі підтримувати моральні, духовні, матеріальні та інші зв'язки з членами своєї сім'ї незалежно від того, де особа перебуває (ч.3 ст.291 ЦК України).

6) заборона розлучення з сім'єю, попри волю особи, що означає, що фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом, наприклад, позбавлення волі за вчинення злочину тощо.

Правом на опіку наділена фізична особа, яка є малолітньою та позбавлена батьківського піклування, або фізична особа, яка визнана недієздатною. Правом на піклування наділена фізична особа, яка є неповнолітньою та позбавлена батьківського піклування, або фізична особа, яка обмежена у дієздатності. Зміст даних прав включає в себе:

а) повноваження на встановлення опіки та піклування;

б) повноваження на вибір опікуна та піклувальника;

в) повноваження вимагати звільнення опікуна чи піклувальника;

г) повноваження на припинення опіки чи піклування;

д) повноваження вимагати оскарження дій опікуна чи піклувальника.