Глава 15. Загальні положення про особисті немайнові права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

 

Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю.

З наведеного визначення виходить, що для характеристики особистих немайнових прав особи слід використовувати такі основні ознаки:

дане право належить кожній особі - це означає, що воно належить усім без виключення фізичним особам і усі вони рівні в можливості реалізації та охорони цих прав.

дане право належить особі за законом - це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), який передбачений в законі.

дане право належить особі довічно - це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканість, ім'я (найменування) тощо. Однак, окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб і з іншого моменту, що передбачений в законі, наприклад, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття.

дане право є немайновим - це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об'єктом, в грошовому еквіваленті.

дане право є особистісним - це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи носія цих прав та/або передане іншим особам.

Додаткове правове регулювання особистих немайнових прав здійснюється низкою міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Загальною декларацією прав людини (1948 р.), Європейською конвенцією захисту прав і основних свобод людини (1950 р.), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.) та ін.

Змістом особистих немайнових прав визнається можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст.272 ЦК України). Отже, особисті немайнові права мають як негативний зміст, тобто можливість особи-носія вимагати захисту у випадку порушення, загрози порушення, невизнання чи оспорення цих прав, так і позитивний зміст, тобто можливість вчиняти певні активні дії, які спрямовані на їх реалізацію, в передбачених законом межах.

Ще однією особливістю реалізації особистих немайнових прав є те, що вони повинні здійснюватись особою, як правило, самостійно. Проте, в інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком чи за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті права, ЦК України допускає здійснення права батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками (ст.273 ЦК України). При цьому, з метою реалізації особистих немайнових прав, особа може вимагати від службових (посадових) осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення цих прав. А усі рішення, дії та бездіяльність державних органів влади та місцевого самоврядування, посадових осіб, а також діяння фізичних та юридичних осіб, що спрямовані на порушення особистих немайнових прав, є незаконними (ст.274 ЦК України).

У ст.270 ЦК України виділяється ціла низка особистих немайнових прав. Однак, при цьому зазначається, що вказаний перелік не є вичерпним, і тому законодавець закріплює можливість його додаткового розширення як самою Конституцією України, так і ЦК України та іншими законами. Однак, навіть і законодавчо регламентований перелік не в змозі охопити усі види особистих немайнових прав. Тому законодавець надає можливість розширювального тлумачення особистих немайнових прав, навіть незалежно від того, чи закріплені вони в законі, чи ні (ч.3 ст.270 ЦК України). Така позиція законодавця відповідає прагненню привести національне законодавство відповідно до вимог європейських стандартів у галузі прав людини. Проте, думається, що таке необмежено широке тлумачення змісту та обсягу особистих немайнових прав може суттєво вплинути на їх ефективне здійснення та захист, тому що породить низку декларативних прав, які не забезпечені відповідним обов'язком їх дотримання.

Усю сукупність особистих немайнових прав законодавець розподілив відповідно до мети цього права на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи і особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.