Глава 14. Строки та терміни здійснення та захисту цивільних прав

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

і виконання цивільних обов'язків

 

 

Для належного здійснення і захисту суб'єктивних цивільних прав та виконання обов'язків важливе значення відіграє фактор часу. Проте юридичне значення має не сам час, а певні його відрізки чи моменти, з якими пов'язується виникнення, зміна чи припинення цивільних правовідносин. ЦК України оперує поняттями строк і термін.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін може визначатись календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче має настати. Такою подією може бути момент смерті особи, закінчення перебігу певного строку тощо.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Інколи обчислення строку в цивільному праві визначається також хвилинами і секундами, наприклад, договір телефонного зв'язку.

Строк і термін можуть визначатись актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Для правильного обчислення строку важливе значення має його початок та закінчення. За загальним правилом, строк починається з наступного дня після календарної дати або з настанням події, якими визначено його початок. Закінчення строку залежить від одиниці виміру часу, що застосовується для обчислення даного строку.

Строк, що обчислюється роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, що визначений півроком або кварталами року, спливає у відповідне число останнього місяця строку. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що обчислюється місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця.

Строк, що визначається у півмісяця, розглядається як строк, який обчислюється днями, і вважається таким, що дорівнює 15 дням.

Строк, що обчислюється тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

При цьому, якщо останній день строку припадає на неділю або неробочий день, днем закінчення строку вважається найближчий за ним робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення будь-якої дії, вона може бути виконана до закінчення 24 години останнього дня строку. Проте якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, що їх здали до установи зв'язку до закінчення 24 години останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Залежно від різноманітних критерії виділяють декілька видів класифікацій строків (термінів).

1) Залежно від суб'єкта встановлення строків (термінів):

а) законодавчо встановлені – тобто ті, які закріплені в законах та/чи інших нормативно-правових актах;

б) договірні – строки (терміни), що встановлюються за домовленістю сторін;

в) судові – це строки (терміни), які встановлюються судом.

2) За правовими наслідками:

а) правостворюючі – строки (терміни) пов'язані з виникненням певних правовідносин;

б) правозмінюючі – строки (терміни) направлені на зміну правовідносин;

в) правоприпиняючі – строки (терміни) пов'язані з припиненням правовідносин.

3) За самостійністю визначення:

а) імперативні – строки (терміни), строго визначені законом та не можуть бути змінені за згодою осіб (наприклад строки позовної давності);

б) диспозитивні – строки (терміни), які хоча і передбачені законом, проте можуть бути змінені за згодою сторін.

4) За характером визначеності:

а) абсолютно визначені строки (терміни) вказують на точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки;

б) відносно визначені строки (терміни) характеризуються меншою точністю, і вказують лише приблизні орієнтири, наприклад, в розумний строк, в строк, необхідний для виконання, негайно тощо;

в) невизначені строки (терміни) мають місце у випадку, коли законом чи договором взагалі не встановлено будь-якого часового орієнтиру, хоча і передбачається, що відповідні правовідносини мають часові межі. Так, деякі договори можуть бути укладені безстроково, але зрозуміло, що такі правовідносини, все ж таки, колись припиняться.

5) За поширенням:

а) загальні строки (терміни) мають загальне значення та стосуються усіх без виключення суб'єктів та всіх однотипових випадків.

б) спеціальні строки (терміни) встановлюються для виключень із загального правила і діють лише у випадках, що передбачені в законі.

Проте, найбільш вагоме значення має розподіл строків на строки (терміни) здійснення цивільних прав, строки (терміни) виконання цивільних обов'язків та строки (терміни) захисту цивільних прав.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав – строки, в продовж яких володілець суб'єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладені в суб'єктивному праві.

Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав поділяються на:

Строки існування цивільних прав – це строки дії суб'єктивного права в часі. Введення часових обмежень означає, що законодавець свідомо обмежує деякі з прав для узгодження цивільного обігу, наприклад, майнові права автора існують впродовж життя автора та 70 років після його смерті.

Преклюзивний строк – це період, із закінченням якого припиняється цивільне право як таке. Він надає уповноваженій особі строго визначений час для реалізації свого права і припиняє це право у випадку його невикористання чи неналежного використання. Даний строк встановлюється для спонукання особи до здійснення свого права, в іншому ж випадку це право припиняється або ж переходить до інших осіб. Це свого роду санкція за нездійснення свого суб'єктивного права, оскільки його не здійснення в певній мірі шкодить подальшому нормальному розвитку суспільних відносин. Такими строками є 6 місяців для прийняття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України), 3 місяці з моменту закінчення договору про зберігання у ломбарді (ст.968 ЦК України). 1 місяць для нерухомого та 10 днів для рухомого майна, протягом яких особа має переважне право купівлі частки спільної часткової власності (ст.362 ЦК України) тощо.

Претензійний строк – строк, впродовж якого уповноважений суб'єкт вправі, а інколи і зобов'язаний звернутись до безпосередньо зобов'язаної особи для врегулювання спору, що виник між ними перед зверненням до суду за захистом свого порушеного права.

Гарантійний строк – період часу, впродовж якого продавець, виготівник чи інший послугонадавач гарантує придатність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а набувач (користувач) вправі вимагати безоплатного усунення виявлених недоліків, заміни товару (послуги) чи застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Близькими до гарантійного строку є термін служби (для товарів чи робіт тривалого користування) і термін придатності (для продуктів харчування, медикаментів тощо).

Строк виконання обов'язків – це строк впродовж якого особа повинна виконати належний їй обов'язок, тобто вчинити певні дії чи відмовитись від їх вчинення. Вирізняють загальні та проміжні строки виконання суб'єктивних цивільних обов'язків. Загальний строк охоплює собою весь строк виконання обов'язків, а проміжний – строк в продовж якого повинен бути виконаний певний етап цього обов'язку, наприклад, під час здійснення поставки може бути додатково встановлений строк щодо поставки кожної з партій продукції.

Відповідно до ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок достроково. Однак, дострокове виконання обов'язку не повинно суперечити договору, актам цивільного законодавства або випливати із суті самого зобов'язання чи звичаю ділового обороту. Так, наприклад, дострокова доставка вантажу може призвести до того, що замовником ще не підготовлено склади для вивантаження продукції, але він зобов'язаний звільнити транспортний засіб, внаслідок чого вантаж може виявитись під загрозою пошкодження або знищення.

Строком захисту цивільних прав є строк, впродовж якого особа, право якої є порушене, оспорене чи невизнане може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права.

Залежно від того, яким чином здійснюється захист, так і строки захисту розподіляються: строки судового захисту (позовна давність); строки адміністративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає у наданні потерпілому строго визначеного, проте цілком достатнього строку для захисту його права. Після збігу строку позовної давності потерпілий позбавляється можливості примусового (судового) захисту свого права, але саме порушене право зберігається.

Строки позовної давності поділяються на загальний та спеціальні.

Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки та поширюється на всі правовідносини, окрім тих, по відношенню до яких встановлюється спеціальний строк.

Спеціальні строки позовної давності встановлюються:

1) один рік:

на вимогу про стягнення неустойки (штрафу, пені);

на вимогу про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про ці відомості;

про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);

на вимоги, що виникають у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК України);

на вимогу про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК України);

на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (ст.925 ЦК України);

на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК України);

2) п'ять років – на вимогу про визнання недійсним правочин, що був вчинений під впливом насильства, погрози, обману;

3) десять років – на вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Позовна давність імперативно встановлюється в законі і не підлягає відміні чи зменшенню за згодою сторін. Однак, за взаємною згодою сторони можуть збільшувати позовну давність, встановлену законом.

Велике значення для обрахування строків позовної давності має початок перебігу строку позовної давності. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання, а з невизначеним строком - з моменту, коли у кредитора виникає право поставити вимогу про виконання зобов'язання.

В переважних випадках строк позовної давності перебігає безперервно. Проте законодавець встановлює цілий ряд випадків, коли, в залежності від обставин, можливо зупинення та переривання строку позовної давності.

Сутність зупинення строку позовної давності полягає в тому, що час, впродовж якого діє обставина, що перешкоджає захисту порушеного цивільного права, не зараховується у встановлений законом строк позовної давності.

Перебіг позовної давності зупиняється:

якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила) на весь час існування цих обставин;

у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання строку позовної давності означає, що час, який збіг до настання обставини, що стала підставою переривання, в цей період не зараховується і він починає бігти з початку.

Перебіг позовної давності переривається у випадках:

1) вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові. При цьому сплив строку позовної давності за основною вимогою автоматично вважається спливом строку позовної давності за додатковими вимогами. Проте особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, хоча б у момент виконання вона не знала про її закінчення.

Позовна давність не поширюється на вимоги:

що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Цей перелік не є виключним, і законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

 

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА