Глава 13. Цивільно-правова відповідальність

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

 

Цивільно-правова відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов’язків майнового характеру. До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливості цивільно-правової відповідальності:

1) майновий характер;

2) стягується на користь потерпілої сторони;

3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції:

1) компенсаційна функція, сутність якої полягає у відновленні стану, який існував до порушення суб’єктивного права, а у випадку неможливості такого – грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди.

2) виховна функція, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як зі сторони правопорушника, так і інших учасників цивільних правовідносин.

3) стимулююча функція – розкриває позитивний аспект відповідальності і полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.

Цивільно-правова відповідальність може бути класифікована за різними критеріями.

1) Залежно від підстави виникнення цивільно-правова відповідальність буває договірна та недоговірна. Договірна відповідальність настає у випадку порушення договору однією із сторін. Позадоговірна відповідальність має місце у випадку заподіяння шкоду чужому майну чи здоров’ю, а також в інших випадках заподіяння шкоди, коли між заподіювачем шкоди і потерпілою стороною не існувало договірних правовідносин.

2) Залежно від кількості осіб, які беруть участь у виконанні зобов’язання застосовують часткову (дольову), солідарну чи субсидіарну (додаткову) відповідальність. Часткова (дольова) відповідальність характеризується тим, що кожен із учасників зобов’язання несе відповідальність у межах своєї частки. Солідарна відповідальність полягає у тому, що вона настає лише у випадках, прямо вказаних в законі чи договорі, і при цьому кредитору надається право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом чи одного із боржників. Якщо обов’язок не буде виконаний в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від інших солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов’язаними до того моменту, коли їх обов’язок не буде виконаний повністю. Виконання обов’язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржнику, який виконав солідарний обов’язок має право пред’явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, яка належить солідарному боржникові, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці. Субсидіарна (додаткова) відповідальність має місце тоді, коли, вона прямо передбачена у законі чи договорі та не може перевищувати об’єму повної відповідальності. Так, у разі неможливості відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітніми віком від 14 до 18 років у зв’язку із відсутністю власного майна, відповідальність несуть його батьки, усиновителі або піклувальники. До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього у розумний строк відповідь на пред’явлену вимогу, кредитор може пред’явити вимогу у повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Особа, яка понесла субсидіарну відповідальність має право у випадках, передбачених законом пред’являти регресної вимоги до особи в інтересах якої вона понесла відповідальність.

3) Залежно від об’єму відповідальності виділяють повну, обмежену та підвищену (кратну) відповідальність. За загальним правилом цивільно-правова відповідальність наступає в повному обсязі, а це означає, що розмір відшкодованої шкоди не повинен перевищувати суму заподіяних збитків, тобто відшкодування не повинно призводити до збагачення потерпілого. Однак, в силу закону або договору, може виникати обмежена цивільно-правова відповідальність. Так, наприклад, у договорах перевезення відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу, багажу, пошти встановлюється у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст.924 ЦК України). Проявом обмеженої цивільно-правової відповідальності може бути встановлення у договорі правил про залікову, виключну або альтернативну неустойку (ст.624 ЦК України). У певних випадках, законом може бути передбачене застосування підвищеної цивільно-правової відповідальності, яка полягає у застосуванні до правопорушника додаткових санкцій у порядку та розмірах, визначених законом. Так, наприклад, у випадку визнання недійсним правочину, який вчинений під впливом насильства, винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичній або психічний тиск до другої сторони, зобов’язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі (ст.231 ЦК України).

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною – вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення.

Підставами цивільно-правової відповідальності є:

протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

наявність майнової та (або) моральної шкоди;

причинний зв’язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільно-правова відповідальність настає за умови, що дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду є протиправними чи заборонені законом. Протиправною поведінкою визнається така поведінка, яка порушує приписи правової норми незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки. Вона може виражатися як протиправна дія або бездіяльність особи, а також протиправне рішення. Протиправною визнається поведінка особи, яка порушує приписи правових норм та порушує суб’єктивне право особи. Тому законодавець у цивільному праві зазначає, що заподіяння шкоди є протиправним, якщо законом не передбачено інше. Переважно протиправна поведінка відображається у активних діях, якими заподіяно шкоду. Бездіяльність визнається протиправною, якщо особа повинна була вчинити певну дію, але не вчинила її. Протиправним рішенням визнається рішення органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, яке приймається посадовою та службовою особою цього органу та суперечить вимогам чинного законодавства або порушує права осіб.

У випадках, передбачених законом, може виникати обов’язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою. Прикладом, цього може слугувати заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, під якою визнаються дії особи, спрямовані на усунення небезпеки, що загрожує самому заподіювачу шкоди чи іншим особам, за умови, що вона за даних обставин не могла б бути усунута іншими засобами. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяної.

Особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що в окремих випадках допускається відповідальність за дії інших осіб. Так, у випадку, якщо шкоди, завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітні дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоди (ст.1186 ЦК України).

Другою обов’язковою підставою настання цивільно-правової відповідальності є наявність наслідків у формі заподіяння шкоди, посягання на права та інтереси, які охороняються законом. В залежності від того, якому об’єкту права заподіяно шкоду, її слід розрізняти як таку, що заподіяна майна, а також заподіяну особі.

У цивільному праві використовуються поняття “шкода” та “збитки”, зміст котрих тривалий час перебував предметом спорів науковців та практиків.

Шкода – це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому вона поділяється на майнову і немайнову. Поряд із поняттям “шкода” законодавець використовує поняття “збитки”. Відповідно до ст.22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, збитки – це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.

Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ст.623 ЦК України).

Законом встановлено особливості визначення обсягу збитків, у зв’язку з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов’язання. Так, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст.23 ЦК України). Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

До обов’язкових умов цивільно-правової відповідальності відноситься причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Причинно-наслідковий зв’язок є простим (коли між протиправною поведінкою та завданою шкодою немає інших юридично значимих обставин) та складним (коли між завданою шкодою та протиправною поведінкою існують і інші обставини, які впливали на її заподіяння). При цьому, протиправна поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов’язана із збитками.

Вина як умова цивільно-правової відповідальності визначається як психічне відношення особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання про вину як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків визначається тільки після з’ясування причинного зв’язку та протиправності дій (бездіяль­ності).

У цивільному законодавстві встановлено презумпцію вини боржника, тобто він вважається винним до тих пір, поки не доведе протилежного. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання (ст.624 ЦК України).

Розрізняють дві форми вини: умисел та необережність. При чому, для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.

У випадках, встановлених законом, допускається притягнення особи до цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст.1187 ЦК України), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яка прийнята на зберігання (ст.950 ЦК України) та ін.).

Законодавством встановлюються специфіку з’ясування вини в окремих випадках. Так, наприклад, у випадку покладання обов’язку на батьків щодо відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою відповідно до ст.1178 ЦК України береться до уваги їх вина у несумлінному здійсненні або ухиленні ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Розмір відшкодування встановлюється законом або домовленістю сторін, а у випадку наявності спору між сторонами – судом, господарським чи третейським судом. Розмір відшкодування майнової шкоди визначається, як правило, у грошовому виразі, однак відповідно до ст.22 ЦК України за вимогою особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст.23 ЦК України). Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Фактором, який впливає на розмір відшкодування є також вина кредитора. Так, у цьому випадку суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. В окремих випадках, правопорушник взагалі звільняється від цивільно-правової відповідальності, наприклад, при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Суд також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ст.616 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає також випадки, за настання яких особа звільняється від відповідальності, до яких відносить випадок або непереборну силу. Окрім цих підстав, які притаманні для усіх видів цивільно-правової відповідальності, особа, у випадках, визначених законом може звільнятися від відповідальності в силу інших обставин, як-от: вина кредитора, самозахист цивільних справ чи інші обставини, визначені законом як підстави звільнення від відповідальності. Однак, як правило, вони застосовуються при недоговірній цивільно-правової відповідальності, що будуть додатково розкриті у Главі 84 даного посібника.