Глава 7. Юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

 

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути не лише фізичні особи, але й юридичні особи, тобто організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст.80 ЦК України).

Однак, для того, щоб певна організація була визнана як юридична особа, то вона повинна бути наділена наступними ознаками:

1) організаційна єдність, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридичної особи та їх структурною і функціонально диференціацією (органи управління, структурні підрозділи тощо). Переважно зазначена організаційна структура закріплюється в установчих документах організації.

2) реєстрація у встановленому законом порядку, тобто юридична особа повинна бути легалізованою державою, шляхом засвідчення факту її створення. Державна реєстрація юридичної особи здійснюється на підставі ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. 

3) наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто юридична особа повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин.

4) майнова відокремленість, тобто юридична особа повинна мати в наявності відокремлене майно. При цьому, вказане майно має бути відокремлене як від майна колективу, так і від майна держави, АРК, територіальної громади і інших юридичних осіб, в тому числі і вищестоящих. Дане майно може перебувати у особи як на праві власності так і на інших речових правах.

5) самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями, тобто юридична особа повинна нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями усім своїм майном. При цьому, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

6) виступ у цивільному обігу та при вирішенні спорів в судах від власного імені, тобто кожна юридична особа виступає в цивільному обігу та в судах від свого імені. При цьому, найменування юридичної особи повинно містити в собі інформацію про її організаційно-правову форму (АТ, ТзОВ тощо) та характер діяльності. Крім повного найменування юридична особа може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи (ст.90 ЦК України).

Як і будь який учасник цивільного обороту, юридична особа повинна бути наділена правоздатністю та дієздатністю.

Цивільна правоздатність юридичної особи носить загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо. При цьому, окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Інколи за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності юридичної особи може бути обмежено. По строку, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст.91 ЦК України).

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органів юридичної особи, або, у випадках, встановлених законом, через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ст.92 ЦК України). Що ж стосується цивільної деліктоздатності юридичної особи, то слід зазначити, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном, тобто учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Однак, переважно, юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа, формують та виражають зовні волю юридичної особи як самостійного суб'єкта права. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими (директор, президент, генеральний директор тощо) та колегіальними (правління, спостережна рада, загальні збори тощо). Одноособові органи або призначаються засновниками, або обираюся учасниками чи створеним ними колективним органом. Колективні органи або обираються всіма учасниками, або складаються з них. Органи створюються з метою формування волі юридичної особи та її вираження зовні, по відношенню до всіх третіх осіб. Склад та компетенція органів визначається в законодавстві чи в установчих документах.

Важливу роль для участі юридичної особи у цивільних правовідносинах відіграє її місце знаходження, яке визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місце знаходження юридичної особи вказується в її установчих документах (ст.93 ЦК України).

Інколи юридичні особи потребують здійснення певної діяльності і за межами свого місця знаходження. З цією метою вони створюю такі відособлені підрозділи, як представництво та філія.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Юридична особа як учасник цивільних правовідносин має певний період “життя”, який визначається моментами її створення та припинення.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Моментом створення юридичної особи є день її державної реєстрації. Першим етапом створення юридичної особи є розробка її учасниками (засновниками) установчих документів, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Другим етапом створення юридичної особи є державна реєстрація юридичної особи, яка здійснюється на підставі ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є єдиною підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Після проведення державної реєстрації її дані включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Діяльність юридичної особи може бути припинена в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідації юридичної особи.

Для припинення юридичної особи передбачена чітка процедура. Першим етапом є прийняття рішення про припинення. Дане рішення можуть приймати учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи. Після цього, вказані особи зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, з метою внесення до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Другим етапом є призначення зазначеними органами за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквідатора тощо) та встановлення порядку і строків припинення юридичної особи. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється, поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, який не може становити менше 2 місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Третім етапом є внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи. І саме з цього моменту юридична особа є такою, що припинилася.

Реорганізація юридичної особи – це спосіб її припинення, при якому припиняє існування одна юридична особа, проте її права та обов'язки не припиняються, а переходять до інших юридичних осіб в порядку правонаступництва. Реорганізація юридичної особи здійснюється в таких формах (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення). Злиття має місце, коли дві або більше юридичних особи об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Приєднання має місце, коли одна юридична особа включається до складу іншої, що продовжує існування далі. Поділ має місце, коли на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше і при цьому перша припиняє свої існування. При перетворенні на базі однієї юридичної особи створюється інша, яка має другий профіль діяльності, структуру, цілі проте переймає усі пасиви та активи свого попередника. Однак, лише у випадку реорганізації шляхом виділення, яке відбувається шляхом відокремлення зі складу однієї юридичної особи іншої, жодна з юридичних осіб не припиняє своє існування, і лише в цьому випадку реорганізація не є способом припинення юридичної особи.

При припиненні юридичної особи шляхом реорганізації кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення та мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється (ст.107 ЦК України).

Ліквідація – є способом припинення юридичної особи при відсутності правонаступників. Ліквідація може проводитись добровільно або примусово. Добровільна ліквідація можлива за рішенням учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у випадку, коли збіг строк існування юридичної особи, досягнення мети задля якої вона створювалась тощо. Примусова ліквідація здійснюється за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом (ст.110 ЦК України). Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, провадиться відповідно до ст.112 ЦК України у наступному порядку:

а) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

б) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

в) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

г) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

При цьому необхідно відмітити, що вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Також слід зауважити, що незалежно від фактичного погашення, юридично вважаються погашеними наступні вимоги:

а) вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимоги не звернувся до суду з позовом;

б) вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено;

в) вимоги, які задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується.

В разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна юридичної особи. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Певною особливістю наділений порядок ліквідації юридичної особи у випадку визнання її банкрутом. При цьому, особливість полягає, насамперед, у підставі припинення юридичної особи, яка полягає в тому, що судом встановлено, що вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів. Окрім цього, до процедури ліквідації застосовується окремий порядок, що встановлений ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Однак усі передбачені вище загальні засади створення, діяльності та припинення юридичних осіб мають певні особливості, залежно від видів юридичних осіб. Чинне цивільне законодавство передбачає найбільш загальним поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, в порядку, що встановлюються Конституцією України та законом. Юридичні особи публічного права створюються, як правило, для здійснення спеціальних публічних функцій не обумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерства і відомства тощо). Однак, це не означає, що вони не можуть вступати у цивільний оборот.

Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб на підставі установчих документів з метою участі в цивільних правовідносинах. Юридичні особи приватного права створюються в організаційно-правових формах товариств, установ чи інших формах, встановлених законом[11].

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено і однією особою, якщо інше не встановлено законом.

За загальним правилом, установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Законодавець виставляє загальні вимоги до змісту установчих документів товариства. Так, у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Натомість, у засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників. Додаткові вимоги щодо змісту статуту чи засновницького договору окремих видів товариств встановлюються ЦК України або іншим законом.

Доволі важливим аспектом при діяльності товариства є управління ним. За загальним правилом управління товариством здійснюють загальні збори його учасників і виконавчий орган. Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів, як правило, приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, окрім рішення про:

внесення змін до статуту товариства;

відчуження майна товариства на суму, що становить 50 і більше % майна товариства;

ліквідацію товариства.

Вказані рішення приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів.

Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства. Правом на дострокове скликання загальних зборів наділені учасники товариства, що володіють не менш як 10% голосів.

Окрім загальних зборів органом управління товариства є і виконавчий орган товариства, наприклад, правління, дирекція тощо. Виконавчий орган товариства створюється за рішенням загальних зборів, які також встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Товариства залежно від мети здійснення підприємницької діяльності поділяються на: підприємницькі та непідприємницькі. Підприємницькі товариства здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу між учасниками прибутку. Вони можуть бути організовані тільки як господарські товариства (АТ, ТзОВ, ТзДВ, ПТ та КТ) або виробничі кооперативи. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Хоча непідприємницькі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню, тобто по відношенню до них законодавець вводить спеціальну правосуб’єктність. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Господарські товариства є першим різновидом господарських товариств. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Особливістю є додаткова регламентація діяльності господарських товариств ЗУ “Про господарські товариства”[12].

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа, якщо інше не встановлене законом.

Майнову самостійність господарського товариства забезпечує його власність, до якої належить:

1) майно, передане йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому, вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку;

2) продукція, вироблена товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержані доходи;

4) інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом.

Між господарським товариством та його учасником виникають певні відносини, зміст яких складають відповідні права та обов'язки. Так, учасник господарського товариства наділений у відношенні до господарського товариства такими основними правами:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

3) вийти у встановленому порядку з товариства;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

В свою чергу, учасник господарського товариства зобов'язаний:

1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Даний перелік прав та обов'язків не є вичерпним і законом чи установчим документом товариства можуть бути встановлені додаткові права та обов'язки учасника господарського товариства.

Як вже зазначалось, що господарське товариство може бути створене у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. І тому усі особливості даних товариств розглянуті у поданій таблиці.

 

 

 

Таблиця 7.1.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ РІЗНИХ ФОРМ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРСИТВ

 

ПТ

КТ

ТзОВ

ТзДВ

АТ

Поняття

Товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від його імені і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Товариство в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені КТ підприємницьку діяльність і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю КТ, в межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Товариство, засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом.

Товариство, статутний капітал якого поділений на певне число акцій.

Вимоги щодо засновників

Не може бути створене однією особою.

Не може бути створене однією особою.

Може бути створене і однією особою.

Може бути створене і однією особою.

Може бути створене і однією особою.

Обмеження щодо участі

Тільки в одному ПТ.

Тільки в одному КТ.

Не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного ТзОВ, яке має одного учасника.

Не може мати єдиним учасником інше господарське товариство, учасником якого є одна особа. Особа може бути учасником лише одного ТзДВ, яке має одного учасника.

Не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

Вимоги до найменування

Має містити імена (найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів "і компанія", а також слова "повне товариство".

Має містити імена (найменування) всіх повних учасників, слова "командитне товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне товариство".

Має містити найменування товариства, а також слова "товариство з обмеженою відповідальністю.

Має містити найменування товариства, а також слова "товариство з додатковою відповідальністю".

Має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

Установчий документ

Засновницький договір, в якому крім загальних положень зазначаються відомості про: розмір та склад складеного капіталу ПТ; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

Засновницький договір, в якому крім загальних положень зазначаються відомості про: розмір та склад складеного капіталу КТ; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. Якщо КТ створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум).

Статут, який крім загальних відомостей, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Статут, який крім загальних відомостей, має містити відомості про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Статут, який крім загальних відомостей, має містити відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються АТ та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління АТ та про порядок ухвалення ними рішень.

Хто здійснює управління господарським товариством

Здійснюється за спільною згодою всіх учасників.

Здійснюється повними учасниками.

Здійснюється вищим органом ТзОВ - загальними зборами його учасників та виконавчим органом, який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам.

Здійснюється вищим органом - загальними зборами та виконавчим органом, який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам.

Здійснюється вищим органом АТ, яким є загальні збори акціонерів та виконавчим органом

(правлінням) - яке здійснює керівництво його поточною діяльністю.

Хто веде справи товариства

Кожний учасник, якщо засновницьким договором не визначено, що учасники ведуть справи спільно або, що ведення справ доручено окремим учасникам.

Справи ведуться повними учасниками або на підставі виданої довіреності вкладниками.

Виконавчий орган товариства.

Виконавчий орган товариства.

Виконавчий орган товариства.

Розподіл прибутку та збитків

Розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі.

Розподіляються між його учасниками та вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі.

Розподіляються між його учасниками в межах вартості своїх вкладів.

Розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток.

Розподіляються у межах акцій, що їм належать.

Відповідальність учасників

У разі недостатності у ПТ майна для задоволення вимог кредиторів його учасники солідарно відповідають за зобов'язаннями ПТ усім своїм майном. Учасник ПТ, який сплатив повністю борги товариства, має право звернутися з регресною вимогою до інших учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїм часткам у складеному капіталі ПТ.

Разом з повними учасниками, які солідарно відповідають за зобов'язаннями КТ усім своїм майном, вкладники відповідають в межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Учасники ТзОВ не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю ТзОВ, у межах вартості внесених ними вкладів.

Учасники ТзДВ несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними вкладів, який встановлюється статутом ТзДВ. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями ТзДВ розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі ТзДВ.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями АТ і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю АТ, в межах вартості акцій, що їм належать. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями АТ у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Особливості виходу з товариства

Учасник може в будь-який момент вийти з ПТ, заявивши про це не пізніше ніж за 3 місяці до фактичного виходу із товариства. Достроковий вихід з ПТ, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.

Учасник після закінчення фінансового року може вийти з КТ та одержати свій вклад в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом).

Учасник має право вийти з ТзОВ, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за 3 місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Учасник має право вийти з ТзДВ, повідомивши його про свій вихід не пізніше ніж за 3 місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Учасник має право вийти з АТ, повідомивши його про свій вихід у строк встановлений статутом.

Права учасника при припиненні його участі у товаристві

Вимагати виплати вартості частини майна ПТ, пропорційно частці цього учасника у складеному капіталі ПТ, якщо інше не встановлено засновницьким договором. Учасник ПТ має право за згодою інших його учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її частину іншому учасникові товариства або третій особі.

Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з товариства виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі КТ. Учасник може передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це КТ.

Учасник, який виходить із ТзОВ, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі ТзОВ.

За домовленістю між учасником та ТзОВ виплата вартості частини майна ТзОВ може бути замінена переданням майна в натурі.

Учасник ТзОВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього ТзОВ.

Учасник, який виходить з ТзДВ має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі ТзДВ.

За домовленістю між учасником та ТзДВ виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Учасник ТзДВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Учасник може відчужити свої акції іншим акціонерам або третім особам.

 

 

 

Ще одним різновидом господарського товариства є виробничий кооператив. Під виробничим кооперативом розуміють добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Особливістю є додаткова регламентація діяльності виробничих кооперативів ЗУ “Про кооперацію”[13].

Установчим документом виробничого кооперативу є його статут, що затверджується загальними зборами його членів. Окрім загальних положень, статут виробничого кооперативу повинен містити в собі відомості про:

розмір пайового внеску члена кооперативу;

склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків;

характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов'язань щодо особистої трудової участі;

порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу;

розмір і умови субсидіарної відповідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу;

склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10 % пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

За загальним правилом прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі. За аналогічним порядком розподіляється і майно, що залишилося після ліквідації виробничого кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, розподіляється між його членами відповідно до їхньої трудової участі.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі, йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне розміру його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу і законом.

За загальним правилом, член виробничого кооперативу має право передати свій пай чи його частину іншому членові кооперативу. Передання паю (його частини) особі, яка не є членом виробничого кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому разі інші члени кооперативу користуються переважним правом купівлі такого паю (його частини).

Окрім товариств, до юридичних осіб приватного права відноситься також і установа. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою.

Управління установою здійснюється правлінням та іншими органами, порядок формування та склад яких визначається установчим актом. Нагляд за управлінням майном установи, додержанням мети установи та за її іншою діяльністю відповідно до установчого акта здійснює наглядова рада. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. Діяльність установи, як і діяльність непідприємницьких товариств також обмежена спеціальною правосуб'єктністю.