Глава 4. Цивільне право як наука і навчальна дисципліна

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 

 

 

Як вже відзначалось нами, цивільне право є поняттям багатозначним. І окрім того, що цивільне право виступає як галузь права та галузь законодавства, його також слід розглядати і як науку та навчальну дисципліну.

Цивільне право як наука має найменування “цивілістика” і означає систему знань, положень та висновків про цивільно-правові явища.

Предметом цивільно-правової науки є чинне законодавство, практика його застосування, історія розвитку, досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних країнах. Окрім цього, цивілістика вивчає також поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження та закономірності розвитку, систему та зміст цивільно-правових норм, інститутів та підгалузей, їх роль у правовому оформленні життя суспільства та ефективність їх застосування.

Зміст цивілістичної науки складає сукупність знань про цивільно-правові явища. Ця сукупність знань стосується, насамперед, розроблених основних наукових положень, правових категорій та конструкцій, що дозволяють пояснити та аналізувати цивільно-правові явища, а в певній мірі і прогнозувати їх розвиток та отримувати обґрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Однак, цивілістичні знання само по собі не наділені загальнообов'яз­ковістю, проте є підґрунтям для правотворчої діяльності.

З огляду на це, наука цивільного права – це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його функціонування та розвитку, способи досягнення його ефективності, засо­би отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивіль­ного права.

Однак, як і будь-яка наука, цивілістика має свої методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи, які використовуються в науці для аналізу та пізнання її предмету та отримання необхідного наукового результату. До даних методів слід відносити як загальнонаукові методи дослідження, які притаманні усім суспільним наукам (дедукція, індукція, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення тощо), так і спеціальні методи наукового дослідження, тобто прийоми та способи вирішення наукових завдань, які притаманні конкретній науці чи групі наук. В цивілістиці до спеціальних наукових методів відносять:

метод порівняльного правознавства (компаративний метод) – полягає у вивчені та використані правового регулювання подібних правовідносин в різних правопорядках та правових системах з урахуванням не лише юридичного змісту того чи іншого правового інституту, але й причини його появи в конкретній національній правовій системі та форми історичного розвитку. Це дозволяє виділити його універсальні та специфічні закономірності розвитку цивільно-правових явищ.

метод комплексного аналізу – ґрунтується на одночасному використанні для вирішення конкретної задачі наукового інструментарію, що використовується декількома різними науками, наприклад, юриспруденції і економіки.

метод системного аналізу – ґрунтується на розгляді конкретного явища як певної системи, в якій складені частини (елементи) функціонують з певною ціллю. Сутність полягає у виявлені елементів та взаємозв'язків між ними з метою подальшого аналізу їх взаємодії.

метод конкретних соціологічних досліджень – полягає у використанні аналізу статистичних даних, в тому числі і даних судової, правозахисної та правозастосовчої статистики, методу експертних оцінок тощо.

історичний метод – ґрунтується на вивченні історії становлення та розвитку того чи іншого правового інституту, поняття, категорії тощо.

Цивілістична наука є доволі серйозно розробленою сферою знань, яка не могла виникнути та розвиватись сама по собі. І тому, цивільне право як наука віднаходить свій взаємозв'язок з іншими науками. Так, насамперед, цивільне право пов'язане з низкою юридичних наук, серед яких провідне місце займає теорія держави і права, що справедливо вважається “наукою юридичних наук”. Адже саме з теорії держави і права наука цивільного права запозичила низку фундаментальних, понять, категорій, конструкцій та положень, які стали підґрунтям подальших спеціальний цивілістичних досліджень. Досить тісний зв'язок цивілістики вбачається також і з наукою конституційного, адміністративного, фінансового, земельного та цивільно-процесуального права, оскільки предмети цих наук є дотичними зі сферою цивільно-правового регулювання. Окрім взаємозв'язку з юридичними науками, цивілістика перебуває у тісному взаємозв'язку і з іншими суспільними науками, наприклад, філософією, політологією, соціологією, історією тощо. Особливий зв'язок пов'язує цивільне право з економічною наукою.

Цивілістична наука в Україні в своєму історичному розвитку пройшла низку етапів. В окремі періоди, цивілістична наука України була доволі тісно пов'язана з цивілістичною наукою інших країн, зокрема, з Росією.

Перший етап розвитку цивілістичної науки (до 1917 року) – дореволюційний. В цей період йде зародження цивільно-правової науки, шляхом виокремлення її в окремий предмет дослідження з філософії та енциклопедії права. Насамперед, це було пов'язано зі створенням університетів, де відчувалось доволі сильний вплив римського права та німецької філософії. Особливому розвитку цивільного права сприяло створення Звід законів Російської імперії. В цей період, з'являються перші підручники з цивільного права (К.Неволіна, Д.Меєра, К.Побєдоносцева, Г.Шершеневича, Ю.Гамбарова), переклади німецьких авторів з проблем цивільного права (Ф.Савіньї, Р.Ієрінг, Г.Дернбург), роботи, що присвячені римському праву (Й.Покровський, В.Хвостов, В.Єфімов).

Другий етап розвитку цивілістичної науки (1917-1941 р.р.) – довоєнний. Він пов'язаний з процесом створення соціалістичного права, в тому числі і цивільного. Слід відмітити, що в цей період з'являється перший ЦК УРСР (1922 р.). Популярності в цей період набуває так звана “мінова концепція”, згідно якої цивільне право визнавалось формою опосередкування приватновласницьких, товарних відносин. В цей же час висувається теорія “двохсекторного права” (П.Стучка), де наявність приватного сектору обумовлює існування цивільного права, а наявність соціалістичного сектору – господарського права. Окрім цього, популярності набуває теорія “єдиного господарського права” (Е.Пашуканіс, Л.Гінзбург), згідно якої усі відносини товарно-грошового обігу повинні регулюватись єдиним господарським правом. Однак з часом такий підхід довів свою неспроможність і був відхилений. На його місце почала приходити класична цивілістична доктрина, яка базувалась на уніфікованому підході до розуміння цивільного права як галузі права. Передумовою такого розуміння стала широка дискусія про систему соціалістичного права. Вийшли фундаментальні наукові праці, окремі з яких зберігають свою актуальність і до цих пір (М.Агарков, С.Асканзій, С.Братусь, А.Вєнєдіктов, С.Вільнянський, Д.Гєнкін, С.Ландкоф, І.Новіцький, В.Райхер, К.Флєйшиц).

Третій етап розвитку цивілістичної науки (1945-1960 р.р.) – післявоєнний. Характерною ознакою даного періоду є відродження заочної юридичної освіти, центр якої був сконцентрований в Всесоюзному юридичному заочному інституті (ВЮЗІ, тепер Московська державна юридична академія). Активно стали розвиватись Ленінградська (Ю.Толстой, О.Йофе) та Свердловська (С.Алексєєв, О.Красавчиков, Б.Черепахін, В.Яковлєв) цивілістичні школи. Окрім цього, слід відмітити, що під науковим керівництвом видатних цивілістів зростала плеяда молодих науковців в сфері цивільного права, які в подальшому здобули неабияку відомість у наукових колах (В.Дозорцев, В.Лаптєв, А.Маковський, О.Садіков, Я.Шевченко). В цей період знову відроджується концепція господарського права (В.Лаптєв, В.Мамутов), яка була зустріта шаленим опором з боку більшості цивілістів (С.Братуся, О.Йофе, О.Красавчикова, В.Рахміловича, Р.Халфіної).

Четвертий етап розвитку цивілістичної науки (1961-1990 р.р.) – післякодифікаційний. Цей етап характеризується, насамперед, прийняттям Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік (1961 р.), а також ЦК УРСР (1964 р.). Як наслідок такої бурхливої правотворчості стало написання цілої низки коментарів до даних нормативно-правових актів та випуск нової плеяди підручників. Поряд з класичними цивілістичними школами Москви (В.Грибанов, А.Кабалкін, С.Корнєв, В.Мозолін, П.Орловський, В.Рясєнцев, Р.Халфіна) та Ленінграду (М.Єгоров, О.Йофе, Ю.Толстой) до фундаментальних наукових досліджень в сфері цивільного права були долучені також і Білоруський університет (В.Чигир, Ф.Гавзе), Казахський університет (Ю.Басін, Б.Покровський, М.Масєвич), Київський університет (Г.Матвєєв, С.Ландкоф), Саратовський юридичний інститут (В.Тархов, Ю.Калмиков), Харківський юридичний інститут (В.Маслов, А.Пушкін).

П'ятий етап розвитку цивілістичної науки (1991-2003 р.р.) – новокодифікаційний. На початку 90-х років ХХ сторіччя усі країни постсоціалістичного простору отримали державну незалежність. Перед ними, окрім проблем підняття рівня економічного добробуту постало питання вироблення нового підходу регулювання цивілістичних відносин, який би базувався не на адміністративно-командному підході та системі планового господарства, а на засадах вільного ринку та забезпечення прав і охоронюваних інтересів людини. І саме на це була спрямована вся наука вітчизняної цивілістики в даний період. Бурні дискусії щодо прийняття нового цивільного кодексу призвели до затягування процесу його прийняття. Проект пролежав майже на полицях ВР України майже 10 років, внаслідок чого не тільки в багатьох місцях втратив свою актуальність, але й втратив основну свою ідею – стати єдиним кодифікованим актом в сфері приватного права. Цьому, насамперед, сприяли вилучення зі структури ЦК України Сімейного кодексу та положень про міжнародне приватне право, а також прийняття окремим кодифікованим актом Господарського кодексу.

В науковому житті цей період характеризується пожвавленням цивілістичного наукового руху. Бурхливий розвиток переживають класичні Київська (Д.Боброва, О.Дзера, А.Довгерт, Н.Кузнєцова, Р.Майданник, О.Підопригора, О.Підопригора (мол.), Я.Шевченко, І.Безклубий, Т.Боднар, М.Венецька, Г.Єрьоменко, І.Кучеренко) Харківська (Ч.Азімов, І.Жилінкова, А.Пушкін, І.Спасібо-Фатєєва, В.Борисова, В.Ігнатенко, В.Мусіяка, М.Сибільов, В.Яроцький), Львівська (В.Коссак, В.Луць, З.Ромовська) та Одеська (Є.Харитонов, Ю.Червоний) наукові цивілістичні школи. Створюються нові осередки цивілістичної думки в Івано-Франківську, Чернівцях та Хмельницькому.

Характерними ознаками цього періоду є також і продовжуване протистояння між представниками цивілістичної науки та науки господарського права (В.Гайворонський, Г.Знаменський, В.Мамутов, Г.Пронська, Н.Саніахметова, О.Чувпило, В.Щербина), а також поява низки коментарів ЦК України та підручників з цивільного права нового покоління.

Поряд з наукою цивільного права в тісному зв'язку знаходиться і цивільне право як навчальна дисципліна.

Предметом вивчення цивільного права як навчальної дисципліни є цивільно-правова наука, цивільне право як правова галузь та цивільне право як галузь законодавства. Предмет курсу цивільного права не обмежується вивченням чинного законодавства. До нього входять також і положення, що не мають законодавчого закріплення, а також положення законодавства, що втратили силу.

Система курсу цивільного права не повинна повторювати систему цивільного права як галузі. Система цивільного права як правової галузі повинна бути вибудувана таким чином, щоб найбільш повно та ефективно була засвоєна в процесі навчання студентами.

Традиційно система курсу цивільного права складається з двох частин та розрахована на вивчення курсу впродовж двох років[7]. Перша частина містить в собі вивчення Загальних положень цивільного права, а також системи особистих немайнових прав фізичної особи, права власності та речових прав на чуже майно та право інтелектуальної власності. Друга частина включає в себе вивчення зобов'язального права та спадкового права[8]. В цілому система курсу може виглядати таким чином, як це представлено в змісті даного навчального посібника.

Концепція курсу цивільного права припускає проходження студентом у період навчання наступних стадій:

I. Формування уявлень про предмет цивільного права:

1) “пасивне” сприйняття і нагромадження інформації;

2) набуття навичок цілеспрямованого сприйняття цивільно-правових явищ;

3) збагачення знань і формування уявлень про еталони, що забезпечують повноцінне сприйняття цивільно-правових явищ;

4) розширення обсягу уявлень про конкретні предмети і явища, що входять у сферу регулювання цивільним правом;

5) формування уявлень про абстрактні поняття цивільного права.

II. Формування цивільно-правових понять:

1) збагачення словника цивільно-правових термінів;

2) виділення і розпізнавання цивільно-правових понять серед інших:

- за істотними ознаками,

- на основі оволодіння прийомами порівняння;

3) оволодіння прийомами угруповання, класифікації й узагальнення знань у предметах і явищах цивільного права з метою формування понять.

III. Оперування цивільно-правовими знаннями, уміннями і поняттями в практичній діяльності:

1) навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній практичній діяльності;

2) навчання застосуванню теоретичних цивільно-правових знань у самостійній науково-практичній діяльності, поєднанню їх з новими поняттями, виробленню нових цивільно-правових знань.

Метою курсу цивільного права є досягнення всебічного глибокого розуміння студентами природи і сутності цивільно-правових відносин, підготовка до практичної діяльності висококваліфікованих фахівців-цивілістів, формування творчої особистості майбутніх цивілістів.

При вивченні курсу цивільного права, ставляться такі завдання:

Отримання, засвоєння та систематизація цивілістичних знань;

Здатність аналізу цивільних правовідносин та до застосування нормативно-правових актів;

Оцінка чинної цивільно-правової регламентації, з метою уяви про необхідність та корисність тих чи інших вдосконалень, змін в законодавстві та правозастосовчій практиці.

Після вивчення даного курсу студенти повинні:

1) бути здатні продовжувати процес вивчення цивільного права як галузі права, галузі законодавства, науки і навчального курсу самостійно;

2) мати навички практичної роботи, розуміти зміст нормативних актів і застосовувати норми цивільного права до конкретних життєвих ситуацій;

3)мати навички науково-дослідної роботи в галузі цивільного права.