Глава 1. Поняття приватного права

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 
РЕКЛАМА
<

 

 

Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне право (jus publicum) та приватне право (jus privatum). Вперше такий поділ був запропонований Ульпіаном в Дигестах Юстиніана. Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканістю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо. Публічне право в свою чергу спрямовувалось на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

Однак з часом, у зв'язку із суттєвим ускладненням суспільних відносин, такої класифікуючої ознаки, як сфера охоронюваних інтересів виявилось недостатньо. Тому, поряд з цим критерієм, до уваги став братись також і спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто, коли відносини спрямовані на забезпечення державних та суспільних інтересів і їм притаманні субординація (підпорядкування по вертикалі), владно-організаційні і примусові начала, то вони носять характер публічно-правових. Натомість, приватноправовий характер носять суспільні відносини, які не тільки спрямовані на забезпечення приватних інтересів та виникають між юридично рівними суб'єктами, але й ті, які формуються за їх ініціативою та на засадах диспозитивності у виборі поведінки, тобто шляхом координації.

З огляду на специфіку даного навчального посібника, особливу увагу ми приділимо саме розгляду питань приватноправового регулювання та охорони суспільних правовідносин. Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, до яких слід відносити:

предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);

дані відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

дані відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.

Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, ми повинні відзначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе усі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України. При цьому, слід зауважити, що з огляду на багатозначність поняття “цивільне право” задля його детального та всебічного аналізу ми в подальшому розглянемо його з точки зору чотирьох основних напрямків: 1) як галузь права; 2) як галузь законодавства; 3) як науку; 4) як навчальну дисципліну.

Однак попри важливість цивільного права, потрібно визнати, що в тій чи іншій мірі ознаки приватноправового регулювання притаманні також і іншим галузям права, які в своїй сукупності складають українське приватне право. До таких галузей права, насамперед, слід відносити сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне право, екологічне право та трудове право. Суттєві дискусії на сьогодні виникають стосовно місця і ролі господарського права в системі приватного права України. Однак, господарське право не лише є рудиментом правової системи України, яке спробувало синтетично поєднати в собі органічно несумісні та суперечливі приватноправові та публічно-правові начала, але й суттєвим гальмом на шляху до розвитку громадянського суспільства та ринкової економіки. Адже в Україні не було жодних передумов до запровадження дуалізму (двоєдиності) у системі приватного права, і таке штучне його розщеплення та внутрішня конкуренція при застосуванні правових норм може негативним чином відобразитись на єдності та одноманітності застосування приватноправових норм.