Лекція 5.   Цивільні правовідносини (Р.Б.Шишка)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

 

План:

Поняття цивільних правовідносин.

Структура цивільних правовідносин.

 Види цивільних правовідносин.

 

Нормативні акти: ЦКУ, ГКУ, СКУ, ЗУ “Про господарські товариства”, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Иоффе О.С. Правоотношения по советскому гражданскому праву. Л.; 1949; Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. Ч.1. Л.1975; Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. М., Юрид.лит. 1974; Толстой Ю.К. К теории гражданского правоотношения, Чеговадзе Л.А. Структура и состояние гражданского правоотношения. –М., Статут, 2004, -542с.

Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред. проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000., Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох товах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с., Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник. Вид. друге, перероб. і доповн. За ред. Є.О.Харитонова, А.І.Дрішлюка –Х.: ТОВ “Одісей”, 2003, 648с.

Ключова термінологія: суспільні відносини,  правовідносини, цивільні правовідносини, структура правовідносин і її елементи: об’єкт, суб’єкти, зміст.

 

1.  Поняття    цивільних правовідносин.

 

Цивільні правовідносини із доктринальної категорії нарешті отримали легальне визначення. Саме  у ст.1 ЦКУ вперше вжито термін “цивільні відносини”.

Цивільні правовідносини – суспільні відносини, що врегульовані нормою цивільного права, учасники  яких є носіями суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків. Правовідносини є формою, в якій абстрактна модель норми права внаслідок певного юридичного факту отримує своє конкретне вираження і прив’язку прав і обов’язків конкретних суб’єктів до певних об’єктів. Реалізація норми права в конкретному  правовідношенні полягає в тому, що його учасники отримують суб’єктивні правами і наділяються юридичними обов’язками,  гарантованими державою в особі її судових, а іноді й інших органів. 

Характерними рисами цивільних правовідносин є:

вони різновид лише таких суспільних правовідносин, які відповідають вимогам  предмету та методу цивільного права. Звідси це майнові і особисті немайнові відносини;

це відносини формалізовані нормами цивільного права;

 вони узяті під захист нормами цивільного права;

вони виникають, змінюються і припиняються на підставі тих юридичних фактів, які притаманні здебільшого приватному праву. При цьому можуть виникати з тих підстав, які не передбачені законом, але йому не суперечать;

їх учасниками є лише ті суб’єкти, які перед вступом в них є рівними, майново уособленими і самостійні;

учасниками може бути широке коло суб’єктів: фізичні особи і юридичні особи в тім числі держава, АРК, органи місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації; 

їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки врегульовані чи змодельовані нормами цивільного права;

 мають широке коло об’єктів правовідносин: речі, майно, майнові вимоги, роботи та послуги, інформація,  немайнові блага, результати творчої  діяльності тощо;

ці відносини здебільшого мають диспозитивний характер і їх учасники можуть змінювати свої права та обов’язки, доповнювати їх;

стабільність цих відносин гарантується можливістю майнового впливу на порушників юридичних обов’язків на засадах комперсаторності;

при порушені юридичного обов’язку захист прав і законних інтересів переважно здійснюється через позовну форму в судах.

В теорії цивільного права дискусія щодо поняття, природи, видів та сутності цивільних правовідносин є відображенням дискусії з цього приводу взагалі.

При виявлені сутності правовідносин здебільше виходять з того, що вони ідеологічні надбудовні відносини, як особливий вид соціальних зв’язків суб’єктів, що виникають на основі норм права, чи  самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, яке врегульоване нормами права[90]. В основу такого відправного положення береться той факт, що норми права виходять від держави, яка неможлива без певної панівної ідеї ідеології і не може не відображати об’єктивні закономірності розвитку суспільства.

Другі підкреслюють що правовідношення - суспільне правовідношення, яке набуло властивостей такого лише внаслідок його врегульованості нормами права[91]

Не вдаючись в більш детальний аналіз загальних і окремих проблем цивільних відносин все-таки наголосимо на вказаних вище їх ознаках.

Таким чином цивільні правовідносини – різновид суспільних відносин, що врегульовані нормами цивільного права, учасники  яких є носіями суб’єктивних цивільних прав і юридичних обов’язків

 

2. Структура цивільних правовідносин 

 

Цивільні правовідносини як і інші правовідносини мають свої елементи (структуру). Традиційною вважається трьохланкова структура за якої до елементів цивільних правовідносин відносять суб’єкти, об’єкти та зміст.

Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин.  Згідно ст. 2 ЦКУ ними є фізичні особи і юридичні особи. Останні створені людьми для забезпечення їх спільних інтересів певні соціальні утворення (організації) що отримали узагальнену назву юридичних осіб. Крім цього учасниками правовідносин може бути: держава України, Автономна Республіка Крим, адміністративно-територіальні утворення, іноземні держави та міжнародні урядові і неурядові організації. Слід зазначити, що юридичні особи публічного права у цивільних правовідносинах здебільше виступають пасивними учасниками. Вони є носіями  особистих немайнових прав, власниками цільового майна (коштів). Останні витрачають виключно у визначених видатковими частинами кошторису межах і на майно, роботи, послуги що необхідні для виконання безпосередніх завдань.

Серед  учасників цивільних правовідносин розрізняють лише  тих, яким належить право (активні суб’єкти), тих яким належить лише юридичний обов’язок (пасивні суб’єкти). Проте таких  чистих суб’єктів мало. Здебільше один і той же учасник правовідносин  має одночасно права і юридичні обов’язки. Для моделювання однотипної юридично  значимої поведінки і задля єдності правозастосування учасники цивільних правовідносин наділені умовно спеціальними юридичними властивостями: правоздатністю і дієздатністю. Про це вже йшлося у курсі теорії права і піде більш  змістовно розмова у подальших лекціях.

Здебільше центральною ланкою цивільних правовідносин є саме їх суб’єкт і особливо новій суб’єктивного цивільного права. Як управоможена сторона  такий суб’єкт діє виключно у своїх або  чужих інтересах і самостійно визначає місце, спосіб, характер задоволення такого інтересу якщо законом не встановлено імперативів. Суб’єкт своєю поведінкою визиває правовідносини, а через це й надає реальності взагалі то абстрактній нормі  цивільного права.

Крім цього на цивільні правовідносини може впливати правовий статус суб’єкта. Так, фізичні особи, що мають статус державного службовця[92] в ряді цивільних приймати участь не можуть (займатися підприємництвом). Індивідуальне правове становище часто стає перепоною для реалізації інших прав (обмежено дієздатний, перебування у шлюбі, тощо).

Спеціальний правовий статус юриста[93] чи кваліфікованого юриста (адвоката, повіренного у справах інтелектуальної власності) зумовлює можливість вступу у певні цивільні правовідносини фахового ххараткрету (адвокатувати у кримінальних справах, представляти інтереси володільців прав інтелектуальної власності.

Юридичні особи мають спеціальну правосуб’єктність і можуть приймати участь лише в тих правовідносинах для який вони створені і  які передбачені у їх засновницьких документах.

Об’єкти цивільних правовідносин це все те, з приводу чого виникають суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Лише за таких умов учасники цих правовідносин задовольняють свої потреби і свої інтереси. До об’єктів відносять: речі, дії (роботи, послуги), результати творчої та іншої духовної діяльності, особисті немайнові блага, природні права, права вимог тощо.

Зміст правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Суб’єктивне право характеризується єдністю трьох елементів:

вид та міра дозволеної поведінки носія цього права і рамках яких  сам носій самостійно реалізує свою свободу щодо вибору іншого учасника, об’єкта, варіанта  поведінки;

право вимагати від інших осіб такої їх власної поведінки, яка забезпечує досягнення мети вступу у ці правовідносини, власного інтересу. Це право вимагати певних зустрічних чужих дій;

право вимагати застосування державою у особі її уповноважених органів примусу до носія зустрічного юридичного обов’язку. Ці правомочності ще йменуються правом на захист.

Отже суб’єктивне цивільне право -  вид та міра можливої (дозволеної) поведінки учасника правовідносин, які забезпечуються можливостями вимог до носіїв зустрічного юридичного обов’язку і порушити у встановленому порядку застосування засобів державного примусу.

Слід звернути увагу, що деякі суб’єктивні права за своїм походженням і підставою виникнення є подвійними: елементами правовідносин і суб’єктивним правом одночасно. Це власне природні права. Вони виникають в силу народження людини.

 Юридичний обов’язок інших учасників таких правовідносин полягає у тому, щоб вони утримувалися від порушення природних прав людини. Тож  це дає підставу виділити юридичні обов’язки з активним змістом, де учасник правовідносин повинен учинити певну дію (передати майно, виконати роботи, сплатити гроші).  В юридичних обов’язках з пасивним змістом зазвичай носієм є кожен і всякий хто повинен утриматись від учинення таких дій, які можуть завдати збитку чи шкоди правам і законним інтересам носія права.

Суб’єктивному цивільному праву у правовідносинах завжди протистоїть зустрічний юридичний обов’язок зобов’язаної особи (осіб). Варто підкреслити, що здебільшого суб’єктивні права та юридичні обов’язки є взаємокореспондованими. Тож юридичним обов’язком визнається вид і міра необхідної поведінки зобов’язаної особи як гаранта  реалізації суб’єктивного права іншого учасника правовідносин забезпеченої можливістю застосування примусу.

При чотирьохланковій  системі добавляють норму цивільного права – встановлене чи санкціоноване державою правило поведінки, що  є обов’язковим для виконання і підтримується примусом з боку держави. Особливість норми цивільного права у тому, що учасники правовідносин можуть у рамках “дозволене все те, що не заборонене законом” самим створювати для себе норми права. Це так звані мононорми. Вони здебільше застосовуються тоді коли нормотворчі органи не поспівають за реально виникаючими відносинами і їх учасники самі вимушені для себе творити право.

При п’ятиланковій системі у структуру правовідносин включаються підстави їх виникнення – конкретні життєві обставини (юридичні факти) з якими пов’язано виникнення, зміна та припинення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

 

3.  Види цивільних правовідносин

 

Поділ цивільних правовідносин на певні види  має практичне і теоретичне значення, надає можливості на категоріальному рівні визначити їх характеристику, зміст та особливості. Як і в більшості класифікацій при визначенні видів цивільних правовідносин застосовується два підходи: класифікатор – певна множинність та принцип дихотомії – поділ у межах множинності на протилежності за властивостями.

Види цивільних правовідносин в науці цивільного права стабілізувалися на певними класифікаторами:

За функціями прийнято розрізняти правовідносини:

регулятивні - упорядковують (регулюють) нормальні особисті і майнові відносини (з приналежності особистих прав, майна чи майнових прав. Таке регулювання відбувається шляхом визначення оптимального правового становища суб’єктів у певному правовому інституті або визначенням правового режиму об’єкта правовідносин, порядку, способу і меж здійснення суб’єктивних прав, стимулювання виконання юридичних обов’язків;

охоронні – зв’язані з можливістю учинення порушення  прав і правомірних інтересів та їх наслідками. У першому випадку сама можливість застосування до порушника певних санкцій є упереджуючим засобом. Крім цього цивільне право має низку спеціальних інститутів захисту прав його суб’єктів, позовна давність,  способи забезпечення зобов’язань страхування). При порушення права виникають захисні правовідносини як особливий різновид охоронних. 

За  змістом правовідносин (належних учасникам суб’єктивних прав і юридичних обов’язків):

абсолютні – з приналежності певних суб’єктивних прав одним особам і загальному юридичному обов’язку всіх інших осіб утримуватися від порушення цього права. У таких відносинах носію суб’єктивного права протипоставлене чітко невизначені кількість носіїв юридичного обов’язку. Порушником суб’єктивного права може бути будь-яка особа.  Абсолютними відносинами є право власності, особисті немайнові права, право інтелектуальної власності, 

відносні – носію суб’єктивного права  завжди протипоставлений конкретний   носій юридичного обов’язку (купцю – продавець, наймачу – наймодавець, підряднику – замовник, комісіонеру- комітент).

За предметом правовідносин:

речеві – володіння,  власності, та відносини при здійсненні прав на чужі речі. Ці відносини мають економічний зміст і завжди зв’язані з приналежністю майна одним особам, пасивним обов’язком інших осіб не порушувати ці права,  або з передачею майна від однієї особи до іншої. У класичних підручниках з огляду на детермінізм ст. 1 ЦКУ  наголошується на майнових відносинах. Між тим майнові відносини - різновид відносин більш вищого рівня узагальнення – речевих;

особисті немайнові виникають з приводу нематеріальних благ: особисті немайнові права та інші нематеріальні блага;

На доктринальному рівні  виділяють організаційні правовідносини. Такими можуть бути частина корпоративних правовідносин, що виникають при створенні корпоративних юридичних осіб.

Сучасний розвиток цивільного права дає підстави для виділення  інших правовідносин. Ними є права вимог тощо.

За підгалузями цивільного права можна виділити такі правовідносини:

речеві й зокрема права власності;

права інтелектуальної власності;

зобов’язальні;

спадкові;

сімейно-правові.

За підставами виникнення: зобов’язальні та інші:

зобов’язальні у свою чергу поділяються на договірні и недоговірні.

договірні відносини виникають у силу укладеного договору. Недоговірні у свою чергу можна поділити на охоронні і деліктні. Перші виникають внаслідок правомірних односторонніх дій, другі – учинення порушення особистих, майнових, моральних прав;

до інших відносяться ті, що виникають внаслідок створення результатів творчої діяльності (інтелектуальні), власності діяльності (власності), завдання збитку чи заподіяння шкоди, на підставі вказівки закону  чи з рішення суду (з імперативним змістом).

За характером зобов’язаної поведінки розрізняють активні і пасивні цивільні правовідносини. При активних правовідносинах їх учасники повинні учиняти активні дії (правочини). При пасивних сторона зобов’язана утримуватися від порушення чужого суб’єктивного права.

За інтересом і об’єктом прийнято розрізняти відносини побутового характеру (сімейні, спадкові, житлові) і економічного (підприємницькі, власності, корпоративні (акціонерні)

За існуванням відносин у часі  розрізняють строкові і безстрокові правовідносини. Строкові  цивільні правовідносини – обмежені певним строком (авторські, патентні правовідносини). Безстрокові цивільні правовідносини  - не обмежені яким-небудь строком (право власності). Здебільше абсолютні відносини є безстроковими, а відносні мають певні строки.

За внутрішньою структурою виділяються прості і складні цивільні правовідносини. Прості цивільні правовідносини - в яких  чітко розподілені суб’єктивні права і юридичні обов’язки: одній особі – суб’єктивні права, другій – юридичні обов’язки (договір позики). Складні  цивільні правовідносини – в який їх учасники одночасно є носіями  суб’єктивних прав і юридичних обов’язків  (договір купівлі-продажу).

Цивільні правовідносини за вимогами індивідуалізації їх учасників можуть бути поділені на дві групи:

персоніфіковані – коли учасник цих відносин повинен бути ідентифікований. Це стосується права власності на нерухоме майно, речі, що обмежені у цивільному обороті, особисті немайнові відносини тощо. У цих відносинах вказуються дані про їх учасника за мотивів визначення носія тягаря права власності чи публічних обов’язків, охорони прав і законних інтересів інших осіб, адресності абонементного обслуговування , реєстраційної діяльності тощо;

не персоніфіковані  цивільні відносини не вимагають того, щоб повністю вказувати дані про їх учасника.

Досить цікавою видається позиція І.В.Спасібо-Фатеєвої, яка за рівнем правового регулювання виділяє такі правовідносини:

-    виключного регулювання цивільним правом;

праралельного регулювання цивільним правом та іншими галузями законодавства;

субсидіарного регулювання цивільним законодавством;

передані до сфери цивільного законодавства;

коригуються цивільним законодавством.

Ми навмисне і даний розділ звели майже всі  висловлені в науковій і навчальній літературі погляди на види приватних правовідносин. Така складна ієрархія, пересікання у назвах, одних і тих же підставах, юридичній характеристиці на сьогодні потребує певного  осмислення. Але в науку і в правосвідомість вводяться нові правові категорії, що мають певне практичне значення.

 

 Контрольні питання:

 

Поняття цивільних правовідносин.

Основні вчення про цивільні правовідносини та їх відправні позиції.

Особливості цивільних правовідносин,

Структура цивільних правовідносин.

Теоретичні конструкції цивільних правовідносин.

Елементи цивільних правовідносин.

Зміст цивільних правовідносин і спори з цього приводу.

 Види цивільних правовідносин.

 Основна ідея і асоціації (акупунктурні символи) даної лекції.