Лекція 25. Строки у цивільному праві ( Р.Б.Шишка)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

      

План:

Поняття строків і термінів  та їх правове значення.

Види строків у цивільному праві та їх характеристика.

Обчислення перебігу строків у цивільному праві.

 

Нормативні акти: ЦКУ,  ГКУ, СКУ,  Закон України “Про нотаріат”. Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. М., 1972. Грибанов В.П. Строки в гражданском праве. М., 1967, Красавчиков О.А. Юридические факты в советском праве. –М., 1958, Луць ВА.В. Строки у цивільному праві. Львів. 1993.  Луць В. Строки і терміни в новому Цивільному кодексі України //Юридична Україна. 11’2003.-С.3-9.

 Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;   Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996,  Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.] – Х., 2000. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

         Ключова термінологія : юридичний факт,  строк, термін, період.

     

Поняття строків і термінів  та їх правове значення

 

Людське буття вимірюється двома категоріями: простір та час. Відповідно з цими категоріями зв’язана і правова дійсність, у тім числі й існування цивільних правовідносин. Це зв’язано із залежністю людини від строків, процесами її становлення, активної діяльності й старіння, властивістю людської пам’яті з часом забувати певні події чи дії, або їх подробиці. Темпоральність є філософською та правовою дійсністю, яка впливає майже на всі сторони соціальної дійсності. Ключовою для розуміння репрезентованого матеріалу є вислів древніх, що в одну і ту ж ріку двічі вступити не можна.

Цивільні правовідносини виникають, розвиваються у часі, який впливає на його елементи: правове становище суб’єктів, споживчі властивості товару як об’єкта правовідносин. Сама людина з часом змінює свою оцінку певних життєвих фактів і те, що було вкрай важливим учора може здаватися дріб’язковим післязавтра. Постійно  удосконалюється законодавство, яке теж діє у часі, змінюється норма права, і самі правовідносини можуть змінювати свій характер. З часом змінюється ринкова кон’юнктура.

   Особливе значення строки набувають у господарській діяльності де фактор часу позначається на її результатах, ефективності, вчасності встановлення зміни та припинення тих чи інших прав і юридичних обов’язків.

 Особливе значення час має для здійснення суб’єктивних прав, особливо тих які можна реалізувати лише на протязі певного часу. Згаяний час – згаяні і не реалізовані можливості, яких ніколи більше і може не бути.

Час впливає і на можливість захисту порушених цивільних прав. Здебільше можливість захисту порушених прав обмежується строками. Це зв’язано з тим, що зі сплином часу все важче встановити істину у справі: втрачаються докази, забуваються важливі для вирішення справи по суті її деталі, зменшується доказова база.

Важливо замітити, що правове значення має не сам час як процес його плину  і певна послідовність існування зв’язків і об’єктів, а  окремі проміжки часу на безкінечній “ріці часу”, які прийнято називати строк. Сам строк є юридичним фактом і його настання чи припинення само по собі тягне певні правові наслідки: виникнення, зміну та припинення  суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Чинне законодавство оперує такими темпоральними категоріями як “строк”, “термін”, “давність”, “свочасно”. “із запізненням”, “негайно”, “як тільки стане можливим” тощо. Деяким з них дається легальне визначення чи тлумачення. Так у  ст. 251 ЦКУ міститься визначення строку як певного періоду у часі, зі сплином якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичне значення і терміну – певного моменту у часі з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строки у цивільному праві є конститутивними при:

визначенні правового становища фізичних осіб, про що велась мова у попередніх лекціях;

визначення межі юридично значимої поведінки суб’єктів цивільного права та охорони їх суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів;

набуття спеціальної правоздатності;

 встановлення виду та обсягу дієздатності;

 як юридичний факт з яким зв’язується виникнення, зміна та припинення правовідносин;

входить в якості умови у правочини і зокрема договори, а звідси як критерій оцінки правомірності поведінки учасників правовідносин.

За своєю природою строки відносяться, перш за все, до таких юридичних фактів як події. Людина не владна над часом та безкінечним плином хронос. Звідси категорія «строк»  має об’єктивний характер і не підвладна людині.

У той же час категорія «строк» має суб’єктивний характер, оскільки уповноважені суб’єкти права мають змогу визначати ті проміжки часу з яким зв’язані правові наслідки безпосередньо у самому законі чи іншим чином.

Отже значення строків у цивільному праві полягає у тому що:

вони є юридичними фактами і  як такі є підставами для виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків;

детермінують правові властивості фізичної особи як суб’єкта права, тобто впливають на вид та зміст дієздатності;

визначають період існування цивільних прав;

дисциплінують учасників цивільних правовідносин;

 мають організуюче значення для учасників правовідносин;

визначають межі існування права на захист;

вносять чіткість в роботу судів.

 

Види строків у цивільному праві та їх характеристика

 

          В  доктрині цивільного права  з теоретичною, а ще більше практичною метою, види дроків прийнято розрізняти за певними критеріями: способами встановлення, наслідками, способами визначення, призначенню тощо. Будемо цього підходу притримуватися й ми. Строки поділяються.

       1. За способом їх встановлення розрізняються строки, що визначені:

законом - безпосередньо визначені законом, чи іншим нормативним актом. Так для визнання фізичної особи безвісти відсутнім необхідно, щоб у місці його проживання про нього не було відомостей протягом одного року (ч.1 ст.43 ЦКУ),  за загальним правилом майнове  право інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня[406] року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших авторів, крім випадків, передбачених законом (ст. 446 ЦКУ).

договором – встановлені одностороннім правочином, здебільше договором сторін. Так продавець зобов’язаний передати покупцеві товар  у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги встановити цей строк (ст. 663 ЦКУ), відповідно до загальних правил про строк виконання зобов’язання (ст.530 ЦКУ);

судом. Це може бути виражено у фразі рішення суду вступає у дію негайно, наприклад по виплаті заборгованостей по заробітній платі, чи у певний період. Суд може постановити рішення про відстрочення виконання;

адміністративним актом - встановлені  таким адміністративним актом, який має цивільно-правове преюдиційне значення. Такі строки можуть встановлюватися для проведення публічних торгів, укладення договорів на поставку товарів для держаних чи регіональних потреб.

   2. За способом визначення виділяють визначені і невизначені строки.                                Визначені строки зазначаються певною календарною датою. Абсолютно – визначені строки передбачають конкретний їх початок перебігу чи обчислення і конкретні його наслідки. Відносно-визначені строки характеризуються непевністю, прив’язкою до певного юридичного факту.

Невизначені – певною подією, яка незмінно чи з великою вірогідністю настане. Інколи такі строки визначаються учиненням певної дії держаним органом (якщо буде прийнята певна норма), чи дією іншого учасника відносних правовідносин. Часто це зв’язується з умовою передоплати.

           3. За наслідками прийнято виділяти строки правоутворюючі, строки правозмінюючі та строки правоприпиняючі.

          Правоутворюючі строки породжують певні суб’єктивні права чи юридичні обов’язки. Так з настанням повноліття фізична особа  набуває повної дієздатності в може учиняти будь-які правочини. З перебігом строків набувальної давності у особи, яка добросовісно володіє річчю виникає право власності на неї (ст.. 344 ЦКУ),  а навіть і нікчемний право чин породжує правові наслідки ( ч.4 ст. 258 ЦКУ).

Правозмінюючі строки – строки із сплином яких змінюється правове становище суб’єкта чи правовий режим речі. Так із настанням 14 років розширюється правосуб’єктність неповнолітніх.

                      Правоприпинюючі (строки здійснення цивільних прав) або як їх ще прийнято називати преклюзивні (погашуючі) строки припиняють матеріальне право.

       4. За  ступенем самостійності учасників правовідносин прийнято виділяти строки імперативні та строки диспозитивні.

          Імперативні строки не можуть змінюватися волевиявлення учасників правовідносин. Так позовна давність, встановлена законом, не може бути збільшена домовленістю сторін (п.1 ч.1 ст. 259 ЦКУ). Диспозитивні строки, навпроти, можуть змінюватися волевиявленням сторін.

         5. За співвідношенням строків між собою та обсягом прав і обов’язків учасників правовідносин визначають строки загальні, проміжні і спеціальні.

Загальні строки визначають строк існування правового зв’язку взагалі.

Окремі строки конкретизують суб’єктивні права та юридичні обов’язки  сторін. Так за договором  підряду можуть встановлюватися строки виконання роботи або її окремих етапів (ч.1 ст.846 ЦКУ).

В доктрині строків ще виділяються строки: початкові, проміжні, кінцеві, максимальні, мінімальні тощо. Самі назви цих строків вказують на який саме момент строків зроблена наголос. Ці строки можуть за собою тягнути спеціальні обов’язки осіб: надати проміжний звіт, сплатити певну суму тощо.

        6.  За можливостями учасників цивільних правовідносин виділяються строки здійснення цивільних прав, строки виконання юридичних обов’язків, строки захисту цивільних прав,:

         Строки здійснення цивільних прав – період в часі, на протязі якого управоможена особа може здійснити певну юридичну можливість і реалізувати належне їй право шляхом заявлення вимог до носія відповідного юридичного обов’язку. Ці строки призначені для забезпечення реального здійснення особами своїх прав та законних інтересів. В межах цих строків виділяють: строки існування права, преклюзивні і гарантійні строки. Вони мають  технічний (зумовлені технічними характеристиками товару) і правовий за наслідками характер і встановлюються виробниками.

Строки існування права – строки дії суб’єктивного цивільного права, що забезпечують надання управоможеним особам певного часу для реалізації їх прав. Інакше це строк протязі якого зберігається правовий зв’язок, а управоможена особа може реалізувати своє право. Наприклад, відповідно до ст. СК, особа може претендувати на її утримання батьками до досягнення повноліття, а якщо навчається по очній формі навчання – до 23 років. Для прийняття спадщини надається шість місяців з моменту її відкриття. З перебігом цього строку право на прийняття спадщини втрачається. Як підкреслюється, преклюзивні строки по суті є санкціями за неналежне здійснення чи нездійснення прав[407]з чим важко погодитися.

Друге не менш важливе призначення – стабілізувати цивільний оборот.

З перебігом цих строків суб’єктивне право припиняється і можливість його реалізації втрачається. Наприклад авторське право діє за загальним правилом на протязі життя автора і 70 років після його смерті для правонаступників (ст. 466 ЦКУ) . Після цього майнові права у них припиняються і переходять до суспільства. Майнові права промислової власності діють за загальним правилом протягом строку чинності охоронного документу.

На права, що є безстроковими (право власності, особисті немайнові права) строки їх здійснення не поширюються.

Найбільш важливими для цивільного обігу є гарантійні строки – періоди часу, на протязі якого виробник товару, виконавець робіт надавач послуг чи  продавець за умови правильної експлуатації товару гарантують його придатність, збереження функціональності, а в разі іншого (виходу з ладу без вини набувача) безкоштовне усунення виявлених недоліків, заміни чи застосування інших встановлених законом, договором чи виробником наслідків. Гарантійні строки встановлені для проданих товарів за договором купівлі-продажу (ч.2 ст.675 ЦКУ і особливо ст. 676), ЗУ “Про захист прав споживачів”, правилами продажі окремих видів товару, наприклад взуття національного та зарубіжного виробництва. Гарантійні строки можуть встановлюватися для переданих речей по договору найма  (ст.768 ЦКУ) чи договору підряду (ст.859-860 ЦКУ).

Різновидом гарантійних строків є строк  служби. Вони мають важливе значення для визначення межі експлуатації речей, особливо у тих випадках коли мова йде про зміну фізичних показників матеріалів (втома металу, зміна хімічних властивостей препаратів тощо). Наприклад для літаків та кораблів встановлюються граничні показники їх експлуатації: кількість годин. Навіть за того, що авіаційний двигун має нормальні експлуатаційні характеристики за межами встановленого граничного часу  роботи він не може в у подальшому використовуватися на літаках.

Строки придатності враховуються при торгівлі продуктами харчування, медичними препаратами тощо. Вони представляють собою строки з перебігом яких товар вважається непридатним для використання за прямим призначенням і не підлягають реалізації.

В торгівлі також використовується строк реалізації – строк на протязі якого товар зберігає певні властивості, а  по їх закінченні переходить у іншу категорію (клас). Це зв’язано, у свою чергу, із такою оцінкою товарів як пересортиця[408]. Так яйця дієтичні Д1 вважаються таким на протязі не більше 5 днів з моменту їх знесення. У подальшому вони переходять у клас Д2 із послідуючою зміною їх ціни. Це саме стосується українського товару – сала. Свіжим вважається сало на протязі доби. Ці строки є критерієм для встановлення цінової політики торговців і за вмілого їх використання допомагають уникнути втрат від нереалізації товару.

 У законодавстві  встановлені  строки зберігання – період на протязі якого зберігач повинен зберігати річ (ч.1 ст.938 ЦКУ).

 При договорі перевезення важливе значення має строк транспортабельності вантажу – період на протязі якого забезпечується безпека перевезення вантажу і незмінність його характеристик.

          Строки виконання юридичних обов’язків – періоди на протязі яких зобов’язані особи повинні виконати свої обов’язки під страхом застосування до них негативних наслідків: заяви претензії, подання позову про примусове виконання обов’язку в натурі і притягнення до цивільно-правової, а часом адміністративної чи кримінальної відповідальності. Здебільше такі строки встановлюються угодою учасників цивільних правовідносин, зокрема сторонами договору. Вони можуть бути встановлені моментом заявлення вимоги  (п2. ч. 5 ст. 261 ЦКУ). У такому разі з моменту заявлення вимоги зобов’язаній стороні надається  пільговий строк – строк для добровільного  виконання заявленої вимоги при виконання юридичного обов’язку.  Сам пільговий строк може бути законний або договірний. Законний  семиденний пільговий строк  встановлено для виконання зобов’язання, строк виконання якого визначено датою заявлення вимоги (ч.2 ст. 165 ЦК УРСР 1963 р.).

Дострокове виконання юридичного обов’язку може бути лише у тому разі коли інше не встановлене договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обігу (ст. 531 ЦКУ). Це зв’язано з тим, що дострокове виконання зобов’язання  призводить до збільшення накладних витрат кредитора: витрати на зберігання, додаткове обслуговування тощо.

         Строки захисту цивільного права – періоди часу, на протязі якого особа, суб’єктивне право чи охоронюваний законом правомірний інтерес якої порушено, має право звернутися за їх захистом до суду, а суд повинен винести правосудне рішення. До таких строків відносяться претензійні строки.

Претензійні строки за своєю природою є процедурними і встановлюються для заявлення вимоги до порушника прав про добровільне виконання юридичного обов’язку і компенсацію втраченого внаслідок порушення. Претензійні строки можуть встановлюватися  договором сторін або звичаями ділового обороту. Вони не конкурують із правом потерпілої особи напряму звернутися за захистом своїх прав до суду, а є обов’язковим атрибутом примирних процедур.

Такі строки характерні здебільше для транспортних зобов’язань. Вони втратили свою обов’язковість оскільки раніше недотримання претензійного строку вело до втрати права на заявлення позову. Тому вони відносились до преклюзивних строків, що суперечить сьогодні принципу самостійного, та вільного здійснення цивільних прав. Тому претензійний порядок не відомий розвинутим правовим системам, зокрема міжнародному комерційному обігу.

Цивільне законодавство оперує такими поняттями як “співрозмірний строк”, “розумний строк”, “негайно”, “момент витребування”, “у будь-який час”, “достроково”, “із запізненням”, “мінімальні”, “максимальні” тощо.  Кожна із таких юридичних категорій  потребує тлумачення. 

Співрозмірний строк – строк який за даної ситуації є достанім для виконання юридичного обов’язку. Він може конкурувати із тлумаченням розумного строку – терміну у який за встановленими нормативами чи звичаями ділового обороту повинен бути виконаний юридичний обов’язок. Розумними слід вважати такий строк за якого  особа, що наділена нормальним, середнім рівнем інтелекту, знаннями і життєвим досвідом,  може адекватно оцінювати ситуацію, моделювати в ній необхідну юридично значиму поведінку.   Термін “негайно” – строк, що збігається з моментом прийняття рішення про підтвердження юридичного обов’язку. Термін “будь-який час” по суті означає альтернативний строк і можливість носія права реалізувати його у найбільш сприятливий для себе строк. Це  також стосується і строку виконання юридичного обов’язку.

 На наш погляд доцільно виділити строки за способом їх обчислення. Суцільні строки обчислюються за певної дати чи події до їх закінчення. Сумарні строки обчислюються лише періодами настання певної події чи передбаченого юридичного факту. Такі строки встановлюються, як правило для обліку граничного часу безпечного функціонування складного обладнання чи його роботи в агресивному середовищі. Наприклад, для авіаційних двигунів та літаків в цілому строк їх нальоту визначається сумарно. Для цього ведуться спеціальні регламенти – записи часу нальоту. Відповідно до нальоту проводяться спеціальні регламентні ремонтні роботи: двохсотгодинні, шестисотгодинні і 1200 годинні. Більш детально ці правила врегульовані авіаційними настановами.

 

Обчислення строків

 

Це питання має важливе практичне значення і безпосередньо визначає період (момент) виникнення, існування і припинення певної правової можливості. На відміну від ЦК УРСР 1963 р. ЦКУ врегулював відносини щодо обчислення строків більш детально. Тому строки обчислюються за встановленими у законі правилами.

Відповідно до ст. 252 ЦКУ строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.  Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В той та інший спосіб визначення строків безпосередньо зв’язаний із визначенням початку перебігу строків. В доктрині цивільного права  це питання вирішене майже  однозначно, що й відображене у ст. 253 ЦКУ. Згідно неї перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано її початок. Такий підхід надає учаснику певних правовідносин можливість їх оцінити, усвідомити правові наслідки для себе, за необхідності отримати консультацію, обдумати свої подальші дії і прийняти виважене рішення. Є тут і технічна сторона – однозначність  застосування цієї норми. Якщо б пристати на концепцію календарної дати то в її межах необхідно буде звертатися до конкретної години, що само по собі створить додаткові складнощі. У той же час віртуальні технології і комп’ютерні правочини надають змогу точно встановити годину їх учинення.

Другий не менш важливий момент при обчисленні строків – визначення закінчення перебігу строку. Своє закріплення це віднайшло у ст.  254 ЦКУ.  Так, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Тобто це за загальним правилом  о 24 годині 31 грудня.

          До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. При тому строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку – знову ж таки о 24 годині.

        Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

        Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

        Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

       У виробничих відносинах застосовується такий строк як декада – 10 днів, починаючи яз першого число кожного місяця і закінчуючи кратним 10: 10, 20, 30. Для лютого – його останній день. Навіть за того, що цей строк не передбачено у законі до його обчислення слід застосувати загальний підхід законодавця і аналогію закону. Тобто закінчення строку, що визначається декадами – останній день декади – 10, 20 і 30 (для місяців які мають 31 день – 31 числа.

Варто відзначити що законодавець враховує особливість життєвого укладу фізичних осіб і  діяльності юридичних осіб.  Якщо для фізичної особи строк закінчується о 24 годині, то для юридичної це визначається її операційними можливостями і належним оформленням господарських операцій, наявністю особи яка від імені юридичної особи уповноважена на учинення певних дій: прийняття в установленому порядку матеріальних цінностей, зачислення коштів на рахунок, видача довідок тощо. Здебільше це зв’язано із робочим днем та його режимом для певних категорій працівників.

Більш детально порядок вчинення дій в останній день строку визначено у ст. 255 ЦКУ. Так, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

      Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

     Якщо припинення строку приходиться на неробочий чи святковий день, то він відповідно переноситься на наступний робочий день.

Строк може обчислюватися  суцільно, а може обчислюватися сумарно. Окрім зазначених вище випадків сумарні строки мають правове значення у трудовому праві.

 

Контрольні питання:

Поняття строку.

Поняття терміну.

Значення строків у цивільному праві.

Види строків у цивільному праві.

Характеристика строків.

Особливість обчислення строків.

Наслідки перебігу строків.