Лекція 18. Об’єкти цивільного права ( Л.В. Красицька, Р.Б.Шишка)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

       

       План:

Загальні положення про об'єкти цивільних прав

Види об’єктів цивільного права.

Особисті немайнові права як об’єкти цивільних прав.

Речі як об’єкти цивільних прав.

Класифікація речей.

Інші об’єкти цивільних прав.

 

Нормативні акти: ЦКУ, ГКУ,  ЗУ «Про суспільну мораль», ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та  реєстрацію обмежень» від 18листопада 2003р. №1255-ІУ //УК. -2004.-№6, Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 р // Урядовий кур’єр, -2004, -№145, Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна», Постанова КМУ від 7 вересня 1993р. №706  Про затвердження Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії,  Порядок  ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затверджене постановою КМУ від 5 липня 2004 р. №830[261], Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 р. №15-93. Цивільний кодекс України: Коментар. – Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Йоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. –Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та. –1949. –144 с. Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная практика. – СПб.: Изд-во «Юридич. центр Пресс», 2002. – 544с.; Магазинер Я.М. Объект права. В кн.: Очерки по гражданскому праву. – Ленинград, 1957. – С.65-78, Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие // Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского; Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права. – М.: Издательство «Статут», 1998. – С.109-160.,Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. – 351с.; 

Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.;

Ключова термінологія: об’єкти цивільних прав,  особисті немайнові права, речі, роботи, послуги, результати творчої діяльності, немайнові права, інформація.

 

1.  Загальні положення про об'єкти цивільних прав

 

Поняття об'єкта цивільних прав є досить дискусійним питанням у цивілістиці, науковий інтерес до якого не зникає дотепер. Насамперед слід зазначити, що в теорії зустрічаються такі поняття як «об'єкт права», «об'єкт цивільно-правового регулювання», «об'єкти цивільних правовідносин», «об'єкти суб'єктивних цивільних прав».

З часів римського приватного права основним  його об’єктом в основному визнавались речі, хоча й визнавались права на речі та деякі особисті немайнові блага й інтереси особи.

У розробленій на початку ХХХ ст. теорії множинності правових об’єктів (Е.Беккер, Дж. Барон) в якості об’єкта розглядались  різноманітні правові явища не лише зовнішнього але і внутрішнього світу людини, в тім числі й сама людина[262]. У висунутій на противагу їй теорії єдиного правового об’єкта (О.Вент, Р.Леонард, Е.Ружен) в якості об’єкта розглядається вже не все різноманіття підкорених людині зовнішніх проявів, а лише її визначену і єдину групу, на яку поширюється дія суб’єктивних прав.

 Йоффе притримувався того, що об’єктом цивільних прав є те, на що спрямоване чи впливає суб’єктивне цивільне право та цивільно-правовий обов’язок. Звідти загальним об’єктом визнавалось фактичне цивільне правовідношення, а спеціальним чи предметом речі та продукти духовної творчості[263]. Пізніше він разом з Я.М.Магазінером прийшов до висновку про доцільність розрізняння матеріального та юридичного об’єктів цивільного право відношення: матеріальний  - як матеріальні рбєкти так і нематеріальні[264]; юридичний дії зобов’язальної особи у відносному правовідношенні чи дії всіх зобов’язальних осіб в абсолютному право відношенні.

Р.О. Халфіна вказувала, що стосується застосування термінів «об'єкт права» і «об'єкт правовідношення, то тут спостерігається зворотне положення: одне і теж поняття позначається двома термінами. Оскільки... суб'єктивне право – завжди елемент правовідношення, поняття «об'єкт права» і  поняття «об'єкт правовідношення» фактично збігаються[265] .

Сенчищев В.І., розглядаючи цю проблему, стверджує, що при вирішенні питання про тотожність понять «об'єкт цивільного правовідношення» і «об'єкт цивільних прав» варто виходити з того, що цивільне правовідношення (як суспільні відносини, врегульовані правом) не може мати як об'єкт свого впливу таке явище, що не є «об'єктом цивільних прав». Отже, в істотній своїй частині зміст понять «об'єкт цивільних прав» і «об'єкт цивільного правовідношення» якщо не є тотожним, то, принаймні, не повинні один одному суперечити стосовно аналізу конкретного цивільного правовідношення, оскільки «щось», що не є об'єктом цивільних прав, мабуть, не може бути об'єктом цивільного правовідношення, і навпаки[266] .

На наш погляд, варто погодитися з В.А. Лапачем, що мабуть, найбільше послідовно цю точку зору в даний час відстоює Є.А. Суханов[267] .  Він відзначає, що об'єктом правового регулювання може бути тільки поведінка людей (їх діяльність), а не самі по собі явища навколишньої дійсності, наприклад, речі чи результати творчої діяльності. Тому вважається, що саме поведінка і складає об'єкт цивільних правовідносин, тоді як речі, інші матеріальні і нематеріальні блага, у свою чергу, складають об'єкт (чи предмет) відповідної поведінки учасників (суб'єктів) правовідносин. На цьому ґрунтуються традиційні спроби розмежування понять «об'єкт цивільного правовідношення» і «об'єкт цивільних прав» (під яким розуміють матеріальні чи нематеріальні блага). Однак, як вважає Є.А. Суханов, такі блага стають об'єктами не тільки прав, але й обов'язків, що у сукупності саме і складають зміст правовідносин. Таким чином, категорія об'єкта цивільних прав збігається  з поняттям об'єкта цивільних правовідносин (або поняття об'єкта цивільних прав варто визнати умовним і дуже неточним). У дійсності поведінку учасників правовідносин неможливо розглядати ізольовано від тих об'єктів, із приводу яких вони здійснюються, тому що така поведінка ніколи не є безпредметною і безцільною[268].  

Проте теорія об’єкта – дії має й негативні сторони. Це стосується того, за такої конструкції  у класичній структурі правовідносин (суб’єкт, об’єкт та зміст) практично об’єкт та зміст правовідносин повинен б співпадати. Іншими словами юридично значима поведінка суб’єкта, що виражається через наявні в нього суб’єктивні права та юридичні обов’язки поглинається по суті об’єктом правовідносин.

Категорія «об'єкт цивільних правовідносин» розглядається найчастіше як елемент цивільних правовідносин взагалі. У юридичній літературі переважає точка зору, що безоб'єктних правовідносин не існує[269]. Хоча в радянській правовій літературі висловлювалася точка зору, що не всі правовідносини мають визначений об'єкт у вигляді конкретної речі, виникла категорія правовідносин, тому не пов'язаних безпосередньо з визначеним об'єктом[270].

Об’єкти цивільного права характеризуються такими основними рисами:

формалізуються цивільним законодавством в якості таких, що проявляється в конструкції  глав 13-15 ЦК України. Крім того окремо об’єкти цивільних права визначені в книзі четвертій ЦКУ. Деякі з об’єктів цивільних прав, зокрема нерухомість формалізована одночасно декількома нормативними актами;

визначаються їх  конститутивні ознаки, що проявляється в визначені у цивільному праві окремих видів об’єктів цивільних прав, зокрема речей, цінних паперів та деяких нематеріальних благ;

визначаються (детермінуються) правові наслідки володіння такими об’єктами. Так у ст. 182 встановлено обов’язок державної реєстрації на окремі об’єкти цивільних прав. Відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦКУ приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. До особи, яка набула право власності на цінний папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч.2 ст. 194 ЦКУ);

встановлені гарантії для суб’єктів. Зокрема відповідно до ч.2 ст. 182 ЦКУ державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати  інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом;

визначені форми  та способи захисту суб’єктивних прав. Так  відповідно до ч.3 ст. 182 ЦКУ відмова у державній реєстрації прав на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду;

встановлені певні обмеження на окремі об’єкти цивільних прав. Так відповідно до ч.3 ст. 180 ЦКУ тварини, що занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.

         Таким чином, під об'єктами цивільних прав слід розуміти матеріальні і нематеріальні блага, що мають свої ознаки або властивості із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини.

Поняття об'єкта цивільних прав не знайшло свого законодавчого закріплення, і є сугубо теоретичним поняттям. Перелік об'єктів цивільних прав закріплений у ст. 177 ЦКУ. До них відносяться речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Аналогічне положення закріплене й у ст. 128 ЦК Російської Федерації: до об'єктів цивільних прав відносяться речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права; роботи і послуги; інформація; результати інтелектуальної діяльності, у тому числі виключні права на них (інтелектуальна власність); нематеріальні блага.

Варто мати на увазі, що об’єкти можуть бути персоніфіковані за їх правовим режимом. Це проявляється у класифікації речей, видах робіт та послуг, результатах творчої діяльності, правах вимог тощо. Правовий режим об’єкта цивільного права зумовлює можливі правовідносини, суб’єктів цивільних правовідносин та правові наслідки. Так, речі, що мають родові ознаки є предметом договорів позики, а речі, що мають індивідуальні ознаки – найму.

За такого підходу буде правильним розрізняти два об’єкти –формалізований, який через вказівку на перне матерівальне чи інше благо визначає модель правовідносин через усереднену поведінку їх суб’єктів та юридичний – юридично значима поведінка суб’єкта.

 

2.  Види об'єктів цивільних прав

  

У юридичній літературі наводиться кілька класифікацій об'єктів цивільних прав. Так, В.А. Лапач[271] всі об'єкти цивільних прав розподіляє між собою за трьома вихідними групами:

майнові блага (майно);

майново-немайнові блага;

пов'язані з особистістю немайнові блага.

До групи майнових благ входять речі, гроші, цінні папери, майнові права. Група майново-немайнових благ складається з робіт і послуг, об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі виключних прав на них, інформації, службової і комерційної таємниці. Третя група утворена нетоварними благами, пов'язаними з особистістю їх носія. До таких благ відносять життя і здоров'я, гідність особистості, особиста недоторканність, ділова репутація тощо.

За критерієм оборотоздатності всі об'єкти цивільних прав підрозділяють на три види:

об'єкти, які обертаються вільно;

об'єкти, які обмежені в обігу;

об'єкти, вилучені з обігу[272] .

Згідно ч.1 ст. 178 ЦКУ об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід’ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ч.2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, вилучених з цивільного  обороту чи обмежених в обороті, встановлюються тільки законом.

     До об’єктів, які обертаються вільно, належать об'єкти, що можуть вільно відчужуватися чи переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим способом.

До обмежених в обороті об'єктів належать об'єкти, встановлені законом, які можна придбати і відчужувати тільки при наявності спеціального дозволу та у спеціально встановленому порядку.  Вилученими з обороту вважаються об'єкти, які не можуть вільно придбатися і відчужуватися та бути об'єктом цивільно-правових угод за участю фізичних і юридичних осіб.  Так, наприклад, постановою КМУ від 7 вересня 1993р. №706 затверджене Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії[273] , що у п.7 передбачає, що дозволи на придбання і зберігання (носіння) газових пістолетів і револьверів і патронів  до них видаються органами внутрішніх справ громадянам, які досягли 18-літнього віку, за винятком окремих категорій осіб, наприклад, тим, хто за станом здоров'я не може володіти засобами самооборони, що підтверджується медичною довідкою, та при наявності у таких осіб висновку (довідки) медичної установи (лікувально-кваліфікаційної комісії) встановленої форми, яка підтверджує, що за станом здоров'я такі особи можуть володіти (користуватися)  спеціальними засобами самооборони, і ознайомлені з порядком їх зберігання (носіння) і застосування.  

                Постановою Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна»[274] затверджений Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України (додаток N 1) і встановлений Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна (додаток N 2). Так, не може знаходитися у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав  на території України зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а  також спортивної зброї і боєприпасів  до  неї,  що  придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова  і  спеціальна  військова  техніка,  ракетно-космічні комплекси, вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва й інші об'єкти.

                За правовим режимом і цільовим призначенням об'єкти цивільних прав поділяють на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати духовної та інтелектуальної діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага[275] .

                Таким чином, можна виділити наступні групи об’єктів цивільних прав:

особисті немайнові права;

речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно;

майнові права;

результати робіт,

послуги;

результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація;

інші матеріальні і нематеріальні блага;

права вимог;

документи.

                Що стосується  речей як об’єктів цивільних прав, то вони є найбільш вживаними   і будуть нами розглянуті далі більш ретельно. Проте варто зауважити, що вони є об’єктами цивільних прав самі по собі (об’єкти права власності), у зв’язку з іншими об’єктами або опосередковано. Так, за договором  будівельного підряду  об’єктом є сама робота та її результат – збудований об’єкт. Послуга з перевезення вантажу полягає у його просторовому переміщенні, а зі зберігання у збереженні речі у належному стані.

Результати робіт та послуги є об’єктами цивільних правовідносин і пов’язані з певною діяльністю суб’єкта. Проте якщо в результаті роботи здебільше отримається матеріальний об’єкт, то в результаті послуги – певний корисний ефект від діяльності послугонадавача. В юридичній літературі наводиться таке визначення “послуги” – це діяльність, яка здійснюється на виконання цивільного обов’язку і не пов’язана зі створенням матеріального блага[276]. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦКУ за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Отже, об’єктом цивільних правовідносин в цьому випадку стають саме юридичні дії.

У подальшому ми розглянемо особливості окремих об’єктів цивільних прав окремо.

               

 3.  Особисті немайнові права як об’єкти  цивільного права 

 

Особисті немайнові права як об’єкти цивільного права відповідно до зміни пріоритетів у правових і соціальних цінностях висунулись на перше місце і стали домінуючими, що власне й підкреслено у ст.1 ЦКУ. Особливістю цих прав є те, що деякі з них одночасно є елементом правоздатності та суб’єктивним правом, одні виникають у момент народження, а інші з досягнення певного віку. Крім того вони стали самостійним предметом позитивного цивільно-правового регулювання[277].

Із введенням у ЦК Книги другої “Особисті немайнові права” Україна зробила реальний крок до гармонізації свого законодавства відповідно до загальноєвропейських стандартів прав людини. Вперше визнано, що ці права є повноцінним предметом цивільно-правового регулювання і мають пріоритет над майновими відносинами. Тепер особисті немайнові права підлягають захисту у приватному порядку, наділені позитивним змістом, що надає їх носіям можливості їх здійснювати шляхом учинення активних дій, а в разі порушення захищати на свій розсуд за допомогою засобів цивільного права.

 Основні концептуальні ідеї  особистих немайнових прав закріплені у  ст. 269 ЦКУ і полягають у тому, що ці права:

належать кожній фізичній особі  від народження або визнання таких прав законом;

ці права не мають економічного змісту;

вони тісно пов’язані із фізичною особою;

ці право є невідчужуваними і фізична особа не може від них відмовитися або бути позбавлена;

ці права особі належать довічно. Проте деякі з них у порядку виключення на підставі чинного рішення суду можуть на певний час припинятися, а то і навіть в установленому законом порядку обмежуватися, чи зменшуватися у своєму обсязі;

вони не є стабільними і на них нема певного стандарту. У процесі становлення людини критерії оцінки своїх прав та можливостей постійно змінюються  і це нормальне явище.

Види особистих немайнових прав передбачені ст.270 ЦКУ, відповідно до якої до них відносяться: право на життя і охорону здоров'я, право на свободу й особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на вільний вибір місця проживання і свободу пересування, право на таємницю листування, телефонних розмов і інші права. Даний перелік, відповідно до п.3 ст.270 ЦКУ не є вичерпаним. 

За цільовою спрямованістю особисті немайнові права   можна класифікувати на:

1) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи. Даним правам присвячена гл.21 ЦКУ.  (До них відносяться: право на життя, право на охорону здоров'я, право на свободу, право на особисту недоторканність, право на родину та ін.)

2) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне існування фізичної особи. Даний спектр прав закріплений гл.22 ЦКУ.  (Серед них такі права як право на ім'я, право на індивідуальність, право на інформацію, право на таємницю кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір роду занять).

Характерною рисою особистих немайнових прав, як уже було відзначено, є їх невід’ємність від носія цих прав. Така невідчужуваність відноситься не тільки до права, але і до самого блага, яке охороняється правом. Звідси, на відміну від майнових прав, особисті немайнові права невідчужувані, а правочини з приводу таких прав виключаються, усяке відчуження і передача цих прав неприпустимі. І це головна особливість особистих немайнових прав, оскільки існування цих прав поза органічним, безпосереднім зв'язком з їхнім носієм, з визначеною особистістю неможливо[278]

Одночасно майнові й особисті немайнові права можуть існувати в межах єдиних правовідносин. Так право інтелектуальної власності становлять  особисті немайнові та (або) майнові права  інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК України та іншими законами. 

Особливими немайновими правами є честь, гідність та ділова репутація. Честь полісемантична за значенням категорія, що полягає в усвідомленні індивідом свого суспільного значення і визнання  цього значення з боку оточуючих. Честь пов’язана з вимогою певної поведінки й способу для підтримання репутації особи або престижу тієї спільноти до якої належить індивід. Окремим проявом честі є офіцерська честь як певна характеристика офіцера, яку він повинен підримувати у службовій та побутовій сфері: бути відповідальним за свої слова і поступки, підтримувати сказане ділом, слідкувати за своїм зовнішнім видом, не допускати неряшливості. В історії певне значення надавалось дворянській честі, купецькій честі тощо. Досить доречною буде й згадка про дівочу честь.

Честь – характеристика особи, що дається їй від суспільства чи певної соціальної групи. Вона може бути частиної офіційної оцінки людини, що відображена в характеристиці, рекомендаційному листі, атестації тощо.

Загалом гідність – поняття моральної свідомості, що відображає уявлення особи про її самоцінність, моральну рівність з іншими. Як категорія етична вона відображає моральне ставлення індивіда до самого себе і суспільства до нього. Іншими словами гідність – самооцінка особистості, яка відображає суб’єктивне сприйняття індивіда себе самим. Як правова категорія гідність включає в себе право людини на повагу, визнання її прав і одночасно передбачає усвідомлення нею обов’язку і відповідальності.

Відмінність честі та гідності полягає у тому, що уявлення про гідність виходить з принципу рівності всіх людей у моральному відношенні, а увявлення про честь диференційоване залежно від їх приналежності до певної соціально-класової, професійної чи іншої спільноти..

 Відповідно до п.13 ст1 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”  ділова репутація -  сукупність підтвердженої інформації про особу, що дозволяє зробити висновок про професійні, управлінські здібності такої особи, її  порядність і відповідність її діяльності вимогам закону.

     

   4.  Речі як об'єкти цивільних прав

 

 Найбільш врегульовану у цивільному праві групу цивільних прав і обов'язків складають речові права. Власне стосовно них і виникло саме цивільне право. Характеризуючи речові права, варто підкреслити що це права на «тілесні» речі, що мають просторові та часові координати.

    Деякий час тема речових прав в цивільному праві була фактично закрита. Речове право розглядалось як застаріла категорія, що для соціалістичних правовідносин не є актуальною. Така негативна оцінка – наслідок відсутності приватної власності та перемоги прибічників заперечення існування речових прав[279].  Якщо речові права – наслідок розвитку інституту приватної власності, зокрема на землю то виникає потреба врегулювання відносин при зіткненні інтересів власників. Якщо в СРСР був диктат державної власності то необхідності в речових правах не було. З реанімацією приватної власності виникла потреба рецепції речових прав.  

Одним з найбільш розповсюджених видів об'єктів цивільних прав є речі.  Вони як такі отримали у цивілістиці визначення першими. Ще римські юристи розробили теорію речей і провели її у цивільному праві. Основні положення  їх розуміння і класифікації речей сприйняті більшістю правових порядків.

З огляду на зазначене вище вони поступилися за значенням особистим немайновим правам, але не втратили своєї меркантильності

У юридичній літературі існує кілька визначень поняття «речі». Зокрема, О.А. Підопригора визначає річ як визначену частину природи, що являє собою деяку цінність для її власника[280]. О.А.Пушкін – предмети зовнішнього матеріального світу в їх природному стані (вода, земля, природні копалини тощо) або предмети, що створені в результаті людської праці (меблі, обяг, будинок тощо)[281]. О.В.Дзера – все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини  і у подальшому приєднується до попереднього тлумачення речі[282]

А.П. Сергєєв відзначає, що речі – це матеріальні предмети зовнішнього навколишнього світу по відношенню до людини. Ними є як предмети матеріальної і духовної культури, тобто продукти людської праці. Сюди відносяться й предмети, що створені самою природою і використовувані людьми у своїй життєдіяльності – земля, корисні копалини, рослини тощо.[283] Досить своєрідно в дусі сприйняття речей у римському приватеному праві їх визначає речі В.А. Лапач – речами в цивільному праві можуть бути ті матеріальні і культурні (інтелектуальні) цінності, що мають вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини. Речами можуть визнаватися предмети природного світу чи результати (продукти) людської діяльності, що беруть участь у товарному обороті. Предмети, вилучені з обороту, скидають із себе «товарну маску», перестаючи тим самим бути речами в цивільно-правовому сенсі[284]. Видається, що таке визначення речі не відображає, на наш погляд, істотну ознаку речі – здатність задовольняти ті чи інші потреби суб'єктів. У зв'язку з цим вилучені з обороту об'єкти є також речами, але вони є об'єктами прав державної власності.

Питання про речі як об'єкт цивільних прав досить дискусійне. Слід зазначити, що Я.М. Магазинер вказував, що об'єктами права є не матеріальні об'єкти, так звані речі, а лише дії у відношенні речей…Люди ж і речі так само не є «елементами» правовідносин, як не є елементами електрики ебонітова паличка і шкіра, тертям яких створюється електрика[285].

Аналізуючи наведене можна визначити ознаки речі як об’єкта цивільних правовідносин:

це матеріальні предмети зовнішнього навколишнього світу (матеріальна субстанція);

вони створені людиною чи мають природне походження;

вони мають товарну форму або цінність для суб’єкта цивільного права; 

мають  споживчу вартість і з приводу яких виникають майнові відносини як предмет цивільного права, а також власне цивільні правовідносини;

з приводу них виникають цивільні правовідносини, чи вони визнані об’єктами цивільного права позитивним законодавством і нема заборон щодо цього;

вони мають просторові та часові координати;

вони формалізовані чинним законодавством, або визначені на рівні етимологічного значення і детермінують поведінку суб’єктів. Поточне законодавство містить легальні визначення значної кількості речей (автомобіль, комплектуючі вироби, зброя тощо) та встановлює до них певні вимоги на загальному та спеціальних рівнях. В інших випадках річ чи майно визначається на рівні загальносприйнятих термінологічних визначень.

Згідно ст. 179 ЦКУ річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Частина 1 ст. 180 ЦКУ правовий режим речі поширює також на тварин, крім випадків, встановлених законом. Проте окремі, юридично, економічно чи соціально значимі речі мають інституційні визначення на загальному  та спеціальному рівнях (нерухомість, майновий комплекс чи інституційному рівні. Так ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що до наземними транспортними  засобами є пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку в органах Державної автомобільної інспекції МВС України та /або допущені до дорожнього руху, а також вввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані у інших країнах. ЗУ  «Про розвиток автомобільної промисловості України»[286] дає визначення автомобіль – наземний транспортний засіб, що класифікується згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності за товарними позиціями 8702, 8703, 8704; мотоцикл - наземний транспортний засіб, що класифікується згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності за товарними позиціями 8711; кузов (кабіна) автомобіля – каркасна конструкція, призначена для монтажу на ній складових компонентів автомобіля, а також розміщення робочого місця водія та місць пасажирів або вантажу; шассі (рама) автомобіля рамної конструкції – певна частина автомобіля, на яку згідно з конструкцією встановлюються комплектуючі вироби, вузли та агрегати. Варто зауважити, що речі в цивільному праві характеризуються своєю функціональність (призначенням) –здатністю задовольняти потреби людини, товарністю (вимогами щодо речі, які визначаються стандартами, технічними умовами чи зразками), допустимістю до цивільного обороту (загальний чи спеціальний порядок), походженням (національні, експортні), звязком з іншими речами та іншими формальними вимогами. Такі формальні вимоги щодо речей-товарів встановлені згаданою вище Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД).

Принагідно зазначимо, що речі є об’єктами цивільного права у тому разі коли вони певним чином визначені і мають просторові, часові чи правові координати. Просторові означають знаходження речі в просторі із прив’язкою до нерухомих речей. Часові здебільшого визначають строк природності речі поза якими вона втрачає свої споживчі властивості і не може бути застосована за своїм безпосереднім призначенням. Це стосується лікарських препаратів. Правові координати є абстрактними і визначають вимоги до речі за наявності яких вона може бути введена у цивільний обіг. Так якщо будівля не відповідає встановленим імперативно “Будівельним нормам та правилам” вона не може бути прийнята  і введена в експлуатацію.

Це стосується продуктів харчування, стосовно який визначені санітарні вимоги. Введення імперативних вимог до речей зумовлене необхідністю забезпечення безпеки людини.

На підставі наведеного слід зазначити, що речі як об’єкти цивільних права мають певні ознаки та характеристики: мати споживчу вартість – бути необхідними для використання у побутовій підприємницткій чи іншій діяльності, утилітарності – задовольняти потреби суб’єкта, аксіологічності – мати цінність, що формується у співівідношенні дефіцитності речі та нагальності потреби у ній (матеріалістичний аспект) чи відображати певний стан людини і навіювати певні переживання чи спогади (особистий аспект), просторовий – мати певні просторові координати і прив’язку до місця їх перебування;  мати виміри існування – фізико-хімічні та інші властивості.

    

     5.  Класифікація речей.

 

Класифікація речей слугує для визначення їх правового режиму, допустимості і специфіки юридично значимої поведінки учасників тих чи інших правовідносинах. Так речі, що визначені родовими ознаками при необхідності користування ними невласникамит зумовлюють таку правову форму як договір  позички, а індивідуально-визначені речі – договір найму. Як вже зазначалось основні її компоненти розроблені ще римськими юристами. У новому ЦК  класифікація речей отримала свою формалізацію. Так і ньому виділяються:

Речі нерухомі та рухомі[287].  Відповідно до ст. 181 ЦКУ до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. В більшості  право власності на рухомі речі підлягає реєстрації.

Для віднесення речей до рухомих чи до нерухомих вживаються такі критерії: матеріальний – ступінь зв’язку речі із землею та юридичний – формальне віднесення законом даної речі до нерухомої. Хоча й транспортні засоби жорстко “не прив’язані” до землі вони законом віднесені до нерухомих речей.

В п.7 ст.2 ЗУ “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” формалізоване рухоме майно – окрема рухома річ, сукупність рухомих речей, гроші, валютні цінності, цінні папери, а також майнові права та обов’язки.

 Цивільне законодавство передбачає особливий правовий режим нерухомих речей. Так, відповідно до ст. 657 ЦКУ договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Відповідно до ст. 182 ЦКУ право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. На сьогодні діє Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5[288].

Особливим видом нерухомого майна є земля. Згідно ст. 18 ЗК України[289] до земель України відносяться всі землі в межах її території, у тому числі острова і землі,  зайняті водяними об'єктами. Громадяни України здобувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі з земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) приналежної їм частки (паю).

    Землі сільськогосподарського призначення, прийняті в спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства підлягають відчуженню протягом одного року.

    На період до 1 січня 2010 року громадяни і юридичні особи можуть здобувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у випадку спадкування земельних ділянок за законом. До 1 січня 2005 року забороняється внесення права на земельну частку (пай) у статутні фонди господарських товариств.

Громадяни і юридичні особи, що мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства й іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України – власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2005 року чи продавати іншим способом відчужувати приналежні їм земельні ділянки і земельні частки (паї), крім міни, передачі їхній у спадщину і при вилученні земель для суспільних нестатків.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі без шкоди їх господарському призначенню. Як правило  свобода приналежності таких речей та вимоги щодо її формалізації значно більша ніж стосовно нерухомості. Проте стосовно окремих  рухомих речей теж встановлено реєстраційний порядок: мисливська та спортивна зброя, засоби самооборони, сильнодіючі лікарські препарати.

Речі, що вилучені з цивільного обороту, обмежені у цивільному обороті та не вилучені з цивільного обороту (вільно обертаються у цивільному обороті). Оборотоздатними є речі, що можуть переходити від однієї особи до іншої за  правочинами (договорами), правонаступництва у тім числі при спадкуванні чи реорганізації юридичної особи.

Вилученими з цивільного обороту є речі, що можуть належати лише суверенам: українського народу (земля, надра, води та інші природні ресурси) та держави Україна (майно, що не підлягає приватизації і використовується для охорони стратегічних інтересів України. Це зброя армійських зразків, спеціальні канали урядового та міждержавного зв’язку тощо. Зокрема Постановою Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна”[290]  від 17 червня 1991р. затверджено перелік майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань та юридичних осіб інших держав на території України.

Обмеженими у цивільному обороті є речі право власності на які набувається лише певними особами у спеціальному дозвільному, а не загальному порядку. Тою ж Постановою Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна”   затверджено Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, що містяться у додатках №1 і №2.  

У спеціальному порядку громадянами може бути придбано мисливська зброя, наркомісткі, сильнодіючі та отруйні лікарські препарати тощо.

Крім того останнім часом появилась підстава для виділення кваліфікованих речей, тобто таких володіння та використання яких можливе лише за наявності спеціального дозволу чим преюдиції. Так, відповідно до ч. 21.3 ЗУ „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів”[291] від 1 липня 2004 р. при використанні транспортного засобу у дорожньому русі особа. Яка керує ним, зобов’язана мати при собі страховий поліс  (сертифікат), Стаховий поліс пред’являється посадовим особам органів, що уповноважені здійснювати контроль за наявністю чинних договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів під час їх експлуатації на дорожній мережі України: підрозділами Державтоінспекції МВС України, а  при перетинанні державного кордону України – органами Державної прикордонної служби України. Більш того, за ст. 21.1. зазначеного закону забороняється експлуатація транспортного засобу на території України без поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката)  обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні, з уповноваженою організацією з с трахування цивільно-правової відповідальності якої МТСБУ[292] уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Для транспортних засобів обов’язкові вимоги проходження технічного огляду та наявності технічного талону. Для інших речей, особливо вимірювальної та контрольної апаратури обов’язкова їх повірка та атестація в органах Метрології.

Звичайно, що мова йде про речі, що визначені індивідуальними ознаками.

Не вилученими із цивільного обороту є речі, що вільно обертаються на організованому та не організованому ринках. Іншими словами, до таких речей відносяться всі ті, стосовно яких чинним законодавством не встановлено спеціальних вимог допуску їх до цивільного обороту чи обмежень за суб’єктним складом.

Речі подільні та неподільні. Відповідно до ст. 183 ЦКУ подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Подільними речами є, зокрема, продукти харчування, паливо тощо. Важливе значення саме ця класифікація речей має, коли мова йде про поділ спільної власності, особливо спільної сумісної власності подружжя. Цивільне право неподільними речами вважає не тільки поодинокі речі (телевізор, автомобіль), а й сукупність речей, значення яких обумовлено саме їх множинністю, наприклад, меблевий гарнітур.

 Речі, визначені індивідуальними або родовими  ознаками. Згідно зі ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Індивідуальні ознаки за походженням можуть бути:

виробничими – отриманими у процесі створення речі чи її прив’язки до нерухомості ( номер двигуна та шасі автомобіля, тип кузова);

реєстраційними – наданими у процесі державною чи іншої реєстрації (державний реєстраційний номер);

експлуатаційними – отриманими у процесі експлуатації речі (подряпина на правому крилі);

випадковими – отриманими  від інших юридичних фактів. Для деяких речей це можуть бути ознаки, що набуті при тюнінгу (спойлери).

Крім того розрізняють індивідуальні речі:

єдині у своєму роді (унікальні):

відрізняються від інших декількома ознаками;

виділені із загальної маси речей даного роду (картопля, що знаходиться у відсіку 5 овочесховища №2 як посадковий матеріал).

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою, наприклад, паливо, зерно тощо. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Така класифікація впливає на вид можливих правовідносин. Так, предметом договору позики відповідно до ст. 1046 ЦКУ можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, а предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками (ч.1 ст. 760 ЦКУ).

Речі споживні та неспоживні. Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (ст. 185 ЦКУ). Саме неспоживні речі стають предметом договору найму (оренди), бо після їх використання вони підлягають поверненню власнику.

Речі подільні і неподільні. Так подільними є речі, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого призначення. Такими є майже всі продукти харчування. Навпроти, неподільними є речі, які про поділі втрачають своє цільове призначення (ст. 184 ЦКУ).

Така класифікація має правове значення особливо при поділі спільної власності, розділі майна юридичної особи при реорганізації, поділі майна між спадкоємцями. При неможливості виділити частку майна у натурі, учаснику що виділяється присуджується грошова компенсація (ст. 367 ЦК України).

Неподільність може бути фізична та юридична – визначений індивідуальний режим для даної речі чи сукупності речей: тематичні колекції, унікальні столові сервізи, меблеві ансамблі чи ансамблі одягу. У разівідділення  з такої сукупності речей хоча б однієї вони втрачають свою цінність.

Головна річ і приналежність  Згідно зі ст. 186 ЦКУ річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, Г.Ф.Шершеневич зазначав, що приналежності будинків складають ті прикраси, які не можливо відділити від споруди без її ушкодження: мармурні, червоного дерева та іншого роду підлоги, ...каміни, вбудовані дзеркала...Далі він підкреслював, що цінність не має значення, так, дешева картина, вставлена в дорогу раму, все ж таки по відношенню до останньої буде головною річчю[293]

 Складові частини речі та складні речі. Складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню (ст. 187 ЦКУ).

Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ). Правочин, вчинений щодо складної речі, поширюється на всі її складові частини, якщо інше не встановлено договором (ст. 188 ЦКУ). Так, складною річчю є бібліотека.

Продукція, плоди та доходи. Згідно зі ст. 189 ЦКУ продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ч.1 ст. 390 ЦКУ власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Майно.  Майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. З поняттям “майно” зустрічаємося в цивільних правовідносинах як синонім поняття “річ”, в деяких правовідносинах мова йде про сукупність речей, об’єднаних якимось цільовим призначенням або належністю до конкретної особи, наприклад, майно подружжя, спадкове майно.

Підприємство як єдиний майновий комплекс. Новий ЦКУ розглядає підприємство і як об’єкт права. Підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших право чинів (ст. 191 ЦКУ).

Гроші (грошові кошти)[294]. Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦКУ). Це об’єкти особливого призначення і розглядаються нами окремо.

 Валютні цінності. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Так, Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року №15-93[295] у ст. 1 до валютних цінностей відносить валюту України, іноземну валюту, монетарні метали. Валютою України є грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. До валютних цінностей належать також кошти на рахунках, у вкладах у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені у валюті України. Іноземною валютою є відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної  іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України, а також зазначені вище платіжні та інші документи, виражені в іноземній валюті або монетарних металах. Монетарними металами вважаються золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів. 

За режимом можна виділили речі зі звичаєвим та особливим правовим режимом. До речей з особливим режимом відносяться тварини. На тварини поширюється правовий режим речі, крім випадків встановлених законом (ч.1 ст.180 ЦКУ).

Особливість правового режиму тварин проявляється у правилах поводження з ними, що встановлюється спеціальним законом. Так не допускається жорстоке поводження з тваринами. А тварини, що занесені до Червоної книги України можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадку та порядку, що встановлюються законом.

У сімейному праві виділяються індивідуальні речі, що належать лише окремому члену сім’ї.

За економічною ознакою можна виділити засоби виробництва і предмети споживання. У свою чергу засоби виробництва поділяються на основні та засоби в обороті. До основних засобів виробництва відносяться такі матеріально-речеві цінності, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу і свою ціну на вартість створюваним на їх основі матеріальних цінностей переноситься частинами. До них відносяться споруди, будівлі, машини, устаткування, засоби транспорту, зв’язку тощо.

До засобів в обороті відносяться предмети строком служби менше одного року незалежно від їх вартості та предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на одиницю по ціні придбання  незалежно від строку служби.

Втім особливого юридичного значення такий поділ не має. Здебільше це враховується при обліку таких речей. Такі речі проявляють свої юридичні ознаки через інші класифікаційні групи у тім числі й виключний правовий режим.

В цивільного обороті є й інші критерію поділу речей як товару. Так яйце дієтичне має певні градації: до 5 діб – яйце Д1., після – Д.2. Речі поділяються по сортності, походженню ( вітчизняні чи імпортні) тощо.

На підставі наведеного очевидно, що класифікація печей здійснюється на загально-цивілістичному рівні та спеціальному.

 

  6.   Інші об’єкти цивільних прав  

 

До інших об’єктів цивільних прав, що вказані у ст.  179 ЦКУ відносяться майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нема матеріальні блага. Оскільки деяким з них присвячені окремі лекції, ми розглянемо лише ті, які спеціально не розкриваються.

Майнові права як об’єкт цивільного права лише згадуються у ст. 179 ЦКУ і подальшого свого розвитку і позитивного  змісту, на жаль, не отримали. Між тим вони все більше стають об’єктом правовідносин: прав інтелектуальної власності, корпоративного права, заставного права тощо.

Сутність цих прав полягає у можливості здійснити самостійно або вимагати від зобов’язаних осіб дій майнового характеру.

Під майновими правами в юридичній літературі визнаються: права, що прямо або опосередкова пов’язані з речами[296] чи майном[297]; майнові права, об’єктом володіння яких є майно, тобто речі та чужі дії[298]; права які мають своїм об’єктом різноманітні мінові цінності[299]; права, здатні передаватися від однієї особи до іншої, і які при цьому мають об’єктивну цінність, здебільше грошову оцінку[300].

Майнові права інтелектуальної власності полягають у можливості автора або іншого володільця цих прав самому використовувати переваги результату творчої діяльності у своїй підприємницькій діяльності, надати таке право іншим особам, чи заборонити використання, а також інші правомочності.

Корпоративні майнові права полягають у  праві отримання від внеску доходу (процентів чи дивідендів), передати свою частку у господарському товаристві у встановленому порядку іншій особі. Господарське товариство має право прийняти рішення про викуп майнових прав його учасника.

Заставоутримувач праві вимагати реалізації заставленого майна і задоволення за рахунок вирученої від продажу суми своїх майнових вимог до кредитора заставодавця.

Але найбільше це проявляється у майнових правах на чужі речі і зокрема сервітутах (праві обмеженого користування чужою річчю), емфітевзисі та суперфіцію.

Результати робіт – матеріалізовані у результаті людської праці, що можуть проявлятися у створенні нової речі (побудова будинку, пошив костюму), відновленні  функціонального призначення речі (ремонт), наданні їй нових властивостей (реконструкція),  зовнішнього виду і кращих характеристик (тюнінг). При роботі, по суті є два об’єкти правовідносин: сама робота – підхід до її організації, послідовність та технологія  виконання, професіоналізм підходу, дотримання встановлених норм та правил: та її результат.

Послуга – дії чи діяльність, що не має матеріалізованого результату, а проявляється у іншому корисному ефекті: збереження речі, переміщення речі чи пасажира на певну відстань. Послуга характеризується такими властивостями як:

не зв’язаність із речами як результатом її надання;

нематеріальність  отриманого результату;

невіддільність результату послуги від діяльності послугонадавача;

есклюзивність;

гарантованість досягнення результату;

співпадання в часі надання та споживання послуги.

Самі послуги мають свої різновиди:фінансові, агентські тощо. Так п.5 ст1 ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” до фінансової послуги відніс операції з фінансовими ативами, які здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Розрізняють послуги у широкому сенсі і у вузькому. У широкому сенсі полуги – діяльність з обслуговування потреб фізичних чи юридичних осіб.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності є підставами виникнення цивільних та інших прав, а також деяких інших прав при кваліфікації декваліфікації, правовій охороні. Результати творчої діяльності мають свою формалізацію і є нематеріальними об’єктами: ідеями, рішеннями, образами, виконавською діяльністю тощо.  Ними неможливо володіти фізично як речами. Здебільше об’єктами є майнові права на результати творчої діяльності.

Права вимог – особливий об’єкт цивільних прав, що базується на індивідуальному правовому становищі суб’єкта  чи зобов’язальному праві. Варто відмітити, що цей напрям в науці цивільного права ще мало досліджений. Проте права вимог все більш частіше стають реальністю.

До прав вимог, що засновані на індивідуальному правовому становищі суб’єкта слід віднести обов’язки держави перед особистістю та зокрема перед громадянином, обов’язки члена сім’ї. У своїй зворотній проекції вони виступають правами вимог управоможених осіб: забезпечити належний рівень захищеності та забезпеченості, виховувати та утримувати дітей, утримувати батьків тощо. 

Інформація[301] як об’єкт цивільних правовідносин є теж нематеріальною, і є такою постільки поскільки має певну цінність. Проте варто розрізняти саму інформацію як об’єкти цивільного права та її режим.

Інформаційні відносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема ЗУ “Про інформацію”, ЗУ “Про науково-технічну інформацію”, ЗУ “Про рекламу”. Більш детально інформація як об’єкт цивільних прав буде розглянута спеціально.

 Документи в умовах ринкової економіки як носії певної інформації чи прав теж стають об’єктом цивільних відносин зокрема в депозитарній діяльності, доказуванні тощо. Вважаємо, що  ця проблема є досить актуальною і заслуговує вирішення в законі. Документ має тоді правове значення коли він може бути індивідуалізований стосовно особи яка його склала. Якщо таку індивідуалізацію провести неможливо то такий документ не може стати об’єктом цивільних прав.

Документ, що виходить від фізичної особи повинен посвідчуватися її підписом, а документ юридичної особи посвідчується її печаткою, штампом, вихідним номером. Без цих реквізитів документ не може визнаватися об’єктом у цивільних прав.

Здебільше документи мають субсидіарне значення і посвідчують приналежність прав чи причетність до певних юридичних фактів. Проте вони можуть мати і самостійне правове значення: бути об’єктом депозитарної діяльності тощо.

В позитивному праві розрізняють[302]:

електронні документи – сертифікати, що були сформовані акредитованим центром, електронний реєстр сертифікатів, електронні документи на підставі яких були сформовані, скасовані, блоковані та поновлені сертифікати підписувачів (якщо такий спосіб передбачений регламентом роботи акредитованого центру) список відкликаних сертифікатів;

документи на папері – договори на підстві яких підписувачам надавались послуги електронного цифрового підпису, оригінали документів, що посвідчують фізичних та юридичних осіб – підписувачів, оригінали документів, на підставі яких були сформовані, скасовані. Блоковані та поновлені сертифікати підписувачів, або засвідчені в установленому порядку їх копії, а також засвідчені в установленому порядку копії рішень (ухвал) судів щодо відшкодування збитків, понесених внаслідок неналежного виконання акредитованим центром своїх обов’язків.

З розвитком суспільства техніки і технологій коло об’єктів цивільного права постійно розширюється.

 

     Контрольні питання:

Поняття та ознаки об’єкта цивільних прав.

Об’єкт цивільних прав та предмет цивільного права.

   Види об’єктів цивільних прав.

   Немайнові права як об’єкти цивільних прав.

   Поняття  та ознаки речей як об’єктів цивільних прав.

   Класифікація речей та її правове значення.

   Майнові комплекси. Підприємство як об’єкт цивільних прав.

   Майнові права як об’єкти цивільних прав.

   Результати робіт як об’єкти цивільних прав.

Послуга як об’єкт цивільних прав.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об’єкти цивільних прав.

Права вимог як об’єкти цивільних прав.

 Документи як об’єкти цивільних прав