Лекція 16.  Об’єднання фізичних осіб як юридичні особи (Мандрика Л.М.)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

 

План:

Поняття об’єднання громадян та їх значення.

Види об’єднань громадян і їх місце в системі юридичних осіб.

Право та дієздатність об’єднань громадян.

Політичні партії як юридичні особи.

Професійні спілки як юридичні особи.

Інші об’єднання громадян.

 

Нормативні акти: Конституція України, ЦКУ, ЗУ „Про об'єднання громадян”, ЗУ „Про політичні партії в Україні”, ЗУ „Про професійних творчих працівників і творчі спілки ”, ЗУ „Про професійні спілки, їх права та гарантіях діяльності”, ЗУ „Про свободу совісті та релігійні організації”, ЗУ „Про благодійність та благодійні організації”, ЗУ „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом”, Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затв. Постановою КМУ №140 від 26.02.1993., Положення про Єдиний державний реєстр об'єднань громадян та благочинних організацій, затв. Наказом Міністерства юстиції №66/5 від 14.12.1998, Рішення Конституційного Суду України по справі з конституційного подання народних депутатів України і Уповноваженого ВР України з прав людини відносно відповідності Конституції України статей 8, 11, 16 ЗУ „Про професійні спілки, їх права та гарантіях діяльності” від 18.10.2000. №11-рп/2000, Статут Комуністичної  партії України. Затв. І з’їздом КПУ 19.06.1993г. із зм. і доп. на 12.05.1995г. – К., „Комуніст”, 1996. – 64с., Статут Всеукраїнського об'єднання „Батьківщина”. Затверджений установчим з’їздом політичної партії „ВО Батьківщина” 9.07.1999р. Зареєстрований Міністерством юстиції України 16. 09. 1999р. – К., 2001р.

Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література:   Грешников И.П. Субъекты гражданского права: юридическое лицо в праве и законодательстве. – С.Пб: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 331с., Кашковский А.П. „Правоспособность организации в сфере выбора видов деятельности” // «Юрист». - №10. – 2001, Соловьев А.Н. Право собственности профессиональных союзов Украины.: Монография Х.,ИД «Райдер» 2003. – 208с., Тонусян Г., Викулин А. Исключительная правоспособность банка // Хозяйство и право. – 1999- №5.С.58-63, 

 Гражданское право Украины.: В 2-х частях. Часть 1 / Под ред. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленка. – Х.: Университет внутр. дел; «Основа», 1996. – 440с., Гражданское право: В 2 т. Том 1: Учебник. / Отв. ред. проф. Е.А. Суханов. – 2-е изд., перераб. и дополненное. – М.; Изд-во БЕК, 1998. – 816с.,   Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб.  - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключові слова: юридична особа, об'єднання громадян, політична партія, професійна спілка, творча спілка, релігійна організація, благодійна організація, спеціальна (цільова) правосуб’єктність, державна реєстрація.

 

1. Поняття об'єднання громадян та їх значення

 

Об'єднання громадян як суб’єкти цивільного права займають окреме місце в системі юридичних осіб. Це пояснюється рядом чинників, які витікають з їх сутності, призначення та ролі, яку вони відіграють у суспільному житті. Загальновідомо, що фізичним особам захищати і відстоювати свої права та інтереси легше згуртовано, і будучи організованими та координуючи власні дії вони простіше і з меншими зусиллями досягають поставлених цілей. Подібні об'єднання можуть бути тимчасовими, стихійними, з низьким рівнем організованості, і виникати для вирішення одиничних, ситуативних проблем, але зовсім інший результат дає створення та активна діяльність постійно діючих утворень, котрі при забезпеченій нормативній основі діяльності є високоорганізованими і мають сформовані цілі та шляхи їх досягнення.

В даному випадку і йдеться про об'єднання громадян, які є основним видом організацій, котрі створюються та діють для захисту, відстоювання законних прав та інтересів їх членів і учасників[241]. Щоправда, варто визнати, що саме поняття „об'єднання громадян” є дещо невдалим та не відповідаючим вимогам сучасного цивільного законодавства. Справа в тому, що воно перекочувало ще з радянського законодавства, де поняття „громадянин” було більш значимим та вагомим ніж поняття „людина”, що піддається суворій критиці в цивілістичній літературі[242]. Навіть у главі 2 тогочасного ЦК УРСР для визначення правового становища людини як учасника цивільних прав та обов’язків використовувався не термін „фізична особа”, а „громадянин”.

Прийняття 16.01.2003р. ЦК України дає підстави використовувати поняття „об'єднання фізичних осіб”. Це пояснюється передусім тим, що учасниками, а іноді і засновниками цієї категорії юридичних осіб можуть бути не лише громадяни України, але й громадяни іноземних держав, особи без громадянства, підтвердженням чому є ст. 11 ЗУ „Про об'єднання громадян”. Винятком з цього правила є політичні партії, засновниками, членами та спонсорами яких у відповідності з ЗУ „Про політичні партії в Україні” можуть бути виключно громадяни України. Крім цього, слід зазначити, що термін „громадянин” в більшій мірі властивий конституційному праву і слугує для вираження приналежності фізичної особи до тієї чи іншої держави та існуючих правовідносин з нею, тоді як для цивільного права він не грає суттєвої ролі. У цій галузі застосовується поняття „фізична особа” якою у відповідності зі ст. 24 ЦК України вважається людина як учасник цивільних відносин, і застосовується для визначення правового становища всіх людей, незалежно від їх громадянства.

У зв’язку з наведеними обставинами, для позначення цього виду утворень більш правильно було б використовувати поняття „об'єднання фізичних осіб”. Але зважаючи на нормативну дефініцію, яка, безумовно, потребує вдосконалення, і враховуючи волю законодавця,  на перехідному періоду переосмислення категоріального апарату все ж таки користуватимемося поняттям „об'єднання громадян”, яке стало загальновживаним у повсякденній діяльності.

Законодавче визначення цих суб’єктів вказує на мету їх створення та діяльності. Нею є спільна реалізація фізичними особами своїх прав та свобод. Причому варто зауважити, що об'єднання громадян можуть створюватися та діяти виключно для реалізації законних прав та свобод, які не перечать гуманістичним та демократичним засадам Права, його принципам, Конституції України та інших нормативних актів, і не порушують прав та свобод інших суб’єктів. Це можуть бути політичні, економічні, соціальні, трудові, культурні, вікові, спортивні та інші права та інтереси.

Мотивом, який стимулює створення об'єднань громадян є спільність, єдність потреб та інтересів людей, які потребують відстоювання і реалізації, і для досягнення вказаних цілей люди об'єднуючись особисто та об’єднуючи майно створюють організацію. Саме в цьому полягає основне значення об'єднань громадян.

Таким чином об'єднанням фізичних осіб слід визнавати юридичні особи, які ґрунтуючись на спільності потреб та інтересів створюються і функціонують для відстоювання фізичними особами своїх законних прав і свобод.

 

2. Види об'єднань громадян і їх місце в системі юридичних осіб

 

Даючи класифікаційну характеристику об'єднанням громадян, передусім варто визначитися з їх приналежністю серед суб’єктів цивільних прав. Не може викликати заперечень твердження про їх належність до юридичних осіб. На це вказує відповідність рис цих організацій законодавчо встановленим ознакам юридичних осіб.

Так, вони володіють майновою відокремленістю від своїх членів та засновників, інших юридичних осіб. Це проявляється в визнанні об'єднання громадян єдиним та самостійним власником приналежного йому майна, обліку та відображенні майна на балансі. Характерною особливістю майнової відокремленості всіх об'єднань громадян є те, що їх засновники та учасники передаючи організації майнові права взамін не отримують ні речових, ні зобов’язальних прав. Цим суб’єктам властива організаційна єдність, так як у них створюються та діють органи управління (правління, дирекція, ревізійна комісія, ін.), з поміж яких найбільші повноваження мають загальні збори учасників об'єднання, мають визначену мету створення та функціонування.              Об'єднання громадян виступають в цивільному обігу під власним найменуванням, яке в якості обов’язкового компонента вказується у його статутних документах (ч.1 ст. 13 ЗУ „Про об'єднання громадян), що теж відповідає ознаці юридичної особи. На це ж вказує можливість об'єднань громадян бути позивачами та відповідачами в судових інстанціях. Ще однією важливою ознакою юридичної особи є публічність появи та припинення її діяльності. З приводу цього ч. 3 ст. 14 ЗУ „Про об'єднання громадян” говорить, що об'єднання набуває становища юридичної особи,  а отже і правосуб’єктності   у разі його реєстрації, яка є обов’язковою.

Визначаючи місце об’єднань громадян у системі юридичних осіб, слід відзначити, що вони є юридичними особами приватного права, оскільки створюються на підставі установчих документів, що відповідає класифікаційному критерієві, передбаченому у ч.2 ст.81 ЦК України. Окрім цього, аргументом висунутого твердження є те, що будь-який вид об’єднань громадян створюється та діє для відстоювання, захисту та реалізації законних прав та інтересів обмеженого кола осіб. При цьому немає значення велика кількість учасників та засновників суб’єкта (кількість членів політичних партій чи професійних спілок можуть сягати мільйонів), так як незалежно від чисельного складу така організація покликана відстоювати лише їхні інтереси, не беручи до уваги, а іноді і відкрито ігноруючи інтереси інших осіб-неучасників.

Підпадаючи під ознаки ч.2 ст.83 ЦК України, об’єднання громадян за організаційно-правовою формою є товариствами, оскільки створюються шляхом об’єднання осіб (фізичних осіб) які мають право участі у товариствах. Щоправда, в об’єднаннях громадян право участі носить специфічний характер.

Продовжуючи характеристику відзначимо, що об’єднання громадян є непідприємницькими товариствами, оскільки мета їх створення та діяльності не переслідує отримання прибутку для наступного його розподілу між учасниками. Будь-який з цих суб’єктів переслідує конкретну мету – спільну реалізацію громадянами своїх прав і свобод, що відповідає легальному визначенню поняття об’єднань громадян. Проте не виключена можливість створення об’єднань громадян, які мають на меті отримання прибутку, але діяльність таких суб’єктів входить в поле правової регламентації діяльності суб’єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, класифікаційні критерії юридичних осіб, які передбачені ЦК України, дозволяють розглядати об'єднання громадян в якості різновиду непідприємницьких товариств як юридичних осіб приватного права.

Переходячи безпосередньо до розгляду видів об'єднань громадян, у ч.2 ст.1 ЗУ „Про об'єднання громадян” вказується, що незалежно від назви, об'єднання громадян визнається політичною партією або громадською організацією. Саме це і є першим формальним критерієм поділу цих суб’єктів. Громадськими організаціями ст. 3 цього ж нормативного акту визнає об'єднання громадян, які створюються для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Найбільш розповсюдженими видами громадських організацій є: професійні та творчі спілки, спортивні товариства, дитячі, юнацькі та молодіжні організації, ін.

Згідно з ст. 2 ЗУ „Про політичні партії в Україні” політичною партією визнається зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян та бере участь у виборах та інших політичних заходах. На нашу думку, в якості підстави такого дихотомічного поділу об'єднань громадян законодавець використав роль та значення діяльності об'єднань для суспільства та держави, специфіку інтересів осіб, а також рівень можливості отримання владних повноважень. Однозначним є те, що в порівнянні з іншими об'єднаннями громадян політичні партії піддаються більшим обмеженням та контролю в питаннях набуття та реалізації права власності, членства, виникнення, здійснення і припинення діяльності.

Наступним класифікаційним критерієм поділу цього виду юридичних осіб є масштаб діяльності об'єднання. Масштаб діяльності (місцевий (регіональний), всеукраїнський та міжнародний), впливає на визначення статусу об'єднання громадян. Так, у відповідності з ст. 9 ЗУ „Про об'єднання громадян” місцевими об'єднаннями є ті, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи регіону. Всеукраїнськими визнаються об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей. Діяльність міжнародних організацій поширюється на територію всієї України і хоча б однієї іншої держави. Цей критерій поділу тісно пов’язаний з попереднім. Це виявляється в тім, що будь-яка з громадських організацій може створюватися та діяти як з місцевим, так і з всеукраїнським і міжнародним статусом. Натомість для політичних партій встановлена вимога – ч.2 ст. 3 ЗУ „Про політичні партії в Україні” передбачає можливість їх створення та діяльність тільки з всеукраїнським статусом.

У залежності від організаційної структури, об'єднання громадян можна поділити на прості (одноланкові) та складні (багатоланкові). Перші характеризуються тим, що у своєму складі не мають структурних утворень та відгалужень, і діють як унітарні юридичні особи. Складним об'єднанням характерна наявність значної кількості ланок, які входять у її організаційну структуру, кількість яких у деяких видів об'єднань може прирівнюватися до кількості адміністративно-територіальних утворень держави Україна. Якщо будь-який із видів громадських організацій може бути як простим так і складним, то політичні партії в силу їх територіального статусу можуть бути тільки багатоланковими (складними).

Стаття 10 ЗУ „Про об'єднання громадян” передбачає можливість створення спілок об'єднань громадян, котрі утворюються на добровільних засадах. Це можуть бути блоки, союзи, коаліції, асоціації, спілки з іншими найменуваннями, основною метою створення яких є необхідність координації спільних дій в здійсненні та реалізації масштабних завдань і цілей. Саме цих суб’єктів за ознакою організаційної побудови можна розглядати в якості ще одного різновиду об’єднань громадян.

Об'єднання громадян можуть бути класифіковані у залежності від мети їх створення та діяльності. Вони можуть функціонувати для досягнення політичних (політичні партії), економічних (союзи підприємців та промисловців), соціальних (об'єднання ветеранів, організації інвалідів), трудових (профспілки), культурних (творчі спілки), спортивних (спортивні товариства і організації), екологічних (природоохоронні організації) цілей, цілей, які поєднують спільні інтереси та захоплення (товариство мисливців та рибалок, автомотолюбителів), інші.

Розмежування між вказаними суб’єктами можна проводити за можливістю заняття ними господарською та підприємницькою діяльністю. Якщо господарська діяльність дозволена всім видам об'єднань громадян, то підприємницька зазнає обмежень. Так, стосовно політичних партій вона взагалі недопустима, або зводиться до конкретних видів діяльності, які підпадають під сувору правову регламентацію.

За строком діяльності, об'єднання громадян можуть бути поділені на: тимчасові, котрі створюються та діють для досягнення певної цілі (напр. створення природоохоронної організації для закриття шкідливого виробництва) та постійні, котрі за мету створення та діяльності мають відстоювання прав та інтересів на протязі чималого проміжку часу.

 

3. Право- та дієздатність об'єднань громадян

 

Будь-який суб’єкт цивільного права для того щоб бути учасником цивільних правовідносин повинен володіти право- та дієздатністю. З приводу зазначеного питання нагадаємо, що ст.91 ЦК України встановлює, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Зміст наведеної норми дає підстави говорити про наділення всіх юридичних осіб загальною правоздатністю, яку О.П.Кашковський назвав „неограниченной правоспособностью, обладая которой организация вправе осуществлять любые виды деятельности, не запрещенные законом … и самостоятельно определять в каких объемах осуществлять тот или иной вид деятельности, соотношение отдельных видов деятельности в системе деятельности организации”[243].

Але є причини, в силу яких односторонньо підходити до визначення правоздатності всіх без виключення юридичних осіб не можна. Це пояснюється характером та родом діяльності різних юридичних осіб, метою їх створення та цілями, які вони переслідують. Якщо для більшості юридичних осіб визнання за ними загальної правоздатності не викликає проблем, то вони постають стосовно непідприємницьких товариств, і насамперед об'єднань громадян. Відомо, що ці суб’єкти створюються та організовують свою діяльність для досягнення наперед поставленої мети. На це вказує і теорія цільового майна, яка слугує доктринальним обґрунтуванням сутності цих юридичних осіб. Так, її основоположник А. ф. Бринц говорив, що „во-первых, права могут принадлежать кому-либо, т.е. человеку, и тогда они имеют субъекта; во-вторых, права могут существовать для чего-либо, т.е. только для известной цели, которой они должны служить и которой они и принадлежат; все права, существующие для этой цели в совокупности составляют особое имущество, отвечающее за долги, сделанные для достижения данной цели”[244].

Такий підхід являється класичним виявом реалізації вказаної теорії, і саме тому І.П. Грєшніков стосовно майна об'єднань громадян говорить, що „теория целевого имущества отражает одну из сущностных сторон исключительно некоммерческих организаций, объясняя вспомогательную роль, которую играет имущество при реализации целей, для которых создаются организации данного вида”[245].

Наведені обставини істотним чином впливають на обсяг правомочностей об'єднань громадян, та спектр можливих варіантів їх реалізації. Все разом вказує на необхідність визнання за цими суб’єктами не загальної, а спеціальної правоздатності, суть якої, на думку Г. Тонусяна і А. Вікуліна полягає у тому, що відповідні юридичні особи можуть здійснювати лише такі юридично значимі дії, які відповідають меті їх діяльності, передбачені в статуті чи іншому засновницькому документі, і здатні нести пов’язані з цією діяльністю обов’язки[246].

Наділення об'єднань громадян спеціальною правоздатністю дозволяє чітко конкретизувати їх діяльність, обмежити її необхідністю досягнення статутних цілей. Крім цього, спеціальна правосуб’єктність впливатиме на визначення кількісного та якісного складу об’єктів права власності, а також дозволяє окреслити правомочності щодо володіння, користування та розпорядження приналежним майном, яке слугує матеріальним підґрунтям функціонування будь-якого суб’єкта.

Варто зауважити, що права та обов’язки, котрі обумовлюються спеціальною правоздатністю, виникають для об'єднання громадян як юридичної особи в цілому, а не для її органів управління, посадових осіб чи учасників. Органи управління слугують для набуття та здійснення прав, якими може володіти юридична особа.

Загалом момент виникнення та припинення цивільної правоздатності об'єднань громадян не відрізняється від інших юридичних осіб. Право– та дієздатність виникає у них одночасно з моменту створення, і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про їх припинення (ч.4 ст.91 ЦК).

Правоздатність об'єднань громадян включає в себе декілька груп прав. Так, першу складають особисті немайнові права, з допомогою яких відбувається індивідуалізація цих суб’єктів з-поміж інших учасників цивільного обігу. Сюди відносяться право на найменування об'єднання, право на знаки товарів та послуг і місце їх походження (за умови, якщо об'єднанню дозволено займатися випуском товарів та наданням послуг для використання отриманих коштів у статутних цілях), право об'єднань громадян на символіку і її захист. Другу групу складають права, які забезпечують можливість об'єднання виступати в якості учасника цивільного обігу (право бути учасником зобов’язальних правовідносин, видавати довіреності, право на відкриття філій та представництв, ін.) і тим самим створювати матеріальне підґрунтя своєї діяльності. В обґрунтуванні необхідності надання об'єднанням громадян цих прав слід погодитися з Є.А. Сухановим, який вважає, що „некоммерческие организации не являются постоянными, профессиональными участниками гражданского оборота. Их выступление в роли самостоятельных юридических лиц обусловлено необходимостью материального обеспечения основной, главной деятельности, не связанной с участием в имущественных правоотношениях”[247]. Цим і пояснюється необхідність визнання за цими суб’єктами не загальної, а спеціальної правоздатності.

Право об'єднання громадян на здійснення окремих видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, виникатиме з моменту отримання у встановленому порядку спеціального дозволу (ліцензії) (наприклад право товариства мисливців на здійснення ремонту та обслуговування вогнепальної та холодної зброї).

 

4. Політичні партії як юридичні особи

 

Політичні партії є специфічними суб’єктами цивільного права, які характеризуються найбільшою ступінню публічності діяльності. Це пов’язано з тим, що саме вони приймають безпосередню участь в політичному житті держави, формуванні вищих і місцевих представницьких органів, є виразниками політичних поглядів та переконань громадян держави. Тому засновниками політичних партій та її членами можуть бути тільки громадяни України. Але разом з тим, щоб здійснювати ці повноваження, вони повинні мати певне правове оформлення, що давало б змогу приймати участь у цивільно-правових та публічно-правових відносинах в якості єдиного цілого. Таким механізмом стало наділення політичних партій становищем юридичної особи.

Як вже зазначалося, особливістю функціонування політичних партій є те, що вони створюються та діють із всеукраїнським статусом. Будучи типовим прикладом багатоланкових об'єднань громадян, вони повинні створити розгалужену систему своїх структурних утворень, що пояснюється необхідністю ведення передвиборчої агітації на якомога більшій території.

Але наявність великої кількості структурних утворень зумовлює проблеми із визначенням суб’єктного складу політичних партій, які, варто визнати, характерні всім без виключення багатоланковим об'єднанням громадян. Так, при визнанні самих політичних партій юридичними особами, у їх статутах містяться положення, котрі передбачають можливість надання їх структурним підрозділам становища юридичної особи[248]. Така можливість ґрунтується на змісті ч.6 ст.11 ЗУ „Про політичні партії в Україні”, у якій сказано, що після реєстрації обласних, міських та районних організацій політичних партій вони можуть набувати статусу юридичної особи, якщо це передбачено статутом партії.

Для забезпечення участі політичної партії в цивільних правовідносинах, цілком достатнім може стати визнання за нею становища юридичної особи як цілісної, неподільної організації, без надання такого правового становища її структурним утворенням. Підтвердженням цьому слугують як теоретичні положення про юридичну особу, так і практична необхідність, яка пояснюється перш за все специфікою діяльності партії.

З теоретичної точки зору недоцільність визнання за територіальними організаціями партій становища юридичних осіб пояснюється цілісністю та цільовим призначенням майна всієї партії. Відповідно, володіючи становищем юридичної особи, а відповідно і відокремленим майном, діяльність структурної ланки може розцінюватися як переслідування власних, відмінних від політичної партії цілей. Не на користь надання місцевим та регіональним відділенням політичних партій становища юридичної особи свідчить мета створення юридичних осіб, так як вона також допускає втрату цілісності та організаційної єдності всієї партії. З практичної точки зору висунуте твердження аргументується тим, що на виборах як загальнодержавного, так і місцевого рівнів політична партія представлена як цілісна організація, розпорошеність структури якої не лише ускладнює управління нею, але й може викликати суперечки між складовими ланками при розподілі коштів, отриманих в порядку державного фінансування політичних партій.

Створення політичних партій. Створення політичних партій відбувається в нормативно-явочному порядку, за яким створюється більшість видів юридичних осіб. Проте цей порядок має свої особливості. У ст. 10 ЗУ „Про політичні партії в Україні” говориться, що рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з'їзді, яке повинно бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва та Севастополя та не менш як у двох третинах районів АР Крим.

Ініціаторами створення цієї організації можуть бути виключно громадяни України, які досягли 18-річного віку, не обмежені судом у дієздатності і не перебувають в місцях позбавлення волі. На установчому з'їзді одночасно приймається і статут партії. У ньому окрім обов’язкових для всіх юридичних осіб положень, ст. 8 ЗУ „Про політичні партії в Україні” вимагає наявності відомостей про назву партії, перелік її статутних органів, їх повноваження та спосіб формування, порядок вступу та участі в партії, права та обов’язки її членів, створення, структуру, повноваження територіальних організацій, джерела матеріальних надходжень партії і порядок їх витрати.

Реєстратором політичних партій виступає Міністерство юстиції України, куди на розгляд подаються всі необхідні для реєстрації документи. На підставі заяви, підписаної не менш ніж як трьома співзасновниками партії, реєстратору подаються: статут і програма партії; протокол установчого з'їзду із зазначенням дати і місця його проведення; зібрані на підтримку рішення про створення політичної партії підписи громадян України, засвідчені особами, які збирали підписи; відомості про склад керівних органів партії; платіжний документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору; інші документи, визначені ст. 11 ЗУ „Про політичні партії в Україні”. Якщо засновниками були подані всі необхідні документи, Міністерство юстиції у 30-денний термін, який може бути продовжений до 15 днів, приймає рішення про реєстрацію політичної партії (підтвердженням чого слугує внесення політичної партії в Єдиний державний реєстр об'єднань громадян і благодійних організацій), з моменту якої вона набуває становища юридичної особи. Опісля можуть здійснюватися інші дії, необхідні для початку функціонування партії (відкриття рахунків, постановка на статистичний та податковий облік, отримання печаток, ін.).

Але у відповідності з ч.5 ст.11 ЗУ „Про політичні партії в Україні” для набуття статусу загальнодержавної, політична партія зобов’язана протягом шести місяців з дня її реєстрації забезпечити створення своїх територіальних організацій в більшості областей України. Недотримання цієї вимоги може слугувати підставою для прийняття Міністерством юстиції рішення про скасування реєстрації політичної партії і припиненні її діяльності.

Створення територіальних (обласних, міських, районних) організацій партії відбувається в наступному порядку. На установчих зборах представників майбутньої територіальної організації приймається рішення про її створення. В ЗУ „Про політичні партії в Україні” не зазначено про необхідність отримання згоди чи попереднього повідомлення головної організації партії про створення її територіальних утворень. Проте вважаємо, що потрібна згода вищестоящої організації партії чи її власна ініціатива, адже територіальне утворення може бути заснованим без відома та згоди партії, що не допускається законодавством, і в той же час діяти від її імені. Крім цього, для його діяльності необхідне майно, яке повинно обліковуватися на балансі партії.

Після прийняття рішення про створення територіальної організації партії, у відповідний орган Міністерства юстиції подається письмова заява ініціаторів створення організації, завірена керівним органом політичної партії. Разом з заявою реєстратору подається копія статуту політичної партії і протокол установчих зборів або конференції, на яких було утворено відповідну організацію чи інше структурне утворення. У десятиденний термін повинні бути розглянуті представлені документи і прийнято рішення про реєстрацію чи відмову у реєстрації територіальної організації.

Правоздатність політичних партій. Лише після остаточної легалізації, політична партія має право здійснювати свою безпосередню статутну діяльність, а саме – приймати участь в виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, місцевого самоврядування; підтримувати міжнародні зв’язки з політичним партіями, громадськими організаціями інших держав, міждержавними і міжурядовими організаціями; ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, надавати допомогу у їх створенні; здійснювати інші права, передбачені ст. 12 ЗУ „Про політичні партії в Україні”.

Вказані правомочності можуть бути реалізованими тільки в випадку створення належної матеріальної бази. Для цього партії наділяються об’ємом загальних правомочностей, властивих всім юридичним особам. Слід відзначити, що їх права щодо отримання коштів є значно звуженими в порівнянні з іншими видами об'єднань громадян[249]. Вони зводяться до можливості заняття господарською діяльністю і до повної заборони здійснення підприємницької (за виключенням створених ними юридичних осіб у формі засобів масової інформації). В перспективі передбачається подальше звуження їх цивільної право- дієздатності щодо самостійного отримання коштів і зведення джерел набуття права власності до домінування державного фінансування.

Припинення діяльності. Політична партія припинити свою діяльність може двома способами – шляхом ліквідації або реорганізації (у добровільному чи примусовому порядку). При добровільному способі вищим керівним органом передбаченою у статуті кількістю голосів членів приймається рішення про припинення діяльності партії. Далі здійснюються ті ж дії, що при ліквідації інших юридичних осіб (створюється ліквідаційний баланс, подається оголошення в ЗМІ для повідомлення кредиторів, ін.), але за деякими виключеннями. На відміну від господарських товариств, майно партії, що залишилося після розрахунків з кредиторами, не може бути розподілено між її членами, оскільки частина 2 ст.23 ЗУ „Про політичні партії в Україні” встановлює вимогу про використання майна та коштів партії на статутні чи благодійні цілі.

Такі ж наслідки настають при примусовій ліквідації політичної партії. Це може статися за умови заборони політичної партії, підставою для чого є порушення нею Конституції та законів України.

Окремо варто зазначити, що як стосовно політичних партій, так і відносно інших видів об’єднань громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, не може застосовуватися процедура банкротства, як один із видів примусової ліквідації. Це пояснюється тим, що у відповідності з ст. 1 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом” боржником може бути тільки суб’єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами.

Що стосується реорганізації політичних партій, то вони можуть бути реорганізовані будь яким із способів (приєднання, виділ, поділ, виділення), за виключенням перетворення (зміни організаційно-правової форми) в суб’єкта, основною метою діяльності якого є отримання прибутку. Це диктується необхідністю використання майна партії при її ліквідації чи реорганізації для досягнення статутних чи благодійних цілей.

 

5. Професійні спілки як об'єднання громадян (разом з Р.Б.Шишкою)

 

Ці суб’єкти є одними з найбільш масових та чисельних об'єднань громадян, з допомогою яких відбувається захист та відстоювання соціальних, трудових, економічних прав та свобод фізичних осіб. Найбільша кількість профспілок за 12 років незалежності України  зареєстрованов Києві –64. В Одеській області –54, Донецькій – 47, Харківській – 28. У Кіровоградській області за той час не зареєстровано жодної профспілки[250].

У відповідності з ст. 1 ЗУ „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (далі Закон про профспілки) профспілкою визнається добровільна неприбуткова громадська організація, яка об’єднує громадян, пов’язаних загальними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

До недавнього часу (а саме до моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України №11-рп/2000 від 18.10.2000[251]) законодавством України допускалася можливість створення лише багатоланкових профспілок. З його прийняттям стало можливим створення та діяльність одноланкових профспілок, щодо визнання суб’єктного складу яких не виникає питань.

О.М. Соловйов, досліджуючи на дисертаційному рівні право власності цих суб’єктів, спираючись на вищезгадане рішення Конституційного Суду приходить до висновку, що в Україні можливе існування профспілок двох абсолютно різних за правовою природою видів - тих, які являються юридичними особами, і тих, які не володіють правами юридичної особи[252]. При цьому останні не володіють правосуб’єктністю і не можуть виступати в якості суб’єктів права власності.

Якщо одноланкові профспілки визнаються цілісними і унітарними юридичними особами, то для багатоланкових профспілок існує можливість визнання юридичною особою як профспілки в цілому, так і її окремих структурних утворень.

Членами профспілки можуть бути як громадяни України, котрі досягли 14 років, так і іноземні громадяни та особи без громадянства, за умови, що це передбачено статутом профспілки.

Створення цих юридичних осіб відбувається шляхом прийняття відповідного рішення на установчих зборах. Засновники або керівники виборних органів для реєстрації профспілки на підставі рішення зборів подають заяву в реєструючий орган, який визначається в залежності від масштабів її майбутньої діяльності. Так, реєстрація всеукраїнських профспілок здійснюється Міністерством юстиції України, профспілок обласного рівня та їх об'єднань – Головним управлінням Мінюсту в АР Крим, обласними Київським та Севастопольським міським управліннями юстиції, а районного рівня – відповідно районними управліннями юстиції.

Окрім заяви засновників, у відповідності з ч.2 ст.16 Закону про профспілки в перелік необхідних для реєстрації документів додається: статут (положення); протокол з'їзду, конференції, установчих зборів з рішенням про затвердження статуту; відомості про виборні органи і наявність у профспілки відповідних адміністративно-територіальних одиниць, про засновників об'єднань. На підставі поданих документів, легалізуючий орган в місячний термін приймає рішення про включення профспілки в Єдиний державний реєстр об'єднань громадян і благодійних організацій і з вказівкою про відповідний статус видає відповідне свідоцтво про реєстрацію. Далі здійснюються ті ж дії, що при заснуванні юридичних осіб у загальному порядку. Слід також відзначити, що профспілка чи організація профспілки із становищем первинної ланки направляє письмове повідомлення про своє заснування працедавця з вказівкою про персональний склад членів профспілки.

Викликає заперечення положення ч.10 ст.16 Закону про профспілки, у відповідності з якою профспілка її організації, об'єднання профспілок набувають становища юридичної особи з моменту затвердження його статуту. Це є прямою невідповідністю ч.4 ст.87 ЦК України, яка моментом створення юридичної особи визнає день її державної реєстрації.

Для спільної координації дій, профспілки можуть вступати в об'єднання, створюючи тим самими федерації, союзи профспілок (напр. Союз профспілок працівників металургійної галузі). при цьому вступ в об'єднання не має наслідком втрати становища юридичної особи. Порядок створення та легалізації об’єднань профспілок аналогічний створенню профспілки як юридичної особи.

Проходження стадії легалізації дає можливість профспілкам чи їх об'єднанням здійснювати статутну діяльність. Так, розділ 2 Закону про профспілки дозволяє цим суб’єктам здійснювати діяльність з ведення колективних переговорів, укладення колективних договорів, захисту прав громадян на працю, приймати участь в розробці державної політики зайнятості населення, організовувати і проводити страйки, збори, мітинги в захист трудових прав своїх членів. Їм дозволено здійснювати представництво та захист трудових, соціально-економічних прав своїх членів в органах державної влади і місцевого самоврядування, у відносинах з працедавцями і іншими об'єднаннями громадян а також за рахунок власних коштів створювати навчальні, культосвітні, дослідницькі, соціально-аналітичні, а також правові, статистичні центри та центри незалежних експертиз.

Правосуб’єктність цих організації у сфері їх участі в цивільному обігу та набуття права власності є однією з найширших з-поміж інших категорій об'єднань громадян. Окрім коштів від здійснення господарської діяльності, профспілки та їх об'єднання мають право отримувати надходження від діяльності створених ними підприємств та організацій, для яких є допустимою підприємницька діяльність. Стаття 35 Закону про профспілки допускає можливість цих юридичних осіб та їх об'єднань займатися господарською та фінансовою діяльністю шляхом надання безвідплатних послуг та робіт, створення відповідних фондів та кредитних союзів. Також їм не заборонено на підставі цивільно-правових договорів набувати у власність і відчужувати кошти та майно, причому як відплатно (укладення договору купівлі-продажу, міни), так і безвідплатно (на підставі договору пожертви чи дарування). Але не дивлячись на можливості та права щодо участі в цивільному обігу, діяльність профспілки та її майнова діяльність зводиться до виконання статутних завдань, пов’язаних передусім досягненням статутних цілей.

Як і у політичних партіях, управління цими юридичними особами здійснюється її членами, котрі володіють рівним правами щодо участі в управлінні (володіють рівною кількістю голосів, незалежно від суми внесків та пожертвувань) та заняття керівних посад. Члени володіють також рівними обов’язками із сплати членських внесків, недотримання яких може слугувати підставою для припинення членства. Правовідносини між профспілкою як юридичною особою і її членами носять суто організаційний, немайновий характер[253], чим і пояснюється відсутність між ними взаємної майнової відповідальності.

Припинення діяльності профспілок та їх об'єднань відбувається шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску, примусового розпуску). Саморозпуск профспілки відбувається на підставі прийнятого на загальних зборах її членів рішення. Одночасно з цим рішенням вищим органом управління вирішується питання про використання майна та засобів профспілки, що залишилися після всіх необхідних розрахунків. Але у цьому ст.18 Закону про профспілки встановлено обмеження – майно може бути використано для досягнення статутних чи благодійних цілей.

Примусова ліквідація профспілки чи їх об'єднання може відбутися не інакше як за рішенням місцевого суду, а профспілки та їх об'єднання із всеукраїнським статусом припиняють діяльність за рішенням Верховного Суду України. Примусовий розпуск чи заборона діяльності цих суб’єктів за рішенням будь-яких інших органів не допускається. Припинення діяльності об'єднання профспілок не має наслідком припинення діяльності профспілок, які входили до його складу.

У такому ж порядку як і ліквідація, відбувається реорганізація профспілок. На підставі рішення вищого органу управління може відбутися її поділ на декілька юридичних осіб, приєднання профспілки до іншої юридичної особи чи від'єднання її частини, злиття з іншою юридичною особою і створення нової.

 

Інші об'єднання громадян (разом з Р.Б.Шишкою)

 

В Україні створено та діють ряд інших об’єднань фізичних осіб релігійного, професійного, особливо в творчих професіях, спортивного,  бгагодійного, та і станового характеру. Тож у загальних рисах слід  розглянути їх особливості.

Релігійні організації як юридичні особи. Стаття 7 ЗУ „Про свободу совісті та релігійні організації” (далі Закон про релігійні організації) під цими суб’єктами розуміє організації, які створюються з метою задоволення релігійних потреб фізичних осіб сповідувати та поширювати віру, і діють у відповідності з ієрархічною та інституціональною структурою. Ними являються релігійні товариства, управління та центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади а також об'єднання із вище перелічених організацій.

Зміст зазначеного закону дає підстави виділяти релігійні організації які є юридичними особами, і ті, які таким становищем не володіють. До останніх зокрема слід віднести релігійні товариства, повідомлення державних органів про створення яких у відповідності з ч.3 ст.8 Закону про релігійні організації є необов’язковим.

Для створення релігійної організації із становищем юридичної особи ст. 14 Закону про релігійні товариства вимагає подання не менш як десятьма особами, які на момент реєстрації досягли 18-річного віку заяви та затвердженого статуту організації. Реєстратором цих суб’єктів є відповідні обласні, Київська та Севастопольська міські державі адміністрації. Засновники релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних товариств, місій, духовних навчальних закладів подають заяву та статут для їх реєстрації до державного органу України у справах релігії. Зазначені органи у місячний термін розглядають подані документи і не пізніше ніж у десятиденний термін приймають рішення про реєстрацію чи відмову у реєстрації суб’єкта.

З моменту державної реєстрації організація набуває становища юридичної особи і відповідно правосуб’єктності. Для досягнення статутних цілей, окрім загальних для всіх юридичних осіб прав, спеціальна (цільова) правосуб’єктність релігійних організацій дозволяє їм бути засновниками юридичних осіб, які займаються видавничою, поліграфічною, виробничою, реставраційно-будівельною, сільськогосподарською діяльністю, частина прибутку яких передається їх засновнику, а також благочинних закладів (притулків, інтернатів, лікарень, ін.). У релігійних організацій відсутнє членство, у зв’язку з чим ч.6 ст.18 Закону про релігійні організації забороняє їм проводити примусове обкладення віруючих зборами чи іншими сплатами.

Припинення діяльності релігійних організацій відбувається таким же чином як і вищерозглянутих об'єднань. Відмінними є лише підстави для примусового припинення діяльності та особливості розпорядження залишеним після ліквідації майном. Майно, яке передавалося релігійній організації державою, об'єднаннями громадян, фізичними та юридичними особами у користування підлягає поверненню попередньому власнику. Спосіб розпорядження іншим майном, що залишилося, вирішується у передбаченому статутом порядку.

Благодійною організацією у відповідності з ст. 1 ЗУ „Про благодійництво та благодійні організації” (далі Закон про благодійництво) визнається недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремої категорії осіб.

Ці суб’єкти створюються як за ініціативою фізичних осіб, які досягли 18-річного віку, так і юридичних осіб, за виключенням органів державної влади і місцевого самоврядування, державних та комунальних юридичних осіб, що фінансуються з Державного бюджету (у зв’язку з цим через запровадження державного фінансування політичних партій, в подальшому може бути виключене їх право на заснування благодійних організацій). Державна реєстрація благодійних організацій здійснюється відповідними органами Міністерства юстиції після подання необхідних документів, якими є: заява засновників (засновника), статут, протокол установчих зборів, відомості про засновників (в першу чергу фінансові) та органи управління організації, організаційну структуру суб’єкта. Реєстратор зобов’язаний на протязі двох місяців з моменту подання документів їх розглянути, і в десятиденний термін повідомити заявника про результати розгляду. Внесення благодійної організації у Єдиний державний реєстр об'єднань громадян та благодійних організацій дає підстави засновникам здійснювати подальші дії щодо створення юридичної особи. Стаття 6 Закону про благодійництво визначає організаційно-правові форми цих суб’єктів, якими можуть бути: членська благодійна організація, благодійний фонд, благодійна установа, благодійні фундації, місії, ліги, тощо.

Окрім загальнодозволених всім юридичним особам правомочностей, спеціальна правоздатність благодійних організацій дозволяє їм здійснювати відносно приналежних коштів та майна будь-які угоди, що не суперечать їх статутним цілям та законодавству України. Допускається можливість створення ними юридичних осіб а також заняття фінансовою діяльністю, спрямованою на благодійництво, яка в такому випадку не розглядається як підприємницька чи інша прибуткова діяльність (ч.3 ст.21 Закону про благодійництво).

Відносини між членською благодійною організацією та її благодійниками, засновниками, пожертвувачами носять організаційний характер, що має спільні риси та особливості з членськими відносинами у політичних партіях та профспілках. Інші організаційно-правові форми, як правило, не передбачають членства, і управляються їх засновниками.

Реорганізація благодійної організації здійснюється за рішенням її вищого органу управління, що має наслідком перехід її прав та обов’язків до правонаступників. Як і інші некомерційні об'єднання громадян, благодійна організація не може бути реорганізованою в юридичну особу, метою діяльності якої є отримання прибутку. Ліквідація цих суб’єктів регламентується законодавством щодо передбачає припинення діяльності юридичних осіб у загальному порядку.

Творчі спілки у відповідності з ст.1 ЗУ „Про професійних творчих працівників і творчі спілки” визначаються як добровільні об'єднання професійних творчих працівників відповідного професійного напрямку в галузі культури та мистецтва, що мають фіксоване членство та діє на підставі статуту. Щоб не повторюватися, відзначимо, що порядок створення, легалізації та припинення діяльності цих суб’єктів аналогічний розглянутим видам об'єднань, при тому, що всі творчі спілки повинні здійснювати діяльність тільки із становищем юридичної особи. Відмінність полягає в тому, що для створення всеукраїнської спілки необхідна ініціатива не менше 100, а регіональної – 20 фізичних осіб, котрі мають завершені та обнародувані твори культури та мистецтва чи їх інтерпретації. Її членами можуть бути професійні творчі працівники, котрі досягли 18-річного віку.

Маючи фіксоване членство, керівництво творчою спілкою здійснюють загальні збори, правління, президія і голова правління спілки. Кожен її член, перебуваючи із спілкою виключно в організаційних відносинах, поряд з обов’язком сплачувати членські внески має рівне з іншими право на заміщення будь-якої посади у спілці та управління нею.

Цільова правоздатність цих суб'єктів окрім можливості здійснення самостійної господарської діяльності дозволяє створювати підприємницькі юридичні особи, прибуток від яких повинен використовуватися для досягнення статутних цілей. Творчі спілки володіють іншими цивільними правами, які характерні для всіх юридичних осіб.

Спортивні об’єднання визначаються як об’єднання спортсменів та спортивних функціонерів для задоволення потреби фізичних осіб зайняття спортом, що створюються на засадах членства. Засновником спортивних товариств є фізичні та юридичні особи. Членство в таких об’єднаннях може бути індивідуальне та колективне.

Різновидами спортивних об’єднань є товариства, що здебільше ще з часів Радянського союзу сформовані за професійною ознакою (“Динамо” –МВС та СБУ, “Локомотив” – Мінтранс України, “Спартак” –машинобудівний комплекс, “Буревісник” – Міністерство освіта та науки), клуби (шахматний клуб Миколаєва, шахматник клуб Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого) тощо.

Спортивні товариства та клуби повинні вести підготовку спортсменів, організовувати під своєю егідою спортивні змагання співпрацювати з іншими спортивними товариствами. Це зумовлює і членство у спортивних товариствах та їх підвиди, дитячі, юнацькі, любительські, професійні. Вікові обмеження для участі в спортивних організаціях недоцільні. Проте їх засновниками можеть бути тільки особи з повною дієздатністю.

 За останнє десятиріччя діяльність спортивних товариств все більше набуває комерційних засад, що має ряд позитивних та негативних тенденцій.

 

Контрольні питання:

Дайте визначення об'єднання громадян і вкажіть на їх значення.

За якими класифікаційними критеріями може бути здійснено поділ об'єднань громадян?

В чому полягає сутність спеціальної правоздатності і яким чином вона відображається в діяльності об'єднань громадян?

Який порядок і особливості створення та припинення діяльності політичної партії?

Назвіть специфіку створення та діяльності професійних спілок та особливості їх спеціальної правосуб’єктності.

Які особливості здійснення реорганізації об'єднань громадян?

Охарактеризуйте сутність релігійних та благодійних організацій як юридичних осіб та проведіть розмежування між ними.

Дайте порівняльну характеристику особливостей легалізації, спеціальної правосуб’єктності та припинення діяльності політичних партій, профспілок, благодійних та релігійних організацій та творчих спілок.

Особливість релігійних організації  як об'єднань фізичних осіб.

Особливість благодійних організації  як об'єднань фізичних осіб.

Особливість творчих спілок  як об'єднань фізичних осіб.

Особливість спортивних організацій  як об'єднань фізичних осіб.

Інщі обєднання фізичних осіб.