Лекція 8. Суб’єкти цивільних правовідносин (Р.Б.Шишка)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

      

 План:

 Загальні  положення  про  суб’єкти цивільного права.

Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість.

 Види цивільної правоздатності.

 Цивільна дієздатність.

 Види дієздатності та їх зміст:

часткова дієздатність;

 неповна дієздатність;

 повна дієздатність;

 обмежена дієздатність;

 визнання особи недієздатною.

 

Нормативні акти: Конституція України, ЦКУ, ЦК УРСР, СКУ, ГКУ, ЗУ “Про  громадянство”, ЗУ “Про біженців”,  ЗУ “Про правовий статус закордонних українців”, ЗУ “Про електронні документи та електронний документообіг”, Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” від 28 березня 1972р. /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-К., 1995,  Постанова Пленуму Верховного Суду Украъни «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996р. №5, Наказ Державного Комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999р. № 34/166/131/88 “Про затвердження правил опіки і піклування” //  Правове положення неповнолітніх в Україні: Збірник нормативних актів. /Уклад. Кройтор В.А., Євко В.Ю. Х., Еспада. 2002, С.304-316, Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950, Советское гражданское право. Субъекты гражданского права. М., 1984, Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002,   Гражданское право: В 2 т. Том І: Учебник /Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. –2-е изд. перераб. и доп. М.: Изд-во БЕК, 2002;   Гражданское право. Часть І. Учебник/ Под ред. Ю.К.Толстого, А.П.Сергеева. М.: ТЕИС, 1996.; Покровский И.А. Основные проблемы гражданского права. М., Статут, 1998, 353с., Цивільне право України. Частина перша. [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти /Ч.Н. Азімов, М.М. Сібільов, В.І. Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н. Азімова, доцентів С.Н. Приступи, В.М. Ігнатенка. –Х., Право. 2000., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера, Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. Кн.1. К., Юрінком Інтер, 2002,

Ключова термінологія: суб’єкт правовідносин, фізична особи, юридична особа, казна, цивільна правоздатність, тестаментоздатність, цивільна дієздатність, деліктоздатність, еманципація.

 

 

Загальні положення про суб’єкти цивільного права

 

Загальні положення про суб’єкти цивільного права та їх правове становище базуються на загальнотеоретичних положеннях про суб’єкти права взагалі і  приватного права зокрема. Висхідними позиціями останнього є категорія інтересу. Власне задля задоволення свого приватного інтересу або його захисту  суб’єкти цивільного права вступають у правовідносини.

 Можливість бути учасником цивільних правовідносин пов’язується із наявністю в них цивільної правосуб’єктності як юридичної можливості бути учасником цивільних правовідносин, самостійно набувати права та мати юридичні обов’язки, нести відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання. Проте у позитивному праві з моменту появи суб’єктів цивільного права (народження людини чи реєстрації юридичної особи) за ними визнаються певні права незалежно від того скористаються вини цими правами у подальшому чи ні. Таким же чином з урахування специфіки учасника тих чи інших правовідносин за ними закріплюються й юридичні обов’язки.

Домінуючими суб’єктами цивільних правовідносин  є люди, які йменуються терміном “фізичні особи”. Їх поведінка у суспільстві повинна  відповідати певним установленням  релігійного[139], морального та іншого характеру.  Притримання загальноприйнятих правил канонічного чи іншого характеру є запорукою правомірної поведінки у суспільстві і у тім числі й у правовідносинах.

Загалом люди мають загальний, спеціальний і індивідуальний правовий статус який може впливати на можливість брати участь у певних правовідносинах. За загальним статусом всі люди поділяються на громадян України (знаходяться у правовому зв’язку з державою Україна, на них поширюється  дія її законодавства, мають публічні повинності перед державою, взяті під правову охорону їх прав і інтересів незалежно від місця перебування) і інших (негромадян України) та негромадян. Такий правовий зв’язок формалізується через отримання громадянства України та отриманням в установленому порядку паспорта. Варто зауважити, що без цього реалізація деяких, зв’язаних з ідентифікацією особистості, прав неможлива. Так громадяни які в установленому порядку не замінили паспорт громадянина СРСР на паспорт громадянина України не можуть: укласти шлюб, розірвати шлюб, виїхати в ті країни з якт ими спрощений візовий режим, придбати білет на літак, укласти інші правочини які потребують пред’явлення паспорта. Проте більшість  нормативних актів практично застосовує терміна „громадянин” і „фізична особа” практично однозначно, що інколи вносить сумятицю в зміст правомочностей людини.

В Україні склалась загрозлива ситуація з корінним населенням яке неухильно скорочується внаслідок низької народжуваності (передостаннє місце у світі), міграції. До 2050 року прогнозується скорочення населення України на 18 млн. чоловік.

Серед негромадян України можуть бути іноземці (громадяни чи інших країн піддані), біженці – громадяни інших країн яким за політичні, релігій чи інші погляди переслідуються і вимушені перебувати поза юрисдикцією своєї країни, особи без громадянства (апатриди). Особливу категорію складають особи з подвійним громадянством.

Серед негромадян України особливе правове становище відповідно до ЗУ “Про правовий статус законордонних українців” з метою сприяння розвитку національної свідомості українців, які проживають за межами України, зміцненню зв’язків з батьківщиною та поверненюю в Україну надано закордонним українцям – особам, які є громадянами інших держав або особою без громадянства, має українське етнічне походження або є походженням з України. Захист основних прав і свобод людини і громадянина стосовно таких фізичних осіб є невід’ємною частиною зовнішньо-політичної діяльності України.

Загалом  всі люди (фізичні особи) на території України у приватній сфері мають рівні права з громадянами України (загальний правовий статус). Виключення складають випадки реторсії – обмеження в правах іноземців на підставі спеціального закону у відповідь на обмеження в таких же правах громадян України на території цих країн. Проте випадки реторсії у цивільному праві є доволі рідким  інститутом.

Спеціальний правовий статус мають особи яких держава у приватній сфері обмежує у певних правах (державних службовців – займатися підприємництвом, займатися політичною діяльністю), або надає пільги  і підвищені гарантії: матері-одиночки, ветерани праці, молоді спеціалісти, тощо.

Отже правовий статус змодельовано у позитивному праві на рівні можливих прав та юридичних обов’язків (правоздатності), чи обмежень. Така усереднена модель фізичної особи уточняється від загального до спеціального правового статусу. Проте на рівні спеціального статусу, наприклад державного службовцяф для певних їх категорій можуть встановлюватись додаткові права та обов’язки чи обмеження. Так судді, прокурор не можуть бути представниками за виключенням представництва своїх неповнолітніх дітей.

Індивідуальний правовий статус визначається сукупністю правових зв’язків конкретної особи. Здебільше у відносинах вона має права і  несе юридичні обов’язки не взагалі, а перед   іншими їх суб’єктами. З огляду на це можна говорити про особу: повністю право – дієздатний, одружений, має не має дітей, утриманців тощо. Індивідуальний правовий статус може бути встановлений державою  в особі її органів: обмежений в правоздатності, чи дієздатності, вставлена опіка чи піклування.

З урахуванням цих відправних положень про статус особи у  чинному законодавстві моделюється правове становище особи у конкретному правовідношенні. Таке правове становще може бути назване як інституціональне.

Загалом в доктрині права правовий статус особи зв’язується з її суб’єктивними правами і ототожнюється з належними особі суб’єктивними правами[140]. Інше розуміння виходить з того що він: система юридичних прав, обов’язків тьа законних інтересів[141], стадія розвитку суб’єктивних прав[142], правове  становище особи до вступу у конкретні правовідносини[143]. Категорія правовий статус охоплює змодельовану у позитивному праві модель для усередненого суб’єкта правовідносин, охоплює всю сферу юридичних зв’язків між особою та суспільством, всю сукупність правових засобів, за допомог котрих держава визначає та закріплює правове становище людини у систему суспільного устрою.[144]

Проте  М.І. Матузов вважає тотожніми терміни “правовий статус” та “правове становище”, а питання про їх розмежування таким що не має ні теоретичної ні практичної необхідності[145]. Р.О.Халфіна виходила з того що другий термі слід застосовувати для характеристики особи в певних суспільних відносинах, а перший – для загальної характеристики людини у суспільстві[146].

Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин бувають публічного і приватного права. Перші у відносних відносинах приймають участь вкрай рідко (при придбання необхідного для виконання своїх функцій чи реалізації надлишнього і непотрібного, оплаті послуг з  комунальних послуг тощо. Здебільше  у таких відносинах вони приймають участь опосередковано через кошти відповідного бюджету, а їх витрати контролюються Рахунковою палатою України. У абсолютних правовідносинах (приналежності майна, особистих немайнових прав) особливої різниці не встановлено.

Юридичні особи приватного права створюються для реалізації інтересів окремих фізичних чи створених фізичними особами  юридичних осіб на колективістських (корпоративних засадах).   Участь у цивільних правовідносинах зумовлена метою їх створення і  правосуб’єктністю. Характерно, що новий ЦКУ не наголошує на спеціальній правосуб’єктності юридичних осіб, а виходить з того, що юридичні особи можуть мати такі ж права і обов’язки, що і фізична особа, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини (ст. 91 ЦКУ).  Якщо це комерційні (підприємницькі) особи то вони  приймають участь в економічних за змістом і юридичних за формою  відносинах здебільше за умови легалізації цієї діяльності (ліцензії, патенти, квоти, сертифікати, акредитації тощо). Об’єднання громадян створюються для реалізації політичних, професійних, інших інтересів.

Держава приймає участь  у цивільних правовідносинах як юридична особа через державні органи та найбільше через свою казну. Як власник вона виступає у правовідносинах через Верховну Раду України, КМУ, Фонд державного майна. Стосовно виключних видів діяльності держава створює свої державні та казенні підприємства, а також інші  установи (Укрспецекспорт).

В більшій мірі держава через свої органи приймає нормативні акти і регулює цивільні тиа інші правовідносини.

Соціальна держава переймає на себе частку прав і свобод своїх громадян завдяки чому виконує функції з регулювання відносин окремих людей та суспільства і перш за все перерозподіляти  майно та інші цінності за визначеними напрямами. За рахунок майна держава намагається забезпечувати постійно зростаючу кількість здібних особистостей і перш за все через фінансування розвитку освіти та науки.

Як учасник цивільних правовідносин держава характеризується суверенітетом і можливістю мати такі права та обов’язки, яких не мають інші особи. Так,  шкода, що завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя або смертю внаслідок злочину відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатежеспроможною (ст.1207 ЦКУ).

Автономна Республіка Крим діє на таких же засадах, тобто як юридичні особи. Але вона не може створювати свої казенні підприємства та спеціалізовані установи.

Органи місцевого самоврядування у цивільних відносинах здебільше приймають участь через їх казну (місцеві бюджети) та комунальні підприємства. Вони виступають учасниками цивільних відносин теж як юридичні особи.

Учасником цивільних правовідносин на території України можуть бути юридичні особи інших держав, самі ці держави через їх установи  в Україні (посольства, консульства, представництва), а також міжнародні організації. Якщо вони приймають участь у цих відносинах в Україні за загальним правилом на них поширює свою дію цивільне законодавство України.

У той же час юридичні особи приватного права можуть скористатися вибором і за згодою іншої сторони підкорити ці відносини законодавству іншої країни.

Таким чином учасниками цивільних правовідносин є фізичні та юридичні особи. Проте вони поряд із своїм загальним правовим становищем можуть мати певні особливості. Здебільшого у конкретних правовідносинах їх учасники  персоніфікуються і мають певне конкретне найменування, за яким можна визначити у загальному їх правове становище: обмежено дієздатний, банкрот, санатор, повірений, кредитор, підрядник, спадкоємець тощо. Окремо вирізняють категорію споживач, професійний торговець, афільована особа тощо.

Останні часом виникла потреби розрізняти суб’єкти цивільного права на незалежних та  залежних (контрольованих). Очевидно, що юридичні особи держави та органів місцевого самоврядування вже наслідок прояву теорії розподілу влади  на законодавчу, виконавчу та судову є контрольованими. Тож державні та комунальні підприємства підконтрольні їх засновникам.  Дочірні юридичні особи контролюються материнськими. Власник юридичної особи теж її контролює відповідно до визначених при заснуванні його повноважень.

Особливе значення цей поділ має у господарській сфері де виділяється категорія афільованих осіб. У США такими особами визнаються компанії за умови що п’ять та більше відсотків голосуючих акцій належать іншій компанії. У Франції цей відсоток повинна складати від 10 до 50 відсотків.

Для забезпечення участі у цивільних правовідносинах всі учасники наділені спеціальними правовими властивостями: правоздатністю і дієздатністю.

 

2. Цивільна правоздатність: поняття, зміст, особливість

 

Як вже зазначалось основним суб’єктом цивільних правовідносин є людина. Вона як учасник  цих відносин вважається фізичною особою.

З тих пір як римськими юристами було введено у обіг термін “правоздатність” як  елемент правової характеристики фізичної особи-учасника приватних відносин ця категорія міцно закріпилася в цивільному праві і сприйнята всіма правовими системами. Вона складає основу розуміння правомочностей суб’єкта цивільного права, є опорною.

Визначально правоздатність розглядалась як правова якість людини, здатність особи мати будь-які цивільні права і юридичні обов’язки.  Отже цивільну правоздатність слід розглядати як абстрактну можливість мати будь-які права що розумом можна осягнути і юридичні обов’язки. Підкреслимо, що із самого початку існування цієї правової категорії у теорії права вона розуміється у нерозривному поєднанні прав і обов’язків як різних боків однієї і тої ж монети: на одному боці права, а на другому – обов’язки. Окреме існування прав і обов’язків у приватному праві є виключенням із загального правила, що обумовлено соціальним походженням людини та її соціальними юридично значимими зв’язками з іншими особами. Об’єктивне проживання у суспільстві характеризується наявність соціальних зв’язків між окремими людьми і відповідними правовими можливостями отримання певних вимог до одних членів суспільства і пов’язаність обов’язками із ними.

Варто зауважити, ще І. Гегель відстоював позицію щодо правоздатності як безумовного атрибуту людини і писав, що особистість містить взагалі правоздатність[147]. Встановлена і визначена через статуси свободи, громадянства та домовладики правоздатність була ще у римському приватному праві. Формалізована правоздатність у об’єктивному праві була спочатку у Цивільному кодексі Наполеона звідки була рецептована у більшість ЦК країн. Легше встановити ті основні закони цивільного права де нема формального легального визначення правоздатності ніж ті, котрі від нього відпираються при конструюванні моделей суб’єктивних прав і юридичних обов’язків у диспозиціях норм права.

За радянських часів домінувала теза про те, що хоча правоздатність і виникає у момент народження але вона походить від держави. Іншими словами, заперечувалось її природне походження і проводилась позиція що правоздатність виникає внаслідок закону і є суспільною властивістю суб’єкта.

В літературі правоздатності надається не узагальнений, а індивідуальний характер. При цьому  цивільна правоздатність інколи ототожнюється з цивільною правосуб’єктністю[148].

 М. М. Агарковим було розроблено теорію так званої динамічної[149] і вказував на існування так званої секундарної правоздатності. Він це пояснював зв’язаністю правоздатності і суб’єктивного права. Саме це специфічне правове явище визнано ним проміжним між правоздатністю і суб’єктивним правом і назване секундарним правом.[150]   С. М. Братусем  розроблена теорія статичної правоздатності[151].  Перша виходить з того, що зміст правоздатності залежить не тільки від її державного визнання, але й від того, якими конкретними правами володіє особа і в яких відносинах знаходиться з іншими особами. Друга виходить із сумарного вираження можливостей конкретної особи. С.М.Братусь відстоюючи теорію статичної правоздатності, не підтримував наявності секундарної правоздатності і вказував, що це або елемент правоздатності, або звичайне суб’єктивне право.[152]

Ми надаємо терміну “секундарна” правоздатність інше забарвлення. Він повинен застосовуватися до тих видів правоздатності, які виникають з досягненням певного віку. Іншими словами мова йде про появу спеціальної правоздатності: трудової, сімейної, підприємницької, процесуальної[153]. Перша врегульована трудовим правом і визначає можливість укладати трудовий договір, мова не йде про здатність виконувати певну роботу. Трудотерапія використовується і повинна використовуватися змалку. Сімейна правоздатність полягає у можливості створювати власну сім’ю  що настає з досягненням шлюбного віку. Підприємницька правоздатність виникає за загальним правилом з досягненням повноліття.

Сьогодні українські та  інші правники схиляються до того, що правоздатність - природна властивість кожної людини, яка виникає у неї в силу одного юридичного факту – народження.

У новому ЦК України правоздатність визначена як здатність мати цивільні права та обов’язки, яка визнається за всіма фізичними особами (ч. 1 ст. 25). Отже, цивільна правоздатність – , перш за все, здатність бути учасником цивільних правовідносин. Такий висновок виходить із загальнотеоретичного постулату (аксіоми), що права і обов’язки немислимі поза правовідносинами. Але здатність є абстрактною можливістю мати права, а не реальною. Вона може бути реалізована, а може і так залишитися правовою можливістю. Якщо не буде конкретного юридичного факту, яким ці можливості із абстрактного стану будуть переведені у реальність – конкретні суб’єктивні права та юридичні обов’язки, вони так і  зостануться абстрактними можливостями. Іншими словами, абстрактність прав обумовлює і абстрактність можливих правовідносин. Ніяких статичних правовідносин не існує і не може існувати. Тому слід чітко розмежовувати правові конструкції як інструменти наукового пізнання та реальні правовідносини, що виникають на підставі конкретних, знову ж таки не абстрактних, юридичних фактів.

Другий, не менш важливий, момент – усвідомлення того, що вона є правовою якістю і детермінована становленостями самого суспільства (формація, характер, спрямування, основні його цінності тощо). Тому суспільство може певним чином корегувати природну здатність, яка загалом є рівною для всіх homo sapiens. Корелянтами рівної для всіх природної правоздатності є економічні і біологічні (об’єктивні) та суб’єктивні (волевиявлення вищих державних органів у нормах права щодо обмеження певних природних прав людини) чинники. По мірі демократизації держави і реальності її слугування саме людині взагалі, а не лише окремим представникам цього суспільства, об’єктивні і суб’єктивні кореляти мають тенденцію до зближення. Але завжди були і будуть такі правові можливості, які не доступні фізичним особам.

Таким чином, окрім здатності, слід розрізняти другий елемент конструювання правоздатності – можливість. Можливість надається і гарантується державою у особі її інституцій. Так, у радянський час про ніяку здатність до приватної власності попри те, що у ЦК УРСР 1922р. така форма була закріплена ще довгий час після її фактичного викорінення,  не було й мови. Іншими словами, держава не надавала такої можливості за тої обставини, що це слугувало підґрунтям для формування дрібнобуржуазної свідомості. Нині попри природну цікавість людини, пересічний громадянин не має права на ознайомлення із інформацією, що має секретний характер. Іноземцям в Україні, з огляду на необхідність становлення приватновласницького відношення до землі і її економізації на засадах філософії приватності, не дозволено державою набувати право власності на земельні ділянки. Цей стратегічний інтерес держави і реторсія у правоздатності іноземців має економічно оправданий характер. Якщо заможні іноземці за безцінь скуплять земельні ділянки наслідки для корінного населення можуть бути фатальні.

Правоздатність є основою для правоволодіння і  набуття конкретних суб’єктивних прав. Вона не зв’язується з іншим суб’єктом – носієм юридичного обов’язку. Саме за цим її можна відрізняти від суб’єктивного права. Йому завжди кореспондовані активний або пасивний юридичний обов’язок певної (інших) особи.

Правоздатність складається із двох елементів: здатності і можливості. Здатність надана людині від природи (Бога) лише в силу одного юридичного факту – народження, а можливість надається і гарантується державою через видання закону і створення відповідних державних інституцій для реалізації своєї правоздатності. Ми категорично проти включення у правоздатність суб’єктивного цивільного права. Суб’єктивне цивільне право – це уже наявне у особи право як результат перетворення абстрактної правоздатності (елементу змісту правоздатності) через конкретний юридичний факт у суб’єктивне цивільне право.

Інша мова про те, що наявність певних суб’єктивних прав не припиняє цей елемент правоздатності. Так суб’єктивне право власності на конкретний автомобіль не перешкоджає існуванню права у подальшому придбати ще один, або декілька інших автомобілів. Тоді у особи є одночасно правоздатність (придбати автомобіль) і суб’єктивне право власності стосовно зареєстрованого на неї автомобіля. Правоздатність не  зв’язана із конкретним об’єктом права, а лише з абстрактною можливістю стосовно нього вступити у правовідносини. Суб’єктивне цивільне право має свій конкретний об’єкт  якого воно і стосується.

У той же час існує певна група прав з абстрактним змістом правоздатності, реалізація котрих переводом у суб’єктивне право їх фактично припиняє назавжди, або на час існування такого суб’єктивного права. Іншими словами, у цих випадках не допускається конкуренція елементу змісту правоздатності і конкретного суб’єктивного цивільного права. Так, виходячи із принципу моногамії шлюбу у християнських країнах, перебування у одному шлюбі перешкоджає укладенню іншого. У мусульманських країнах, де діє принцип полігамії, чоловіки можуть перебувати одночасно у декількох шлюбах.

 Певні обмеження щодо реалізації права на пересування на фізичних осіб накладає знайомство із стратегічними державними секретами. Під обмеженням в загально філософському сенсі розуміється «процедура сужения объема понятия, связанная с расширением его содержания, которая состоит в переходе от данного понятия к менее общему (подчиненному) понятию, т.е. к понятию объем которого составляет лишь часть обема исходного (подчиняющего) понятия. Ограничение можно рассматривать  как результат расширения  содержания исходного понятия за счет введения в него ограничивающих признаков, т.е. признаков, принадлежащие не всем предметам объема исходного понятия (в частности, признаков, не содержащихся, в явное или неявной форме, в признаках, по которым осуществлено выделение объема исходного понятия), но совместимых с этим понятием»[154].  При обмежені правоздатності йдеться загалом про обмеження свободи – звуження обсягу свободы введенням обмежуючих заходів законом чи судом. Обмеження в цивільному праві як правовий засіб здійснюється в ланці «мета – засіб – результат»[155]. Стосовно мети в праві домінують дві доктрини: теорія індивідуальної свободи і теорія інтересу. Якщо перша засновується на можливому забезпеченні індивідуальної свободи (І.Кант) то введена Р.Ієрінгом теорія інтереса заснована на тому, що в основі права лежить користь  задля чого право забезпечує порядок задоволення загальних і індивідуальних інтересів. Ф.В.Тарановський ці теорії об’єднав і вважав метою правового регулювання забезпечення індивідуальної свободи для здійснення визнаних правом інтересів[156]. Засіб – передбачені чинним законодавством способи в пливу на поведінку суб’єкта задля забезпечення охорони прав та законних інтересів суб’єктів цивільного права – результат.

Доволі цікавим у приватному праві є феномен суб’єктивних прав – елементів правоздатності одночасно. Це стосується природних прав. Вони одночасно із самого народження є  і суб’єктивним правом. Деякі з них (право на вибір місця проживання, право на освіту тощо) як правоздатність є одночасно і суб’єктивним правом. Отримання одного фаху не перешкоджає навчанню іншому. Але засоби реалізації уже інші. Виходячи з принципу соціальної справедливості держава надає можливість лише один раз навчатися за державний кошт у її вищому навчальному закладі освіти (ВНЗ). Подальше чи одночасне навчання у інших та альтернативних державним ВНЗ уже здійснюється на оплатній контрактній основі.

 

3. Види  правоздатності.

 

 Нині є всі підстави для вичленення видів правоздатності. Це має теоретичне та практичне значення. При класифікації ми повинні притримуватися певних загальноприйнятих її принципів, особливо дихотомії – поділу надвоє за протилежними ознаками. З огляду на це вважаємо за  моментом виникнення і змістом виправданим виділення загальної і спеціальної правоздатності.

Загальна правоздатність отримала свою формалізацію у ч.1 ст. 25  ЦКУ. Вона виникає з народженням і припиняється смертю фізичної особи і не залежить від статі, раси, віку людини. Доктринальне тлумачення моменту виникнення правоздатності зв’язується із здатністю новонародженого до життя, що проявляється з першими ковтками повітря як середовища для перетворення енергетичної сировини (їжі) у енергію чи можливості самостійно дихати після народження. Якщо дитина є мертвонародженою, то цих процесів не відбувається і правоздатності у неї не виникає. Практично, момент виникнення правоздатності зв’язується із відомим і доволі жорстоким акушерським прийомом при родах – удар (похлопування) новонародженого по сідниці. Цим досягається звільнення порожнини рота і можливість новонародженого вільно дихати. Якщо внаслідок допущених акушером при родах помилок  настає асфіксія – дитина вважається такою, що народилася,  стала суб’єктом права і є вбитою. Звідси і відповідальність акушера.

Концептуально і новий ЦКУ виходить з того, що правоздатність:

є природною здатністю людини мати цивільні права та обов’язки;

є безумовною природною правовою якістю людини незалежно від місця її перебування;

не залежить від життєздатності новонародженого;

є біологічною здатністю людини мати права і обов’язки, що визнається, гарантується і забезпечується державою;

 є рівною для всіх і не допускає градацію за статевими, расовими, віковими ознаками та ступенем розумового розвитку;

є невідчужуваною. Фізична особа не може відмовитися від правоздатності або самостійно чи на підставі угоди з іншими особами її обмежити. Стаття 27 ЦК встановлює, що правочини на обмеження можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки є нікчемними;

допускає обмеження правоздатності громадян України лише на підставі і в порядку, що передбачені законом. Чинне кримінальне законодавство передбачає як покарання застосування до винної в скоєні навмисного злочину таких мір як можливості обіймати певні посади та займаються певною діяльністю. Кримінально-виконавчим законом  при реальності відбуття призначеного судом покарання передбачені інші обмеження: вибору місця проживання, свободи пересування тощо;

допускає винятки для виникнення спеціальної чи так званої секундарної правоздатності. Так державні службовці, прийняті на контрактній основі на роботу керівники державних підприємств, уповноважені здійснювати контроль за підприємницькою діяльністю посадовці органів місцевого самоврядування не можуть займатися підприємництвом;

реалізується у межах, визначених законами. В одних державах  дозволено мати будь-які права, що їх можливо “розумом пізнати”, а в інших – може встановлюватися їх перелік  ;

загалом не передбачає реторсії щодо іноземців;

Як відомо, припиняється правоздатність смертю фізичної особи. У медицині прийнято розрізняти клінічну і фізичну смерть людини. При останній у корі головного мозку відбуваються незворотні зміни.  Тому момент припинення правоздатності слід зв’язувати саме із фізичною смертю людини.

За своїм змістом загальна правоздатність є рівною для всіх осіб і включає у себе усі права і обов’язки, які можна усвідомити. Тож зміст правоздатності є категорією абстрактною теж. Але зміст у той же час детерміновано рядом чинників: майновим станом, розумовими здібностями особи, іноді фахом і освітою, станом здоров’я. Не випадково, що укладачі проекту ЦК лише вказали, що у зміст правоздатності входить можливість посідати усі особисті немайнові права та усі майнові права, зокрема право приватної власності, право користування житловими приміщеннями, право на підприємництво, право заповідати і успадковувати, бути стороною у договорах, а також посідати інші права, якщо вони не суперечать законам та моральним засадам суспільства.

Спеціальна правоздатність має функціональне призначення і обумовлена необхідністю набуття людиною певних фізичних чи розумових якостей. Така правоздатність є так званою секундарною.  Її проявами є сімейна шлюбна правоздатність, що виникає при досягненні певного віку: жінками –17 років; чоловіками – 18 років.  Трудова правоздатність виникає за загальним правилом з 16 років. З дозволу батьків чи піклувальників, а також за згоди профсоюзного органу – з 15 років. У канікулярний період – з 14 років. Підприємницька правоздатність за загальним правилом виникає згідно  зі ст. 42 Конституції України та ст. 53 ЦКУ з досягненням повноліття. Закон зв’язує виникнення підприємницької правоздатності із наявність повної дієздатності. Вона  виникає при вступі у шлюб раніше досягнення повноліття, що обумовлено потребою зрівняти правове становище кожного із подружжя. Новелою цивільного права є набуття повної дієздатності і, відповідно, підприємницької правоздатності через інститут емансипації. 

Повна дієздатність (секундарна підприємницька правоздатність) згідно ст. 53 ЦК України може бути надана особі: які виповнилося 16 років; яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом; наявність письмової згоди батьків чи піклувальників; винесення рішення про це органом опіки і піклування. За відсутності письмової згоди батьків чи піклувальників неповнолітній має право звернутися у суд із заявою про надання йому повної дієздатності. Завершальним  юридичним фактом у набутті такої дієздатності є реєстрація в якості підприємця.

Отже для виникнення підприємницької правоздатності повинен бути юридичний склад. З огляду на це не є зовсім коректною вказівка на те, що вона може бути набута у судовому порядку (ч. 2 ст. 53 ЦКУ). Якщо неповнолітній отримав дозвіл на надання йому повної дієздатності. Але не зареєструвався як підприємець, то повна дієздатність у нього не настає.

Крім цього, перепоною для цього може бути відсутність процесуальної правоздатності, яка за загальним правом теж виникає з досягненням повноліття. До цього моменту процесуальні інтереси неповнолітніх здебільшого представляють їх законні представники чи піклувальники. Співпадання в одній особі піклувальника, що дає письмову згоду для набуття повної дієздатності та повинен представляти процесуальні інтереси у суді з цього приводу є перепоною для реалізації цього права взагалі. Правда закон надає право неповнолітнім і малолітнім певну процесуальну правоздатність щодо захисту своїх немайнових прав. Тому це є виключення із загального порядку підстав появи процесуальної правоздатності.

Доволі цікавим є також визнання певних прав за неіснуючими ще чи вже суб’єктами. Наприклад,  за ще ненародженою але зачатою батьком дитиною після його смерті визнається право на спадкування, право на відшкодування заподіяного смертю годувальника збитку, право на отримання житлової площі з урахування інтересів майбутньої дитини. 

Такі випадки є проявом названої нами фантомної правоздатності.  Загалом введення нових правових категорій у право є досить делікатною справою, і це необхідно добре аргументувати. Спробуємо зробити це ми. Так, у праві вже давно відзначаються ситуації збереження чи резервування права за ще не народженою чи вже померлою людиною. Визнавати їх суб’єктами права ми не можемо. Але як тоді пояснити з теоретичної точки зору право на отримання житлової площі на ще ненароджену дитину чи збереження за нею права успадкувати майно померлого до її народження батька (ст. 529 ЦК Української РСР 1963р., ст.1266 ЦКУ)?

Фантомна правоздатність не пов’язується з суб’єктом, а з необхідність забезпечити гідні людини умови чи його значущістю для людства. Тож випадки настання фантомної правоздатності, особливо стосовно права на творчість, є досить обмеженими. Фантомна правоздатність – право неіснуючого суб’єкта бути носієм певних правомочностей за передбачених законом умов. Така правоздатність характеризується такими властивостями: виникає лише на підставі вказівки закону; реалізується в рамках закону і за наявності передбачених законом юридичних фактів; не пов’язується із наявним суб’єктом права; забезпечена юридичними можливостями її реалізації.

Заслуговує з огляду на запропонований виділ видів цивільної правоздатності обґрунтування можливості визнання обмеженої правоздатності. Згідно зі ст. 55  КК України суд може строком до 5 років заборонити  обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і тим самим обмежити цивільну правоздатність. З одного боку  вироком суду обмежуються, по суті, наявні суб’єктивні права і така заборона  стосується саме їх. З іншого – особа може суміщати посади чи одночасно працювати у декількох  працедавців. Тоді вироком суду обмежуються і правоздатність. Правоздатність особи обмежується в разі реального виконання вироку суду щодо позбавлення волі на період відбування покарання. Таким чином обмеження правоздатності так чи інакше зв’язане із обмеженням свободи особистості. Таке обмеження може бути здійснене на основі закону через конструкцію спеціального правового статусу фізичної особи. Воно може бути здійснене й судом як засіб превенції проти учинення особою нових правопорушень до тих пір коли в межах встановленого законом строку і визначеного судом строку для певної особи буде вироком встановлене обмеження цих прав.

Потребує теоретичного осмислення обмеження правоздатності при конкуренції інтересів. Так згідно ст. 42 Конституції України, ст. 2 Закону України “Про підприємництво”, та інших спеціальних законів державні посадовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю. З набуттям статусу державного службовця тим самим і, по суті, обмежується на підставі закону підприємницька правоздатність. Конкуренція видів діяльності і встановлена законом неможливість їх суміщення призводить до необхідності обмеження правоздатності на період займання відповідної, вказаної законом посади чи зайняття діяльністю. У той же час, в ряді випадків суміщення конкуруючих видів діяльності є запорукою фаховості одного з них. Так, доволі складно викладачу, котрий не обізнаний  з практикою організації і ведення  бізнесу, пояснити його особливості. Якщо цей викладач формально обіймає посаду державного службовця, наприклад співробітника органів внутрішніх справ, СБУ, податкової служби тощо, то пізнати ці особливості він може лише через стажування у відповідних практичних підрозділах цих же органів. Уявити собі ситуацію, коли  стажування може бути проведене у суб’єктів підприємництва вкрай важко. Здебільшого такий викладач приречений викладати те, чого добре сам не знає із середини. Наслідок – теорія і практика йдуть різними шляхами, а  випускник знає теорію, але не знає добре практику підприємництва. Іншими словами, це все рівно, що дати диплом медика-хірурга, людині що ні разу за роки навчання не провела операції.

Закон встановлює обмеження сімейної правоздатності щодо певних осіб. Її не мають особи, котрі у встановленому порядку  визнані судом недієздатними. У даному випадку цікавим є те, що якщо за загальним правилом правоздатність є основою для виникнення дієздатності. То у даному випадку все навпаки: дієздатність є умовою для виникнення сімейної правоздатності. Тому, якщо визнана недієздатною особа вилікується то з відміною рішення суду про визнання її недієздатною вона набуде здатності вступити у шлюб і створити сім’ю.

 Судове обмеження у правоздатності за своїм змістом є ширше ніж заборони обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.  Обмежуються у правоздатності особи, які за вироком суду відбувають реальне покарання у вигляді полишення свободи. Вони не можуть самостійно обирати місце свого проживання, не мають свободи пересування, обмежені в режимі, вибору роду занять, виді і кількості кореспонденції тощо. Такі обмеження є елементом змісту покарання і зв’язані все-таки з обмеженням свободи. Як відзначав І.А.Покровський “гражданское право искони и по самой своей структуре было правом отдельной человеческой личности, сферой её свободы и самоопределения …»[157]. Отже визнання за людиною свободи  набувати та здійснювати свої права є важливою гарантією її участі в цивільних правовідносинах. За такої конструкції обмеження в правах здійснюється на основі імперативних норм права і є обмеженням свободи в природно-правовому знасенні та обмеженням суб’єктивного права в певних правовідносинах.

 

Цивільна дієздатність

 

Дієздатність – конкретна  умова участі у цивільних правовідносинах самостійно. Згідно ч. 1 ст. 30 ЦКУ цивільну дієздатність має фізична особа, яка  усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати. Таким чином цивільна дієздатність зв’язується із якістю психомоторної діяльності й зокрема з психічним станом людини[158]. Лише здатна усвідомлювати значення своїх дій людина може  належним чином здійснювати свої права та виконувати взяті юридичні обов’язки. Здатність адекватно оцінювати певну ситуацію, можливий за неї юридичний факт також залежить від простого життєвого досвіду, який здобувається з віком та станом психічного здоров’я. Отже цивільна дієздатність залежить від інтелектуальних здатностей людини: моделювати цю поведінку, передбачати її правові наслідки, адекватними засобами виявляти і оформляти волевиявлення.

За такої моделі у дієздатності просліджується декілька моментів:

евристичний – здатність усвідомлювати значення своїх дій через наявність певних навиків, знань та досвіду;

психологічний – здатність керувати своїми діями;

юридичний – здатність набувати суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

У п. 2 ч. 1 ст. 30 ЦКУ встановлено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність  своїми діями набувати для себе цивільних прав і  самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі невиконання. Варто зазначити, що у порівнянні із легальним визначенням цивільної дієздатності у ст.11 ЦК УРСР (здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки) ця конструкція є ускладненою і більш повною. Воно дає можливість усередині цивільної дієздатності виділити її окремі елементи:

правонабувальна здатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних права і створювати цивільні обов’язки. Мова йде про набуття  як суб’єктивних прав та юридичних обов’язків так і правових статусів: автора, зарученого, одруженого, батька, підприємця, почесних і академічних звань тощо;

правоздійснювальна або правовиконавча здатність – здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки;

праворозпорядча здатність – здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами, наприклад відчужувати майнові права інтелектуальної власності іншим особам на підставі виключного ліцензійного договору;

 деліктоздатність – здатність відповідати за порушення цивільних юридичних обов’язків;

тестаментоздатність – здатність складати заповіт і бути спадкоємцем;

трансдієздатність – здатність бути представником тих, кого особа повинна представляти у силу закону. Або може представляти у силу договору чи адміністративного акту або судового рішення;

бізнес дієздатність – здатність бути учасником підприємницьких правовідносин і зокрема набувати права і обов’язки підприємця.

Варто зазначити, що перших три елементи складають узагальнену правомочність – правочиноздатність – здатність своїми діями створювати, змінювати та припинювати цивільні права і юридичні обов’язки.

Як і правоздатність цивільна дієздатність за загальним правилом є рівною для  умовно рівних за здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними фізичних осіб. Такий висновок зроблено на підставі аналізу змісту ч. 2 ст. 30 ЦКУ де встановлено, що обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦКУ і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім цього таке правило дає підставу для виділення інших видів приватної дієздатності: сімейної, житлової, трудової, земельної, господарчої тощо. Фактично цим звужене раніше  більш широке тлумачення цивільної дієздатності.

Схема 1 та умовні її зазначення:  

1- правоздатність, 2 –дієздатність, 3. правочиноздатність, 4. деліктоздатність, 5 – опіка, 6 – піклування, 7 – часткова дієздатність, 8 – неповна дієздатність, 9 – повна дієздатність, 10 – обмежена дієздатність, 11- визнання особи недієздатною.

3

 

10

 

8

 

2

 

5

 

6

 

9

 

5

 
Подпись:  Загалом  прийнято  розрізняти зміст цивільної дієздатності. Він при повній дієздатності максимально наближується до змісту цивільної правоздатності. Але в силу обмеженості людини у ресурсах, часі, житті ніколи не може абстрактна можливість до правомочності збігтися з реально наявними цивільними правами і  цивільними обов’язками. Принцип розумності здійснення своїх прав тим більше є тому перепоною. До того законодавство встановлює певні обмеження. Навіть найбагатша у світі людина не може придбати у власність цілу країну.

Отже правоздатність і дієздатність тісно зв’язані між собою. Але якщо зміст першої становлять абстрактні права і обов’язки, то зміст другої – лише ті які особа відповідно до її здатності усвідомлювати значення свої дій і ними керувати може самостійно придбати. Здебільше  цивільна дієздатність – реалізована через певні юридичні факти цивільна правоздатність. Як ми вже зазначали виключення становлять природні права людини, які є одночасно змістом цивільної правоздатності і   суб’єктивним правом. Схема

 

5. Види дієздатності та їх зміст

 

Види дієздатність прийнято саме виділяти у залежності від усереднених здатностей людини: характерних для певного віку чи хворобливого стану. Формальною підставою для цього є положення ч.1 ст. 30 ЦКУ про здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Якщо концептуально новітнє цивільне законодавство виходить з рівності для всіх фізичних осіб цивільної правоздатності, то дещо інший підхід стосовно цивільної дієздатності. Остання навіть природно не може бути для всіх однаковою. Життєвий досвід і вміння орієнтуватися у різних життєвих ситуаціях набувається з часом  через виховання, навчання, власні проби і помилки. До того психічне здоров’я внаслідок захворювань чи примарності ілюзорності буття через приймання алкогольних напоїв чи наркотичних речовин часто перешкоджає фізичній особі адекватно оцінювати обстановку, розумно мислити, розуміти наслідки учиненого для себе і своїх близьких. Особливо це стосується можливості усвідомлення своїх юридично значимих правочинів.

Внаслідок цього законом  встановлені певні усереднені критерії для моделювання можливих для самостійного набуття цивільних прав і   обов’язків. В тих випажках коли особа самостійно не здатна  набувати права та здійснювати юридичні обов’язки використовують конструкцію „заповнення дієздатності” через її доповнення дієздатністю осіб, що мають повну дієздатність.

 В цивільному праві  устоялись[159] такі види дієздатності:

часткова –  для дітей віком до 14 років (малолітніх) ст. 31  ЦКУ);

неповна –  з 14 до 18 років (неповнолітніх) ст. 32 ЦКУ;

повна – ст.34 ЦКУ;

обмежена – ст. 36 ЦКУ;

визнання громадянина недієздатним – ст. 39 ЦКУ.

Розглянемо їх більш детально. Загалом здебільше особливість і зміст видів цивільної дієздатності прийнято розкривати у тому порядку, у якому вони встановлені позитивним законодавством. Він відображає стадії росту інтелектуального потенціалу людини і форми деградації людської свідомості, самооцінки,  на кінець здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. 

 

5.1. Часткова, чи як відстоюють свою позицію представники київської школи цивільного  мінімальна дієздатність встановлена для осіб віком до 14 років. Вони мають влучну назву – малолітні. Тому було б правильним іменувати її як дієздатність малолітніх. Проте виходячи із потреби єдності категоріального апарату науки цивільного права  слід притримуватись перевірених практикою і загальноприйнятих понять. Для харківської цивілістичної школи така дієздатність традиційно вважається частковою.

Часткова дієздатність розкривається через вказівку тих цивільних прав і обов’язків неповнолітніх (зміст цивільної дієздатності), які вони можуть набувати  самостійно.  До них  відноситься:

       1. Самостійно учиняти дрібні побутові правочини. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦКУ правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові та стосується предмета, який має невисоку вартість. Отже ознаками такої угоди є: 

спрямованість на задоволення побутових потреб малолітнього;

відповідність фізичному, духовному чи соціальному розвиткові малолітнього;

стосується предмета, який має невисоку вартість. Такий критерій є оціночний для сімей з різним рівнем достатку. Зазвичай у судовій практиці виходять з тих кишенькових грошей, які періодично даються неповнолітнім;

учиняється на місці і не допускає розриву між моментом укладання і виконання правочину.

       Інші угоди за потреби укладаються на користь малолітніх їх батьками (законні опікуни), опікунами від імені неповнолітнього. Ці та інші особи (дід, бабуся)  можуть укласти угоди на користь неповнолітнього (через накопичувальне страхування застрахувати, учинити чи інші правочин) за згоди батьків якщо вони не суперечать інтересам розвитку малолітнього.

       Це пояснюється тим, що малолітні є неделіктоздатними і не можуть бути суб’єктом цивільно-правової відповідальності. Згідно компенсаторності такої відповідальності за умови спричинення збитку чи шкоди неправомірними діями малолітнього до відповідальності притягуються його батьки (усиновителі) або опікуни. При цьому законом така їх відповідальність презюмується. І лише якщо вони доведуть, що збиток причинено не з їх вини, то вони можуть бути звільнені від  цивільної відповідальності і то за умови, що її можна перекласти на навчальний  чи виховний заклад, під наглядом яких був малолітній у момент спричинення збитку. Можливо притягнення до відповідальності тих осіб, які навмисно втягнули малолітнього у протиправну діяльність чи заставили завдати збиток під загрозою.

  Батьки чи опікуни можуть дозволити малолітньому учинити правочин, який виходить за ознаки дрібного побутового самостійно але під їх контролем і під їх відповідальність.

Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Такі права передбачені ст.423 ЦКУ і уточняються поточними законами, наприклад ст. 14 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, аналогічними статтями інших поточних законів законодавства у сфері інтелектуальної власності.

          За таких обставин малолітні самостійно можуть приймати рішення  їх участь у дитячих організаціях. Згідно Закону України “Про об’єднання громадян” особи для участі у дитячих і молодіжних організаціях ніяких обмежень не встановлено. Вони можуть бути встановлені лише засновницькими  документами цих організацій.

На здійснення особистих немайнових прав за загальним правилом особливих правил їх виникнення законом не встановлено.

За ЦК УРСР малолітні могли бути  вкладниками в кредитні заклади, що пояснювалось необхідністю  залучення грошей до банківської сфери. Чинне законодавство про банківську справу та кредитні спілки не містить обмежень щодо вкладників банків.   Отже банк не вправі відмовити малолітньому у відкритті і поповненні банківського рахунку за умови, що сума першого вкладу знаходиться в межах звичайної суми дрібної побутової угоди. Якщо на ім’я неповнолітнього відкрито рахунок то він вправі його поповнювати. Більш того згідно ст. 44 Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. неповнолітній, який самостійно вніс на своє ім’я вклад, розпоряджається ним самостійно. 

Є ряд особливостей набувати цивільних прав і обов’язків у сімейній сфері: визначати з 10 років за спільною згодою батьків та малолітнього його місце проживання   – ч.2 ст. 160 СК України, давати згоду на всиновлення – ст. 218 СК України, на передачу у сім’ю патронажного вихователя – ст.253 СК України, на подачу позову до батьків про жорстоке поводження ст. 10 Конвенції про права дитини. Втім ці особливості тепер – сугубо царина сімейного права.

 

5.2. Неповна цивільна дієздатність  встановлена для фізичних осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Ці особи окрім правочинів, передбачених  для малолітніх  мають додатково право:

самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.  В поняття заробіток входить безпосередньо заробітна плата та премії, винагорода за цивільними договорами (наприклад підряду). На відміну від правомочностей за ЦК УРСР ці особи можуть мати і розпоряджатися іншими доходами: від підприємництва за умови їх емансипації, від цінних паперів, від належної нерухомості (здачі її у найом) тощо.

         Це право має обмежений характер і не поширюється на відчуження набутого за свою заробітну плату та доходи майна. Для цього необхідна згода батьків чи піклувальників. Зазвичай це усна згода, або згода мовчанням – ці особи не порушують провадження про визнання учинених правочинів з перевищенням повноважень недійсними.

          Якщо правочин за законом повинен бути учинений у письмовій формі то на його учинення неповнолітнім потрібна письмова згода батьків, а за їх відсутності опікунів;

самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Здебільше мова йде про майнові права та оформлення прав інтелектуальної власності. Це стосується  здійснення патентування, укладення договорів на передачу чи відчуження майнових прав;

бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Так згідно Закону України “Про сільськогосподарські кооперативи” його членом і засновником може бути особа, яка досягла 16 років.

В літературі необачно і упереджено була висловлена теза про те, що підприємцем особа може бути особа з 16 років. Дійсно це так, але за однієї умови – якщо ця особа була б емансипована відповідно до правил і порядку ст. 35 ЦКУ. І даному разі інститут емансипації є преюдицією і підставою набуття повної дієздатності; Неповнолітній вправу самостійно за згоди батьків чи за рішенням суду бути емансипованим;

самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). При тому має значення хто вніс ці кошти на банківський рахунок. Якщо ці кошти внесено самостійно неповнолітнім то він має право їх зняти з рахунку і розпоряджатися на свій намір. Але кошти, що внесені на його рахунок іншими особами можуть бути зняті за згоди  батьків, усиновителів, піклувальників.  Згідно ч. 3 ст.32 ЦКУ неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на її ім'я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Проте банківська технологія не позволяє проконтролювати хто поповнив рахунок, особливо за умови електронних переказів. Загальна вимога – правомірність джерела отримання таки коштів;

самостійно обирати місце свого проживання, якщо законом не встановлено обмежень (ч. 2 ст. 29 ЦКУ);

давати згоду на надання медичної допомоги, вибір лікаря та методів лікування відповідно до його рекомендацій (ч.2. ст. 284 ЦКУ);

право на вільне пересування по території України і на вибір місця перебування ( ч.2 ст.313 ЦКУ);

самостійно без згоди батьків чи піклувальників подавати  заяву про прийняття спадщини (ч.3 ст. 1269 ЦК України).

       Ряд прав виникає у неповнолітніх з  16 років. До них відносяться такі як:

        9) бути емансипованим у встановленому порядку;

10) змінити своє прізвище та ім’я у встановленому законом порядку  (ч.1 ст. 295 ЦКУ);

на вільний виїзд за межі України (п.1 ч.3 ст.313 ЦКУ).

      Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. В даному разі батьківський контроль є мірою стримування притаманних у такому віці спонтанних а іноді і екстремістських правочинів. Одночасно це надає батькам та іншим особам впливати на поведінку неповнолітнього. При нормальних відносинах і витратах неповнолітнього у сім’ях з цього приводу конфліктів не виникає, а якщо і виникають то рідко доводяться до суду.

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

       Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

      Проте самостійність в учинені правочинів неповнолітнім є відносна. Якщо навіть власні кошти ця особа витрачає нерозумно, їх транжирить, тратить на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів тощо то вона може бути мінімізована у своїй неповній цивільній дієздатності. Згідно ч. 5 ст. 32 ЦКУ за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Якщо особа виправиться то суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

       Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Це справи так званого особливого провадження.

        ЦКУ особливо врегульовує деліктоздатність неповнолітніх. Починаючи з 14 років неповнолітній стає повністю деліктоздатним. Але зазвичай такі особи мають обмежені майнові ресурси, кошти і не завжди можуть реально відшкодувати заподіяний збиток чи компенсувати причинену шкоду. З огляду на це закон розрізняє особливості  цивільної майнової відповідальності за  у кладеним особисто неповнолітнім договором з іншими особами, за договором укладеним неповнолітнім за згоди батьків (усиновителів) піклувальника та за деліктом (правопорушенням).

      Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Це пояснюється тим, що інша сторона укладаючи договір має змогу і повинна оцінити майновий стан неповнолітнього, і наслідки невиконання ним для нього зобов’язання – можливу проблему з реалізацією майнової відповідальності. Інша справа коли неповнолітній уклав договір за згоди батьків (усиновителів) чи піклувальника.  Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. По суті така згода – є своєрідною гарантією  виконання неповнолітнім чи за неповнолітнього його зобов’язання.

       Неповнолітня особа несе  самостійно відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі. Але якщо її власних коштів чи майна для цього не вистарчає то додатково відповідають своїми коштами (майном) батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

Неповна сімейна дієздатність: ст.149 – при зміні імені батька з 14 років давати згоду на зміну свого імені по батькові, самостійно визначати місцепроживання з 14 років якщо батьки проживають окремо ч.3 ст. 160 СКУ, звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав ст. 165 СКУ.

 

5.3. Повна цивільна дієздатність  в ідеалі є за своїм змістом максимально   наближеною до правоздатності. За загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). В принципі легальне визначення цивільної  дієздатності саме охоплює собою повну дієздатність. Інші види дієздатності є виключенням із загального правила.

Виходячи з цього  всі інститути цивільного права розраховані на участь в них осіб з повною дієздатністю. Іншими славами нормальним і сприйнятним є участь у цивільних правовідносинах повністю правоздатних і дієздатних суб’єктів. Участь інших осіб або зумовлене спеціальними правила, або є взагалі неможливим.

Повна цивільна дієздатність виникає:

досягненням повноліття;

укладенням (реєстрацією) шлюбу раніше досягнення повноліття. Згідно ч. 2 ст. 34 ЦКУ у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Така міра спричинена необхідністю урівняти у правовому становищі подружжя. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

емансипацією. Згідно ст. 35 ЦКУ повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

        Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. При тому  повна цивільна дієздатність може бути надана  лише фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

 Важливо, що така повна (емансипована) цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.

      Як і при настанні повної дієздатності реєстрацією шлюбу та його наступним припинення до досягненням повноліття у разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

 

5.4. Обмежена дієздатність. У той же час цивільні права і обов’язки та можливість їх набувати повинні будуватися на засадах розумності, справедливості і доцільності. Якщо особа зловживає  можливістю створювати для себе такі цивільні права і обов’язки від яких потерпає сама та її ближні законодавство містить дієві засоби навернути таку особу в лоно правомірної поведінки. Зокрема це досягається за допомогою інституту обмеження в дієздатності.

Обмеження цивільної дієздатності як засіб протистояння п’яницям та наркоманам у судовій практиці використовується доволі рідко.  Власне така ідеологія і завдання переслідується при цьому. Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” від 28 березня 1972р.[160]  обмеження громадянина у дієздатності .... спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами. Це має велике значення для збереження генофонду народу України. 

Новим ЦК України інститут обмеження у цивільній дієздатності розширено і конкретизовано порядок в наслідки такого кроку, порядок відновлення повної дієздатності. Обмежити у дієздатності можна і неповністю дієздатну особу.

Поряд із традиційними підставами обмеження у дієздатності введено нову. Згідно ст. 36 ЦКУ  суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це стосується осіб, які хворіють психічною хворобою наприклад тяжкими формами шизофренії, олігофренії. Судова практика у подальшому повинна уточнити медичний критерій доцільності визнання особи обмежено дієздатною. Що стосується юридичного критерію - здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то він оцінюється судом, виходячи із представлених доказів.

      Згідно ч.2 ст. 36 ЦКУ  суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Варто відзначити, що на відміну від ст.15 ЦК УРСР  перелік фактичних підстав  обмеження у дієздатності доповнено зловживанням  токсичними речовинами.

В даному разі підставами для обмеження у цивільній дієздатності є: 

факт зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами. Під зловживання слід розуміти систематичне пияцтво, а також надмірне вживання алкоголю. Перше означає залежність людини від алкоголю – хворобу, друге неуміреність при вживанні алкоголю[161], відсутність культури вживання алкогольних напоїв. Є випадки ускладнення хворобливого стану людина внаслідок вживання алкоголю, що проявляється у  її агресивності, схильності до буйства.

       В принципі ми не можемо погодитися із фразою про надмірне вживання наркотиків[162]. Таке можливо лише за умови легалізації приймання наркотиків, наприклад легких як це зроблено у Голландії. Оскільки в Україні це заборонено, то слід говорити про немедичне приймання наркотиків – приймання їх без рецепту лікаря і придбання у встановленому законом порядку. В даному випадку цивільне законодавство встановлює імперативи придбання, вживання наркотичних лікарських препаратів. Стосовно токсичних речовим позиція повинна бути однозначна – всяке їх внутріутробне чи зовнішнє вживання  повинно суспільством оцінюватись як протизаконне;

ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

     Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України і вивчається при ознайомлені із особливим провадженням у цивільних справах: заявники (ст.256 ЦПК України), докази, учасники процесу (ст. 259 ЦПК України), інше.

     Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Не менш важливим для інституту обмеження цивільної дієздатності є встановлення у ст. 37 ЦКУ правових наслідків цього матеріально-процесуального інституту. Вони полягають у наступному:

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Таким чином досягається підконтрольність обмеженого у цивільній дієздатності. Уже сам факт такого заходу має запобіжне та виховне значення і є стримуючим фактором для подальшої деградації особистості. Зазвичай піклувальниками призначаються близькі до нього  авторитетні особи.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Основний недолік в тому й полягає, що деградовані особи придбають спиртні напої низької, сумнівної якості і поза легальними формами та місцями їх збуту. Деякі угоди можуть вписуватися у ознаки дрібної побутової: наприклад придбання пива. Це не є достатнім засобом для профілактики так званого пивного алкоголізму.

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. Такий захід спрямовано на унеможливлення промотування  майна на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Разом з тим за умови розумності розпорядження майном та учинення інших правочинів відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Основне спрямування цього заходу  унеможливити або різко обмежити легальні шляхи[163] отримання коштів на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо.  Якщо підстави для такого обмеження відпали піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

5.  Разом з тим  обмежена у цивільній дієздатності особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Іншими словами за такою особою  у повному обсязі зберігається деліктоздатність. Такий засіб є виправданим як з завдання інституту обмеження  цивільної дієздатності так і превентивної функції цивільного права.

При тому цивільне право у даному разі не переслідує репресії до людини, яка оступилася, а надає їй можливість поновити цивільну дієздатність   якщо вона була обмежена. Про відновлення своїх особистих якостей репутації, надійності, залежності від “зеленого змія” тощо особа повинна думати сама. Цивільне право тут безсиле.

Поновлення цивільної дієздатності ставиться у залежність від відпадання підстав для обмеження у ній. Так, згідно ст. 38 ЦКУ у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. Відповідно, у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

У такому разі рушення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним скасовується. Відповідно й піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

       Сам порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється ЦПКУ.

 

       5.5. Визнання фізичної особи недієздатною є крайнім засобом. Разом з тим виникає питання чи можна обмежувати у дієздатності та визнавати недієздатним іноземця. Це питання міжнародного приватного, а не національного права. Мова повинна йти лише про тих фізичних осіб, які підпадають під юрисдикцію України. Безсумнівно, що це її громадяни, особи яким  у встановленому законом порядку надано притулок.

      Згідно ст. 39 ЦКУ фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Таким чином для визнання особи недієздатною встановлено два критерії:

1. медичний - хронічний, стійкий психічний розлад[164], який встановлюється у ході стаціонарної психолого-психіатричної експертизи.  У  вказаній вище поставі Пленуму Верховного Суду України вказується, що при призначенні експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними.

Варто зауважити, що у  ст. 16 ЦК УРСР такими  медичними підставами встановлювала душевну хворобу або недоумство;

2. юридичний -  розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними. Але як зазначено вище він теж встановлюється медиками.

      Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПКУ.

       З метою попередження можливостей для зловживання цим інститутом новим ЦКУ спеціально передбачена клаузала. Так, згідно ч.3 ст. 39 ЦКУ якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

Відповідно такі наслідки повинні бути і при винесенні неправомірного судового рішення про визнання особи недієздатною. Зв’язку з тим незважаючи на критику інституту судової застави доцільно інколи її встановлювати. Це по крайній мірі буде певною пересторогою для зловживань.

Не менш важливим є момент визнання фізичної особи недієздатною. Згідно ст.40 ЦКУ фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Проте, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Достоїнством нового ЦК є встановлення детальних правових наслідків визнання фізичної особи недієздатною. Крім самого факту визнання особи недієздатною над такою особою встановлюється опіка. Відповідно недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Такі правочини за умови їх учинення визнаються нікчемними.

 Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Він, або заклад  який зобов’язаний здійснювати нагляд за позбавленим дієздатності,   несуть відповідальність за  завданий  такою фізичною особою збиток чи шкоду якщо не доведуть, що вони завдані не з їх вини (ст.1184 ЦКУ).

Визнання фізичної особи недієздатною не є довічним, а законом передбачається поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. За умови покращення здоров’я визнаної  недієздатною

 фізичної особи за позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

          Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільно процесуальним кодексомУкраїни.

 

    Контрольні питання:

Суб’єкти цивільного права та їх особливість.

Фізична особа як суб’єкт цивільного права.

Участь держави у цивільних правовідносинах.

Органи місцевого самоврядування як суб’єкти цивільних правовідносин.

Цивільна правоздатність: поняття, зміст та види.

Спеціальна цивільна правоздатність та її особливості.

Тестаментоздатність.

Обмеження цивільної правоздатності.

Цивільна дієздатність: поняття, зміст та види.

Деліктоздатність та правочиноздатність.

Часткова цивільна дієздатність.

Неповна цивільна дієздатність

Повна цивільна дієздатність

Обмеження цивільної дієздатності.

Визнання фізичної особи недієздатною.

Новели інститутів обмеження цивільної дієздатності й визнання фізичної особи недієздатною.