§ 2. Страхове зобов'язання. Основні страхові поняття : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Страхове зобов'язання. Основні страхові поняття

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Учасниками страхового зобов'язання, які пов'язані між собою правами та обов'язками, є, з одного боку, страховик, а з другого — страхувальник. Стра­ховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні, а також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї діяльності.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статут­ному фонді страховика має не перевищувати 49 відсотків.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхуван­ня, перестрахування і пов'язана з ними фінансова діяльність. Іншими видами ді­яльності страховик може займатися лише у випадках, передбачених чинним за­конодавством.

В Україні серед страхових об'єднань одне з перших місць займає Національ­на акціонерна страхова компанія "Оранта". Вона здійснює на території України: а) усі види державного обов'язкового страхування майна підприємств, організа­цій і громадян, добровільного особистого й майнового страхування, а також інші види державного обов'язкового страхування відповідно до чинного законодав­ства України; б) проведення запобіжної та інвестиційної діяльності, перестраху-вальних операцій, у тому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співро­бітництва із страховими організаціями інших країн, ведення спільної страхової діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне відмовитися від мо­нополії держави на страхову справу. Отже, на страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою державні, акціонерні, взаємні, коо­перативні товариства та асоціації, що мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного капіталу.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для ко­ординації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству України. Про­те ці об'єднання не мають права безпосередньо займатися страховою діяльністю.

Об'єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав юридич­ної особи після їх державної реєстрації. Державна реєстрація об'єднань страхо­виків проводиться в порядку, передбаченому для реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об'єднань страховиків, у 10-денний строк з дня реєстра­ції повідомляє про це державному органові у справах нагляду за страховою діяльністю.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності влас­ників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного виду стра­хування, повинні утворити Моторне (транспортне) страхове бюро, яке є юридич­ною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами і догово­ри обов'язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які визнані такими відповідно до законодавства України, одержали у встановленому порядку ліцен­зії на здійснення цього виду страхування і є членами Морського страхового бю­ро. Морське страхове бюро координує діяльність страховиків у галузі страхуван­ня морських ризиків та представляє їх інтереси у міжнародних об'єднаннях страховиків. Утворення Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3 і 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

Для випадків авіаційного страхування передбачається створення Авіаційного страхового бюро (частини 2 і 3 ст. 103 Повітряного кодексу України).

З метою страхового захисту своїх майнових інтересів громадяни та юридичні особи можуть створювати товариства взаємного страхування.

Страховики здійснюють страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів та брокерів.

Страхові агенти — громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладен­ня договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у його інтересах за комісійну вина­городу на підставі договору із страховиком.

Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, що зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страху­вальник.

Перестрахові брокери - юридичні особи, що здійснюють за винагороду по­середницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестраху­вальник.

Страхувальниками визнаються дієздатні громадяни або юридичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповід­но до законодавства України та які страхують свій майновий інтерес і вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового страхування, крім громадян, виступають коопе­ративи, орендні, колективні, приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Учасником зобов'язання за особистим страхуванням є застрахована особа, в житті якої може трапитися подія, що породжує обов'язок страхової організації виплатити їй (чи в разі її смерті іншій особі) страхову суму.

Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична особа. У договорах страхування дітей, страхування до шлюбу та деяких інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи піклувальники, а застрахованою особою — дитина, вік якої на день подачі страхувальником заяви про страхування не може перевищувати певної кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування призначати громадян чи юри­дичних осіб для одержання страхових сум або страхового відшкодування (виго-донабувачів), а також замінювати їх до настання страхового випадку (ст. 1004 ЦК України). Це договори на користь третьої особи.

Так, у договорі страхування життя зазначається особа, якій має бути випла­чена страхова сума в разі смерті страхувальника в період дії договору. Проте як­що ця особа померла раніше або в один день зі страхувальником, страхова сума виплачується спадкоємцям страхувальника.

Страхові правовідносини виникають та існують за наявності у страхувальни­ка страхового інтересу, тобто тих імовірних збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події (загибель майна, смерть чи втрата пра­цездатності тощо). Страховий інтерес може бути не тільки у власника майна, а й в іншої особи, зокрема орендаря, заінтересованого у збереженні майна та від­повідального за його цілість і схоронність.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри страхових внесків з конкретного виду страхування. Наприклад, страхові внески за договором страхування життя зростають у міру зростання віку страхувальни­ка на день подачі ним заяви про страхування, адже з віком збільшується ймовір­ність його смерті.

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з настанням якої виникає обов'язок страховика виплатити страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій третій особі (вигодонабува-чеві). У момент виникнення страхового зобов'язання сторонам не відомо, наста­не чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неминучості настання події (наприклад, смерть стра­хувальника при страхуванні життя) сторони все одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, що договір страхування є угодою, укладеною з від-кладальною умовою. У договорі страхування виникнення обов'язку страховика залежно від настання певної страхової події є неодмінною істотною умовою, що визначає суть страхування, тоді як відкладальна умова в інших угодах є випад­ковим елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страхувальником внаслідок нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку за догово­ром страхування життя тощо.

Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхування, яку страху­вальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором добровільного страхування або з умовами обов'язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за певний період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі страхуван­ня обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя -також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна за зазнача­тися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначаєть­ся в договорі страхування за згодою сторін (частини 2 і 3 ст. 10 Закону України "Про страхування").

Страхові внески страхувальник може сплачувати страховикові одноразово (наприклад, у випадку страхування дітей) чи періодичними платежами. За дого­ворами особистого або майнового страхування внески можуть сплачуватись гро­мадянами: а) безготівковим шляхом — через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в ощадному банку; б) готівкою — сплатою грошей страхово­му агентові чи поштовим переказом. Розміри страхових платежів з окремих видів страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших обставин.

Страхова оцінка — це визначення вартості майна з метою його страхуван­ня. Так, страхова оцінка будівель, устаткування та іншого майна сільськогоспо­дарських підприємств визначається за балансовою (інвентарною) вартістю за ви­рахуванням амортизації. У межах страхової оцінки встановлюється сума, на яку застраховане майно (страхова сума).

Страхова сума —грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату відшкодування при настанні страхо­вого випадку. За договором особистого страхування страхова сума визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. Виплати страхових сум за дого­ворами особистого страхування здійснюються незалежно від сум, які виплачу­ються одержувачеві за державним соціальним страхуванням, соціальним забез­печенням, і суми, що має бути йому сплачена як відшкодування збитків. При страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за ці­нами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не обумов­лено договором страхування чи умовами обов'язкового страхування.

Страхове відшкодування (або забезпечення) — це грошова сума, яку ви­плачує страховик за умовами майнового страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати страхову оцінку і роз­мір збитків, яких зазнав страхувальник. Інші збитки вважаються застраховани­ми, якщо це передбачено договором страхування. У разі якщо страхова сума за договором майнового страхування є нижчою від страхової оцінки, страхове від­шкодування зменшується у відповідній пропорції, якщо умовами страхування не передбачено інше.

За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застра­хований за одним договором страхування кількома страховиками (співстраху-вання) з визначеням прав та обов'язків кожного із страховиків. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки (ст. 1005 ЦК України). Якщо майно застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма стра­ховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожен стра­ховик здійснює виплату пропорційно розміру страхової суми за укладеним ним договором страхування.

Страховик має право перестрахувати частину ризику в іншої страхової орга­нізації. Перестрахування — це страхування одним страховиком на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним пе­ред страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування (ст. 1006 ЦК України).

Для забезпечення повноти страхового фонду, проведення профілактичних за­ходів та виконання обов'язків перед страхувальниками страховики намагаються застрахувати якомога ширше коло об'єктів. Максимальна їх кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим полем.

Навантаження страхової премії — частина страхового платежу, що її ви­користовує страховик на покриття видатків з ведення справи.

Франшиза — визначена договором або умовами страхування частина збит­ків, яку страховик не відшкодовує страхувальникові і яка припадає на страху­вальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).


<