§ 4. Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 4. Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про пе­ревезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов'я­зання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та еконо­мічної обстановки в ряді регіонів, розпад господарських зв'язків, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевіз­ного процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, про­строчення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим важливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушен­ня договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад ци­вільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а) протиправну по­ведінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажів.

Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у то­му, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, як­що він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому вод­ному транспорті протягом ЗО днів, на повітряному — протягом 10 днів після за­кінчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному сполученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст. 190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському пе­ревезенні — протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському пере­везенні — ЗО днів після закінчення строку доставки (ст. 140 Статуту автомобіль­ного транспорту).

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у мен­шій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним документом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезен­ня чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, тощо.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження — ме­ханічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності ванта­жу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають у порушенні температурного режи­му під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розмі­щенні їх на транспортних засобах тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 362 ЦК УРСР перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загаль­ним правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є його вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можли­вість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися на обставини, які він не міг відвернути чи усунути. У транспортних статутах і кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності у разі коли:

а)  вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкоджени-ми пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено прави­лами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псуван­ня або пошкодження вантажу під час перевезення;

б)  недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в)  вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г)  недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничого роз­ходження визначення маси;

д)  зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вен­тиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного термі­ну перевезень, встановленого Правилами;

е)  втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час прий­мання вантажу до перевезення;

2)  завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же від­правником (здвоєна операція);

3)  здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забез­печення його збереження під час перевезення;

4)  стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов'язані з море­плавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обста­вин. Це, зокрема:

непереборна сила;

небезпеки та випадковості на морі;

рятування людей, суден і вантажів;

пожежа, що виникла не з вини перевізника;

дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо);

військові дії та народні заворушення;

страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу і небезпеки та випадковості на морі.

Якщо непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов по­дія, то небезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морський перевізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:

1)  у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справними пломбами відправника;

2)  у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;

3)  у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержу­вач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексу торговельного мореплавства).

У новому ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника не пе­редбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, нестачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслі­док обставин, яким перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало(п. 1 ст. 943).

Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування роз­поділяються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної відповідальності (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 618 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіж­них країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відпові­дальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошко­дження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі ванта­жу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних підставах (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошко­дження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо авто­мобільних перевезень — також ст. 363 ЦК УРСР. Зокрема, автотранспортна ор­ганізація відповідає: 1) у разі втрати або нестачі вантажу і багажу — в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає; 2) у разі пошко­дження вантажу або багажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; 3) у разі втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з оголошенням йо­го цінності, — у розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона менша за його дійсну вартість.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе від­повідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач має право відмовитися під вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу чи багажу, повернувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.

Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності пере­візника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу і на інших видах транспор­ту (ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 93 Повітряного кодексу Ук­раїни, ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вар­тості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнято­го до перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини.

За Статутом залізниць (ст. 114) залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи нестачу — у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі; б) за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі ого­лошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження — у розмі­рах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Загальна сума відшкодування збитків за незбереження вантажу в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збит­ків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж пере­візну плату, якщо вона не включається до вартості втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.

Отже, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошко­дження вантажу залишається обмеженою, бо не всі збитки від цих порушень, зокрема неодержані доходи, у цих зобов'язаннях відшкодовуються.

Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов'я­зане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватися до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, ви­кинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть бути визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до ст. 277 Кодексу торговельного мореплавства загальною ава­рією визнаються збитки, яких зазнають внаслідок надзвичайних витрат і по­жертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, запо­діяні судну або вантажу навмисною посадкою судна на мілину або гасінням по­жежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані за­гальною аварією, подано у статтях 279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном, фрахтом та вантажем відпо­відно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі, коли небезпека, що спричинила надзви­чайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору мор­ського перевезення чи третьої особи.

Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу торговель­ного мореплавства). Для цього спочатку встановлюють наявність загальної ава­рії. Розрахунок її розподілу (диспаша) проводиться за заявою заінтересованих осіб диспашерами, які володіють знаннями та досвідом у галузі морського права. За складання диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і розподіляється між усіма заінтересованими особами пропорційно до часток їхньої участі у загальній аварії.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окре­мою аварією. До неї належать: збитки та втрати, що їх зазнало судно або ван­таж внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вар­тість викинутого за борт вантажу, який самозайнявся, чи вантажу, що перевозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного мореплавства, та інші (статті 294 і 295 Кодексу торговельного мореплавства). У цьому разі збитки не підлягають розподілові між судном, фрахтом та вантажем, їх зазнає або той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що воно сталося не з його вини (ч. 2 ст. 364 ЦК УРСР). Відповідаль­ність за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на залізничному транспор­ті цей штраф сплачується у розмірах від 10 до 50 відсотків, внутрішньоводному — від 10 до 50 відсотків, повітряному — від 5 до 50 відсотків плати за переве­зення (ст. 116 Статуту залізниць, ст. 188 Статуту внутрішнього водного транс­порту, ст. 94 Повітряного кодексу). За прострочення доставки вантажу при між­міських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам штраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але не більше як 60 відсотків цієї плати (ст. 138 Статуту автомобільного транс­порту).

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відпові­дальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочен­ня пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті при­значення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибе­лі, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати запо­діяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки, що виникли у одержу­вача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством перевізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 942 ЦК України у разі прострочен­ня доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій стороні збит­ки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транс­портними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідаль­ність відправників та одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які пере­дують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу або завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у накладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягу­ються штраф та заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують штраф: на залізничному транспорті — у розмірі п'ятикратної, на річковому — трикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшко­довують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед пере­візником за одержання Іюнкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені пе­ревізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транспорту).


<