§ 2. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів : Цивільне право України. Кн.2. - Дзера О. В. - Кузнецов Н. С. : Книги по праву, правоведение

§ 2. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 
119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 
136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 
153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 
170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
РЕКЛАМА
<

У ЦК УРСР (ст. 358) і ЦК України (п. 1 ст. 928) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй від­правником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одер­жання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним., оскільки він вва­жається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для переве­зення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення — сплатний і двосторонній.

Підприємства залізничного, повітряного, морського, автомобільного та річко­вого транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з від­правників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень ван­тажів. Так, відповідно до статей 34—36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови пе­ревезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства), на річковому — навігаційними (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За ст. 933 ЦК України укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник і власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів — передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються об­сяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень.

Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважа­ються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов'язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору переве­зення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника ванта­жу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оператив­них документів, зокрема декадних заявок — на залізничному, річковому та по­вітряному транспорті.

Так, для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місяч­не планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправ­ника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та роз­мірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення ванта­жів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид ван­тажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 від­сотків планової (договірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, за яким перевізник повинен подати перевізні за­соби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник — пред'явити вантаж до перевезення. Відповідно до п. 1 ст. 940 ЦК України перевізник за неподання транспортних засобів для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання поданих транспортних засобів з інших при­чин несуть відповідальність, передбачену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними кодексами (статутами).

Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зо­бов'язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разо­вим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезен­ня автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості ван­тажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць1. Вантаж, пред'явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.

Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транс­портні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготов­леного до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання пе­ревізних засобів, непридатних до перевезення вантажу, передбаченого замовлен­ням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів (частини 2—4 ст. 359 ЦК УРСР, ст. 128 Статуту автомобільного транспорту).

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану переве­зень сплачується штраф у таких розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, — з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), — за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (кон­тейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зо­бов'язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийня­тими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовід­правник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) (ст. 106 Статуту залізниць).

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті пе­ревізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю непред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невико­нання зобов'язань, Ідо випливають з плану перевезення чи прийнятого до вико­нання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та непред'явлення вантажу сторони од­на одній не відшкодовують.

Відповідно до п. 2 ст. 940 ЦК України перевізник і відправник вантажу звіль­няються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невико­ристання наданого транспортного засобу сталося не з їхньої вини, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу у певних напрямах, установлено­го у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за неви­конання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і від­правник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок: 1) явищ стихій­ного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслі­док якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту (ст. 132, ч. 6 ст. 359 ЦК УРСР).

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану пе­ревезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невико­нання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов'язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається.

Принцип реального виконання зобов'язань, які випливають з плану переве­зення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні за­соби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у на­ступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відно­сини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділи­ти перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійсню­ється у межах навігаційного періоду.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Пере­візниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, заліз­ниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподар­ства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступа­ють кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі на­ступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початково­го перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення (ст. 164 ЦК УРСР, ст. 513 ЦК України).

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій під­ставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає та­кож з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізнич­ному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції ван­таж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового вико­ристання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, ви­магати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними прави­лами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким доку­ментом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є на­кладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного море­плавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови на­дання для 'перевезення всього судна, його частини або певних суднових примі­щень (п. 1 ст. 134 і ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, або цертепартією, він є консенсуальним до­говором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспор­ту, є товаророзпорядчим документом (ст. 128 ЦК УРСР, п, 3 ст. 336 ЦК Ук­раїни).

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та по­шти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторо­на (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству (ст. 61 Повітряного ко­дексу).

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найме­нування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезен­ня тощо.

Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовір­ності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначен­ня видається одержувачеві разом з вантажем.


<